Постанова

від 18.10.2017 по справі 904/7522/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017 року Справа № 904/7522/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач)

судді Антоніка С.Г., Чимбар Л.О.

секретар Манчік О.О.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № б/н від 01.07.23017р., адвокат;

від відповідача: не з`явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 року

у справі № 904/7522/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна нафтогазова компанія", м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 року у справі № 904/7522/17 (суддя - Петрова В.І.) частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна нафтогазова компанія" до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 61985, 16 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача 44 200,00 грн. основної заборгованості, 5973,66 грн. пені, 683,76 грн. - 3% річних інфляційних втрат, 1600 грн. судового збору, 500 грн. витрат на послуги адвоката; в решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що:

- рішення у справі прийнято за відсутності відповідача, чим порушено ст.77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України);

- також судом порушені принципи рівності та змагальності сторін, передбачені ст.ст.4-2, 4-3, 22 ГПК України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 18.10.2017 року.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.96 ГПК України, не скористався, але представник в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду залишити без змін.

Відповідач в судове засідання не з`явився, правом участі в судовому засіданні, передбаченим ст.22 ГПК України, не скористався; будь-яких клопотань з цього приводу не заявив; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що міститься відмітка на ухвалі про прийняття апеляційної скарги (а.с. 68).

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Розглядаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції встановив наступне.

25.07.2017 року до господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна нафтогазова компанія" до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 55 985,16 грн., з яких: 46 200 грн. основна заборгованість, 5973,66 грн. пеня, 683,76 грн. - 3% річних, 3127,74 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2017 року суддею Петровою В.І. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та призначено в судовому засіданні на 15.08.2017 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2017р. розгляд справи відкладений на 29.08.2017р. в зв`язку з неявкою представника відповідача.

23.08.2017р. позивачем до Господарського суду Дніпропетровської області в порядку ст.22 ГПК України подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідача 61 985,16 грн., з яких: 46 200 грн. основного боргу, 5973,66 грн. пені, 683,76 грн. - 3% річних, 3127,74 грн. інфляційних втрат, 6000 грн. витрат на послуги адвоката (а.с.43-45). В обґрунтування понесення витрат на адвокатські послуги позивачем представлено договір про надання правової допомоги № 01/06 від 10.08.2017р., укладений між ним та адвокатом ОСОБА_2, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.09.2008р., акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.08.2017р., платіжне доручення № 2068 від 22.08.2017р. (а.с.46-50).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 року позовні вимоги задоволені частково; стягнуто з ПАТ "Дніпроважмаш" на користь ТОВ "Східна нафтогазова компанія" 44 200,00 грн. основної заборгованості, 5973,66 грн. пені, 683,76 грн. - 3% річних інфляційних втрат, 1600 грн. судового збору, 500 грн. витрат на послуги адвоката; в решті позовних вимог - відмовлено.

Оскаржуване рішення мотивовано тим, що:

- відповідачем неналежним чином виконано свої договірні зобов"язання з повної та своєчасної оплати поставленого дизельного пального, в зв`язку з чим позивачем обґрунтовано нараховано штрафні санкції, передбачені п.5.2 договору, ст.625 Цивільного кодексу України;

- в задоволенні позову щодо стягнення 2000 грн. основної заборгованості відмовлено, з огляду на оплату вказаної суми заборгованості відповідачем 26.07.2017р., до порушення провадження у справі;

- витрати на послуги адвоката задоволені в сумі 500 грн. із 6000 грн. заявлених, з урахуванням рекомендацій, викладених в п.6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України", нескладності спору, співрозмірності оплати виконаній адвокатом роботі.

При з'ясуванні законності та обґрунтованості прийнятого місцевим господарським судом рішення суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Східна нафтогазова компанія" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за договором поставки.

Звертаючись із позовною заявою позивач посилався на те, що 12.01.2017р. поставив відповідачу на виконання умов договору № 1301/14-1, укладеного між сторонами 13.01.2014р., 3000 л дизельного пального на загальну суму 60600,00 грн.; відповідачем товар оплачений частково в розмірі 14400,00 грн., решта заборгованості станом на дату подання позовної заяви не оплачена, що є підставою для нарахування штрафних санкцій, відповідно до договору та чинного законодавства, та звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Загальними вимогами процесуального права, визначеними статтями 32-34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.01.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Східна нафтогазова компанія" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (покупець) укладено договір №1301/14-1, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язався поставляти (передавати у власність покупця), а покупець зобов`язався приймати та оплачувати на умовах, визначених цим договором, нафтопродукти (далі - товар) (п.1.1 р.1 договору (а.с.11-13)).

