Ухвала

від 09.10.2017 по справі 752/10368/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-cc/796/4252/2017 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю:

представника власника майна ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу директора ТОВ «Моріс ЛТД» ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою частково задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 та накладено арешт і заборонено відчужувати кошти з банківського рахунку ТОВ «Моріс ЛТД» (код 39475380) № НОМЕР_1 (українська гривня), який відкритий у АТ «Прокредит банк» (МФО 320984) в частині видаткових операцій, крім обов`язкових платежів до бюджету та виплати заробітної плати.

Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував те, що кошти, які перераховуються на розрахунковий рахунок товариства є предметом кримінального правопорушення та одержані внаслідок вчинення суспільно-небезпечного діяння, та прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на зазначене у клопотанні майно.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, директор ТОВ «Моріс ЛТД» - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, посилаючись на її незаконність, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що стороною обвинувачення не доведено існування у даному кримінальному провадженні обгрунтованної підозри у вчиненні особами товариства «Моріс ЛТД» кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Також апелянт вказує про відсутність в матеріалах провадження даних про те, що грошові кошти товариства відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Крім того, додає, що вказані грошові кошти органом досудового розслідування не визнані доказами у даному кримінальному провадженні.

Далі в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що дане кримінальне провадження здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України, яке не зазначено в ст. 96-3 КК України, а тому, як стверджує автор апеляційної скарги, відсутні підстави для застосування щодо товариства «Моріс ЛТД» заходів кримінально-правового характеру.

У підсумку апелянт вказує, що слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. ст. 173 КПК України, не оцінено розумність і співрозмірність обмеження права власності ТОВ «Моріс ЛТД» завданням кримінального провадження.

Одночасно апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. В обґрунтування пропуску такого строку зазначає, що оскаржувану ухвалу постановлено слідчим суддею без виклику у судове засідання власника майна, а копію судового рішення отримано скаржником 31.07.2017 року. Апеляційна скарга подана до суду 04.08.2017 року, відповідно до штампу на конверті.

Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга директора ТОВ «Моріс ЛТД» ОСОБА_7 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні участі не приймав, копію судового рішення отримано 31.07.2017 року, апеляційна скарга подана до суду 04.08.2017 року, відповідно до штампу на конверті, пятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.

Що стосується безпосередньо апеляційної скарги, то слід звернути увагу на такі обставини.

Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, в провадженні слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 32017100010000011, відомості про яке 03.03.2017 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

Прокурор Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 , звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на кошти банківського рахунку ТОВ «Моріс ЛТД» (код 39475380) № НОМЕР_1 (українська гривня), відкритий у АТ «Прокредит банк» (МФО 320984) в частині видаткових операцій, крім обов`язкових платежів до бюджету та виплати заробітної плати, яке ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року задоволено, проте зтаким рішенням слідчого судді погодитися неможливо, з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор ОСОБА_8 звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів.

Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак наведених в ст. 98 КПК України може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакам ст. 98 КПК України може бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, слідчий, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.

Розглядаючи клопотання органу досудового розслідування, слідчий суддя на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом уваги не звернув.

Наведені обставини, на переконання колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, оскільки без відповідної постанови слідчого майно не може набути статусу речового доказу.

Таким чином, у зв`язку із викладеним, колегія суддів переконана, що у такому випадку не можливо досягти інтересів досудового розслідування, забезпечити збереження речових доказів, які у подальшому можуть досліджуватись судом.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, є передчасними.

Враховуючи викладене, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, за недоведеності необхідності арешту майна, який явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого як такого, що внесене до суду із порушенням вимог ст. 171 КПК України.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу директора ТОВ «Моріс ЛТД» - ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 та накладено арешт і заборонено відчужувати кошти з банківського рахунку ТОВ «Моріс ЛТД» (код 39475380) № НОМЕР_1 (українська гривня), який відкритий у АТ «Прокредит банк» (МФО 320984) в частині видаткових операцій, крім обов`язкових платежів до бюджету та виплати заробітної плати, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 про накладення арешту на кошти з банківського рахунку ТОВ «Моріс ЛТД» (код 39475380) № НОМЕР_1 (українська гривня), який відкритий у АТ «Прокредит банк» (МФО 320984).

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4