Рішення

від 19.09.2017 по справі 910/3175/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2017Справа №910/3175/17 За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРАЯ"

про зобов'язання вчинити дії

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Гармашов Б.С., за довіреністю;

від відповідача - Коломієць Ю.О., за довіреністю; Піонтковська С.М., за довіреністю;

від третьої особи - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс"; третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРАЯ" про зобов'язання вчинити дії, а саме просить суд визнати за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву право власності на цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога,8 та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" повернути цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

Позовні вимоги мотивовані порушеннями, допущенними при проведенні приватизації цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8. У позові позивач вказує, що 27.11.2014 Вищим адміністративним судом України винесено постанову, якою скасовано наказ представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 №26-1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 , а відтак договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 від 26.10.2011 №71 укладений між Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі є нікчемним, відповідно до ч.1 ст. 203, ст. 228 ЦК України. Загалом, позов мотивований з посиланням на ст.ст.203,228 ЦК України, ст.ст.49 ЦК Української РСР 1693 року, ст. 7 Закону України Про приватизацію державного майна , ч.2 ст. 16 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву вказує, що позивачеві було відомо про обставини, на які він посилається в позові ще задовго до 2010 року, коли його було залучено до участі у справі №17/644, відтак, керуючись ст.ст.257,261 ЦК України просив застосувати строк позовної давності до вказаних вимог та з цих підстав відмовити у позові.

Також, у відзиві на позову заяву окремо зазначив, що:

- спірний цілісний майновий комплекс було придбано Відповідачем на законних підставах, шляхом укладання договору купівлі-продажу з ТОВ АСТРАЯ , який (договір) ніким не оспорено і не визнано недійсним у встановленому законом порядку;

- на сьогоднішній день Відповідач є добросовісним набувачем і єдиним законним власником оспорюваного майна і законних підстав для позбавлення його права власності не існує;

- позовні вимоги щодо застосування наслідків нікчемності Позивач обґрунтовує нормами, які містяться в підзаконному акті - постанові КМУ від 18.01.2001 № 32, в той час коли Конституція України вказує, що власник може бути позбавлений майна лише у спосіб та на підставі, встановленій законом.

Позивач у поданих письмових поясненнях, стверджував, що відповідно до п.1ст. 257, п.1 ст. 261 ЦК України регіональному відділенню ФДМ України по м. Києву стало відомо про порушення його прав з ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 року по справі №В/800/1168/15, якою відмовлено в допуску заяви Товариства з обмеженою відповідальністю РГ Сервіс про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 № К/9991/41701/12 у справі за позовом прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві, Дарницької районної в м. Києві ради, Фонду приватизації комунального майна Печерського району м. Києва треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ТОВ Ласпі , ПП Укрпродсервіс , ТОВ Дніпроекологія , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Київська міська рада, про визнання наказу недійсним.

При цьому, зауважив, що припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Отже, враховуючи постанову та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24.11.2014 року та від 10.03.2015 року позивач вказує, що звернувся з позовною заявою до Господарського суду міста Києва в рамках процесуальних строків встановлених чинним законодавством України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 1 Закону України Про Фонд державного майна України Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Також, згідно зі ст. 4 Закону України Про Фонд державного майна країни реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Відповідно до п.1 Положення Про представництво Фонду державного майна України у районі, місті , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №412 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова КМ України №412), представництво Фонду державного майна України у районі, місті (далі - представництво) є державним органом, який створюється регіональним відділенням Фонду державного майна (далі - відділення) і йому підпорядковується.

Представництво в межах повноважень, визначених Фондом державного майна (далі - Фонд), і повноважень, делегованих районною і міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, у комунальній власності району і міста (далі - державна власність) і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності (абз.3 п.1 Постанови КМУ №412).

Представництво у межах своєї компетенції забезпечує виконання законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів Фонду та його відділення, рішень районної і міської Ради народних депутатів, розпоряджень Представника Президента України в районі (п.2 Постанови КМ України №412).

Відповідно до абз.3 п.1.1 розділу 1 Положення Про Регіональне відділення Фонду державного майна по м. Києву , затвердженого Головою правління Фонду державного майна України 29.06.1994 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відділення в межах повноважень, визначених Фондом, і повноважень, делегованих Київською міською Радою народних депутатів, здійснює державну політику у сфері приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності, комунальній власності м. Києва, комунальній власності районів м. Києва і є орендодавцем цілісних майнових комплексів державної власності.

До завдань Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву п.2.1 розділу II зазначеного положення віднесено зокрема, організацію та проведення приватизації майна, яке перебуває у державній власності, згідно з державною та місцевою програмою приватизації (абз.1), здійснення повноважень власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих ним рішень (абз.2), а також організацію діяльності представництв Фонду в районах (абз.4).

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Виходячи з норм ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним, воно гарантоване та закріплене, зокрема, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

По суті розгляду справи, судом встановлено, що рішенням від 26.06.2001 року № 2 Харківська районна в м. Києві рада включила ЦМК ДКП ПО РВП-1 до затвердженого переліку об'єктів, дозволених до приватизації. На виконання зазначеного рішення представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва своїм наказом №10/01 від 27.06.2001 року затвердило спосіб приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 - продаж на комерційному конкурсі.

Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 року на засіданні конкурсної комісії та затвердженні представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва.

Наказом начальника регіонального відділення ФДМ України по м. Києву від 11.10.2001 року № 531 зобов'язано представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва у строк не пізніше 15.10.2001 року призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1.

На виконання цього наказу 15.10.2001 року було видано наказ по представництву ФДМ України у Харківському районі м. Києва № 26/01 про призупинення дій приватизації.

Не зважаючи на це, 18.10.2001 року було проведено засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, де прийнято рішення про продовження проведення конкурсу.

Наказом №26-1/01 від 26.10.2001 року представництва ФДМ України у Харківському районі було затверджено протокол №4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001 року, визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 -ТОВ Ласпі , та затверджено ціну продажу 310000 грн.

На підставі прийнятих рішень 26.10.2001 року між Представництвом та ФДМ України у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі було укладено договір №71 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, відповідно до якого Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва продано Товариству з обмеженою відповідальністю Ласпі цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування Печерська дорога, 8.

Не погоджуючись з проведеною Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва приватизацією, прокурор міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ Ласпі повернути Дарницькій районній у м. Києві раді цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1. На підставі поданого позову Господарським судом міста Києва було відкрито провадження по справі №17/644.

В подальшому 08.02.2007 між ТОВ Ласпі та ТОВ Астрая укладено договір купівлі-продажу, що, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №354, 355, за яким було передано у власність покупця цілісний майновий комплекс Ремонтно-відстійний пункт №1 , який розташований за адресою: м.Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8. При цьому, відповідно до п.5.6, договору Товариство з обмеженою відповідальністю Астрая стало правонаступником Державного комунального підприємства побутового обслуговування Ремонтно-відстійний пункт №1 .

В свою чергу, І 12.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю Астрая (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який посвідчено 12.04.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №1257 та проведено його державну реєстрацію за №2022581 (що підтверджується витягом №3825053 від 12.04.2007р. про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів).

Відповідно до акту прийому-передачі №1 від 12.04.2007 продавець передав, а покупець прийняв у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у складі: автопідйомник ЗІЛ-157 - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка Листвица - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 од., будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат Побутовий - 1 од., бензопилка Алтай - 1 од., котел ТДК-16 - 1 од.

03.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Астрая та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007р., який є його невід'ємною частиною, який 03.09.2010 було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №1850 та проведено його державну реєстрацію.

Пункт 1.1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу викладено у новій редакції: Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв.м, два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв.м, два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв.м, один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка Алтай - 1 од., котел - 1 од. .

Таким чином, та на підставі зазначених договорів, майно цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, переданого Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва за Договором купівлі-продажу від 26.10.2001 №71 Товариству з обмеженою відповідальністю Ласпі , перейшло в подальшому у власність Товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс .

Цивільний кодекс України виділяє декілька способів набуття права власності. Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, а відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 144, 147 Господарського кодексу України майнові права суб'єкта господарювання підлягають захисту, в тому числі шляхом їх визнання.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності, зокрема, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, відповідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з листа Верховного суду України 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ відповідно до ст. 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, тільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Також Верховний Суд України зазначив, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для оновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Окрім цього Верховний суд України встановив, що відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в залежності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника.