Пунктом 1.2. договору сторони узгодили, що асортимент товару, його кількість та ціна погоджуються постачальником та покупцем перед поставкою і зазначаються у відвантажувальних документах (видаткова накладна), які являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та складають невід`ємну частину договору.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони домовились, що загальна ціна договору визначається загальною вартістю поставленого товару протягом строку дії договору. Вартість окремої партії товару погоджується постачальником та покупцем перед її поставкою та фіксується у видаткових накладних; постачальник має право поставити погоджену партію товару без попередньої оплати. У цьому випадку покупець зобов"язаний оплатити вартість товару у термін, що не перевищує 14 календарних днів від дня поставки товару.

Згідно з п.2.3, 2.4 договору розрахунок покупцем за товар здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. В графі "призначення платежу" покупець зобов`язаний вказувати, що платіж здійснюється на підставі цього договору. Датою оплати вартості товару вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника у банківській установі.

Пунктами 3.1, 3.4, 3.5 договору визначено, що товар поставляється погодженими партіями, що підтверджується видатковими накладними на товар, які підписуються представниками обох сторін; постачальник зобов`язується поставити товар протягом 3-х календарних днів з моменту отримання передплати або письмового узгодження відповідної партії товару до поставки; датою поставки товару вважається дата підписання покупцем товаророзпорядчих (видаткових) документів.

Пунктом 3.8 договору сторонами домовлено, що одночасно з продукцією, що поставляється, продавець надає такі документи: сертифікат якості, видаткову накладну, податкову накладну, рахунок.

Пунктом 5.2. договору встановлено, що у випадку ненадходження від покупця повної оплати за відвантажений товар протягом строку, передбаченого договором, продавець має право нарахувати, а покупець зобов`язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2014р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо сторони не заявили про розірвання договору до кінця терміну, договір вважається продовженим до закінчення наступного календарного року на тих же умовах.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар - дизельне пальне на суму 60 600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №СН-0000031 від 12.01.2017р., підписаною сторонами без будь-яких зауважень (а.с.14). Товар отримано відповідачем на підставі довіреності №8 від 04.01.2017р., копія якої міститься в матеріалах справи (а.с.15).

З урахуванням умов п. 2.2 договору щодо термінів оплати, товар мав бути оплачений позивачем у строк до 26.01.2017р. (включно).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши в період з 22.03.2017р. по 26.07.2017р. 16 400,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням (а.с.16-23, 54). При цьому, докази оплати 2000 грн. за платіжним дорученням № 16330 від 26.07.2017р. відповідачем надано вже під час слухання справи, виготовлення позивачем позовної заяви, отже, цю суму позивачем включено до суми позовних вимог, а господарським судом відмовлено в задоволенні позову на цю суму основної заборгованості, з урахуванням приписів п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар на день винесення оскаржуваного судового рішення становила 44 200 грн., що підтверджується матеріалами справи, не спростовано відповідачем, що і стало підставою звернення позивача з позовом до господарського суду.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Норма вказаної статті повністю кореспондується зі ст.265 Господарського кодексу України.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України регламентовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що товар був отриманий відповідачем без будь-яких зауважень, відповідно до договору строк оплати товару становить 14 календарних днів, тобто, оплата мала бути здійснена не пізніше 26.01.2017р., матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з приводу відсутності будь-яких супроводжувальних документів на товар, обумовлених договором, доказів повернення товару або взяття його на відповідальне зберігання в зв`язку з неналежною якістю, відповідач за товар в повному обсязі не розрахувався до теперішнього часу, господарським судом правомірно задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь позивача 44 200 грн. заборгованості.

Крім того, за неналежне виконання договірних зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, позивачем відповідно до п.5.2 договору нараховано відповідачу пеню за період з 27.01.2017р. по 26.07.2017р. у розмірі 5973,66 грн. та відповідно до ст.625 ЦК України 3% річних у розмірі 683,76 грн. за період з 27.01.2017р. по 26.07.2017р., інфляційні збитки в розмірі 3127,74 грн. за період з лютого по червень 2017р.

Господарським судом з урахуванням вимог, викладених в п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", здійснено перевірку розрахунку пені, 3% річних, інфляційних збитків, за яким, відповідно до періодів прострочення виконання грошового зобов`язання (з 27.01.2017р. по 25.07.2017р. на суму 46 200 грн. та окремо за 26.07.2017р. на суму 44 200 грн.), розмір належних до стягнення сум виявився більшим, зокрема, пені - 6071,71 грн., 3% річних - 687,14 грн., інфляційних збитків - 3129,36 грн., але задоволено їх у межах позовних вимог, в сумі 5973,66 грн. пені, 683,76 грн. - 3% річних, 3127,74 грн. інфляційних збитків.

Стосовно витрат позивача на послуги адвоката та стягнення вказаної суми з відповідача, про що зазначено у заяві про збільшення позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами та доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до приписів п.6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами та доповненнями) розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; за тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг; вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову; у зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як вже зазначалось вище та вірно встановлено господарським судом, позивачем заявлено до стягнення 6000 грн. витрат пов`язаних з оплатою послуг адвоката; на обґрунтування понесених витрат на адвокатські послуги позивачем надано договір про надання правової допомоги № 01/06 від 10.08.2017р., укладений між ним та адвокатом ОСОБА_2, свідоцтво про право на заняття останнім адвокатською діяльністю від 15.09.2008р. № 1893, акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.08.2017р., платіжне доручення № 2068 від 22.08.2017р. (а.с.46-50).

При цьому згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 22.08.2017р. адвокатом ОСОБА_2 лише підготовлено та складено заяву про збільшення позовних вимог, здійснено перевірку правильності визначення строку заборгованості відповідача, отже, виконані адвокатом ОСОБА_2 роботи не є складними, не потребують значних витрат часу кваліфікованого спеціаліста, враховуючи, що спір стосується стягнення заборгованості за однією видатковою накладною. Також колегія суддів вказує на те, що зазначений адвокат навіть не брав участі у судових засіданнях суду першої інстанції, представником позивача була інша особа.

В зв`язку з викладеним, з урахуванням розумної необхідності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано обмежено суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за адвокатські послуги до 500,00 грн., в решті вимог - відмовлено.

Щодо доводів скаржника про розгляд справи за відсутності представника відповідача та незадоволення його клопотання про відкладення розгляду справи, то за положеннями п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження відповідача є м. Дніпро, вул. Сухий острів, будинок 3 (а.с.24-31).

Позовну заяву позивача прийнято до розгляду ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2017р., яку направлено обом сторонам 28.07.2017р., зокрема і відповідачу на адресу, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, що підтверджується поштовими повідомленнями (а.с.39, 42); судове засідання призначене на 15.08.2017р. Відповідачем вказану ухвалу господарського суду про призначення справи до розгляду отримано 01.08.2017р.

В судове засідання 15.08.2017р. представник відповідача не з`явився, будь-яких клопотань останнім заявлено не було; в зв'язку з викладеними обставинами розгляд справи був відкладений на 29.08.2017р. (ухвала від 15.08.2017р. - а.с.41).

Ухвалу від 15.08.2017р. про відкладення розгляду справи направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією та отримано останнім, що підтверджується направленням 28.08.2017р. до місцевого господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.53).

Отже, скаржника двічі було повідомлено належним чином про час та місце судового засідання, явку повноважного представника в засідання суду відповідач не забезпечив.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні . Однією з таких підстав, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Проте, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Питання про те, що наявні певні перешкоди для розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Таким чином, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явились в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляд справи, вирішити спір по суті.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено повідомлення судом відповідача належним чином про час та місце судового засідання в господарському суді, останній не скористався своїм правом участі в судовому засіданні як і правом надання відзиву на позов з викладенням обґрунтованих заперечень, представник відповідача двічі не з'явився в судові засідання, позивачем належними доказами підтверджено факт поставки товару, тобто, матеріали справи містять необхідні докази для розгляду справи, а відкладення справи в зв`язку з нез`явленням сторони не є обов`язковим за наявності достатніх матеріалів для розгляду справи, господарський суд правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що в своїй апеляційній скарзі скаржник не заперечує факт отримання товару, не спростовує факт наявності заборгованості, а лише зазначає про розгляд справи за його відсутності.

У п. 3.13 та п. 3.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами; нез'явлення представників учасників судового процесу в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами ; відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

За викладених обставин правові підстави зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, як і відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторону, яка подала апеляційну скаргу. .

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" м.Дніпро залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2017 року у справі № 904/7522/17 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя І.О. Вечірко

Суддя С.Г. Антонік

Суддя Л.О. Чимбар