Рішення

від 10.10.2017 по справі 922/2475/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р.Справа № 922/2475/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК "Полімертехгруп", м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 315490,26 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 22.06.2017р.;

відповідача - ОСОБА_2, дов. № 1 від 05.01.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК "Полімертехгруп", м. Харків, про стягнення заборгованості заборгованості за договором поставки № 220416 від 22.04.2016р., укладеним між сторонами даного спору, в розмірі 316516,04 грн., та яка, станом на 01.09.2017р., складається з: суми основного боргу в розмірі 250341,20 грн., пені в розмірі 37258,09 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8405,29 грн., індексу інфляції в розмірі 20511,46 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог). А також просить суд покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 15000,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 28.07.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.09.2017р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 05.09.2017р. продовжено строк вирішення даного спору на 15 днів, в порядку ст. 69 ГПК України, до 11.10.2017р. Розгляд справи відкладався на 26.09.2017р.

У судовому засіданні 26.09.2017р. оголошувалась технічна перерва до 10.10.2017р. о 12:00 год.

09.10.2017р. представник позивача звернувся до господарського суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог (вх. № 31804), в якій просить суд збільшити розмір позовних вимог в частині користування чужими грошовими коштами до 20335,12 грн.

Згідно статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає заяву до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

У судовому засіданні 10.10.2017р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.10.2017р. проти позову заперечував частково, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 32418), який судом досліджено та долучено до матеріалів справи. Також відповідачем надано до суду заяву про розстрочення виконання рішення суду (вх. № 32417).

Представник позивача у судовому засіданні 10.10.2017р. заперечував проти поданого відповідачем клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

У судовому засіданні сторони наголосили на тому, що ними надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 22 квітня 2016р. між Tовариством з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Белтім Полімери (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "ПОЛІМЕРТЕХГРУП" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 220416 (Договір), за яким позивач поставляв відповідачу полімерну сировину - поліпропілен 412МК49 SABIC (товар).

Відповідно до розділу 1 Договору, постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених Договором товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в накладних на відпуск товару, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами є узгодженням асортименту товару, його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід'ємним додатком до договору.

Право власності на товар (партію товару), яка постачається за даним договором, переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом у видатковій накладній.

Пункт 5.1. Договору передбачає, що розрахунки за договором здійснюються шляхом 100% попередньої оплати у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній. Поставлений товар повинен бути сплачений покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Згідно з пунктом 5.4. Договору, зміна сторонами умов оплати після підписання цього договору в межах терміну його дії, здійснюється за їх погодженням на підставі Додаткової угоди до цього договору або в іншому порядку, передбаченому даним договором і чинним в Україні законодавством.

Відповідно до пункту 5.5. Договору, поточні надходження грошових коштів від покупця (відповідача) зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

Пунктом 7.2. Договору поставки № 220416 від 22.04.2016р. в редакції від 22.04.2016р. передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов'язань по оплаті за даним Договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати. В разі прострочення сплати більш ніж на 3 (три) календарних дні, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 (тридцять шість) % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання не припиняється через шість місяців і нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до видаткової накладної № ТД-0000395 від 07.03.2017р., відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 350341,20 грн., за який, всупереч умовам Договору, розрахувався не в повному обсязі.

