Постанова

від 25.09.2017 по справі 802/1353/17-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

25 вересня 2017 р. Справа № 802/1353/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Демченка А.М.,

за участю представників сторін

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну

справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед"

до офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору СФГ "Любава - 1"

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" до офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - СФГ "Любава-І" про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень офісу великих платників податків №0003121406 від 15.05.2017 року та податкового повідомлення-рішення №0003111406 від 15.05.2017 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що посадовими особами відповідача з 10.03.2017 по 31.03.2017 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з СФГ "Любава - 1" (код ЄДРПОУ 32314088) за період 01.01.2016 - 31.03.2016, про що було складено акт перевірки № 896/28-10-14-06/3919590 від 20.04.2017 р. ( а. с. 13 - 36 ).

На підставі висновків акту перевірки Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби прийнято податкове повідомлення-рішення №0003121406 від 15.05.2017 року та податкове повідомлення-рішення №0003111406 від 15.05.2017 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" не погоджується з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями та вважає їх безпідставним та такими, що прийняті всупереч чинному законодавству України, в зв'язку з чим, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просить визнати протиправними та скасувати вищевказані податкові повідомлення-рішення №0003121406 від 15.05.2017 року та №0003111406 від 15.05.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до письмових заперечень (том 2, а. с. 33- 97) та пояснень представник відповідача зазначив, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача за результатами якої складено акт перевірки № 896/28-10-14-06/3919590 від 20.04.2017 ( а. с. 13 - 36 ). Актом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов'язання по ПДВ на 22987894 грн. та пп. 134,1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, П(С)БО 15 «Доходи» , в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на 140061641 грн., на підставі висновків якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.05.2017: №0003121406 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 22 987 894 грн. та 5746973,50 грн. штрафної санкції; №0003111406, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткувань прибуток на 140061641 грн. Відповідач стверджував про нереальність господарських операцій з придбання та відвантаження товару від СФГ "Любава - 1", неможливість встановлення реального походження товару, обґрунтовані дефектністю первинних документів та показами свідків, отриманих в рамках кримінального провадження відносно третіх осіб - СФГ "Любава - 1", ТОВ «Єврохімпром» , а також в акті перевірки міститься посилання на ухвалу ВАСУ від 12.02.2014 №К/800/42298/13, в якій зазначено, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, уповноваженого представника до суду не направив, хоча судом здійснено усі необхідні заходи з метою належного повідомлення останнього про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.2. ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі пп.20.1.7 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст.78, п.78.4 ст.78, Податкового кодексу України, відповідно до наказу офісу великих платників податків ДФС від 09.03.2017 року №442 проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" (код ЄДРПОУ 39195903) з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти, нарахуванню та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово - господарських взаємовідносинах з СФГ "Любава - 1" (код ЄДРПОУ 32314088) за період 01.01.2016 - 31.03.2016.

Матеріали справи свідчать, що направлення від 10.03.2017 №160, від 10.03.2017 №161 пред'явлені, а копію наказів офісу великих платників податків ДФС від 09.03.2017 року №442 вручено 10.03.2017 року під розписку начальнику юридичного відділу позивача.

В ході проведеної перевірки, відповідачем виявлено порушення з боку позивача, як він вважає, а саме, вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого, ТОВ ЛВН Лімітед занижено податкове зобов'язання по ПДВ на 22987894 грн. та пп. 134,1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, П(С)БО 15 «Доходи» , та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на 140061641 грн., на підставі висновків якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.05.2017: №0003121406 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 22 987 894 грн. та 5746973,50 грн. штрафної санкції; №0003111406, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткувань прибуток на 140061641 грн. Відповідач стверджував про нереальність господарських операцій з придбання та відвантаження товару від СФГ "Любава-1", неможливість встановлення реального походження товару, обґрунтовані дефектністю первинних документів та показами свідків, отриманих в рамках кримінального провадження відносно третіх осіб - СФГ "Любава-1", ТОВ "Єврохімпром", а також в акті перевірки міститься посилання на ухвалу ВАСУ від 12.02.2014 №К/800/42298/13, в якій зазначено, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента.

Із врахуванням висновків акту перевірки, відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення форми "П" №0003111406 від 15 травня 2017 року ( а. с. 9) , яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на 140061641 грн. за порушення підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу та податкове повідомлення - рішення форми "П" №0003121406 від 15 травня 2017 року (а. с. 11) про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 22987894 грн. та 5746973,50 грн. штрафних санкцій за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу (Додаток № 2 до позовної заяви).

