Рішення

від 10.10.2017 по справі 916/1803/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" жовтня 2017 р.Справа № 916/1803/17

За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ"

про виселення

та

за зустрічним позовом: приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ"

до відповідача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання договору продовженим та зобов'язання укласти додаткову угоду

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників:

від позивача (ДКВ ОМР): ОСОБА_1 - довіреність

від відповідача (ПМБП "ЦЕНТР КРАСОТИ"): не з'явився

Відповідно до приписів ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувались перерви з 12.09.2017р. до 15 год. 00 хв. 13.09.2017р., з 13.09.2017р. до 09 год. 20 хв. 21.09.2017р., з 21.09.2017р. до 11 год. 40 хв. 28.09.2017р., з 28.09.2017р. до 11 год. 00 хв. 10.10.2017р.

СУТЬ СПОРУ: позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ", в якій просить суд виселити приватне мале багатопрофільне підприємство "ЦЕНТР КРАСОТИ" з нежитлового приміщення другого поверху, загальною площею 155,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 30 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2017р. позовну заяву (вх.№1910/17) прийнято до розгляду порушено провадження у справі №916/1803/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Приватне мале багатопрофільне підприємство "ЦЕНТР КРАСОТИ" звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічною позовною заявою (вх.№2331/17) до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання договору продовженим та зобов'язання укласти додаткову угоду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.09.2017р. зустрічну позовну заяву (вх.№2331/17) приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання договору продовженим та зобов'язання укласти додаткову угоду - прийнято до спільного розгляду з первісним позовом по справі №916/1803/17 та об'єднано зустрічний позов в одне провадження із первісним позовом.

Письмове клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи (вх.№2-5179/17 від 28.09.2017р.) судом задоволено, у зв'язку з чим, строк розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечує, з підстав викладених у письмових поясненнях (вх.№20866/17 від 28.09.2017р.).

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 10.10.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, відзив на первісний позов суду не надав.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

08 лютого 2001р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю (нині Департамент комунальної власності Одеської міської ради) Орендодавець та приватним малим багатопрофільним підприємством "ЦЕНТР КРАСОТИ" Орендар було укладено договір оренди нежитлового приміщення №44/2, згідно умов п.1.1. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення, загальною площею 167,2 м 2 , ІІ-го поверху, за адресою: вул. Жуковського, 30, з метою розміщення косметичного кабінету.

Відповідно до п.1.2. Договору, цей Договір діє з 25 серпня 2000р. до 08 лютого 2004р.

Додатковим погодженням від 26.12.2008 року до договору Оренди, строк дії договору було продовжено до 26.06.2009 року та зменшено площу об'єкту оренди з 167,2 кв.м. на 155,8 кв.м. на підставі технічного паспорту КП "ОМБТІ та РОН".

Додатковим погодженням від 02.07.2009 року до договору Оренди, строк дії договору було продовжено до 01.06.2011 року.

Додатковим погодженням від 12.04.2010 року до договору Оренди, було зміно профіль використання та здійснено розрахунок орендної плати.

Додатковим погодженням від 21.07.2010 року до договору Оренди, знову було змінено профіль використання об'єкту оренди на підставі листа орендаря та здійснено розрахунок орендної плати.

Додатковим погодженням від 27.06.2011 року до договору Оренди, строк дії договору продовжено до 25.06.2014 року.

Додатковим договором № 5 від 22.04.2014 року до договору Оренди, строк дії договору

оренди було продовжено до 22.03.2017 року.

22.03.2017р. позивачем було надіслано на адресу відповідача лист №01-13/1125, яким повідомлено останнього про те, що 22.03.2017 р. термін дії договору закінчився і продовжуватися на новий строк не буде.

Також у вказаному листі зазначено, що орендарю необхідно протягом 15 календарних днів, тобто до 06.04.2017 року, повернути позивачу орендовані приміщення.

Проте, відповідачем всупереч вимоги позивача повернення орендованого приміщення не здійснив, що в свою чергу і стало підставою для Департаменту комунальної власності Одеської міської ради звернутись до господарського суду Одеської області за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

В свою чергу відповідач обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги зазначає, що 03.03.2017 року за вих. № 7 приватне мале багатопрофільне підприємство "ЦЕНТР КРАСОТИ" направило на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради лист, яким повідомило про свій намір продовжити дію договору оренди нежитлового приміщення № 44/2 від 08.02.2001 року.

Проте, як стверджує відповідач, жодної відповіді на звернення від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради отримано не було.

Крім того, відповідач зазначає, що жодної кореспонденції, якою його б було повідомлено про намір не продовжувати дію договору оренди нежитлового приміщення, на адресу приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не надходило.

Вищенаведені обставини і стали підставою для приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" останнього звернутись до господарського суду Одеської області із даним зустрічним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Щодо первісного позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної ОСОБА_1 України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, 5) примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Стаття 319 Цивільного кодексу України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов'язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Приписами ст.320 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 ст.26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що договір оренди припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

- банкрутства орендаря;

- загибелі об'єкта оренди;

- ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Частиною 2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Так, судом встановлено, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" із листом №01-13/1125 від 22.03.2017р. , відповідно до якого позивач повідомив відповідача про припинення договору та необхідність повернення орендованого ним приміщення згідно Договору, що є належним доказом повідомлення відповідача про припинення договору оренди.

Крім того, позивачем на підтвердження повідомлення відповідача про припинення договору подав до суду докази його повідомлення за допомогою поштового зв'язку, зокрема фіскальний чек від 27.03.2017р. та довідку державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, на увагу суду не заслуговують заперечення відповідача про не отримання зазначеного листа, оскільки з матеріалів справи вбачається, що лист направлений позивачем було повернуто на адресу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 29.04.2017р., з підстав невручення відповідачу поштового відправлення, у зв'язку із закінченням терміну зберігання, про що складено довідку державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20.

Наведене свідчить, що відповідач не скористався своїм правом на отримання поштового зв'язку.

Частина 1 ст.785 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Судом встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення №44/2, укладений між позивачем та відповідачем припинив свою, у зв'язку з чим, позивач правомірно звернувся до господарського суду Одеської області із позовом про виселення приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" з нежитлового приміщення другого поверху, загальною площею 155,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 30 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

З врахування вищенаведеного, первісний позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про виселення приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" з нежитлового приміщення другого поверху, загальною площею 155,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 30 підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Щодо зустрічної позовної заяви приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" суд зазначає наступне:

Положеннями ст.20 Господарського кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

За таких обставин, вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Відокремлення встановлення фактів та визнання обставин від спору, де ці факти та обставини є доказом вимог та заперечень у цьому спорі, суперечить основним засадам господарського процесу та його формам, визначеним ст.41 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік спорів, підвідомчих господарським судом України.

Позовна вимога про визнання продовженим (поновленим) договору оренди є нічим іншим, як встановлення факту юридичного значення.

Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Такий правовий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 14.01.2012 у справі за позовом Акціонерного Товариства «Сантехмонтаж 60» до Малого приватного підприємства «Фірма «Барвінок» , Акціонерного товариства «Компанія «Капітал» та Акціонерного товариства «Барвінок» про визнання неукладеного договору купівлі-продажу і визнання недійсними договорів.

Таким чином, зустрічна позовна вимога малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" про визнання договору продовженим (поновленим) є вимогою про визнання факту, що суперечить вимогам ст.12 Господарського процесуального кодексу України та не відповідає способам захисту порушеного права, передбачене ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Зустрічна позовна вимога малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" про зобов'язання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради укласти додаткову угоду до договору оренди також судом задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

В свою чергу, примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов.

При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Отже, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідного переддоговірною спору між сторонами.

При цьому, суди повинні виходити з вимог законодавства, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору , виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З врахуванням наведеного та того, що судом під час розгляду справи судом було встановлено, що договір оренди нежитлового приміщення №44/2 від 08.02.2001р. припинив свою дію, правові підстави для зобов'язання Департаменту комунальної власності Одеської міської ради укласти додаткову угоду до договору оренди у суду відсутні.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.36 Господарського процесуального кодексу України Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Слід зазначити, що суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без проведення ним всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи.

При цьому судове рішення повинно базуватись на принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу.

Як вірно встановив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЛ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р.).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003р.).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням учасників судового процесу, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" є необґрунтованими, непідтверджені належними доказами, а тому задоволенню судом не підлягають.

Відповідно до приписів ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити повністю.

2. Виселити приватне мале багатопрофільне підприємство "ЦЕНТР КРАСОТИ" (65000, м. Одеса, вул. Жуковського, буд. №30, код ЄДРЮОФОПГФ 13919650) з нежитлового приміщення другого поверху, загальною площею 155,8 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 30 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. №1, код ЄДРЮОФОПГФ 26302595).

3. Стягнути з приватного малого багатопрофільного підприємства "ЦЕНТР КРАСОТИ" (65000, м. Одеса, вул. Жуковського, буд. №30, код ЄДРЮОФОПГФ 13919650) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. №1, код ЄДРЮОФОПГФ 26302595) витрати на оплату судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

4. У зустрічному позові - відмовити повністю.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 17 жовтня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський