Постанова

від 23.10.2017 по справі 917/916/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2017 р. Справа №917/916/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" (вх.№12840П/1-41 від 21.09.2017р.) , на рішення господарського суду Полтавської області від 30.08.2017р. у справі №917/916/17,

за позовом Підприємства з 100% іноземною інвестицією "ОСОБА_1 І КО.КИЇВ", Київська область, Бориспільський район, с. Мала Олександрівка,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХМОЛПРОМ", Полтавська область, м. Гадяч,

про стягнення 255970,17 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.08.2017р. (суддя Гетя Н.Г. ) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХМОЛПРОМ" на користь Підприємства з 100% іноземною інвестицією "ОСОБА_1 І КО.КИЇВ" 199107,72 грн. - основного боргу, 11001,94 грн. - пені, 37356,63 грн. - інфляційних втрат, 8503,88 грн. - 3 % річних та 3839,55грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 30.08.2017р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги, відповідач зазначає, що по-перше, місцевий господарський суд не надав оцінки доводам відповідача з приводу його скрутного фінансового становища. По-друге, відповідач вказує на відсутність зв'язку між наданими позивачем видатковими накладними та договором №07/14 від 14.04.2014р., а також на відсутність в договорі поставки всіх істотних умов, які необхідні для його правильного виконання. По-третє, відповідач прийняв товар, хоча достатніх правових підстав для цього не мав, оскільки позивачем не було надано документів, підтверджуючих якість товару. По-четверте, відповідач вважає, що судом не було надано належної оцінки довіреностям, а саме їх змісту, а саме чи буде здійснено поставки на підставі договору чи на підставі без договірної поставки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.09.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.10.2017р.

Відповідач в призначене судове засідання 23.10.2017р. не з'явився, однак через канцелярію суду надав клопотання (вх.№10697 від 23.10.2017р., факсограмма №166 від 23.10.2017р.) про відкладення розгляду справи.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, а відсутність відповідача, який є апелянтом у справі та виклав свою позицію в тексті апеляційної скарги, не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, чинне законодавство України не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх в суді, а тому апелянт у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, мав змогу скористатись своїм правом участі у судовому засіданні, надіславши іншого представника.

Відрядження представника, який виступає від імені товариства не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки саме юридична особа є учасником провадження у справі, а не конкретний представник товариства.

Також, у вирішенні питання про відкладення розгляду справи, слід врахувати наступне.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Отже, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а тому, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Позивач в судове засідання, також, не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Ухвала суду про призначення скарги до розгляду була отримана представником позивача 04.10.2017р.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 14.04.2014р. між Підприємством з 100% іноземною інвестицією "ОСОБА_1 і Ко. Київ" (надалі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техмолпром"(надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № 07/14 (надалі - Договір) з протоколом розбіжностей.

В подальшому сторонами було укладено Додаткові угоди №1 від 24.12.2014р. та №2 від 05.01.2015р. до даного Договору, якими було внесено зміни до 7-го та 13-го розділів Договору.

Згідно з п.1.2. Договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 14.04.2014р.) Постачальник зобов'язується передати Компоненти у власність Покупця, а Покупець в свою чергу зобов'язується прийняти і оплатити Компоненти в кількості, визначеній додатками (специфікаціями), або видатковими накладними, які за умов їх підписання та скріплення печатками Сторін є невід'ємними частинами даного Договору.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 255 872,40 грн., що підтверджується видатковими накладними № 469 від 25.11.2015 р. на суму 87 048,00 грн., № 471 від 27.11.2015 р. на суму 43 005,60 грн., № 82 від 25.02.2016 р. на суму 51 458,40 грн., № 172 від 26.04.2016 р. на суму 35 258,40 грн., № 292 від 27.07.2016 р. на суму 39 102,00 грн., підписаними повноважними представниками обох сторін, та переданими Постачальнику відповідними довіреностями №952 від 25.11.2015 p., № 955 від 27.11.2015 p., №66 від 24.02.2016 p., № 147 від 26.04.2016 p., № 299 від 27.07.2016 р. на отримання товару Покупцем.

Пунктом 7.1 Договору (у редакції Додаткової угоди від 24 грудня 2014 року № 1 до Договору) сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості Компонентів на підставі відповідної видаткової накладної протягом 45 днів з дати отримання компонентів.

За твердженням позивача, відповідачем було здійснена часткова оплата отриманого товару (Компонентів) за видатковою накладною № 469 від 25.11.2015 р. на суму 87 048,00 грн., за рештою вказаних вище видаткових накладних Покупцем оплата не виконана взагалі, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, станом на момент подання позовної заяви за відповідачем рахується заборгованість в сумі 199 107,72грн.

Крім того, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано і заявлено до стягнення 11 001,94 грн. пені, 37 356,63 грн. - інфляційних втрат та 8 503,88 грн. - 3 % річних.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за отриманий товар є підтвердженою, а вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 7.1 Договору (у редакції Додаткової угоди від 24 грудня 2014 року № 1 до Договору) сторони погодили, що покупець зобов'язаний здійснити оплату вартості Компонентів на підставі відповідної видаткової накладної протягом 45 днів з дати отримання компонентів.

З огляду на визначений порядок розрахунку, зобов'язання по оплаті отриманих компонентів у відповідача виникло по закінченню 45-денного строку з моменту отримання товару та підписання відповідної накладної.

Як вже було зазначено вище, факт виконання позивачем договірних зобов'язань щодо поставки відповідачу товару та його прийняття відповідачем на загальну суму 255872,40 грн. підтверджено наступними документами:

видатковими накладними № 469 від 25.11.2015 р. на суму 87 048,00 грн., № 471 від 27.11.2015 р. на суму 43 005,60 грн., № 82 від 25.02.2016 р. на суму 51 458,40 грн., № 172 від 26.04.2016 р. на суму 35 258,40 грн., № 292 від 27.07.2016 р. на суму 39 102,00 грн., підписаними повноважними представниками обох сторін, та переданими Постачальнику відповідними довіреностями №952 від 25.11.2015 p., № 955 від 27.11.2015 p., №66 від 24.02.2016 p., № 147 від 26.04.2016 p., № 299 від 27.07.2016 р. на отримання товару Покупцем.

Колегія суддів зазначає, що видаткова накладна є одним із видів первинних документів. Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів, досліджуючи матеріали справи встановила, що надані позивачем видаткові накладні засвідчують встановлений факт здійснення спірної господарської операції та договірних відносин, а тому у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за поставлений позивачем товар.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що з матеріалів справи не вбачається правого зв'язку між видатковими накладними та договором поставки, є необґрунтованими, оскільки в тексті видаткових накладних зазначено назву договору, а саме Договір №07/14 від 14.04.2014р.

Щодо твердження апелянта про те, що позивачем не було досліджено змісту довіреностей на представника, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

З огляду на положення статті 692 Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Інструкцію відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.04.2015р. у справі №903/679/14 (№3-77гс15).

Крім того, колегія суддів враховує те, що факт отримання товарно-матеріальних цінностей відповідачем від позивача не заперечується відповідачем.

Водночас, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на відсутність всіх необхідних документів, підтверджуючих якість товару, є неспроможними, оскільки відповідач не відмовився від прийняття товару, а прийняв його; не повернув позивачу спірний товар; та не відмовився від договору.

Докази того, що відповідачем були надані відповідні зауваження щодо кількості та якості товару, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України не були надані ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Отже, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 199107,72 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

Посилання відповідача на скрутне фінансове становище, не є підставою для звільнення його від відповідальності. За визначенням ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництвом є діяльність, яка ведеться на власний ризик, метою якої є отримання прибутку. В той же час, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов'язання по оплаті.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 199107,72 грн. грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2 Договору (у редакції Протоколу розбіжностей від 14.04.2014р.) сторонами погоджено, що у разі невиконання свого обов'язку по оплаті Компонентів Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від розміру неоплаченої суми, за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі п. 9.2. Договору та ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 11 001,94 грн. пені; 37 356,63 грн. інфляційних втрат; 8 503,88 грн. 3 % річних.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру заявлених сум, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", встановила, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 30.08.2017р. у справі №917/916/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техмолпром" залишити без задоволення.

Рішення рішення господарського суду Полтавської області від 30.08.2017р. у справі №917/916/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий