Постанова

від 18.10.2017 по справі 921/240/17-г/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа № 921/240/17-г/18

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Петрик К.О.

за участі представників: позивача Бойко В.Г., Семеняк В.В.; відповідача Апаріна Т.В.

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДВА АГРО Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" про cтягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДВА АГРО Україна" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" про стягнення заборгованості в сумі 346 738,20 грн, з яких: 294 777,92 грн - основний борг, 39 385,78 грн - сума скорегованої дооцінки вартості товару (курсова різниця), 12 574,50 грн - три відсотки річних за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №27-04/1-30/70 від 27 квітня 2015 року, а також додаткової угоди №1 від 16 жовтня 2015 року до договору поставки №27-04/1-30/70 від 27 квітня 2015 року.

01 червня 2017 позивач подав суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 289777,92 грн - основної суми боргу, 12 574,50 грн - 3 % річних та 39 298,15 грн - суму дооцінки вартості товару (курсової різниці), що разом становить 341 650,57 грн.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 01 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив повністю: стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДВА АГРО Україна": 289 777,92 грн - основної заборгованості; 39 298,15 грн - суми дооцінки вартості товару (курсової різниці); 12 574,50 грн - 3% річних; 5124,76 грн - судового збору.

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався умовами договору поставки від 27 квітня 2015 року та встановив обставини справи, які спростовують доводи відповідача щодо неправомірності визначення у договорі ціни товару в еквіваленті долар США поряд із визначенням такої ціни в національні валюті України. Суд дійшов висновку, що дані умови договору не суперечать нормам чинного законодавства України, а коригування платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно іноземної валюти) прямо не заборонене та не суперечить чинному законодавству України, у зв'язку з тим, суд вирішив, що позовні вимоги, в частині стягнення курсової різниці в сумі 39 298,15 грн, розрахунок якої відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, також підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18 повністю.

Вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим із неповним з'ясуванням обставин справи та неналежною оцінкою доказів, які мають істотне значення для вирішення справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема ст.ст.4-3, 32, 33 ГПК України, ст.ст.22, 37, 187, 188 податкового кодексу України. На думку відповідача, позовні вимоги не підтверджені належними доказами, а тому необхідно витребувати додаткові докази. У матеріалах справи відсутні докази встановлення курсу валюти закупівлі імпортного товару згідно п.2.4. договору. Позивач не надав суду доказів фактичного коригування вартості товару, інформації про включення дооцінки вартості товару до складу дебіторської заборгованості, рахунки на оплату нарахувань.

Про розгляд справи сторонам повідомлено належним чином. Суд за клопотанням представників відкладав розгляд справи, оголошував перерви у судових засіданнях.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апеляційної скарги. У судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу заперечили, як безпідставну, просили рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Львівський апеляційний господарський суд заслухав пояснення представників сторін, розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи і вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18 слід залишити без змін із наступних підстав.

Предметом спору є вимога товариства з обмеженою відповідальністю "ДВА АГРО Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" про стягнення 289777,92 грн - основного боргу, 12 574,50 грн - 3 % річних та 39 298,15 грн - суми дооцінки вартості товару (курсової різниці), у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №27-04/1-30/70 від 27 квітня 2015 року та додаткової угоди №1 від 16 жовтня 2015 року до договору поставки №27-04/1-30/70 від 27 квітня 2015 року.

Постановляючи рішення про задоволення позову Господарський суд Тернопільської області керувався приписами ст.ст. 11, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 612, 625, 629, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 190, 192, 193 Господарського кодексу України та виходив із обставин справи.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За умовами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст. 526 ЦК України та ч. 1 п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно із ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із матеріалами справи 27 квітня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДВА АГРО Україна" (надалі - Постачальник) і товариство з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" (надалі - Покупець) уклали договір поставки товару № 27-04/1-30/70 (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець, зобов'язується прийняти та оплатити засоби захисту рослин (надалі - Товар) на умовах, визначених у Договорі (п. 1.1. Договору).

Згідно з п.2.1. та 2.2. загальна сума Договору визначається додатками (специфікаціями), накладними та/або рахунками фактурами. Ціни на товар дійсні на момент укладення Договору й визначаються у гривнях та в грошовому еквіваленті в доларах США.

Згідно з п. 2.7. Договору Покупець здійснює оплату товару на умовах передплати в розмірі 30% від вартості партії товару на підставі рахунку Постачальника протягом трьох робочих днів від дати його виставлення, а інша частина вартості партії товару (70%) повинна бути сплачена Покупцем до 30 вересня 2015 року.

