Рішення

від 05.09.2018 по справі 914/999/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2018 Справа №914/999/17

У справі за позовом:Заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі, позивача:Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів, до відповідача 1:фізичної особи-підприємця Криницького Володимира Михайловича, смт. Брюховичі, до відповідача 2:Яворівської районної державної адміністрації, м. Яворів, про: визнання договору оренди землі недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку. Суддя Березяк Н.Є. Секретар судового засідання Кравець О.І. За участю представників: прокурор:Леонтьєва Н.Т., позивача:не з'явився, відповідача 1:Гордієнко В.В. - адвокат (ордер ЛВ№129807), відповідача 2:не з'явився.

Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до фізичної особи-підприємця Криницького Володимира Михайловича та до Яворівської районної державної адміністрації про визнання договору оренди землі недійним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2017 скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

12 квітня 2018 року постановою Верховного суду у справі №914/999/17 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

За допомогою автоматизованої системи документообігу суду справу №914/999/17 передано на новий розгляд судді Березяк Н.Є.

Ухвалою суду від 15.06.2018 справу прийнято до провадження, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 23.07.2018. В подальшому підготовче засідання відкладалось на 06.08.2018.

Ухвалою суду від 06.08.2018 підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2018. Розгляд справи по суті відкладався на 05.09.2018.

В судове засідання прокурор з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав усні пояснення по суті справи. У своїх поясненнях звертає увагу крім іншого, на той факт, що Львівській обласній державній адміністрації стало відомо про порушення інтересів держави лише після виявлення таких місцевою прокуратурою, а відтак, доводи відповідача 1 про пропущення строку позовної давності є необґрунтованими. Враховуючи наведене, прокурор просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з'явився, до початку розгляду справи по суті подав клопотання (вх.№ 27267) про поновлення строку звернення до суду за позовом прокурора. Крім того, зазначає про те, що підтримує позовні вимоги та просить їх задоволити.

В судове засідання представник відповідача 1 з'явився, проти позову заперечив в повному обсязі. Також заперечив проти клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для звернення прокурора з даним позовом, адже вказує, що заявником необґрунтовано такого клопотання необхідними, належними та допустимими доказами, зокрема, не надано доказів поважності пропуску такого строку. Всупереч того, що уповноважений орган держави не знав про порушення прав держави, відповідач 1 звертає увагу на тому, що відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом від 02.07.2003 №174 Державного комітету України по земельних ресурсах, оператором державного реєстру земель було перевірено відповідність поданих документів вимогам законодавства та зареєстровано спірний договір, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02.11.2005 за №04.05.464.0060.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка порушила. Так, відповідач 1 вказує, що держава, від імені якої на дату прийняття Розпорядження від 11.05.2005 та укладення з ФОП Криницьким В.М. Договору від 14.09.2005 діяла Яворівська РДА, як місцевий орган виконавчої влади, було відомо про порушення права держави ще з моменту укладення оскарженого договору, а саме з 14.09.2005.

В судове засідання представник відповідача 2 не з'явився, причин неприбуття не повідомив, хоч був належним чином повідомлений про час, місце та дату розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, відзив на позов не подав.

В судовому завданні 05.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення прокурора, представників сторін присутніх у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Розпорядженням голови Яворівської районної державної адміністрації №261 від 11.05.2005 Про передачу в оренду земельної ділянки - ставу для риборозведення приватному підприємцю Криницькому В.М. приватному підприємцю Криницькому Володимиру Михайловичу надано земельну ділянку зайняту ставком загальною площею 4,0 га, в тому числі прибережна захисна смуга (заболочених сінокосів) - 1,3724 га, ставок - 2,6276 га, в оренду терміном на 20 (двадцять) років для риборозведення за рахунок земель водного фонду, які перебувають в запасі Бірківської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження, між Яворівською районною державною адміністрацією (відповідач 2 у справі) та приватним підприємцем Криницьким Володимиром Михайловичем (відповідач 1 у справі) 14.09.2005 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 4,0 га, строком на 20 років.

Вказаний договір оренди землі зареєстровано у Яворівському районному відділі регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02.11.2005 за №04.05.464.00060. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 4625880800:02:000:0003.

Відповідно до п.2.3 Договору встановлено, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки відсутня.

Згідно з п. 3.1 Договору такий укладено строком на 20 років.

Прокурор звернувся із позовом про визнання зазначеного договору недійсним та зобов'язання ФОП Криницького В.М. повернути земельну ділянку загальною площею 4,0 га до земель державної власності в розпорядження Львівської обласної державної адміністрації, оскільки при укладенні договору оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не проводилася, а тому договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників присутніх сторін суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України Про оплату за землю , та перевищувати 10% їх нормативної грошової оцінки.

Згідно положень 23, 24 Закону України Про плату за землю (в редакції станом на момент укладення оскаржуваного договору) грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточняються на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Згідно з статей 13 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Так, судом першої інстанції при первісному розгляді даної справи встановлено, що оскаржуваний договір укладено із порушенням норм чинного законодавства, зокрема, не проведено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що є підставою визнання такого договору недійсним, з чим погодився Верховний Суд при перегляді рішень в касаційному порядку.

