Рішення

від 10.10.2017 по справі 910/9557/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2017Справа №910/9557/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗБІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп"

про стягнення 621268,70 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Прокопенко І.І. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗБІ" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" про стягнення 621268,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.06.2016 між сторонами укладено Договір на виконання робіт № 12, за умовами якого відповідач зобов'язався виконати роботи за завданням позивача у передбачений цією угодою строк після здійснення позивачем передоплати. Оскільки всупереч прийнятого за вказаним правочином зобов'язання відповідач у погоджений сторонами строк роботи так і не виконав, позивач просив стягнути з останнього 313232,88 грн. пені, 287712,00 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 49083,29 грн.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

Надалі, 28.09.2017 позивач надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 284473,41 грн. пені.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві зокрема на те, що позивач не повернув у передбачений Договором строк підписані акти виконаних робіт, а також не погасив заборгованість з остаточного розрахунку за виконані роботи. Крім того, прострочення виконання робіт не є грошовим зобов'язанням, що виключає можливість нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи був сповіщений у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.06.2016 між сторонами укладено Договір на виконання робіт № 12, за умовами якого відповідач зобов'язався виконати роботи за завданням позивача, а останній - прийняти та оплатити виконані роботи згідно з передбаченими Договором умовами (п. 1.1. даної угоди).

Відповідно до п. 1.3. цього правочину відповідач мав виконати роботи згідно з кошторисом, що є невід'ємною частиною Договору, на умовах та в строки, передбачені цим Договором.

Пунктами 1.5., 1.6. вказаної угоди передбачено, що відповідач мав розпочати виконання робіт не пізніше 7 робочих днів з дати надходження передоплати (п. 2.2. даного Договору) на розрахунковий рахунок відповідача. Строк виконання робіт - 58 робочих днів.

Згідно з п. 2.1.- 2.3. Договору вартість робіт за ним є договірною та становить 2305924,14 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 384320,69 грн. Позивач здійснює передоплату за роботи в розмірі 900000,00 грн., у т.ч. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача протягом 5 робочих днів з дати підписання обома сторонами цього Договору (п. 2.2.), а також передоплату в розмірі 900000,00 грн., у т.ч. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача протягом 20 робочих днів з дати підписання обома сторонами даного Договору (п. 2.3.). Оплата залишку суми вартості робіт 505924,14 грн., у т.ч. НДС, перераховується позивачем на розрахунковий рахунок відповідача протягом 3 банківських днів з дати підписання обома сторонами акту виконаних підрядних робіт.

Пунктом 4.1. зазначеного правочину сторони погодили, що здача-приймання виконаних робіт проводиться за актом виконаних підрядних робіт із фіксуванням дати подачі акту.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст.11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 837 ЦК України унормовано, що за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із наявної у матеріалах справи банківської виписки з рахунку позивача вбачається, що позивач сплатив на рахунок відповідача передбачену Договором передоплату в розмірі 900000,00 грн. 16.06.2016 (03.06.2016 сплачено 500000,00 грн., 13.06.2016 - 50000,00 грн. та 16.06.2016 - 350000,00 грн.) та другу частину передоплати в розмірі 900000,00 грн. сплатив 22.07.2016 (11.07.2016 сплачено 500000,00 грн., 18.07.2016 - 200000,00 грн. та 22.07.2016 - 200000,00 грн.). Надалі, позивач сплатив 28.11.2016 суму в розмірі 220000,00 грн. та 26.12.2016 - 200000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням здійснення позивачем 16.06.2016 передбаченої п. 2.2. Договору передоплати в розмірі 900000,00 грн., строк виконання відповідачем робіт за Договором сплив 12.09.2016.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обумовлених Договором робіт у встановлений строк - 12.09.2016, що є порушенням прийнятих ним за цією угодою зобов'язань.

Водночас, посилання відповідача у відзиві на не підписання позивачем актів виконаних робіт, направлених останньому 29.09.2016, а також пред'явлення до позивача вимоги про погашення заборгованості з остаточного розрахунку за виконані відповідачем роботи, не є підставою для звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання робіт, що мали бути здійснені до 12.09.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 зазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за невиконання своїх зобов'язань за цим Договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми простроченої чи невиконаної обставини за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

Водночас, із доданого позивачем розрахунку пені вбачається, що останній здійснений без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки датою прострочення виконання зобов'язання є 13.09.2016, у зв'язку з чим останнім днем 6-місячного строку для нарахування пені є 14.03.2017.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені в розмірі 284473,41 грн. за обрахований позивачем період (з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України) - з 17.09.2016 по 14.03.2017, а також дат і сум здійснених позивачем оплат, суд дійшов висновку про те, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково в розмірі 280518,15 грн.

Крім того, згідно з викладеними в позові вимогами, позивач просив стягнути з відповідача 287712,00 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 49083,29 грн.

Разом із цим, у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 28.09.2017 вимоги про стягнення з відповідача цих компенсаційних витрат відсутні, тобто в цій заяві позивач фактично відмовився від зазначених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що коли у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис ч. 6 ст. 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку (п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18).

Таким чином, оскільки відмова від даної позовної вимоги не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про припинення провадження в справі в частині стягнення з відповідача 287712,00 грн. інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 49083,29 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Одночасно, суд зазначає про наслідки, визначені ч. 2 ст. 80 ГПК України, щодо неможливості повторного звернення з цією вимогою.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Елеваторінвестгруп (04117, м. Київ, вул. Шолуденко, буд. 1-Б, оф. 207; ідентифікаційний код 38926445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Азбі (03142, м. Київ, пр-т Академіка Палладіна, буд. 32, оф. 402; ідентифікаційний код 32049047) 280518 (двісті вісімдесят тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн. 15 коп. пені, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 4402 (чотири тисячі чотириста дві) грн. 55 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Провадження у справі № 910/9557/17 у частині стягнення 287712 (двохсот вісімдесяти семи тисяч семиста дванадцяти) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 49083 (сорока дев'яти тисяч вісімдесяти трьох) грн. 29 коп. трьох процентів річних припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 18.10.2017

Суддя Я.В. Маринченко