Постанова

від 29.11.2017 по справі 910/9557/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2017 р. Справа№ 910/9557/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Сітайло Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.

за участю представників:

від позивача: Прокопенко І.І. за довіреністю від 03.01.2017;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017

у справі № 910/9557/17 (суддя Я.В. Маринченко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗБІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/9557/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗБІ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі" 280518 грн. 15 коп. пені, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 4402 грн. 55 коп. В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позивних вимог в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" у справі №910/9557/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Сітайло Л.Г., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2017.

У судове засідання 29.11.2017 з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники відповідача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 01.06.2016 між сторонами укладено Договір на виконання робіт № 12, за умовами якого відповідач зобов'язався виконати роботи за завданням позивача, а останній - прийняти та оплатити виконані роботи згідно з передбаченими Договором умовами (п. 1.1. даної угоди).

Відповідно до п. 1.3. цього правочину відповідач мав виконати роботи згідно з кошторисом, що є невід'ємною частиною Договору, на умовах та в строки, передбачені цим Договором.

Пунктами 1.5., 1.6. вказаної угоди передбачено, що відповідач мав розпочати виконання робіт не пізніше 7 робочих днів з дати надходження передоплати (п. 2.2. даного Договору) на розрахунковий рахунок відповідача. Строк виконання робіт - 58 робочих днів.

Згідно з п. 2.1.- 2.3. Договору вартість робіт за ним є договірною та становить 2305924,14 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 384320,69 грн. Позивач здійснює передоплату за роботи в розмірі 900000,00 грн., у т.ч. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача протягом 5 робочих днів з дати підписання обома сторонами цього Договору (п. 2.2.), а також передоплату в розмірі 900000,00 грн., у т.ч. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача протягом 20 робочих днів з дати підписання обома сторонами даного Договору (п. 2.3.). Оплата залишку суми вартості робіт 505924,14 грн., у т.ч. НДС, перераховується позивачем на розрахунковий рахунок відповідача протягом 3 банківських днів з дати підписання обома сторонами акту виконаних підрядних робіт.

Пунктом 4.1. зазначеного правочину сторони погодили, що здача-приймання виконаних робіт проводиться за актом виконаних підрядних робіт із фіксуванням дати подачі акту.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст.11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2 ст. 837 ЦК України унормовано, що за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 ЦК України).

За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із наявної в матеріалах справи банківської виписки з рахунку позивача вбачається, що позивач сплатив на рахунок відповідача передбачену Договором передоплату в розмірі 900000,00 грн. 16.06.2016 (03.06.2016 сплачено 500000,00 грн., 13.06.2016 - 50000,00 грн. та 16.06.2016 - 350000,00 грн.) та другу частину передоплати в розмірі 900000,00 грн. сплатив 22.07.2016 (11.07.2016 сплачено 500000,00 грн., 18.07.2016 - 200000,00 грн. та 22.07.2016 - 200000,00 грн.). Надалі, позивач сплатив 28.11.2016 суму в розмірі 220000,00 грн. та 26.12.2016 - 200000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням здійснення позивачем 16.06.2016 передбаченої п. 2.2. Договору передоплати в розмірі 900000,00 грн., строк виконання відповідачем робіт за Договором сплив 12.09.2016.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обумовлених Договором робіт у встановлений строк - 12.09.2016, що є порушенням прийнятих ним за цією угодою зобов'язань.

Водночас, посилання відповідача у відзиві на не підписання позивачем актів виконаних робіт, направлених останньому 29.09.2016, а також пред'явлення до позивача вимоги про погашення заборгованості з остаточного розрахунку за виконані відповідачем роботи, не є підставою для звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання робіт, що мали бути здійснені до 12.09.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 зазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за невиконання своїх зобов'язань за цим Договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ суми простроченої чи невиконаної обставини за кожний день прострочення виконання зобов'язань.

Водночас, із доданого позивачем розрахунку пені вбачається, що останній здійснений без урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки датою прострочення виконання зобов'язання є 13.09.2016, у зв'язку з чим останнім днем 6-місячного строку для нарахування пені є 14.03.2017.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені в розмірі 284473,41 грн. за обрахований позивачем період (з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України) - з 17.09.2016 по 14.03.2017, а також дат і сум здійснених позивачем оплат, суд дійшов висновку про те, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково в розмірі 280518,15 грн.

Крім того, згідно з викладеними в позові вимогами, позивач просив стягнути з відповідача 287712,00 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 49083,29 грн.

Разом із цим, у заяві про зменшення розміру позовних вимог від 28.09.2017 вимоги про стягнення з відповідача цих компенсаційних витрат відсутні, тобто в цій заяві позивач фактично відмовився від зазначених позовних вимог.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що коли у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис ч. 6 ст. 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку (п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18).

Таким чином, оскільки відмова від даної позовної вимоги не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про припинення провадження в справі в частині стягнення з відповідача 287712,00 грн. інфляційних втрат та трьох процентів річних у розмірі 49083,29 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Одночасно, суд зазначає про наслідки, визначені ч. 2 ст. 80 ГПК України, щодо неможливості повторного звернення з цією вимогою.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/9557/17.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторінвестгруп" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/9557/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/9557/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9557/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.Г. Сітайло

М.А. Дідиченко