Розділом 5 Договору визначено порядок приймання-передачі товару, зокрема зазначено, що приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін на складі доставки згідно наданих Постачальником супроводжуючих документів на товар із підписанням відповідних накладних (п.5.3. Договору).

Згідно з п.10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2015 року, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх обов'язків за Договором, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

16 жовтня 2015 року сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору поставки товару №27-04/1-30/70 за умовами якої пункт 2.7. Договору виклали в такій редакції: Покупець здійснює оплату товару на умовах передоплати в розмірі 30% від вартості партії товару на підставі рахунку Постачальника впродовж 3 (трьох) робочих днів від дати його виставлення, а інша частина вартості партії товару 70% повинна бути сплачена Покупцем до 31 жовтня 2015 року. А в п. 1.2. Додаткової угоди сторони визначили, що така поширює свою дію на відносини сторін, що виникли з 27.04.2015 та є невід'ємною частиною Договору.

На виконання договірних зобов'язань позивач поставив відповідачу товар, визначений у специфікаціях № № 1-13 на загальну суму 1 858 463,68 грн, що підтверджується видатковими накладними №46/1 від 07.05.2015 на суму 10 983,17 грн, №66 від 18.05.2015 на суму 12 566,40 грн, №90 від 27.05.2015 на суму 263 819,62 грн, №111 від 10.06.2015 на суму 394 921,06 грн, №126 від 19.06.2015 на суму 48 974,40 грн, №138 від 22.06.2015 на суму 84 934,08 грн, №167 від 10.07.2015 на суму 47 015,21 грн, №180 від 30.07.2015 на суму 62 046,00 грн, №190 від 14.08.2015 на суму 74 743,96 грн, №201 від 15.09.2015 на суму 136 519,26 грн, №211 від 23.09.2015 на суму 60 667,20 грн, №218 від 12.10.2015 на суму 231,84 грн, №226 від 22.10.2015 на суму 97 201,92 грн, №228 від 22.10.2015 на суму 421 255,80 грн, №37 від 05.05.2015 на суму 2 745,79 грн, №57 від 14.05.2015 на суму 9 100,08 грн, №238 від 05.11.2015 на суму 2 122,85 грн та №269 від 04.12.2015 на суму 62 208,00 грн., №133 від 30.05.2016 на суму 30 119,04 грн, №162 від 07.06.2016 на суму 36 288,00 грн.

Відповідач прийняв товар на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Однак розрахувався за отриманий товар лише частково, в сумі 1 563 685,76 грн, про що свідчить банківська виписка з 01.01.2015 до 31.12.2016, сформована банком 01.02.2017.

На час подання позову заборгованість відповідача становила 294 777,92 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень та заперечень актами звірки взаємних розрахунків за період січень 2015 року - грудень 2016 року та січень 2015 року - березень 2017 року. У матеріалах справи відсутні докази погашення 294777,92 грн боргу, а представник відповідача у судовому засіданні визнав означену суму боргу.

Тому суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором поставки №27-04/1-30/70 від 27.04.2015 в сумі 294777,92 грн правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Також, ураховуючи прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у період з 01.11.2015 до 03.04.2017 суд на підставі приписів ч.2 ст.625 ЦК України присудив відповідачу сплатити позивачу 12 574,50 грн від простроченої суми.

Щодо вимоги про стягнення 39 298,15 грн курсової різниці, розрахованої для оплати товару, отриманого відповідачем по видатковій накладній №228 від 22.10.2015.

Згідно з п.2.1. та 2.2. загальна сума Договору визначається додатками (специфікаціями), накладними та/або рахунками фактурами. Ціни на товар дійсні на момент укладення Договору й визначаються у гривнях та в грошовому еквіваленті в доларах США.

Згідно з п. п.2.4, 2.5 Договору поставки товару № 27-04/1-30/70 сума, що підлягає сплаті за товар в гривнях, визначається за курсом продажу долара США публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК" на дату виписки рахунку, який щоденно розміщується на офіційному сайті ПАТ "УКРСИББАНК" за адресою: http://kurs.com.ua/ukrsibbank. У випадку зниження комерційного курсу гривні відносно долара США у період з моменту відвантаження товару до моменту його повної оплати, більш ніж на 4%, Постачальник перераховує вартість відвантаженого та попередньо не повністю оплаченого Покупцем товару, за винятком суми сплаченого авансу, за формулою:

So = A + (Sn/K1)*K2, де

A - авансовий платіж (перша частина платежу, якщо такий платіж здійснювався);

So - вартість товару з урахуванням коригування у зв'язку із зміною курсу долара США;

Sn - вартість товару на дату його відвантаження без урахування авансового платежу;

K1 - курс долара США за даними ПАТ "УКРСИББАНК" на дату відвантаження товару;

K2 - курс долара США за даними ПАТ "УКРСИББАНК" на дату оплати товару.

