Рішення

від 12.10.2017 по справі 910/13723/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2017Справа №910/13723/17 За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВІСА ГРУП"

про стягнення 6 258 693,42 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Попович Л.В. (довіреність)

від відповідача: Даниленко Є.М. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВІСА ГРУП" про стягнення 6 258 693,42 грн., з яких 6 026 889,96 грн. пені та 231 803,46 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором підряду № ПЗ/Е-161324/НЮ від 02.12.2016 в частині повного та своєчасного виконання робіт, обумовлених договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13723/17, розгляд справи призначено на 07.09.2017.

У судовому засіданні 07.09.2017 представник позивача надав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про відкладення розгляду справи, а також надав відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що прострочення строків виконання договору було зумовлено діями самого позивача, оскільки затримки з виконання робіт були пов'язані із затримками перевірки позивачем кошторисних розрахунків. Крім того, позивач та відповідач дійшли згоди продовжити строк дії договору до 30.06.2017. Укладаючи додаткову угоду про продовження строку дії договору відповідач помилково вважав, що тим самим сторони продовжили строки виконання робіт. Також відповідач зазначає, що не ухиляється від виконання договору і намагається виконати взяті на себе зобов'язання. Щодо розміру нарахованої пені, то він майже в два рази вищий від вартості робіт. Відповідач просить зменшити розмір пені до 447 457,79 грн.

У судовому засіданні 07.09.2017 судом оголошено перерву до 12.10.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

11.10.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.10.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.10.2017 заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 12.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВІСА ГРУП" (даді - підрядник) укладено договір підряду № ПЗ/Е-161324/НЮ (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати роботи з реконструкції ЗРП-10 кВ ТП-4654 Південно-Західної залізниці відповідно до договірної ціни (Додаток № 1).

Згідно з п. 1.2 договору, замовник зобов'язаний прийняти та оплатити роботи, виконані підрядником відповідно до умов цього договору та договірної ціни (Додаток № 1).

Відповідно до п. 3.1 Договору, загальна сума договору становить 3331704,00 грн., і визначається на підставі договірної ціни (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Положеннями п. 5.2 договору встановлено, що завершення робіт та здача їх замовнику - 30.12.2016.

Пунктом 5.5 договору визначено, що робота вважається виконаною після підписання акту приймання виконаних робіт замовником або уповноваженою ним особою.

Згідно з п. 10.1 договору, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2016.

Додатковими угодами № 1 від 30.12.2016 та № 2 від 28.02.2017 внесено зміни до п. 10.1 договору та встановлено строк його дії до 30.06.2017.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору, підрядник виконав роботи на суму 20 226,00 грн. що підтверджується актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором в частині виконання робіт на суму 3 311 478,00 грн. в строки, встановлені договором, у зв'язку із чим, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 6258693,42 грн. штрафних санкцій, з яких 6026889,96 грн. - пені, 231803,46 грн. - штрафу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як встановлено судом між позивачем, як замовником та відповідачем, як підрядником було укладено договір підряду ПЗ/Е-161324/НЮ, згідно із умовами якого, відповідач зобов'язується виконати роботи на загальну суму 3331704,00 грн., а позивач зобов'язується оплатити їх.

Відповідно до п. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом вище, у п. 5.2 договору сторони погодили, що завершення робіт та здача їх замовнику - 30.12.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, Акту № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016, відповідач виконав роботи лише на суму 20226,00 грн.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням умов п. 5.2 договору, відповідач повинен був виконати роботи на суму 3 311 478,00 грн. до 30.12.2016.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять доказів підписання між сторонами акта приймання виконаних робіт на суму 3 311 478,00 грн.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач роботи на суму 3 311 478,00 грн. у строк, встановлений договором, не виконав, а тому є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення не грошового зобов'язання - порушення строків виконання робіт.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що за порушення з вини підрядника строків виконання робіт, передбачених цим договором, останній сплачує замовнику 1% від вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Перевіривши розрахунок штрафу, наданий позивачем, у розмірі 231 803,46 грн., суд встановив, що він є вірним, атому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо розрахунку пені у розмірі 6 026 889,96 грн., то він є також арифметично вірним, однак суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч.2 ст.13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б могли порушити права інших осіб.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути у наслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе зменшити пеню до 602 689,00 грн., з огляду на те, що:

- позивачем належними засобами доказування не доведено понесення ним збитків у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем робіт;

- розмір нарахованої пені є неспіврозмірним з порушеним інтересом;

- розмір пені значно перевищує вартість робіт, обумовлених договором;

- відповідач помилково вважав продовження строку дії договору продовженням терміну виконання робіт.

Отже, суд дійшов висновку, що зменшення розміру пені до 602 689,00 грн. є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в розмірі 602 689, 00 грн. та в іншій частині суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення пені.

З огляду на вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" частково.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Отже, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВІСА ГРУП" (84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Карла Маркса, будинок 38, квартира 204, код 40028220) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код 40075814) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6, код 40081221) 231803,46 грн. штрафу, 602689,00 грн. пені та 93 880,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.10.2017.

Суддя С.О. Турчин