Позивач оскаржив ППР № НОМЕР_1, №0003111406 в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. Оскільки, винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень по податку на додану вартість та по податку на прибуток підприємств стосується договірних взаємовідносин позивача з одним контрагентом - СФГ "Любава-1", тому позивач оскаржив одночасно обидва податкові повідомлення рішення і підстави для визнання недійсним одного рішення автоматично стають підставами для визнання недійсним і іншого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. 31.07.2017 отримано рішення ДФС про результати розгляду скарг за №16119/6/99.99.11-01.02-25 від 26.07.2017 ( а. с. 43-44 ), відповідно до якого ДФС залишила ППР без змін, а скарги - без задоволення.

Актом перевірки №896/28-10-14-06/3919590 від 20.04.2017 (а. с. 13 - 36), під час аналізу податкової звітності та перевірці детальної інформації щодо спеціалізованого співставлення податкових зобов'язань та формування податкового кредиту в розмірі контрагентів з податку на додану вартість автоматизованої системи інформаційної бази даних АІС "Податковий блок" встановлено взаємовідносини позивача з СФГ "Любава - 1" на загальну суму 28036305,60 грн. Перевіркою встановлено, що взаємовідносини між товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" та СФГ "Любава-І" в період з 01.01.2016 року по 31.03.2016 року здійснювались на підставі договору поставки від 01.02.2016 року №0102-сх (том 1 а. с. 71-73), умови поставки товару передбачено специфікаціями по даному договору (том 1, а. с. 74- 82). Податковим органом було перевірено видаткові накладні. Реєстр видаткових накладних (том 1, а. с. 83 ) про прийняття товару від СФГ "Любава-І" міститься в матеріалах справи. Для огляду було також надано податкові накладні відповідно до договору поставки,

До перевірки було надано податкові накладні відповідно до договору поставки на отриманні, товару (олія соняшникова нерафінована, невиморожена, суміш пресової з екстракційною 1 ґатунку, шрот соняшниковий) від СФГ "Любава-І", вказані дані наведені в таблиці на стор. 19-21 акту перевірки (том 1, а. с. 52-70). Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН) в податковому кредиті СФГ "Любава-І" у періоді 01.01.2016 - 31.03.2016 відсутні податкові накладні з номенклатурою "послуги переробки насіння соняшника", "послуги транспортування", і як вважає податковий орган, це свідчить про те, що третя особа СФГ "Любава-1" не є виробником олії соняшникової та, відповідно, не отримує відходи від процесу переробки соняшника в олію соняшникову, шрот соняшниковий.

В акті перевірки також зазначено, що згідно до отриманої від Комінтернівської ОДПІ Головного управління ДФС в Одеській області податкової інформації від 13.06.2016 №199/7/15-17-14-01-37/32314088 щодо СФГ "Любава-1" (код за ЄДРПОУ 32314088) з питань проведення фінансово - господарських операцій з покупцями та постачальниками за липень 2013 року - травень 2016 року: "Узагальнена податкова інформація складена з причини неможливості проведення перевірки згідно з наказом ГУ ДФС в Одеській області від 06.05.2016 року №692 , якою мала бути розпочата позапланова виїзна документальна перевірка суб'єкта господарської діяльності СФГ "Любава-І", код ЄДРПОУ 32314088 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2013 по 29.02.2016.

Так, в ході проведення перевірки, третьою особою СФГ "Любава-І" повідомлено ГУ ДФС в Одеській області листом від 10.05.2016 №б/н (від 10.05.2016 №1208/10/15-32), що оригінали документів та електронні носії були пошкоджені внаслідок залиття, про що надано акт про пошкодження оригіналів первинних документів від 20.04.2016 року.

В акті перевірки вказано, що міжрегіональним оперативним управлінням МГУ ДФС - ЦО з ОВП щодо відпрацювання підприємств СФГ "Любава-І" та ТОВ "Єврохімпром" надано відповіді голів сільських рад щодо наявності земельних ділянок у СФГ "Любава-І" та копії допитів голів сільських рад щодо наявності земельних ділянок у ТОВ "Єврохімпром". Згідно наявної інформації податковим органом зроблено висновок щодо СФГ "Любава-І" та ТОВ "Єврохімпром", яким встановлено, що дана діяльність спрямована на надання податкової вигоди третім особам. Здійснено аналіз податкових накладних СФГ "Любава-І" на придбання та продаж, зареєстрованих у ЄРПН, встановлено протягом періоду жовтень 2015 - квітень 2016 СФГ "Любава-І" придбало у ТОВ "Єврохімпром" олію соняшникову сиру нерафіновану в кількості 3057,609 та у ТОВ "Фалькон-Україна" придбало 597,90 т олії, всього придбано олії соняшникової сирої нерафінованої в кількості 3655,509 т. При цьому, протягом цього ж періоду СФГ "Любава-І" реалізувало олію соняшникову сиру нерафіновану всього в кількості 13008,35 т. Податковий орган, посилаючись на дані обставини, відсутність реального (законного) джерела походження соняшника у ТОВ "Єврохімпром" та відсутність придбання відповідної кількості олії соняшникової та шроту соняшникового СФГ "Любава-І" та у подальшому реалізованих на товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" з СФГ "Любава-І" (період вчинення господарських операцій - 01.01.2016 по 31.03.2016)

Таким чином, згідно акту перевірки, контролюючим органом не було можливим встановлення реального (законного) джерела походження товару (олія соняшникова сира, нерафінована не виморожена 1 ґатунку, суміш пресової та екстракційної, із соняшнику врожаю 2015 року та шроту соняшникового) по ланцюгу постачання від СФГ "Любава-І" на адресу позивача у перевіряємому періоді у зв'язку з відсутністю у СФГ "Любава-І" землі для вирощування насіння соняшника з метою виготовлення олії соняшникової та отримання відходів від даного процесу шроту соняшникового: відсутністю зберігання насіння соняшника СФГ "Любава-І" за перевіряємий період згідно даних ДП "Держреєстри України"; фактичною відсутністю товару у СФГ "Любава-І", оскільки за даними ЄРПН перевіркою встановлено перевищення кількості продажу товарів над придбанням товарів у періоді, що перевірявся шроту соняшникового та олії соняшникової.

Проаналізувавши вказані обставини, податковим органом зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій за перевіряє мий період між позивачем та СФГ "Любава-І". Як наслідок, відповідач вважає, що фактична відсутність придбання товару виключає можливість віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до ст.22 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування, можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявність яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податку податкового обов'язку.

Згідно до ст.185 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування, крім того, є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п.186.1 ст. 186 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового Кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту встановлений статтею 198 ПК України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Включена позивачем до складу податкового кредиту спірна сума податку на додану вартість на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які були виписані контрагентами згідно п.201.1 ст.201 ПК України, відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються певні реквізити.

Відповідно до пунктів 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пунктів 1, 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. №1379, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Будь-яких зауважень стосовно статусу контрагента позивача як платника ПДВ на час виписки податкових накладних в акті перевірки позивача не міститься.

З огляду на викладене, неправомірним є й висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що під час судового розгляду справи позивачем доведено факт реального виконання господарських операцій із контрагентом та спростовано висновки акту перевірки.

Так, при дослідженні видаткових накладних (том 1, а.с. 83-109) про прийняття товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" товару від СФГ "Любава-І" встановлено, що позивач отримав 7056,25 т. олії соняшникової сирої нерафінованої та 1458,03 т шроту. В той час, як податковий орган зазначає про нереальність господарських операцій з придбання та відвантаження товару від СФГ "Любава - 1" до ТОВ "ЛВН Лімітед", в акті перевірки №896/28-10-14-06/3919590 від 20.04.2017 р. (а. с. 13 - 36) дані обставини спростовуються. Зокрема, зазначено, що в ході перевірки встановлено, що ТОВ "ЛВН Лімітед" (комітент) здійснювало операції з вивезення ТМЦ за межі території України за участю ТОВ "Ніктрейд Плюс" (комісіонер) ( код ЄДРПОУ 40047490). Перевіркою встановлено, що взаємовідносини між ТОВ "ЛВН Лімітед" та ТОВ "Ніктрейд Плюс" в період з 01.02.2016 року здійснювались на підставі договору комісії від 01.02.2016 року №010216 (а. с.155-156). Відповідно предметом вказаного договору комітент зобов'язується за дорученням комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок комітента наступні юридично значимі дії:

- здійснювати реалізацію на експорт у України Товар, що належить Комітенту, Найменування Товару, асортимент, кількість та ціна Товару зазначаються в Додатках до Договору;

- укладати експортні договори (контракти) купівлі - продажу, оформлювати і підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах Комітента; а також діяти в інтересах Комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів;

- укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визначення підприємства декларантом;

- інші дії пов'язані з вищезазначеними операціями, необхідні для виконання доручень Комітента.

При вчиненні відповідних правочинів договору Комісіонер зобов'язаний діяти в інтересах Комітента, на умовах, що є найбільш вигідними для нього та відповідно до його вказівок, беручи до уваги звичаї ділового обороту та вимоги, що звичайно ставляться.

Обов'язки комітента полягають у наданні комісіонеру товару в обсязі і на умовах, передбаченим цим договором.

На виконання договору комісії було укладено також доручення комісіонеру (том 1, а. с. 156-159) та додаткова угода ( том 1, а. с. 159 ). На виконання договору комісії в матеріалах справи містяться: акти прийому-передачі товару за договором комісії №010216 від 01.02.2016 (том 1, а. с. 159-167); копії звітів комісіонера з реєстром та копіями вантажно-митних декларацій та супроводжуючих документів на підтвердження реалізації товару на експорт з України за договором комісії №010216 від 01.02.2016; копії платіжних доручень, що підтверджують оплату комісійної винагороди по договору комісії №010216 від 01.02.2016; копії платіжних доручень, що підтверджують отримання коштів по договору комісії №010216 від 01.02.2016р. Обороти по рахунку 3771 та 631 з ТОВ «Ніктрейд плюс» за 2016 рік; копія договору транспортного перевезення №080714-01МС від 07.07.2014 р. (з додатками). Копії актів виконаних робіт (надання послуг) за договором транспортного перевезення №080714-01МС від 07.07.2014; копії товарно-транспортних накладних за договором транспортного перевезення №080714-01МС від 07.07.2014; дані щодо транспортування олії соняшникової та шроту соняшникового згідно договору транспортного перевезення №080714-01 МС від 07.07.2014 року; обороти по рахунку 631 за 2016 р. за договором транспортного перевезення №080714-01 МС від 07.07.2014 року; копія договору перевезення вантажу №1.12/15 від 01.12.2014; копія акту приймання передачі виконаних послуг по перевезенню вантажів за договором транспортного перевезення вантажу №1.12/15 від 01.12.2014; копії товарно-транспортних накладних за договором транспортного перевезення вантажу №1.12/15 від 01.12.2014; дані щодо транспортування олії соняшникової та шроту соняшникового згідно договору транспортного перевезення вантажу №1.12/15 від 01.12.2014; обороти по рахунку 631 за 2016 р. за договором транспортного перевезення вантажу №1.12/15 від 01.12.2014; копія договору перевезення вантажів №ЛВН 01/02-16 від 01.02.2016; копія акту здачі-приймання робіт (надання послуг) згідно договору комісії №010116 від 01.02.2016.

По питанню транспортування товару, і як зазначив відповідач у судовому засіданні, про нереальність господарських операцій з придбання та відвантаження товару від СФГ "Любава - 1", суд зважає на наступне. Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить лише про відсутність права віднесення на валові витрати, вартість витрат які пов'язані з доставкою товару. Так, згідно з наказом Міністерства транспорту України Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні №363 від 14.10.1997 року (далі - Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні), товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку. Відсутність документів або неналежне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Отже, відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару та реальності вчинення господарської операції.

Що стосується посилання відповідача на судову практику стосовно недостатньої обережності позивача у підприємницькій діяльності, негативні наслідки якої покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини та неможливість перенесення на бюджет шляхом зменшення податкового зобов'язання та провадження необґрунтованих витрат.

При прийнятті рішення, суд бере до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі №742/11/13-11 від 06.05.2011р., в якому зазначено, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення операції.

Крім того, право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Однак, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, тобто такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, у разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, як визначено Податковим кодексом України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи. Така позиція наведена у постанові від 11 грудня 2007 року по справі №21-1376/06 Верховного Суду України, відповідно до якої, у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте, зазначені висновки суперечать документам первинного бухгалтерського обліку товариства та у ході судового розгляду справи не підтвердилися.

Суд також звертає увагу на те, що Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належними для цілей податкового обліку та обов'язковими для підтвердження платником податків правомірності формування податкового кредиту.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". У свою чергу такі вимоги полягають в тому, що первинний документ повинен містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем документи є первинними документами в розумінні вимог статті 9 вказаного Закону та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій.

Дослідивши під час судового розгляду справи надані первинні документи, судом встановлено, що документацію складено у відповідності до вказаних норм Закону та під час здійснення господарської операції. Їх зміст підтверджує, реальність господарських операцій.

Однак, податковий орган вважає, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою, а господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, а оформлялися лише документально.

Суд наголошує, що реальність подальшої реалізації товарів ТОВ ЛВН Лімітед податковим органом не оспорювалась.

В той же час, суд вважає необґрунтованими посилання представників відповідача на протоколи допиту свідків по кримінальному провадженню №42016160000000265 від 12.04.2016 року відносно СФГ Любава-1 , ТОВ Єврохімпром , як на підставу визнання фіктивності даного товариства, оскільки, фіктивність такого могла бути встановлена лише вироком (рішенням) суду, який, в даному випадку, на вимогу суду представниками відповідача надано не було.

Суд звертає увагу, що у листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року Вищий адміністративний суд України врахував, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення,

зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні

можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень

для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;

наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак, ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків, в обов'язковому порядку, необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо. Судам слід ураховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Вказані обставини судом досліджено в судових засіданнях та підтверджено первинною документацію позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Вирішуючи адміністративну справу, суд керується визначеними ст. 8 КАС України принципами щодо верховенства права, згідно яких, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).

Відповідно ч. 2 цієї ж статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Разом із тим, помилковість у оформленні документів по господарській операції не може слугувати підставою для висновків про нездійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір витрат.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву суду у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та його основним видам.

Натомість, відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також податковим органом не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган, переважно обґрунтовує, правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому, виключно на порушення вчинені контрагентами позивача.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, тобто відповідач. Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 20 липня 2016 року у справі №К/800/3837/16; від 05.10.2015року справа №К/9991/44826/12, від 21.09.2015 року справа №К9991/35087/12 та від 15.09.2015 року справа № К/800/13763/14.

Викладені в акті висновки ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.

Оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю (постанова ВАСУ від 11.02.2015 року в справі № К/800/1217/13).

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За правилами, встановленими у ч.2 ст. 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає. Разом із тим, відповідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд також наголошує на тому, що усі факти порушень стосуються не позивача у справі, а його контрагентів.

Разом із тим, чинним законодавством на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в тому числі дотримання ними вимог податкового закону. Кожен платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Відтак, позивач не може нести відповідальність за діяльність своїх контрагентів.

Водночас позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі ненарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, може свідчити про порушення права особи мирно володіти своїм майном, закріпленого у Першому Протоколі від 20.03.1952 року до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка є частиною національного законодавства. Зокрема, стаття 1 названого Протоколу так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Свою правову позицію з цього приводу неодноразово висловлював Європейський суд з прав людини. Зокрема в рішенні від 09.01.2007 року (справа "Інтерсплав проти України") ним було констатовано, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Такий висновок було повторно підтверджено у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", відповідно до якого у разі виявлення податковим органом невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року

Таким чином, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (див. рішення по справі «Інтерсплав проти України» (заява №803/02), п. 38).

Так, Рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. (справа «Щокін проти України» ) забезпечує гарантування одного з найважливіших принципів податкового законодавства, а саме презумпцію правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, тобто добросовісний платник податків немає зазнавати негативних наслідків через порушення допущені його контрагентом.

Крім того, як вже зазначалося, з урахуванням приписів п. 201.1, 201.6, 201.8 ст. 201 ПК України покупець має право на включення ПДВ до складу податкового кредиту за звітній податковий період в разі видачі йому контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкової накладної з реквізитами, визначеним законом.

Таким чином, податковий орган неправомірно заперечує фактичне здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами та стверджує про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по цих операціях, оскільки право позивача на такий кредит підтверджується податковими накладними та сукупністю інших наданих до перевірки первинних документів, до яких у відповідача зауважень немає.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Згідно ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, враховуючи факт подальшої реалізації товару, що не заперечувалась податковим органом, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення офісу великих платників податків №0003121406 від 15.05.2017 року та податкове повідомлення-рішення №0003111406 від 15.05.2017 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВН Лімітед" (код ЄДРПОУ 39195903, вул. Миколи Оводова, 38, м. Вінниця, Вінницька область, 21050) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2531947,65 грн. (два мільйони п'ятсот тридцять одну тисячу дев'ятсот сорок сім гривень 65 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996, вул. Дегтярівська, 11- Г, м. Київ, 04119 ).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар