Постанова

від 10.10.2017 по справі 911/1954/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2017 року Справа № 911/1954/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі№ 911/1954/16 Господарського судуКиївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" до - Макарівської районної державної адміністрації Київської області - Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" провизнання недійсними договорів про розірвання договорів оренди земельних ділянок та про визнання орендарем за договорами оренди земельних ділянок,

за участю представників: позивачаВисіцька І.В.- адвокат, догов. від 15.06.2017 відповідачівне з'явились;

ВСТАНОВИВ:

14.06.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.08.2011, укладеного Орендним підприємством "6-й Київський авторемонтний завод" та Макарівською районною державною адміністрацією Київської області, та про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" орендарем за договором оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 03.06.2008, укладеного відповідачами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, керуючись приписами статті 16 Цивільного кодексу України, частини другої статті 203 Цивільного кодексу України, частини першої статті 215, статті 377 Цивільного кодексу України, частиною другою статті 120 Земельного кодексу України, вказав про перехід до нього від Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться отримане у власність позивачем від Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" нерухоме майно; відтак, з 28.04.2011 Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" не було наділене правом на укладення договору про розірвання договору оренди земельних ділянок.

16.08.2016 позивач подав заяву про зміну підстави позову з посиланням на частину четверту статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій вказав, що договір про розірвання договору оренди є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на позбавлення позивача права користування земельною ділянкою, у зв'язку оспорюваний правочин є недійсним на підставі частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідач - Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" - у відзиві визнав позовні вимоги та проти задоволення позовних вимог в повному обсязі не заперечував, вказавши про визнання підприємства банкрутом та відкриття процедури ліквідації підприємства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.08.2016 (суддя Мальована Л.Я.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" до Макарівської районної державної адміністрації Київської області та Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" задоволено частково, визнано недійсним договір про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.08.2011, укладений Орендним підприємством " 6-й Київський авторемонтний завод" та Макарівською районною державною адміністрацією Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П., зареєстрований в реєстрі за № 2707; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 (судді: Станік С.Р. - головуючий, Куксов В.В., Гончаров С.А.) рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.08.2011, укладеного ОП "6-й Київський авторемонтний завод" та Макарівською районною державною адміністрацією, скасоване і прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги в цій частині; в решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 в повному обсязі, а рішення Господарського суду Київської області від 26.08.2016 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" орендарем за договором оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 03.06.2008, в решті рішення залишити без змін. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: суди в порушення вимог статей 203, 215, 228, 377 Цивільного кодексу України, статей 120, 141 Земельного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статей 7, 31 Закону України "Про оренду землі" не врахували, що у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право користування земельною ділянкою, на якій розміщено такі об'єкти, та до набувача переходить право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача; відповідно суди не врахували, що внаслідок переходу 28.04.2011 до позивача права власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, відбулась заміна орендаря за договором оренди водного об'єкту та земель водного фонду від 03.06.2008 з Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" на позивача (що вбачається також з практики Верховного Суду України та практики Вищого господарського суду України); всупереч статтям 35, 43, 111-28 Господарського процесуального кодексу України суди неповно оцінили докази, не врахували встановлений факт зміни власника нерухомого майна та обов'язкові до застосування висновки Верховного Суду України.

Відповідачі не скористались процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції та правом направлення відзиву на касаційну скаргу.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації Київської області № 612 від 30.11.2005 "Про передачу земельної ділянки в оренду Орендному підприємству "6-й Київський авторемонтний завод" для ведення рибного господарства в межах Юріївської та Ситняковської сільських рад" затверджено технічну документацію з переоформлення з права постійного користування землею в оренду земельну ділянку для ведення рибного господарства Орендному підприємству "6-й Київський авторемонтний завод" в межах Юріївської та Ситняковської сільських рад, припинено право постійного користування землею Орендному підприємству "6-й Київський авторемонтний завод" площею 17,76 га в межах Юріївської та Ситняковської сільських рад, передано в оренду терміном на 49 років Орендному підприємству "6-й Київський авторемонтний завод" земельну ділянку площею 11,1488 га, встановлено розмір річної орендної плати.

03.06.2008 Макарівська районна державна адміністрація Київської області (Орендодавець) та Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" (Орендар) уклали договір оренди водного об'єкту та земель водного фонду, відповідно до умов якого згідно з Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації Київської області за номером 612 від 30.11.2005 (зі змінами від 25.01.2008 № 360), Орендодавець передає, а Орендар одержує в строкове платне користування земельну ділянку земель водного фонду для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності, що знаходиться в межах Ситняківської сільської ради Макарівського району Київської області. Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким П.А. 03.06.2008 за № 4015 та зареєстрований 06.06.2008 в Макарівському райвідділі Київської регіональної філії Центру ДЗК.

Відповідно до пункту 2.3. договору площі та кадастрові номери земельних ділянок, які передаються в оренду:

- 7,2761 га-3222787400:03:001:0034;

- 1,7106 га - 3222787400:04:004:0034;

- 0,2307 га - 3222787400:03:001:0036.

Пунктом 8.2 договору оренди визначено, що договір оренди припиняється або може бути розірваний в випадках, передбачених статтею 32 Закону України "Про оренду землі", а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України, а пунктом 8.3 сторони узгодили, що договір може бути розірвано за згодою сторін.

28.04.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" оформило право власності на нерухоме майно, про що свідчить отримане позивачем Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.04.2011 Серії ЯЯЯ № 104574, а саме: будинок охоронника (1986 р.в.), Б, загальна площа 26,0 м2; кормокухня (1986 р.в.), В, загальна площа 16,4 м2; склад (1986 р.в.), Г, загальна площа 9,6 м2; бункер, Д; убиральня, Ж; навіс, Л; водо шахта, І-ІІІ; огорожа, 1-2; тротуар, ІУ-У. Підставою оформлення цього нерухомого майна на праві власності за позивачем є рішення Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод", оформлене протоколом № 2 від 02.04.2010, яким позивач та Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" оформили акт приймання-передачі від 02.04.2010 про передання з балансу Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" на баланс позивача нерухомого майна, як внеску Орендного підприємства "6-й Київський авторемонтний завод" до статутного капіталу позивача.

Сторони справи визнають та не заперечують, що це нерухоме майно знаходиться на земельних ділянках, які передані в оренду Макарівською районною державною адміністрацією Орендному підприємству "6-й Київський авторемонтний завод" відповідно до договору оренди.

30.06.2011 Макарівська районна державна адміністрація Київської області прийняла розпорядження "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.06.2008", згідно з яким на підставі листа Орендного підприємства " 6-й Київський авторемонтний завод" від 16.06.2011 № 74 про розірвання договору оренди земельної ділянки вирішено розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений Макарівською районною державною адміністрацією Київської області та Орендним підприємством "6-й Київський авторемонтний завод", за взаємною згодою сторін (в зв'язку з передачею нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, до статутного капіталу ТОВ "Спрінг А").

12.08.2011 Макарівська районна державна адміністрація Київської області та Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" уклали договір про розірвання договору оренди земельної ділянки, посвідченого 03.08.2008 приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким П.А. за № 4015, зареєстрований 06.06.2008 в Макарівському райвідділі Київської регіональної філії Центру ДЗК. Цей договір посвідчено Дурицьким П.А. приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області 12.08.2011 за № 2707, а на договорі оренди від 03.06.2008 є посвідчувальний напис про те, що його розірвано на підставі договору від 12.08.2011.

Задовольняючи частково позовні вимоги про визнання недійсним договору про розірвання договору оренди земельної ділянки, місцевий господарський суд дійшов висновку, що станом на час укладення цього договору Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" втратило статус орендаря за спірним договором оренди, оскільки нерухоме майно, розташоване на орендованій ним земельній ділянці, було відчужено, а статус орендаря земельної ділянки внаслідок набуття права власності на нерухоме майно перейшло до позивача. Відтак, Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод" не мало права виступати стороною при укладенні договору про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12.08.2011, зареєстрованого за № 2707.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суд вказав, що договір оренди земельної ділянки попереднього власника нерухомого майна не припиняється автоматично, а новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на себе у встановленому чинним законодавством порядку, проте право користування земельною ділянкою попереднього користувача слід припинити та набути (переоформити) власником будинку, споруди у встановленому законом порядку, тобто, необхідно прийняти уповноваженими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень рішень про припинення/надання в оренду зазначеної земельної ділянки та здійснення державної реєстрації зазначених прав, підміна повноважень вказаних органів рішенням суду не допускається.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог, вказавши, що договір оренди від 03.06.2008, укладений Макарівською районною державною адміністрацією Київської області та Орендним підприємством "6-й Київський авторемонтний завод", не містить відомостей про розташування на орендованих землях (кадастрові номери яких наведені у пункті 2.3 договору оренди) будь-якого майна, а пунктом 2.1 договору визначено, що складом земельних ділянок за цільовим використанням є сіножаті та під ставками, пунктом 7.2 орендар зобов'язався за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому порядку будівлі і споруди; невід'ємна частина договору (кадастровий план - пункт 10.3 договору оренди) не містить вказівок на розташування будь-яких будівель на об'єкті оренди; оспорюваний позивачем правочин дійсно укладено 03.06.2008, а право власності позивача на нерухоме майно виникло 28.04.2011 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно; проте, свідоцтво не містить відомостей стосовно того, що вказане у ньому нерухоме майно розташоване на земельних ділянках, які орендуються згідно з договором оренди (7,2761 га-3222787400:03:001:0034; 1,7106 га - 3222787400:04:004:0034; - 0,2307 га - 3222787400:03:001:0036) і такі докази не надані ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до змісту частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно з частиною другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

При цьому вказану норму слід розуміти так, що у разі виникнення у іншої особи права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду право попереднього користувача припиняється з огляду на закон, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, а тільки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки. Таким чином, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я.

За приписами статей 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції було зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а за частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відтак, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено правочини, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. Такий правовий висновок висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі N 6-1528цс15.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обставини, що мають істотне значення для вирішення спору, повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до змісту частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Земельні ділянки, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, передаються в користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування тільки після припинення користування ними в порядку, визначеному законом.

Крім того, за частиною другою статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Між тим, договір оренди земельної ділянки попереднього користувача стосувався використання ним сіножаті та під земель водного фонду під ставками, а не надання землі під розташування та використання нерухомого майна, при цьому доказів статусу придбаних об'єктів як єдиного комплексу нерухомого майна позивач не надав, безпідставно вимагаючи переоформлення на себе права користування земельною ділянкою у встановленому чинним законодавством порядку у розмірі 17,76 га, придбавши при цьому відокремлені об'єкти площею, вказаною у Свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 28.04.2011 Серії ЯЯЯ № 104574, розташовані на спірних земельних ділянках визначеного цільового призначення та загальною площею понад 9 га.

Таким чином, позивач вірно вказав, що стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України за загальним правилом передбачають правонаступництво у використанні земельних ділянок внаслідок придбання нерухомого майна незалежно від прийняття відповідного рішення уповноваженим органом, однак, в цьому конкретному випадку позивач отримав розрізнене майно обмеженої площі, без визначення належної до цього майна земельної ділянки, що не може породжувати його правонаступництво за правом оренди земельних ділянок попереднього орендаря в цілому.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, розглянувши повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надав оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, обґрунтовано скасувавши рішення місцевого суду, відповідно відобразивши це в постанові.

Доводи касаційної скарги не спростовують належно та повно встановлених судами істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства; підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінг А" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2017 у справі № 911/1954/16 Господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова