Постанова

від 18.10.2017 по справі 910/7004/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа№ 910/7004/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Разіної Т.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.10.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 (повне рішення складено 26.06.2017)

у справі №910/7004/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інтеграл"

про розірвання договору оренди та повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7004/17 у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Тернопільське державне науково-технічне підприємство "Промінь" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7004/17 та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Разіна Т.І., Чорна Л.В. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд №910/7004/17 за участю уповноважених представників сторін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.09.2017, у зв'язку з виходом 20.09.2017 суддів Чорної Л.В. у відпустку, для розгляду справи №910/7004/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Разіна Т.І., Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Разіна Т.І., Коротун О.М. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до свого провадження.

20.09.2017 в судовому засіданні оголошено перерву до 18.10.2017.

Представником відповідача на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ "Науково-виробнича фірма "ІНТЕГРАЛ" просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні 20.09.2017, в якому надавав свої пояснення, підтримував доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні 20.09.2017, в якому надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Представники сторін участь у судовому засіданні від 18.10.2017 не приймали. Про день та час розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчить розписка від 20.09.2017, яка знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з'явились в судове засідання, були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, а також надали свої пояснення у судовому засіданні від 20.09.2017. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10.08.2005 між Тернопільським державним науково-технічним підприємством "Промінь" (надалі -орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВФ "ІНТЕГРАЛ" (надалі - орендар) було укладено договір оренди обладнання №3/5 від (надалі - договір), у відповідності до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду : холодильну установку МВК (2шт.) інв. № 09042-09043; ліфт вантажний в/п 500 т, інв. №00381; ліфт вантажний в/п 500 т, інв. №00380; щитове управління 70, інв. №00395; розподільчий пункт (2шт.) інв. №00397-00398; ліфт вантажний, інв. №00402.

Згідно з п. 3.1. договору орендна плата становить без ПДВ за базовий місяць оренди (липень 2005 р.) 41, 78 грн.

Пунктом 3.2. договору обумовлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 5.2. договору орендар зобов'язується щомісячно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У квітні 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про розірвання договору оренди обладнання № 3/5 від 01 серпня 2005 року та визнання наслідків розірвання договору, шляхом повернення відповідачем позивачу майна: ліфта вантажного в/п 500 т, інв. №00380, щитове управління 70, інв. №00395, розподільчого пункту (2шт.) інв. №00397 та №00398.

В обґрунтування позовної заяви, позивач зазначає, що відповідач протягом трьох місяців підряд не вносить оплату за оренду обладнання, що свідчить про порушення останнім істотних умов договору оренди та у відповідності до ст. 782 ЦК України є підставою для його розірвання та зобов'язання відповідача повернути обладнання. Крім того зазначає, що сторони не досягли згоди щодо приведення спірного договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, тому у відповідності до частини 2 статті 652 ЦК України та частини 4 статті 179 ЦК України цей договір також може бути розірваний.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено істотного порушення договору відповідачем та з урахуванням того, що останнім була сплачена заборгованість з орендної плати, також позивачем не доведено наявності одночасно чотирьох умов необхідних для розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Тернопільське державне науково-технічне підприємство "Промінь" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7004/17 та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Так, договір, укладений між Тернопільським державним науково-технічним підприємством "Промінь" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інтеграл", за своєю правовою природою відноситься до договорів найму.

Права і обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору оренди обладнання №3/5 від 01.08.2005. Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним, отже є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, у тому числі, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У пункті 10.1 договору сторони домовились, що даний договір укладено строком на 10 років, що діє з 01 серпня 2005 року по 01 серпня 2015 року. Проте, пунктом 10.6. договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Пунктом 10.4. договору за ініціативою однієї із сторін цей договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно з п. 10.8. договору чинність цього договору припиняється, зокрема, внаслідок достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду

Частиною 1 ст. 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, відповідно до п. 5.1. договору орендар зобов'язується щомісячно своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В абзаці 8 п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п. 3.1. договору орендна плата становить без ПДВ за базовий місяць оренди (липень 2005 р.) 41, 78 грн.

Пунктом 3.2. договору обумовлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Так, відповідно до умов договору, позивачем було нараховану орендну плату на загальну суму за 2005 рік у сумі - 211,30 грн.; за 2006 рік - 540,83 грн.; за 2007 рік - 544,63, за 2008 рік - 679,48; за 2009 рік - 792,97; за 2010 рік - 869,24 грн.; за 2011 рік - 941,78 грн., ; за 2012 рік - 950,74 грн; за 2013 рік - 947,70 грн.; за 2014 рік - 1043,07 грн; за 2015 рік - 1537,28 грн.; за 2016 рік - 1782,52 грн; за січень -квітень 2017 року - 650,00 грн.

В свою чергу, з акту звірки взаєморозрахунків заборгованість відповідача перед позивачем станом на жовтень складала 2537,04 грн., враховуючи ще три місяці несплати, заборгованість станом на 30.01.2017 складала - 3036,15 грн. (166,37 грн. - за жовтень 2016; 166,37 - за листопад 2016; 166,37 грн - за грудень ), тобто відповідач не сплачував орендну плату понад трьох місяців підряд, систематично.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно пункту 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Стаття 188 ГК України визначає порядок зміни та розірвання господарських договорів, зокрема в п. 2 зазначено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (п 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002 вказано, що недотримання позивачем вимог норми закону щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору (відповідна позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 р. № 3-74гс11).

Отже, з урахуванням частини другою ст. 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-пр/2002, приписи ст. 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору (п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Згідно з ч. 1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У пункті 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів. У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що має місце факт не внесення відповідачем орендної плати за договором протягом трьох місяців підряд у спірному періоді, а невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендної плати систематично (в тому числі і протягом трьох місяців підряд) за спірний період, що свідчить про позбавлення орендодавця того, на що він розраховував при укладенні договору (своєчасного і в повному обсязі отримання орендної плати).

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки погашення орендарем заборгованості після подання позову орендодавцем не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. (пункті 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Враховуючи той факт, що сплата орендних платежів є істотною умовою договору, а судом встановлено, що відповідач вносив орендну плату не систематично (в тому числі не вносив більше ніж протягом трьох місяців підряд), не в повному обсязі та протягом тривалого періоду часу, що є нормативно та документально доведеним, колегія суддів приходить до висновку про те, що підлягають задоволенню позовні вимоги про розірвання договору оренди обладнання № 3/5 від 01.08.05.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.05.2017 у справі № 910/18733/16.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач просив також розірвати договір у зв'язку з істотною зміною обставин, на підставі ч. 2 ст. 652 ЦК України. З огляду на вказане, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Предмет договору оренди обладнання № 3/5 від 01.08.2005, а саме: ліфт вантажний в/п 500 т, інв. № 00380, щитове управління 70, інв. № 000395, розподільчий пункт (2 шт.) інв. №00397 та № 00398 перебувають у державній власності, тому до спірних відносин сторін застосовуються вимоги Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Постановою Кабінету Міністрів України №961 від 14.09.2011 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629 та від 04.10.1995 №786" внесено зміни щодо методики розрахунку і перегляду використання плати за оренду державного майна в частині орендних ставок за використання державного майна. Також внесено зміни в частину 2 статті 19 редакції Закону України "Про оренду державного та комунального майна" N 768/97-ВР від 23.12.97.

Відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Частиною 2 передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Частиною 4 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Пунктом 3.3. договору оренди обладнання № 3/5 від 01.08.2005 передбачено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін центрацізованих цін і тарифів та в інших випадках передбачених чинним законодавством.

Так, листом від 10.05.2017 за № 346 позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахунок орендної плати, у зв'язку з внесенням змін до Методики розрахунку орендної плати. Разом з листом було надано проект угоди про внесення змін до договору. Однак, відповідач повідомив про відмову від внесення змін до договору оренди та підписання додаткового договору.

Отже, відповідач визнає той факт, що сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами. В свою чергу, позивачем доведено факт вчинення всіх передбачених законом та договором дій, необхідних для внесення змін до умов договору в частині визначення розміру орендної плати, що зумовлені зміною Методики розрахунку, проте вказану обставину не було взято до уваги судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що Держфінінспекцією проводилась перевірка на предмет дотримання законодавства про оренду державного майна. Встановлені порушення щодо розмірів, методики нарахування та відсутність проведеної оцінки майна. Так, Держфінінспекцією зобов'язано позивача провести оцінку об'єкту оренди та переукласти договори (привести у відповідність з обставинами), що підтверджується аудиторським звітом №06-23/7 від 22.06.2016 та актом № 08-22/55 від 30.06.2016, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до абз. 4 пункту 2.9. Постанови Вищого господарського суду від 29.05.2013 № 11 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Так, ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що збільшення цін і тарифів може бути підставою для відповідної зміни на вимогу однієї з сторін розміру орендної плати, отже збільшення цін і тарифів може тягти за собою внесення відповідних змін до договору оренди, що кореспондується з в п .3.3. договору оренди обладнання 3/5 від 01.08.2005.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не міг передбачити, що сума орендної плати буде підвищена згідно з Методикою розрахунку орендної плати державного майна; не міг в односторонньому порядку змінити умови договору (привести договір у відповідність з обставинами), тобто не міг усунути обставини що зумовлені внесенням змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 №629; при укладенні договору сторони передбачили можливість зміни(збільшення) розміру орендної плати; виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів позивача, як державного підприємства.

Отже, колегією суддів встановлено, що наявні усі умови, визначені ч. 2 ст. 652 ЦК України для розірвання спірного договору у зв'язку з істотними змінами обставин.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до п. 2.4 договору у випадку розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження , орендар зобов'язаний в 15-денний термін здати орендодавцю орендоване майно в належному стані не гіршому ніж на час його передачі в оренду, з урахуванням фізичного зносу даного майна.

Оскільки, з розірванням договору відповідач втрачає статус орендаря, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідач безпідставно користується об'єктом оренди, а тому право позивача про повернення вказаного приміщення підлягає захисту і вказані вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Посилання відповідача на те, що він був позбавлений можливості сплачувати орендну плату, оскільки позивач не виставляв рахунки на оплату є безпідставним, оскільки умовами договору передбачено розмір орендної плати, строк її сплати та банківські реквізити орендодавця, тому не виставлені рахунки не позбавляють можливості відповідача сплачувати орендну плату.

Крім того, погашення ним заборгованості свідчить про те, що відповідач мав об'єктивну можливість належним чином виконувати умови договору.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення.

Таким чином, апеляційну скаргу Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7004/17 слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7004/17 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7004/17 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розірвати договір оренди обладнання № 3/5 від 01.08.2005, укладений між Тернопільським державним науково-технічного підприємства "Промінь" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інтеграл".

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інтеграл" повернути Тернопільському державному науково-технічного підприємства "Промінь" орендоване майно, а саме : ліфт вантажний в/п 500 т, інв. № 00380, щитове управління 70, інв. № 000395, розподільчий пункт (2 шт.) інв. №00397 та № 00398.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інтеграл" (04208, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПРАВДИ, будинок 66, корпус А, офіс 2 код ЄДРПОУ 32220131) на користь Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" (46016, Тернопільська обл., місто Тернопіль, ВУЛИЦЯ ТЕКСТИЛЬНА, будинок 28, код ЄДРПОУ 14040960) 3867,64 грн - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції- та 4254,40 грн. - судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4.Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

5.Матеріали справи №910/7004/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

Т.І. Разіна