Постанова
від 17.10.2017 по справі 902/650/17
РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа № 902/650/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Саврій В.А.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Вінницької області на рішення господарського суду Вінницької області від 16.08.17 р.

у справі № 902/650/17 (суддя Білоус В.В. )

за позовом Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Вінницької районної державної адміністрації

Хижинецької сільської ради Сокиринецької об'єднаної територіальної громади

Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

до Споживчого товариства "Відродження"

про зобов'язання СТ "Відродження" повернути шляхом підписання акту прийому - передачі Вінницькій обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 0,70 га з кадастровим номером 0520686300:01:002:0001, яка знаходиться на території Хижинецької сільської ради Сокиринецької об'єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області

За участю представників сторін:

органу прокуратури - ОСОБА_1 (посвідчення №019161 вид. 30.07.2013р.);

позивача - ОСОБА_2 (довіреність №01.01-62/4754 від 11.08.2017р.);

відповідача - не з'явився;

третіх осіб - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 16.08.2017 року у справі № 902/650/17 в позові Заступника керівника Вінницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Вінницької районної державної адміністрації, Хижинецької сільської ради Сокиринецької об'єднаної територіальної громади, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Споживчого товариства "Відродження" про зобов'язання СТ "Відродження" повернути шляхом підписання акту прийому - передачі Вінницькій обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 0,70 га з кадастровим номером 0520686300:01:002:0001, яка знаходиться на території Хижинецької сільської ради Сокиринецької об'єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області відмовлено.

Присуджено до стягнення з Прокуратури Вінницької області до Державного бюджету 53 453,91 грн. недоплаченого судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, заступник прокурора Вінницької області звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги прокурор посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Безпосередньо в судовому засіданні прокурор та представник позивача повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Інші учасники провадження у справі в судове засдіння не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третіх осіб, оскільки останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з Прокуратури Вінницької області судового збору в розмірі 53 453,91 грн. - скасувати, в решті рішення залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, згідно державного акта на право постійного користування землею зареєстрованого в Книзі записів державних актів за №1 від 10.10.1995 року спірна земельна ділянка знаходилась в постійному користуванні Вороновицького комбінату громадського харчування Вінницької райспоживспілки (а.с.54).

08.01.2003 року на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації №12 від 08.01.2003 року між споживчим товариством "Відродження" та Вінницькою районною державною адміністрацією був укладений договір оренди земельної ділянки терміном на три роки, зареєстрований в Книзі реєстрації записів державної реєстрації договорів оренди землі по Сокиринецькій сільській раді від 09.01.2003 року за № 1 (а.с. 47-48).

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації №294 від 28 лютого 2006 року "Про переукладання на новий термін договору оренди земельної ділянки між районною державною адміністрацією та споживчим товариством "Відродження" для обслуговування закладу громадського харчування на території Сокиринецької сільської ради за межами населеного пункту" вирішено укласти договір оренди між Вінницькою районною державною адміністрацією та споживчим товариством "Відродження", предметом якого являється земельна ділянка загальною площею 0,70 га на території Сокиринецької сільської ради, за межами населеного пункту, терміном на 3 роки (а.с. 50).

На підставі вказаного розпорядження, 28 лютого 2006 року між Вінницькою районною державною адміністрацією (орендодавець/третя особа) та споживчим товариством "Відродження" (орендар/відповідач) був укладений договір оренди землі, відповідно до п.п. 1,2 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0.70 га для обслуговування закладу громадського харчування, яка знаходиться на території Сокиринецької сільської ради за межами населеного пункту (далі - договір оренди, а.с. 26-28).

Факт передачі даної земельної ділянки підтверджується актом передачі та прийому земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається в оренду споживчому товариству "Відродження" для обслуговування закладу громадського харчування від 28 лютого 2006 року, який скріплено підписами та відтисками печаток (а.с. 31-32).

Договір оренди вказаної земельної ділянки від 28.02.2006 року зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 14 червня 2006 року № 040686300002 по Сокиринецькій сільській раді, Вінницького району Вінницької області.

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 767 від 27 квітня 2009 року "Про поновлення договору оренди на земельну ділянку з споживчим товариством "Відродження" для іншого призначення - обслуговування закладу громадського харчування на території Сокиринецької сільської ради за межами населеного пункту" вирішено поновити договір оренди між Вінницькою районною державною адміністрацією та споживчим товариством "Відродження", предметом якого є земельна ділянка загальною площею 0,7000 га, для іншого призначення - обслуговування закладу громадського харчування, терміном на 3 роки, за рахунок земель, які знаходяться в оренді товариства, на території Сокиринецької сільської ради за межами населеного пункту (а.с. 25).

На підставі вказаного розпорядження 28 квітня 2009 року між Вінницькою районною державною адміністрацією та споживчим товариством "Відродження" був укладений договір про поновлення договору оренди землі від 28 лютого 2006 року, згідно п.1 якого орендар та орендодавець, враховуючи розпорядження голови Вінницької районної державної адміністрації від 27 квітня 2009 року №767 "Про поновлення договору оренди на земельну ділянку з споживчим товариством "Відродження" для іншого призначення - обслуговування закладу громадського харчування на території Сокиринецької сільської ради, за межами населеного пункту", погодилися продовжити договір оренди землі від 28 лютого 2006 року, зареєстрованого у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 14 червня 2006 року за № 0406686300002 на 3 роки (а.с. 33).

Договір від 28.04.2009 року про поновлення договору оренди землі від 28.02.2006 року зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 21 квітня 2010 року за № 041003400002.

Відповідно до листа Вінницької обласної державної адміністрації від 16.05.2017 року №01.01-55/2821, СТ "Відродження" 26.03.2013 року зверталося до обласної державної адміністрації з клопотанням про продовження дії договору оренди землі від 23.04.2009 року на земельну ділянку, надану для обслуговування закладу громадського харчування, розташовану на території Сокиринецької сільської ради Вінницького району за межами населеного пункт) на 49 років.

За наслідками розгляду клопотання обласною державною адміністрацією СТ "Відродження" було направлено відповідь від 29.04.2013 року №01-1-23/2718, в якій було зазначено, що для прийняття рішення про поновлення договору оренди землі необхідно додати до пакету документів проект додаткової угоди, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, копію оформленого належними чином кадастрового плану та витяг з Державного земельного кадастру (а.с. 61-64).

Відповідно до листа Хижинецької сільської ради від 3 квітня 2017 №02-05/160 після закінчення терміну оренди сільська рада зверталася до директора СТ "Відродження" з проханням надати інформацію про подовження строку оренди, але станом на 03.04.2017 року орендар земельної ділянки відповідної інформації до сільської ради не надав (а.с. 35).

Згідно зі ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.18 договору оренди землі, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Враховуючи, що договір оренди землі припинив свою дію 21.04.2013 року, при цьому, поновлений на новий строк не був, а орендар - СТ "Відродження" свої зобов'язання щодо повернення земельної ділянки орендодавцю після припинення дії договору не виконав, заступник керівника Вінницької місцевої прокуратури звернувся до господарського суду з позовом про повернення даної земельної ділянки Вінницькій обласній державній адміністрації шляхом підписання акту прийому-передачі.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно витягу із реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.06.2017 року СТ "Відродження" (відповідач) 14.06.2016 року на підставі договору № 1818 від 25.09.2007 року набув право власності на нерухоме майно - будівлі єдиний майновий комплекс "Лісова сторожка": А-будівля кафе, П/А-підвал, в/п-вхід в підвал, А1-прибудова, А2-прибудова, А3-прибудова, а-навіс, а1-навіс, ганки, Б-будівля мотелю, Н/Б-надбудова, б-прибудова, б1-тераса, ганок, тераса, сходи, В-будівля бані, В1-прибудова, В2-прибудова, Н/В1-прибудова, козирок, сходи, Г-будівля насосної, Д-сторожова будка, З-будівля бару, ш/3-шия, Є-сарай, Ж-убиральня, К-навіс, к 1-навіс, №1-вигрібна яма; загальна площа комплексу 842,7 кв.м. (а.с. 38-40).

Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. До аналогічного правового висновку прийшов Верховний Суд України в постанові від 11.02.2015р. № 6-2цс15. Вказані норми закону мають звичну правову конституцію безумовного слідування землі за об'єктом нерухомості (будівлями). В постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2015р. у справі № 922/2257/14 висловлена правова позиція, яка полягає в тому, що у всіх випадках переходу права власності на... будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об'єкти.

Таким чином, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Згідно ч.1 ст.316, ст.317, ч.1,2,3 ст.319, ч.1,2 ст.321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

У ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на доступ до правосуддя, а у ст. 13 вказаної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, а саме - особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно ст.ст. 1, 2, 29 ГПК України прокурор подаючи позов до господарського суду має захистити права і інтереси держави, а рішення суду на підставі позову прокурора за умови його задоволення має відновити права і охоронювані законом інтереси держави, а не мати ілюзорний характер.

Прокурор, подавши позов про повернення земельної ділянки формально використав, передбачений ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України, ч.1 ст.34 Закону України "Про оренду землі", спосіб захисту прав, але без врахування конкретних обставин і правовідносин сторін, а саме того, що на спірній земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна (будівлі), які відповідач придбав у власність, і яка (земельна ділянка) надавалася відповідачеві для їх обслуговування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний прокурором спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, з огляду на що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Слід зазначити, що прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, на якій знаходяться належні відповідачеві на праві власності будівлі, споруди, було б несправедливим і незаконним, оскільки б призвело до порушення прав власності відповідача на ці об'єкти нерухомості, і зокрема, прав користуватися, розпоряджатися, мирно володіти ними. Такий висновок суду грунтується на тому, що згідно вимог ст.116, 118, 120, 123 ЗК України, ст.377 ЦК України відчуження будівлі або споруди можливе тільки після отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Відповідно до викладених норм законодавства, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку із переходом права власності на будівлю мають бути істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків). Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на будівлі, споруди законодавець в ст.120 ЗК України передбачив також кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Таким чином, відповідно до вказаних норм законодавства, для вчинення правочину щодо об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) необхідно мати право на земельну ділянку, на якій він розташований, з присвоєнням цій ділянці кадастрового номера у встановленому законом порядку.

Без права на земельну ділянку, на якій знаходяться будівлі, право відповідача на розпорядження будівлями, як складової права власності, буде обмеженим і не зможе бути реалізованим.

Рішення суду про зобов'язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку, що є предметом спору мало б ілюзорний характер, оскільки б не могло бути виконане, оскільки на ній знаходяться належні на праві власності відповідачу будівлі та споруди.

Згідно ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державному реєстрі речових прав реєструються права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення (в даному випадку заклад харчування).

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно - Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст.41 Конституції України).

Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти громадян власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

З огляду на викладене, позовна вимога прокурора, подана в інтересах держави про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, на якій знаходяться належні відповідачу на праві власності будівлі, споруди, з мотивів закінчення договору оренди, при фактичному користуванні відповідачем земельною ділянкою після закінчення 21.04.2013 року договору оренди земельної ділянки, сплаті орендних платежів, не запереченні позивача проти продовження договору оренди суперечить принципам, закріпленим в ст.1 Першого протоколу, оскільки носить формальний характер, і задоволення такого позову призведе до неправомірного втручання у право мирного володіння відповідачем майном, призведе до порушення "справедливої рівноваги, балансу", неправомірності між суспільними та приватними інтересами.

Такий спосіб захисту прав, обраний прокурором, з огляду на обставини даної конкретної справи, є неадекватним, несправедливим, неспіврозмірним, оскільки існують інші законні і більш справедливі способи захисту прав суспільних, державних інтересів, інтересів позивача, які з огляду на зазначення в позовній заяві нового розміру нормативно - грошової оцінки, на письмові пояснення позивача, полягають в необхідності укладення додаткової угоди з погодженням в ній нового розміру орендної плати, але аж ніяк не в поверненні земельної ділянки.

При цьому, посилання прокурора на ч.ч. 1-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" є безпідставними, оскільки на спірній земельній ділянці знаходяться будівлі, споруди, які належать на праві власності відповідачеві, а відтак така земельна ділянка позивачем не може передаватися в оренду іншим особам і щодо цієї земельної ділянки не можуть проводитися торги з продажу права оренди, з огляду на що до спірних правовідносин застосовуються положення ч.ч. 6-8, 11, ст.33 Закону України "Про оренду землі".

Поряд з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки має майновий характер, в зв'язку з чим судовий збір має визначатись з урахуванням вартості витребуваного майна згідно п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з ч.2 ст.44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", встановлено з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1600 грн.

За приписами п.п.1, 2 п.2 ч. 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова Пленуму), статтею 55 ГПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Відповідно до п.2.2.1. Постанови Пленуму, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Однак, в даному випадку мова йде про виконання відповідачем умов договору, а саме п.п. 18, 28 договору, відповідно до яких після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Отже, спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням умов договору оренди, його предметом у даній справі є зобов'язання відповідача виконати умови договору, що не стосуються стягнення коштів та витребування майна. Таким чином, позовні вимоги про повернення земельної ділянки не підлягають вартісній оцінці та мають немайновий характер.

З огляду на положення наведених норм, враховуючи при цьому, що позовна заява містить вимогу про зобов'язання повернути орендоване майно відповідно до договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами, суд прийшов до висновку, що судовий збір за цією вимогою справляється за ставкою, встановленою для позовів немайнового характеру, що становить один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 600,00 грн.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції щодо майнового характеру позовної вимоги про повернення об'єкту оренди є безпідставним, з огляду на що рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з Прокуратури Вінницької області судового збору в розмірі 53 453,91 грн. як за вимогу майнового характеру з урахуванням вартості витребуваного майна слід скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.

З огляду на це, апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області слід задоволити частково, рішення господарського суду Вінницької області в частині стягнення з Прокуратури Вінницької області судового збору в розмірі 53 453,91 грн. - скасувати, в решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 16.08.2017 року у справі №902/650/17 в частині стягнення з Прокуратури Вінницької області недоплаченого судового збору в розмірі 53 453,91 грн. - скасувати.

В решті рішення залишити без змін.

Виключити пункт 2 з резолютивної частини рішення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.

СудРівненський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення17.10.2017
Оприлюднено20.10.2017
Номер документу69619926
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —902/650/17

Постанова від 17.10.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Коломис В.В.

Ухвала від 02.10.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Коломис В.В.

Ухвала від 14.09.2017

Господарське

Рівненський апеляційний господарський суд

Коломис В.В.

Рішення від 16.08.2017

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Білоус В.В.

Ухвала від 03.08.2017

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Білоус В.В.

Ухвала від 30.06.2017

Господарське

Господарський суд Вінницької області

Білоус В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні