Постанова

від 14.02.2018 по справі 910/3175/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2018 р. Справа№ 910/3175/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року

у справі №910/3175/17 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс

третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Астрая

про зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача -Гармашов Б.С., довіреність №48 від 07.08.2017

від відповідача - Литвиненко В.В., ордер серія КС №171898

від третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс (відповідач у справі) про зобов'язання вчинити дії, а саме просить суд визнати за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву право власності на цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс повернути цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у 2001 році була проведена приватизація цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства ремонтно-відстійного пункту за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 шляхом комерційного конкурсу, переможцем якого стало Товариство з обмеженою відповідальністю Ласпі . Наказом Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва №26-1/01 від 26.10.2001 було затверджено протокол №4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001 з продажу цілісного майнового комплексу РВП-1, в якому визначено переможцем ТОВ Ласпі та укладено з ТОВ Ласпі договір купівлі-продажу №71 від 26.10.2001. В подальшому спірне майно ТОВ Ласпі продало ТОВ Астрая за договором купівлі-продажу від 08.02.2007, яке в свою чергу уклало відповідний договір купівлі-продажу від 12.04.2007 з ТОВ Приватбудсервіс . У зв'язку з тим, що наказ Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва №26-1/01 від 26.10.2001 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 в судовому порядку скасовано, позивач стверджує, що укладений з ТОВ Ласпі договір купівлі-продажу №71 від 26.10.2001 є таким, що суперечить інтересам держави та відповідно до ст. 228 ЦК України є нікчемним та не породжує правових наслідків для сторін договору як і для наступних набувачів такого майна. Посилаючись на наведені обставини та керуючись ст.ст. 203, 215, 257, 261 ЦК України, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32 Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів , позивач стверджує, що існують правові підстави для визнання за державою, в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, права власності на цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 та зобов'язання ТОВ Приватбудсервіс повернути спірне майно позивачу у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин того, що договір купівлі-продажу №71 від 26.10.2001, укладений між Представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі є таким, що порушує публічний порядок та відповідно не доведено, що згідно з ст. 228 ЦК України існують підстави для визнання про його нікчемним. Окрім того, суд першої інстанції встановив, що позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки з урахуванням усіх обставин справи та існуючих між сторонами спорів щодо спірного нерухомого майна, Регіональне відділення ФДМ України по місту Києву могло дізнатись про свої порушені права та інтереси ще до 2010 року, а тому подання у лютому 2017 року даного позову суд першої інстанції визнав таким, що здійснено з порушенням строку позовної давності, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, подав апеляційну скаргу (вх. №09-08.1/9196/17 від 07.11.2017), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/3175/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задовольнити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані невірним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права. На думку позивача, суд дійшов невірного висновку про відсутність підстав для визнання правочину нікчемним, а саме договору купівлі-продажу №71 від 26.10.2001, укладеного між Представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі . Апелянт вважає, що такий договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки він укладений з ТОВ Ласпі за заниженою ціною, а тому, згідно з ст. 228 ЦК України, є нікчемним. Позивач стверджує, що Господарський суд міста Києва невірно визначив момент, з якого розпочинає перебіг строк позовної давності, стверджує, що про своє порушене право позивач дізнався лише 27.11.2014 - з моменту винесення Вищим адміністративним судом України постанови, якою скасовано наказ Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва №26-1/01 від 26.10.2001 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді: Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г. та призначено до розгляду на 04.12.2017.

У зв'язку з призначенням головуючого судді Баранця О.М. на посаду судді Верховного Суду (Указ Президента України №357/2017 від 10.11.2017) на підставі Розпорядження керівника апарату від 15.11.2017 №09-52/732/17 був призначений повторний автоматизований розподіл справи №910/3175/17.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, для розгляду справи №910/3175/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2017 апеляційну скаргу (вх. №09-08.1/9196/17 від 07.11.2017) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/3175/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено справу до розгляду на 06.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 розгляд справи відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України було відкладено до 24.01.2018.

У судовому засіданні 24.01.2018 Київським апеляційним господарським судом, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 07.02.2018 та у зв'язку з неявкою у судове засідання представників апелянта, визнано явку Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву обов'язковою.

У судовому засіданні 07.02.2018 Київським апеляційним господарським судом, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 14.02.2018.

У судовому засіданні 14.02.2018 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/3175/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.02.2018 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/3175/17 залишити без змін.

У судове засідання 14.02.2018 представники третьої особи не з'явились, про причини неявки третя особа суд не повідомила, хоча про дату, час і місце судового засідання ТОВ Астрая повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи належне повідомлення учасників процесу про дату і час розгляду справи, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, враховуючи те, що явка представників третьої особи судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третьої особи.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, рішенням від 26.06.2001 року № 2 Харківська районна в м. Києві рада включила цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства ремонтно-відстійного пункту за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 до затвердженого переліку об'єктів, дозволених до приватизації. На виконання зазначеного рішення Представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва своїм наказом №10/01 від 27.06.2001 року (а.с. 13) затвердило спосіб приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 - продаж на комерційному конкурсі.

Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 на засіданні конкурсної комісії та затвердженні Представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва (протокол №1 від 14.09.2001 а.с. 14).

Наказом начальника Регіонального відділення ФДМ України по м. Києву від 11.10.2001 № 531 зобов'язано Представництво ФДМ України у Харківському районі м. Києва у строк не пізніше 15.10.2001 призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1, розташованого за адресою м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 3 у зв'язку з змінами меж адміністративних районів м. Києва.

На виконання цього наказу 15.10.2001 було видано наказ по Представництву ФДМ України у Харківському районі м. Києва № 26/01 про призупинення дій приватизації.

18.10.2001 продовжено засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, до складу якої входили голова комісії - ОСОБА_4 - начальник відділу приватизації та оцінки майна - заступник начальника Представництва ФДМ України у Харківському районі м. Києва, члени комісії: ОСОБА_5 - депутат Дарницької районної в м.Києві ради, ОСОБА_6 - депутат Дарницької районної в м.Києві ради, ОСОБА_7 - завідуючий оргвідділом Дарницької районної райдержадміністрації, ОСОБА_8 - начальник відділу бухг.обліку Представництва ФДМ у Харківському районі м. Києва. На засіданні комісією розглянуто пропозиції учасників конкурсу та оголошено попереднім переможцем конкурсу - заявника №2 - фізичну особу - Гій Шавьє - громадянина Франції, який запропонував найбільшу суму 76 036,00 грн (протокол №2 від 18.10.2001, а.с. 16).

25.10.2001 було проведено другий етап комерційного конкурсу, розглянуто додаткові пропозиції учасників конкурсу та оголошено переможцем конкурсу учасника №4- Приватне підприємство фірма Укрпродсервіс , який запропонував найвищу ціну 2 500 000,00 грн, при умові надання гарантій по оплаті запропонованої ціни, що оформлено протоколом №3 засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП РВП №1 від 25.10.2001 (а.с. 17).

Враховуючи відмову Приватного підприємства фірми Укрпродсервіс від надання гарантій оплати запропонованої ціни за придбаний об'єкт, згідно з протоколом №4 додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП РВП №1 від 25.10.2001 (а.с. 18), комісією було прийнято рішення про оголошення остаточним переможцем заявника №3 - ТОВ Ласпі , який запропонував найвищу суму - 310 000,00 грн.

Наказом №26-1/01 від 26.10.2001 Представництва ФДМ України у Харківському районі було затверджено протокол №4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001, у якому визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 -ТОВ Ласпі , затверджено ціну продажу 310 000 грн та зобов'язано укласти договір купівлі-продажу з ТОВ Ласпі , якою визначено переможцем конкурсу згідно протоколу №4 засідання конкурсної комісії.

На підставі прийнятого рішення 26.10.2001 між Представництвом та ФДМ України у Харківському районі м. Києва та ТОВ Ласпі було укладено договір №71 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, відповідно до якого Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва продано Товариству з обмеженою відповідальністю Ласпі цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 ( Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8).

Договір підписано сторонами без заперечень чи застережень, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26.10.2001, зареєстровано в реєстрі за №3771, зареєстровано Представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва за №71, та Харківською районною державною адміністрацією м. Києва того ж дня 26.10.2001 за реєстраційним №0722-194. Належним чином засвідчена копія договору наявна в матеріалах справи (а.с. 20-23).

З наявних документів у справі та з усних пояснень представників сторін, встановлено, що в подальшому 08.02.2007 між ТОВ Ласпі та ТОВ Астрая укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №354, 355, за яким цілісний майновий комплекс Ремонтно-відстійний пункт №1 , який розташований за адресою: м.Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, було передано у власність покупця - ТОВ Астрая .

В свою чергу, 12.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю Астрая (продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс (покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який посвідчено 12.04.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №1257 та проведено його державну реєстрацію за №2022581.

Як свідчать наявні у справі документи, дійсність договору купівлі-продажу від 12.04.2007, укладеного між ТОВ Астрая та ТОВ Приватбудсервіс була предметом розгляду у справі №5011-74/6329-2012. Рішенням Господарського суду міста Києва у даній справі встановлено, що відповідно до акту прийому-передачі №1 від 12.04.2007 продавець передав, а покупець прийняв у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 у складі: автопідйомник ЗІЛ-157 - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка Листвица - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 од., будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат Побутовий - 1 од., бензопилка Алтай - 1 од., котел ТДК-16 - 1 од. 03.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Астрая та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. 03.09.2010 за реєстровим №1850 та проведено його державну реєстрацію, яким пункт 1.1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007 викладено у новій редакції: Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м.Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв.м, два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв.м, два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв.м, один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка Алтай - 1 од., котел - 1 од. .

Договір купівлі-продажу від 12.04.2007 та договір від 03.09.2010 про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю Астрая та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс , рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі №5011-74/6329-2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013, визнані такими, що відповідають приписам цивільного законодавства та відмовлено в задоволенні позову про визнання таких договорів недійсними.

Таким чином, на підставі зазначених договорів, майно цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, переданого Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва за Договором купівлі-продажу від 26.10.2001 №71 Товариству з обмеженою відповідальністю Ласпі , перейшло в подальшому у власність ТОВ Астрая , яке відчужило майно Товариству з обмеженою відповідальністю Приватбудсервіс , що підтверджено сторонами у судовому засіданні та згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України визнається господарським судом, як обставина, що не підлягає доказуванню.

Разом з цим, як свідчать матеріали справи, не погоджуючись з проведеною Фондом державного майна у Харківському районі м. Києва приватизацією, прокурор міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення ФДМ України, Дарницької районної в місті Києві ради, Фонду приватизації комунального майна Печерського району м. Києві про визнання недійсним Наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ Ласпі повернути Дарницькій районній у м. Києві раді цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 (справа №17/644).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 у справі №17/644-45/66-30/148-А закрито провадження у справі на підставі ст. 157 КАС України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2011, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.12.2011, рішення суду першої інстанції скасовано в частині закриття провадження у справі щодо вимог прокурора міста Києва про визнання недійсним наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01, справу в цій частині було направлено до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2010 залишено без змін. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2012 у справі №К/9991/41701/12, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26-1/01 відмовлено.

27.11.2014 Вищим адміністративним судом України винесено постанову у справі №К/9991/41701/12, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Скасовано наказ Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 року № 26- 1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 (а.с. 33-38).

В ході розгляду справи №К/9991/41701/12 Вищим адміністративним судом України встановлено, що відповідно до експертної оцінки, проведеної ТОВ Нерухомість і затвердженої начальником Представництва ФДМ України у Харківському районі м. Києва 10.09.2001 року, ринкова (початкова) вартість ЦМК ДКП ПО РВП-1 була визначена у сумі 39 222,00 гривень. Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 року на засіданні конкурсної комісії та затверджені Представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва. Інформація про продаж була опублікована 18.09.2001 в Інвестиційній газеті № 38.

Надаючи правову оцінку, протоколу від 25.10.2001 засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, яким переможцем конкурсу оголошено ПП Укрпродсервіс , при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни, Вищий адміністративний суд України, вказав, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 щодо надання ПП Укрпродсервіс гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями частини 2 статті 16 Закону України від 06.03.1992 року №2171-ХІІ Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього Закону, мають Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач стверджує, що укладення угоди купівлі-продажу з ТОВ Ласпі за ціною нижчою, ніж запропонована іншим учасником, суперечить інтересам держави, оскільки призвело до втрат державного бюджету і згідно ст. 228 ЦК України такий договір є нікчемним. Враховуючи нікчемність зазначеного договору, позивач посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32 Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів , просить визнати за державою право власності на спірне майно та зобов'язати останнього набувача майна - відповідача у справі, повернути його Регіональному відділенню ФДМ по місту Києву.

Колегія суддів зазначає, що процедура приватизації невеликих державних підприємств врегульована, зокрема положеннями Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) від 06.03.1992 №2171-ХІІ в редакції чинній на момент проведення приватизації спірного майна (2001 рік), який встановлює правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Приватизація згідно ст. 3 наведеного закону здійснюється шляхом, в тому числі продажу на аукціоні, за конкурсом.

Згідно ст. 14 Закону від 06.03.1992 №2171-ХІІ продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

Порядок проведення конкурсу врегульований ст. 18 Закону від 06.03.1992 №2171-ХІІ, частинами 4-7 якої передбачено, що конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка розглядає додаткові пропозиції учасників конкурсу та визначає остаточного переможця.

Засідання конкурсної комісії є закритими. Рішення про вибір попереднього та остаточного переможця конкурсу приймається 2/3 голосів присутніх членів комісії. Ціна продажу визначається у ході конкурсного розгляду. Продаж об'єкта не може здійснюватися за ціною, нижчою 50 відсотків його початкової ціни.

Після закінчення засідання конкурсною комісією складається протокол, в якому зазначаються такі відомості: умови конкурсу; пропозиції учасників конкурсу; обґрунтування вибору переможця конкурсу; відомості про учасників конкурсу.

Протокол підписується всіма членами конкурсної комісії та в триденний строк з дня проведення конкурсу надсилається відповідному органу приватизації.

Результати конкурсу затверджує орган приватизації.

Відповідно до ст. ст. 22, 23 Закону від 06.03.1992 №2171-ХІІ право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу .

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу , який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації.

Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню.

У триденний термін після нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта.

З урахуванням вищенаведених норм Закону від 06.03.1992 №2171-ХІІ колегія суддів звертає увагу, що підставою для виникнення в особи, яка придбала майно в процедурі приватизації, права власності на майно є саме договір купівлі-продажу, який згідно приписів цивільного законодавства є правовою підставою для виникнення прав та обов'язків в сторін такого правочину.

Обґрунтовуючи право власності держави на спірне майно, позивач стверджує, що укладений в результаті приватизації договір купівлі-продажу з ТОВ Ласпі є нікчемним в силу ст. 228 ЦК України.

Однак колегія суддів вважає неправомірними посилання апелянта на нікчемність договору відповідно до ст. 228 ЦК України, оскільки договір з ТОВ Ласпі укладено у 2001 році, а відтак правомірність чи навпаки невідповідність такого правочину законодавству слід обґрунтовувати приписами законодавства, яке було чинним станом на момент вчинення такого правочину, а саме приписами Цивільного кодексу УРСР 1963 року, який не передбачав такого поняття, як нікчемність договору.

При цьому, згідно з ч. 1-2 ст. 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) в редакції чинній на момент проведення приватизації та укладення договору з ТОВ Ласпі , порушення порядку повідомлення про об'єкт приватизації; включення об'єкту до переліку об'єктів, що підлягають приватизації з порушенням вимог законодавства; не визначення покупця як такого згідно з законодавством про приватизацію; істотні порушення правил оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом є підставою для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним в судовому порядку .

Заява про визнання угод недійсними подається будь-ким з учасників аукціону, конкурсу або органом приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу.

Тобто приписи закону, який у даних правовідносинах, є спеціальним нормативним актом, регулює відносини приватизації, теж не передбачають такого поняття як нікчемність договору, а чітко встановлюють, що за наявності порушень, як в самій процедурі внесення об'єкта до переліку об'єктів, що підлягає приватизації, так і в самій процедурі приватизації, орган приватизації чи інша заінтересована особа звертаються до суду з вимогою про визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним .

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що в судовому порядку, як того вимагають приписи Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , договір купівлі-продажу №71 від 26.10.2001, укладений Представництвом ФДМ України у Харківському районі м. Києва з ТОВ Ласпі , був визнаний недійсним.

В судових засіданнях представники сторін також підтвердили той факт, що договір купівлі-продажу №71 від 26.10.2001 не визнавався в судовому порядку недійсним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правова підстава, на якій у ТОВ Ласпі виникли правомочності власності щодо спірного майна є чинною.

Апелянт посилається на те, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу з ТОВ Ласпі продаж державного майна відбувся за заниженою ціною, що відповідно є порушенням майнових інтересів держави, однак, колегія суддів звертає увагу, що приватизація спірного нерухомого майна відбувалась шляхом продажу об'єкту за комерційним конкурсом, що згідно з ст. 14 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (в редакції чинній на момент проведення приватизації) полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну. Тобто, визначаючи спосіб приватизації спірного майна, в першу чергу за мету ставилось продаж об'єкта на найкращих умовах подальшої експлуатації такого, залучення інвестицій, а не продаж за найвищою ціною. Наведене окрім того підтверджується і протоколами засідання конкурсної комісії, яка вивчала не лише цінові пропозиції учасників, але і бізнес-плани учасників післяприватизаційного розвитку об'єкта приватизації.

Також, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що скасування Вищим адміністративним судом України наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 №26-1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 свідчить про недійсність проведеної приватизації, як необґрунтовані та безпідставні з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, спірне майно було включено до переліку об'єктів, що підлягають приватизації на підставі рішення Харківської районної у місті Києві ради №2 від 26.06.2001, на підставі якого Представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі Києва було затверджено спосіб приватизації, затверджено експертну оцінку майна та затверджено умови комерційного конкурсу з приватизації цілісного майнового комплексу. В процедурі проведення комерційного конкурсу, конкурсною комісією було оформлено три протоколи, зокрема протокол №2 від 18.10.2001 про визначення попереднього переможця; протокол №3 від 25.10.2001 про визначення переможця конкурсу - ППФ Укрпродсервіс при умові наданні гарантій по сплаті ціни та протокол №4 Додаткового засідання конкурсної комісії від 25.10.2001- про визначення переможцем конкурсу з продажу цілісного майнового комплексу ТОВ Ласпі .

При цьому, позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу, який би свідчив, що сама процедура проведення приватизації була здійснена з порушенням чинного на той час законодавства; що в судовому порядку чи в інший, визначений законом спосіб, визнано спірний об'єкт таким, що не міг бути включений до переліку об'єктів, які підлягали приватизації; що рішення Харківської районної у місті Києві ради №2 від 26.06.2001 було скасовано чи визнано незаконним; не надано доказів скасування чи визнання незаконними наказів Представництва Фонду державного майна України у Харківському районі Києва, як органу приватизації, про затвердження приватизації спірного цілісного майнового комплексу.

Відтак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами незаконность проведеної приватизації цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8. Скасування Вищим адміністративним судом України наказу Представництва Фонду державного майна у Харківському районі міста Києва від 26.10.2001 №26-1/01 Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1 свідчить лише про невірність визначення конкурсною комісією переможця такого конкурсу, а не про незаконність проведення самої приватизації.

Порушення, які були встановлені Вищим адміністративним судом України у своїй постанові від 27.11.2014 у справі №К/9991/44717/12 могли згідно приписів законодавства бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним, однак як уже зазначалось вище, доказів визнання такого договору недійсним матеріали справи не містять, і сторонами не надано.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає недоведеними, необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, доводи апелянта про незаконність відчуження з державної власності цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, за адресою м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписи ст. 392 ЦК України передбачають захист права власника виключно у випадку, якщо особа має статус власника, оскільки стаття 392 ЦК України підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, набуття права власності, відповідно до статті 328 ЦК України - це певний юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення суб'єктивного права власності на певні об'єкти.

Як встановлено судом, позивачем не доведено, що цілісний майновий комплекс незаконно вибув з державної власності, оскільки всі рішення та накази органу приватизації, що регулювали включення об'єкту до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації та порядок проведення приватизації є чинними на момент розгляду даної справи. Первинний договір купівлі-продажу №71 від 26.10.2001, укладений органом приватизації з ТОВ Ласпі не визнаний в судовому порядку недійсним, договір купівлі-продажу, укладений 08.02.2007 між ТОВ Ласпі та ТОВ Астрая та в подальшому договір купівлі-продажу, укладений 12.04.2007 між ТОВ Астрая з ТОВ Приватбудсервіс , також не визнані недійсними.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає недоведеними існування підстав для визнання за державою прав власності на цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту №1, за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, враховуючи чинність правовстановлюючих документів, які посвідчують право ТОВ Приватбудсервіс на даний об'єкт.

Обґрунтовуючи свою вимогу про зобов'язання ТОВ Приватбудсервіс повернути спірне майно позивачу у справі, останній посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32 Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів .

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 1 Порядку, він регулює відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом його недійсним .

Тобто повернення об'єкта приватизації до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу (далі - державний орган приватизації), відбувається у випадку в тому числі визнання судом недійсним договору купівлі-продажу. Однак, станом на момент розгляду справи у суді всі правочини купівлі-продажу спірного майна є чинними, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину (від добросовісного набувача) на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Оскільки матеріалами справи не доводиться неправомірність вибуття спірного цілісного майнового комплексу з державної власності, так як відсутні докази визнання процедури приватизації недійсною та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання незаконними дій органу приватизації, то наведені обставини свідчать про наявність волі власника, повноваження якого в даному випадку здійснювали органи приватизації, на продаж спірного майна шляхом комерційного конкурсу та укладення договору купівлі-продажу та свідчить про безпідставність витребування такого майна у ТОВ Приватбудсервіс , як добросовісного набувача.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У даній ситуації необхідним є також врахування рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі Стретч проти Сполученого Королівства та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення в справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Додержання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що не має чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини .

Позивачем при зверненні до суду з вимогою про зобов'язання відповідача, як належного власника приватизованого за рішенням державного органу майна, повернути дане майно не доведено законності своєї вимоги, оскільки не доведено протиправності вибуття майна з державної власності та відповідно право держави на його витребування, не доведено, що таке витребування має на меті суспільний інтерес , не доведено врахування принципу пропорційності , зокрема в частині забезпечення дотримання прав та інтересів добросовісного набувача цілісного майнового комплексу - ТОВ Приватбудсервіс .

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання за державою права власності на цілісний майновий комплекс та про зобов'язання ТОВ Приватбудсервіс повернути спірне нерухоме майно Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Вирішуючи подану заяву та визначаючи строки позовної давності, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що про своє порушене право Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву дізналось ще до 2010 року, а тому, враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся у 2017, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовом після закінчення строків позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що визнав підставою для відмови в задоволенні позову.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, чи є підстави для захисту такого права у вибраний позивачем спосіб і лише після цього -у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності -застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Оскільки позивачем не доведено свого порушеного права, враховуючи відсутність підстав для тверджень про незаконність вибуття з державної власності спірного майна, оскільки позивачем не доведено свого права витребувати у відповідача цілісний майновий комплекс, то колегія суддів апеляційного господарського суду, вважає, що висновок суду першої інстанції про порушене право позивача та пропуск ним строку позовної давності щодо захисту такого права не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а тому відмовляє у задоволенні позовних вимог саме у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Враховуючи те, що Господарським судом міста Києва зроблено вірний висновок про відмову в задоволенні позову, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає, а відтак апеляційна скарга Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву задоволенню не підлягає.

Враховуючи вимоги ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта (позивача у справі).

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 272, п.1 ч.1 ст. 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року у справі №910/3175/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 року у справі №910/3175/17 залишити без змін.

3. Справу №910/3175/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз

Повний текст постанови складено 20.02.2018