У своїй постанові Верховний Суд зазначає, що Колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір оренди землі укладено за відсутності нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є підставою для визнання цього договору недійсним на підставі статті 215 ЦК України. Проте вирішуючи питання застосування строку позовної давності суд зазначив про відсутність пропуску строку, оскільки про факти порушення вимог земельного законодавства Городоцькій місцевій прокуратурі стало відомо 21.04.2017 з інформації, отриманої з відділу у Яворівському районі Львівської області Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в свою чергу позивач - Львівська обласна державна адміністрація - не була стороною укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки, та органом, який видав розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір, а тому йому не було та не могло бути відомо про існування укладеного 14.09.2005 договору оренди земельної ділянки.

За змістом статей 257, 261, 267 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14).

Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності в даному спорі слід з'ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу (постанова ВС від 04.12.2018 у даній справі).

Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем 1 заявлено у відзиві про застосування наслідків строку позовної давності.

Позивачем, після прийняття постанови ВС від 12.04.218 у даній справі, подано клопотання про поновлення строку позовної давності для пред'явлення позову у даній справі.

Суд, розглянувши подані заяви зазначає наступне.

Цивільним кодексом України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Разом із тим частинами 1, 2 статті 29 ГПК України (в редакції на час звернення прокурора до суду) встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Але при цьому закон не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом наведених положень закону статей позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.14 у справі № 3-194гс14; Верховий суд у постановах від 12.04.2018 №914/999/17, від 11.06.2018 №914/1886/17, від 20.03.2018 №914/544/17, від 24.01.2018 у справі №914/801/17).

Так, судами при первісному розгляді справи встановлено, що на момент укладення оскаржуваного договору оренди земельної ділянки уповноваженим органом держави щодо розпорядження цими землями, оренди, в силу вимог чинної на той час ст. 122 та пункту 12 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України була Яворівська районна державна адміністрація. Внаслідок змін в чинному законодавстві України до Львівської обласної державної адміністрації перейшли повноваження Яворівської РДА щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею.

При цьому в спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу не змінює порядок перебігу позовної давності.

Визначаючи початок перебігу позовної давності в даній справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів.

Відтак, проаналізувавши матеріали справи, підтверджується той факт, що про порушення прав держави уповноважений орган держави (Яворівська РДА) знала на момент укладення оскаржуваного договору, оскільки їй було відомо відсутність нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки було відомо з технічної документації на спірну земельну ділянку, яку він затверджував 11.05.2005, а представник цього уповноваженого органу держави підписав оскаржуваний договір та мав його примірник з моменту його укладення, тобто 14.09.2005.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності необхідно рахувати з часу, коли Яворівська РДА довідалась або могла довідатись про порушення прав держави, тобто, з моменту укладення договору, а не з моменту, коли Львівська обласна державна адміністрація (як позивач в особі якого в інтересах держави звернувся прокурор) довідалось про порушення прав.

Відтак, суд зазначає, що для держави в особі її уповноваженого органу (Яворівської РДА) строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди почав обчислюватися з моменту укладення оскаржуваного договору - 14.09.2005 та закінчився 14.09.2008, а тому наявні підстави для відмови у позові про визнання недійсним цього договору у зв'язку зі спливом строку позовної давності та наявності заяви відповідачів про застосування наслідків такого сливу.

Безпідставними є доводи позивача викладені у заяві про поновлення строку позовної давності, адже такі не обґрунтовані жодними належними та допустимими доказами. Крім того, суд звертає увагу позивача, що прокурором звертаючись із даним позовом в інтересах позивача, обрав не цілком вірний спосіб захисту порушеного права держави, а дня виправлення допущених недоліків та недопущення порушення прав держави, у правовідносинах, що виникли більш як 11 років тому, за безпосередньої участі уповноваженого органу держави в укладенні такого договору, наявна можливість у такого органу (уповноваженого на виконання функцій держави) виправити свою помилку та захистити права держави шляхом проведення нормативно-правової оцінки спірної земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору в порядку пункту 9.1 цього договору.

Додатково, суд звертає увагу ЛОДА, що поновлення строку позовної давності у даному спорі конкретно для Львівської ОДА не вплине на права держави в особі уповноваженого органу. Враховуючи наведене, суд вважає, що заява позивача про поновлення строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Так, за обставинами справи Стретч проти Сполученого Королівства , вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 24.06.2003 відзначив, що особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Так судом встановлено, що відповідач 1 (станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки, зокрема 2005 рік) дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, тобто, відповідач 1 може вважатись таким, що набув права правомірного очікування .

Європейський суд з прав людини особливу увагу звертає на важливості застосування принципу належного урядування у правовідносинах, що виникають з державними органами. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії , заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, Тошкуце та інші проти Румунії , заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зокрема рішення у справі Беєлер проти Італії , п. 119). Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі , п. 73).

Також ЄСПЛ зазначає, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу належного урядування та вимозі законності , закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (Справа Рисовський проти України (заява №29979/04), п.70, 71, 73).

Відтак, суд розглянувши позовні вимоги прокурора, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги обґрунтованими, однак враховуючи заяву про застосування строку позовної давності, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову застосувавши наслідки спливу позовної давності.

Частиною 1 статті74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись 10, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ??V Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10.09.2018.

Суддя Березяк Н.Є.