25 квітня 2017 року додатковою угодою до договору поставки № 220416 від 12.04.2016р., у зв'язку із затримкою оплати покупцем вартості товару відповідно до видаткової накладної № ТД-0000395 від 07.03.2017р., загальною сумою 350 341.20 грн., з метою компенсації відсотків за користування кредитом постачальника, сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 7.2. Договору, виклавши у наступній редакції: 7.2. В разі прострочення сплати вартості товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 21,5 % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати . Дані зміни до Договору дійсні тільки на партію товару, відповідно до видаткової накладної ТД-0000395 від 07.03.2017р, загальною сумою 350341,20 грн.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач зазначив, що станом на 01.09.2017р. відповідач має заборгованість за отриманий та несплачений в повному обсязі товар в розмірі 250341,20 грн., яку просить суд стягнути на свою користь з відповідача. При цьому, враховуючи несплату даної суми заборгованості, позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь: пеню в розмірі 37285,09 грн., 3% річних в розмірі 20355,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 20511,46 грн. (з урахування заяв про збільшення розміру позовних вимог від 05.09.2017р. та 09.10.2017р.).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №220416 від 22.04.2016р., відповідно до видаткової накладної № ТД-0000395 від 07.03.2017р., відповідачеві було поставлено товар на загальну суму 350341,20 грн.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем по справі, відповідач, порушуючи умови договору поставки №220416 від 22.04.2016р., невчасно розрахувався за отриманий товар.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по сплаті товару в строк, встановлений Договором.

Натомість, відповідачем надано до суду докази часткової сплати суми заборгованості за Договором №220416 від 22.04.2016р., відповідно до видаткової накладної № ТД-0000395 від 07.03.2017р., за період з 07.03.2017р. Так, відповідно до платіжного доручення № 269 від 11.05.2017р. відповідачем було сплачено 13413,75 грн., в якості процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до платіжного доручення № 312 від 24.05.2017р. сплачено 10000,00 грн. в якості часткової оплати за поставлений товар, відповідно до платіжного доручення № 556 від 19.07.2017р. відповідачем було сплачено 8964,68 грн., в якості процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідно до платіжного доручення № 272 від 07.09.2017р. відповідачем було сплачено 1000,00 грн., в якості процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до пункту 5.5. Договору, поточні надходження грошових коштів від покупця (відповідача) зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

Таким чином, з урахуванням положень п. 5.5. Договору - всі вищезазначені суми, сплачені відповідачем в рамках Договору №220416 від 22.04.2016р., незалежно від вказаного відповідачем призначення платежу, повинні бути зараховані в рахунок погашення основного боргу, адже він виник раніше.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основної заборгованості за Договором №220416 від 22.04.2016р., відповідно до видаткової накладної № ТД-0000395 від 07.03.2017р. в розмірі 226962,77 грн.

В частині сплаченої відповідно до платіжного доручення № 272 від 07.09.2017р., суми заборгованості в розмірі 1000,00 грн. провадження у справі підлягає припинення, оскільки дана сума заборгованості була сплачена відповідачем 07.09.2017р., тобто після звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 37258,09 грн., суд виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, 25 квітня 2017 року додатковою угодою до договору поставки № 220416 від 12.04.2016р., у зв'язку із затримкою оплати покупцем вартості товару відповідно до видаткової накладної № ТД-0000395 від 07.03.2017р., загальною сумою 350 341.20 грн., з метою компенсації відсотків за користування кредитом постачальника, сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 7.2. Договору, виклавши у наступній редакції: 7.2. В разі прострочення сплати вартості товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 21,5 % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати . Дані зміни до Договору дійсні тільки на партію товару, відповідно до видаткової накладної ТД-0000395 від 07.03.2017р, загальною сумою 350341,20 грн.

Вказані дії сторін відповідають однієї із основних засад цивільного законодавства - свободі договору (ст.ст. 3, 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України умови (зміст) договору визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними, якщо інше прямо не передбачено законодавством. У таких випадках певні умови договору бувають обов'язковими, і сторони не можуть відступити від приписів законодавства.

Сторони вправі вільно домовлятися про свою відповідальність за порушення договірних зобов'язань, самостійно обирати форми такої відповідальності. Головним правилом, що діє у сфері застосування принципу свободи договору, є встановлене у ст. 6 ЦК України, яким визначається співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Згідно із цією статтею запроваджується загальний підхід про можливість сторін договору відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи те, що підписання сторонами 25 квітня 2017 року додаткової угоди до договору поставки № 220416 від 12.04.2016р., в якій п. 7.2. Договору було викладено в новій редакції, в якій нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання не передбачено, позовна вимога позивача про стягнення пені не підлягає задоволенню та суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20355,12 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Судом зроблено перерахунок процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20355,12 грн., в зв'язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача даної суми заборгованості.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 20511,46 грн., суд виходить з наступного.