Як встановлено судом, 27.11.2014 Вищим адміністративним судом України винесено постанову по справі №К/9991/41701/12 за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві, ТОВ Ласпі , Дарницької районної у м. Києві ради та Фонду приватизації комунального майна Печерського районну м. Києва про визнання недійсним Наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ Ласпі повернути Дарницькій районній у м. Києві раді цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1, якою скасовано наказ Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26- 1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 .

10.03.2015 ухвалою Вищого адміністративного суду України №В/800/1168/15 відмовлено у допуску заяви Товариства з обмеженою відповідальністю РГ Сервіс про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 №К/9991/41701/12 у справі за позовом прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві, про визнання недійсним Наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року №26-1/01.

В ході розгляду справи №К/9991/41701/12 Вищим адміністративним судом України встановлено, що відповідно до експертної оцінки, проведеної ТОВ Нерухомість і затвердженої начальником представництва ФДМ України у Харківському районі м. Києва 10.09.2001 року, ринкова (початкова) вартість ЦМК ДКП ПО РВП-1 була визначена у сумі 39 222,00 гривень. Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 року на засіданні конкурсної комісії та затвердженні представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва. Інформація про продаж була опублікована 18.09.2001 року в Інвестиційній газеті № 38. Наказом начальника регіонального відділення ФДМ України по м. Києву було зобов'язано представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1, проте останнє не виконало зазначених вимог, це свідчить про порушення представництвом пунктів 1, 2 Постанови №412 (Положення про представництво Фонду державного майна України у районі, місті).

Також, як встановлено Вищим адміністративним судом України по справі №К/9991/41701/12, відповідно до протоколу від 25.10.2001 року засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 попереднім переможцем конкурсу оголошено ПП Укрпродсервіс , при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни.

Відповідно до протоколу від 25.10.2001 року №4 додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, у зв'язку з відмовою попереднього заявника надати гарантії сплати запропонованих коштів, остаточним переможцем конкурсу оголошено ТОВ Ласпі . Проте, ПП Укрпродсервіс запропонувало вищу ціну ніж ТОВ Ласпі , однак остаточним переможцем конкурсу визначено ТОВ Ласпі з посиланням на те, що ПП Укрпродсервіс не надало гарантій по сплаті запропонованої ціни.

На підставі викладеного, Вищим адміністративним судом України, вказано, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 щодо надання ПП Укрпродсервіс гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями частини 2 статті 16 Закону України від 06.03.1992 року №2171-ХІІ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього Закону мають Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.

З огляду на викладене, за висновком Вищого адміністративного суду України у справі №К/9991/41701/12 наказ Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 №26-1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 прийнято з порушенням законодавства.

Факти встановлені Вищим адміністративним судом України та викладені в постанові по справі №К/9991/41701/12 визнаються судом преюдиційними в силу вимог ч.3 ст. 35 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому, саме прийняття наказу від 26.10.2001 № 26-1/01, скасованого постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 №К/9991/41701/12, мало наслідком укладання Договору купівлі-продажу від 26.10.2001 №71, відповідно до якого Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва продано Товариству з обмеженою відповідальністю Ласпі цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

Оскільки договір купівлі-продажу був укладений 26.10.2001, то він підпадає під правове регулювання Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963.

Відповідно до ст. 48 ЦК України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону

Згідно з положеннями ст. 59 ЦК Української РСР недійсна угода визнається недійсною з моменту її укладення. Вона не створює правових наслідків крім тих, які пов'язані з її недійсністю.

Відповідно до частини шостої статті 29 Закону України Про приватизацію державного майна (в редакції станом на час укладення договору купівлі-продажу) порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Разом з тим, згідно із пунктом 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України, стаття 13 Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України ), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина 1 статті 207 Господарського кодексу України). Поняття нікчемних правочинів визначено частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, де передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до пункту 2.5.2 згаданої постанови Пленуму ВГСУ, за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсний Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку, з'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. При цьому, як роз'яснено в пункті 2.13 наведеної постанови Пленуму ВГСУ, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача. Сторони нікчемного правочину не зобов'язанні виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

З огляду на це не може бути визнаний таким, що відповідає вимогам законодавства, договір купівлі-продажу від 26.10.2001, укладений між ФДМ України у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі , оскільки він укладений внаслідок порушення Фондом державного майна України встановленого порядку затвердження органом приватизації результатів конкурсу.

Щодо посилання позивача на невідповідність договору купівлі-продажу від 26.10.2001 №71 вимогам ст. 228 ЦК України, суд вказує наступне.

Згідно з положеннями ч.1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 2 статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.

У відповідності до пункту 2 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Статтею 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У п. 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Отже, для визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 228 ЦК України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. за № 9).

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного правочину на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, суд зазначає, що позивачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Окрім того, позивачем не доведено наявності та розміру заподіяних державі внаслідок укладення оспорюваного правочину збитків.

Позивачем також не обґрунтовано спрямованість та відповідність оспорюваного договору купівлі-продажу переліченим вище ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Отже, посилання позивача на невідповідність договору купівлі-продажу від 26.10.2001 №71 ст. 228 ЦК України суд визнає необґрунтованими.

Пунктом 1 статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями пункту 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, відповідно до п. 2.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і З пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011 № 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) . Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що останній дізнався про порушення його прав лише з ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 року по справі №В/800/1168/15, якою відмовлено у допуску заяви Товариства з обмеженою відповідальністю РГ Сервіс про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 №К/9991/41701/12 у справі за позовом прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України в м. Києві, про визнання недійсним Наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року №26-1/01.

Як вбачається з постанови Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №2а- 11684/11/2670 від 19 березня 2012 року Позивачу було відомо про наявність даного спору, оскільки Позивач був стороною (Відповідачем) у вказаній справі.

При цьому, судом також враховано, що Позивач приймав участь у розгляді справи №17/644-45/66-30/148-А за позовом Прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю Ласпі , Дарницької районної у м. Києві ради, Фонду приватизації комунального майна Печерського району м. Києва, третя особа, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору - Київська міська рада про визнання недійсним наказу представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 №26-1/01 "Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1", укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 від 25.10.2001 та застосування двосторонньої реституції.

Ухвалою суду від 26.01.2010 у справі №17/644-45/66-30/148-А закрито провадження у справі на підставі ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається з вказаної ухвали від 26.01.2010 №17/644-45/66-30/148-А під час оголошення ухвали в судовому засіданні був присутній від регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києві представник за довіреністю Конта М.П.,

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Прокуратурою м. Києва подано апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011 ухвалу Господарського суду м. Києва про закриття провадження у справі від 26.01.10 у справі №17/644-45/66-30/148-А щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог Прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації щодо визнання недійсним наказу представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 №26-1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 скасовано, справу №17/644-45/66-30/148-А направлено до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду у вказаній частині. В іншій частині ухвалу Господарського суду м. Києва про закриття провадження у справі від 26.01.10 у справі №17/644-45/66-30/148-А залишено без змін.

В подальшому ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.08.2011 прийнято справу до провадження за номером №2а-11684/11/2670.

Статтею 83 ЦК Української РСР 1963 року встановлено, що позовна давність не поширюється, зокрема на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян.

Оскільки, на переконання суду відповідач був обізнаний про порушення його прав ще задовго до 2010 року, під час розгляду справи №17/644-45/66-30/148-А (судами господарської юрисдикції) та в подальшому №2а-11684/11/2670 (тієї ж справи в частині вимог судами адміністративної юрисдикції) будучи стороною спору у даній справі та приймаючи участь у судових засіданнях, посилання позивача на те, що останній дізнався про порушення своїх прав лише 10.03.2015 визнається судом необґрунтованим, у зв'язку з чим суд відмовляє у позові щодо вимог про визнання з державою в особі регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву права власності за пропуском строку позовної давності.

При цьому, суд вказує, що ст. 83 ЦК Української РСР 1963 року до вимоги про визнання права власності не піддягає застосуванню.

За змістом статей 317, 318 ЦК власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 ЦК).

У зв'язку з тим, що суд не задовольняє вимогу про визнання права власності, суд також не задовольняє й похідну вимогу про зобов'язання повернути цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст., 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.10.2017

Суддя І.І.Борисенко