У поданому позивачем уточненим розрахунком суми дооцінки вартості товару (курсової різниці) станом на 02.04.2017 (дату, що передувала поданню позову) розраховано за вказаною формулою по видатковій накладній №228 від 22.10.2015 на суму 421 255,80 грн, де:

- (К1) курс продажу долара США за даними ПАТ "УКРСИББАНК" на дату відвантаження товару: на 22.10.2015 - 23,95 грн/долару США;

- (К2) курс продажу долара США за даними ПАТ "УКРСИББАНК" на дату позовної заяви: на 03.04.2017 - 27,15 грн/долару США;

- (А) авансовий платіж 22.10.2015 в сумі 126 376,74 грн;

- (Sn) вартість товару на дату його відвантаження без урахування авансового платежу: 22.10.2015 на суму 294 879,06;

відповідачу нарахована сума дооцінки вартості товару (курсова різниця) в розмірі 39 298,15 грн.

Суд першої інстанції констатував, що позивач вірно застосував встановлений курс продажу долара США на зазначені дати і такі дії відповідають п.2.5 договору.

З урахуванням наведеного та приписів ст.ст. 524, 533 ЦК України, правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 07.10.2014 у справі №3-133гс14 про те, що положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валют, суд дійшов висновку, що коригування платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно іноземної валюти) не суперечить чинному законодавству України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення курсової різниці в сумі 39 298,15 грн, розрахунок якої відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, також підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач не спростував цих висновків Господарського суду Тернопільської області, тому суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи відповідача про відсутність рахунку, який позивач повинен був виписати і надати відповідачу до звернення із позовом, та про відсутність доказів правомірності застосування курсу долара США 27,15 грн при нарахуванні 39 298,15 грн курсової різниці.

Ураховуючи умови п.п. 2.4, 2.5 Договору поставки товару № 27-04/1-30/70 про порядок визначення суми, що підлягає сплаті за товар в гривнях, курс продажу долара США ПАТ "УКРСИББАНК" на дату виписки рахунку, розміщений на офіційному сайті ПАТ "УКРСИББАНК" http://kurs.com.ua/ukrsibbank , заборгованість відповідача за видатковою накладною №228 від 22.10.2015 у сумі 294 879,06 грн, зниження більш ніж на 4% комерційного курсу гривні відносно долара США у період з моменту відвантаження товару за видатковою накладною №228 від 22.10.2015 до дати подання позовної заяви 03.04.2017, позивач вправі був перерахувати вартість відвантаженого та попередньо не повністю оплаченого покупцем товару та звернутись до суду про стягнення 39 298,15 грн заборгованості.

За змістом ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд Тернопільської області дослідив усі обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо вирішення спору. Отже, рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18 є законним і обґрунтованим. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Щодо судового збору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги судовий збір суд покладає на відповідача.

Відповідно до вимог ст.9 Закону України Про судовий збір судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Львівський апеляційний господарський суд зобов'язував ТзОВ "Агроцентр-Галичина" до дати розгляду справи надати суду докази зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18, сплату якого апелянт підтверджує квитанцією від 16 червня 2017 року.

Апелянт вимог суду не виконав, а представник позивача наполягав на перевірці сплати відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги, з метою перевірки сплати і надходження судового збору у Державний бюджет України суд апеляційної інстанції надіслав лист Управлінню Державної казначейської служби у Личаківському районі повідомити чи зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 5636,40 грн, сплачений згідно квитанції від 16 червня 2017 року за подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18

Листом від 11 жовтня 2017 року Управлінню Державної казначейської служби у Личаківському районі повідомило, що не може надати підтвердження зарахування судового збору, оскільки такий не сплачено на рахунок, призначений для сплати судового збору.

Тому суд стягує з товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" в дохід Державного бюджету України 5636,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" - без задоволення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агроцентр-Галичина" (вул. М.Кривоноса, 2Б, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 37556849) в дохід Державного бюджету України 5636,40 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року у справі №921/240/17-г/18.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя В.М. Гриців

суддя Л.Л. Давид

суддя Г.Т.Кордюк