Судом зроблено власний розрахунок даної суми заборгованості за допомогою калькулятора санкцій апаратного комплексу «Ліга-Закон» . Розрахунок позивача зроблено невірно, оскільки при здійсненні даного розрахунку індексу інфляції не були враховані оплати 13 413,75 грн. і 8964,68 грн. в рахунок погашення основного боргу, в зв'язку з чим стягненню на користь позивача підлягає сума інфляційних в розмірі 17940,35 грн. В іншій частині суд відмовляє, як в безпідставно нарахованій.

Суд також критично оцінює контр-розрахунок суми інфляційних втрат, зроблений відповідачем, виходячи з наступного.

Так, відповідач вважає, що відвантаження позивачем товару без отримання 100 % передплати свідчить про зміну сторонами на це відвантаження умов оплати. Та, враховуючи відсутність підписаної додаткової угоди до Договору щодо строків оплати, вважає, що сторони повинні керуватись загальними положеннями законодавства щодо строку виконання зобов'язання, а саме ч. 2 ст. 530 ЦК України (7 днів від дня пред'явлення вимоги). Як зазначає відповідач, вимогу про оплату у вигляді претензії відповідач отримав 06.04.2017р., отже кінцевий строком оплати вважає 13.04.2017р. і господарські санкції за порушення строку оплати, на думку відповідача, повинні нараховуватись з 14.04.2017р., а не з 08.03.2017р., як вказує позивач.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що розрахунки за договором здійснюються шляхом 100% попередньої оплати у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній. Поставлений товар повинен бути сплачений покупцем до закінчення терміну відстрочення платежу.

Відповідно до наданого до матеріалів справи рахунку-фактури № ТД-0000351 від 03.03.2017р., рахунок дійсний до сплати до 03.03.2017р. та підписана сторонами видаткова накладна від 07.03.2017р. про отримання товару на суму 350341,20 грн. містить посилання на договір та рахунок-фактуру від 03.03.2017р.

Окрім цього, підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств розрахунок процентів від 11.05.2017р., свідчить про узгодження сторонами існування боргу відповідача перед позивачем по сплаті за поставлений товар за Договором поставки № 220416 від 12.04.2016р., саме з 08.03.2017р.

Враховуючи викладене, суд вважає вірним розрахунок періоду нарахування інфляційних втрат саме з 08.03.2017р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери", м. Київ, підлягають частковому задоволенню в розмірі 226 962,77 грн. - основної заборгованості, 20335,12 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 17940,35 грн. - інфляційних втрат.

Розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи відповідну заяву, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище, зазначивши, що на його поточному рахунку відсутні грошові кошти, що підтверджується відповідними довідками з банку від 07.09.2017, 08.09.2017р., 11.09.2017р., 11.09.2017р., 20.09.2017, 21.09.2017, 21.09.2017р. Всі активи, які використовує відповідач у господарській діяльності (обладнання, устаткування, меблі, виробничі і офісні приміщення) не є його власністю (що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю та бухгалтерською довідкою від 06.09.2017р.), що виключає можливість їх стягнення в рахунок погашення заборгованості перед позивачем. Тому сплатити свою заборгованість протягом найближчого часу відповідач не має можливості.

Враховуючи відсутність у власності відповідача активів на суму, достатню для погашення заборгованості, розрахуватись з позивачем відповідач зможе лише з прибутку, отриманого від своєї господарської діяльності в майбутньому.

Так, відповідач наголошує на наявності передумов для отримання відповідачем прибутку у 2017-2018роках, з якого може бути сплачена вищезазначена заборгованість.

Так, відповідач виграв декілька тендерів на поставку у 2017р. власної продукції (що підтверджується протоколами засідання тендерного комітету від 21.07.2017р., від 10.08.2017р.), прибуток від виконання яких надасть можливість погашати борг перед позивачем. Наразі Відповідач активно працює над пошуком нових замовлень.

Також відповідач має прострочену дебіторську заборгованість, зокрема ТОВ ОСОБА_3 винен відповідачу за відвантажені товари 98 636,80 грн., які той повертатиме згідно графіку погашення заборгованості від 05.09.2017р. (що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, бухгалтерською довідкою від 06.09.2017р., угодою щодо узгодження графіку погашення заборгованості від 05.09.2017р.). Отримані кошти відповідач спрямує на погашення своєї заборгованості перед Позивачем.

Відповідач зазначає, що якщо виконання рішення суду по цій справі буде здійснюватись в загальному порядку без розстрочення виконання (через арешт рахунків, майна) - Відповідач не зможе сплачувати оренду, податки, заробітну плату, купувати сировину, а отже буде вимушений зупинити господарську діяльність, звільнити працівників, не зможе виконувати свої зобов'язання перед іншими контрагентами, не зможе отримувати прибуток, та, як наслідок, не зможе виконати рішення суду по цій справі в повному обсязі.

Зі змісту поданої відповідачем заяви вбачається, що відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців рівними частками, починаючи з 01.11.2017р., задля того щоб мати можливість виконати рішення по цій справі у повному обсязі.

Відповідно до ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка означає виконання рішення частками з певним інтервалом у часі, встановленими та визначеними господарським судом (п.7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012 р.).

Норми чинного господарського процесуального законодавства не містять визначення «винятковий випадок» , тому це поняття є оціночним.

Згідно з п. 7.2. Постанови Пленуму ВГСУ №9 від 17.10.2012 р. підставою для розстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Надання розстрочки виконання рішення не потребує згоди сторін і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі №5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Як зазначає відповідач, протягом квітня 2016 - лютого 2017 року позивач за укладеним між сторонами Договором № 220416 від 22.04.2016р. неодноразово поставляв відповідачу полімерну сировину та жодного разу відповідач не давав приводу для нарікань щодо своєчасності оплати.

З аналізу поданих відповідачем додаткових доказів в обґрунтування поданої заяви, враховувавши фінансовий стан підприємств , ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу зупинення господарської діяльності відповідача, що призведе до неможливості виконання рішення суду по справі в повному обсязі, беручи до уваги надану представником відповідача заяву про надання відповідачу розстрочки погашення заборгованості, суд приходить висновку про її часткове задоводення, а саме рівними частинами по 22103,19 грн. щомісячно, починаючи з 01.11.2017р.

Розглянувши вимогу позивача про покладення на відповідача витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, в розмірі 15000,00 грн., суд виходить з наступного.

Статтею 44 ГПК України визначено склад судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розподіл господарських витрат унормовано статтею 49 ГПК України, якою, зокрема, встановлено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів, у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

В абз. 2 п. 6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як свідчать матеріали справи, 24.04.2017р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги, відповідно до якого, в порядку та на умовах, визначених цім договором, що укладена відповідно до ст. 59 Конституції України, ст. 28 ГПК України, адвокат бере на себе функції забезпечення правової допомоги клієнту, та бути представником клієнта при досудовому врегулюванні спору а також в господарському суді Харківської області, Харківському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суду України, Верховному суді України, органах виконавчої служби по справі щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "ПОЛІМЕРТЕХГРУП" (ідентифікаційний код 37763027) на користь клієнта.

21.07.2017р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 , з посиланням на договір про надання правової допомоги від 02.02.2017р. підписано акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого клієнт оплачує адвокату гонорар відповідно до п. 4.1 Договору та у зв'язку з подачею адвокатом позовної заяви до господарського суду Харківської області.

Сума гонорару складається з представництва клієнта при досудовому врегулювання спору, підготовкою позовної заяви, розрахунку суми позову зробленого адвокатом та відряджень з м. Києва в м. Харків для участі у судових засіданнях Господарського суду Харківської області, Харківському апеляційному господарському суді, державній виконавчій службі. В суму гонорару включені транспортні витрати та добові. На підставі п.4.1. Договору за надання послуги клієнт виплачує адвокату плату (гонорар) в розмірі 15 000,00 грн.

Дослідивши подані докази в обгрунтування вимоги про стягнення на користь позивача адвокатських послуг, суд вважає цю вимогу передчасною, адже згідно акту виконаних робіт від 21.07.2017р., наданому позивачем, сума витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, у розмірі 15 000,00 грн. включає в себе підготовку позовної заяви, розрахунок суми позову, представництво інтересів позивача при досудовому врегулюванні спору, в суді 1 інстанції, 2 інстанції та у виконавчій службі. Проте, станом на сьогоднішній день, справа слухається лише в суді 1 інстанції, отже зарано ставити питання про компенсацію витрат на послуги, які ще не надані в повному обсязі.

До того ж, адвокатом не надана до суду калькуляція виконаних робіт, що унеможливлює встановлення суми виконаної роботи адвокатом у суді першої інстанції, а отже у суду відсутні підстави для покладання на відповідача вказаних витрат адвоката в розмірі 15000,00 грн.

Окрім цього, адвокатом не надано до суду договору про надання правової допомоги від 02.02.2017р., укладеного між позивачем та адвокатом та, на який йдеться посилання в акті виконаних робіт від 21.07.2017р., підписаному позивачем та адвокатом ОСОБА_4

Також, позивач, в порушення вимог ст. 28 ГПК України, не надав до матеріалів справи довіреності, згідно якої позивач в особі директора ОСОБА_5 уповноважує адвоката ОСОБА_1 представляти інтереси ТОВ Торговий дім "Бєлтім Полімери" та якою адвокату надаються права надані законом та відповідні повноваження, зазначені в цій довіреності.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в розмірі 15000,00 грн., як в необґрунтованих.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи недоплату позивачем суми судового збору за подання до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог, сума 178,94 грн. недоплаченого позивачем судового збору підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 69, 82-85, 121 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери" відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Полімертехгруп" (61177, м. Харків, вул. Залютинська, 4, код ЄДРПОУ 37763027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, офіс 211/2, код ЄДРПОУ 39634787) суму основного боргу в розмірі 226962,77 грн., суму процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 20335,12 грн., інфляційні втрати в розмірі 17940,35 грн.

Розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, рівними частинами по 22103,19 грн. щомісячно, починаючи з 01.11.2017р., відповідно до наступного графіку:

01.11.2017р. - 22103,19 грн.

01.12.2017р. - 22103,19 грн.

01.01.2018р. - 22103,19 грн.

01.02.2018р. - 22103,19 грн.

01.03.2018р. - 22103,19 грн.

01.04.2018р. - 22103,19 грн.

01.05.2018р. - 22103,19 грн.

01.06.2018р. - 22103,19 грн.

01.07.2018р. - 22103,19 грн.

01.08.2018р. - 22103,19 грн.

01.09.2018р. - 22103,19 грн.

01.10.2018р. - 22103,19 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, офіс 211/2, код ЄДРПОУ 39634787) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Шевченківському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) судові витрати в розмірі 178,94 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Полімертехгруп" (61177, м. Харків, вул. Залютинська, 4, код ЄДРПОУ 37763027) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белтім Полімери" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 17, офіс 211/2, код ЄДРПОУ 39634787) судові витрати в розмірі 3993,58 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 1000,00 грн. заборгованості - провадження у справі припинити.

Повне рішення складено 17.10.2017 р.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.

Суддя ОСОБА_6

справа № 922/2475/17