Постанова

від 17.10.2017 по справі 914/2400/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2017 р. Справа № 914/2400/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Малех І.Б.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Перемишлянської районної ради Львівської області, вих.№201 від 10.04.2017р.

на рішення господарського суду Львівської області від 27.03.2017 року, суддя Горецька З.В.

у справі №914/2400/16

за позовом: Перемишлянської районної ради Львівської області, м. Перемишляни, Львівська область

до відповідача -1: Свірзької сільської ради, с. Свірж, Львівська область

до відповідача-2: Львівська обласна організація профспілки працівників агропромислового комплексу України, м. Львів

до відповідача-3: Оздоровчий табір для дітей та підлітків «Дружба» , с. Свірж, Львівська область

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : Комунального підприємства Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» , м.Золочів

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м.Львів

за участю прокурора

про: визнання недійсними рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради від 12.06.2008 року №50 «Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору «Дружба» , с.Свірж, Перемишлянського району, Львівської області про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на будівлі табору від 16.09.2008 року №67 «Про приведення у відповідність рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради №50 від 12.06.2008 року» ; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.07.2008 року, видане виконавчим комітетом Свірзької сільської ради на підставі рішення від 12.06.2008 року №50 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2008 року, видане виконавчим комітетом Свірзької сільської ради на підставі рішення від 12.06.2008 року №50 та рішення від 16.09.2008 року №67

за участю представників:

від позивача (скаржника): ОСОБА_2 - представник (довіреність №287 від 09.06.2017р.), ОСОБА_3 - представник (довіреність №289 від 09.06.2017р.), ОСОБА_4 - представник (довіреність №288 від 09.06.2017р.), ОСОБА_5 - представник (довіреність №286 від 09.06.2017р.)

від відповідача-1: ОСОБА_6- представник (довіреність № 97 від 10.05.2017р.)

від відповідача-2: ОСОБА_7 представник довіреність № 01/12 від 06.02.2017р., ОСОБА_8 - голова Львівської обласної організації профспілки працівників АПК (посвідчення №98 від 23.12.2004р.)

від відповідача-3: ОСОБА_9 - представник (довіреність № 13 від 18.05.2017р.), ОСОБА_10- директор (посвідчення №3 від 01.06.2017р.)

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2 : не з'явився

від прокуратури : ОСОБА_11 - посвідчення №047169 від 16.06.2017р.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського Львівської області від 27.03.2017 року у справі № 914/2400/16 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Перемишлянська районна рада Львівської області звернулася до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, тому просить його скасувати і прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт, посилається на те, що Перемишлянською районною радою Львівської області прийнято рішення 13 сесії 5 скликання №222 від 20.05.2008р. «Про визнання оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району» .

Прокуратурою Перемишлянського району 30.05.2008р. внесено протест на зазначене рішення, з покликанням на те, що зазначене рішення, яким передбачено визнати комплекс будівель оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» , що знаходиться в с. Свірж Перемишлянського району, спільною власністю територіальних громад і міст Перемишлянського району, суперечить вимогам чинного законодавства про власність та місцеве самоврядування, оскільки зазначений комплекс, який побудований у 1980-1984р.р. за рахунок коштів колишніх сільськогосподарських підприємств району та коштів обласного комітету профспілки працівників АПК, перебуває у володінні та користуванні оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» , який є відокремленою юридичною особою, і окремі будівлі, що обліковувались до 1988р. у сільгосппідприємствах передані останніми на баланс табору. Проведеною прокуратурою Перемишлянського району перевіркою встановлено, що вказане майно, щодо якого було прийняте рішення районною радою, не перебувало в комунальній власності відповідних територіальних громад, адже було збудоване за кошти сільгосппідприємств, а тому не могло бути передано у спільну власність територіальних громад району. За результатами розгляду цього протесту, рішенням сесії Перемишлянської районної ради від 12.08.2008р. такий було відхилено.

Як зазначає апелянт, що рішення №222 було прийнято не на підставі звернень сільських рад, як зазначено в рішенні, а на підставі розгляду звернень голів сільських рад, на території яких розташовувались сільськогосподарські підприємства, що впродовж 1980-1984р.р. брали участь у спорудженні будинків табору. Про прийняте рішення 23.05.2008р. було проінформовано Свірзьку сільську раду, однак незважаючи не це, 12.06.2008р. виконкомом Свірзької сільської ради прийнято рішення №50 про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на всі будівлі табору, попри те, що 19 збудованих будинків сільгосппідприємствами району передані табору «Дружба» на баланс, а не у власність. 18.09.2008р. Перемишлянською районною радою направлено звернення до сесії Свірзької сільської ради про відміну вищезазначеного рішення, як такого, що суперечить інтересам територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району, однак рішення відмінене не було.

Згодом, 17.02.2011р. Перемишлянська районна рада на ІV сесії VІ скликання прийняла рішення №64 «Про повторний розгляд на сесії районної ради питання про визнання права власності територіальних громад району на частку нерухомого майна з комплексу будівель, що були передані на баланс Оздоровчому табору для дітей та підлітків «Дружба» в с. Свірж по вул. Підлісній, 12 Перемишлянського району Львівської області» , яким вирішила визнати право спільної власності територіальних громад Перемишлянського району на частку нерухомого майна з комплексу будівель, що були передані на баланс Оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» в с. Свірж по вул. Підлісній, 12 Перемишлянського району Львівської області, а саме 19 будинків Оздоровчого табору.

Представник відповідача, у своєму відзиві зазначив, що рішення виконкому Свірзької сільської ради «Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору «Дружба» с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на будівлі табору» та №67 від 16.09.2008р. «Про приведення у відповідність рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради №50 від 12.06.2008р.» були прийняті законно на основі представленої технічної документації та інших матеріалів.

Представники відповідача -2 у своєму відзиві заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники відповідача -3 у своєму відзиві заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Більше відзивів не надходило.

Представники позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив.

Представники відповідача-2 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив.

Представники відповідача-3 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив.

Представник прокуратури в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив.

Представники третіх осіб-1,2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України , способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначена стаття встановлює один із традиційних способів захисту цивільних прав, а саме: визнання недійсними та скасування актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Акти зазначених органів в розумінні статті 21 Цивільного кодексу України поділяються на нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії, які можуть бути визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.

У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У таких справах суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, рішення прийняте органом, який не мав на це законних повноважень; по-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси фізичної або юридичної особи цим рішенням, дією чи бездіяльністю (Лист, Верховний Суд України, від 01.04.2014, "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі щодо його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до положень пункту 10 делегованих повноважень (б) статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. З наведеного вбачається, що на виконавчий орган сільської ради покладено повноваження із легалізації статусу майна у цивільному обороті за особою, яка є власником.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Згідно з ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у ст. 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Згідно ч.1 ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз ч.1 статті 15 ЦК України, ч.1 статті 16 ЦК України, ч.1 статті 1 ГПК України дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Як встановлено судами, відповідно до рішення міжколгоспної ради, виконавчим комітетом Перемишлянської районної ради народних депутатів було прийнято рішення №238 від 16.08.1979 року «Про організацію будівництва районного табору праці та відпочинку» .

Зазначеним рішенням зобов'язано керівників міжгосподарських сільськогосподарських підприємств побудувати спальні корпуси районного табору праці та відпочинку згідно із завданнями, виданими районним архітектором.

Будівництво табору проводилося відповідно до рішення ради народних депутатів від 20.06.1980 року №204 «Про дозвіл на будівництво табору праці і відпочинку для школярів в с.Свірж.

Оздоровчий табір для дітей та підлітків «Дружба» с.Свірж Перемишлянського району Львівської області побудований в 1984 році в основному за кошти Львівської обласної організації профспілки 82% і 19 будиночків за кошти колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів).

З дня функціонування оздоровчого табору, а саме з 1984 року по 1988 року 19 будиночків утримувалися колишніми колгоспами, а 1988 року колишні колгоспи ці будиночки передали оздоровчому табору.

Це підтверджується Актами, копії яких долучено до матеріалів справи.

Матеріалами справи, зокрема, довідкою від 06.04.2001 року №9 виданою Перемишлянським районним комітетом профспілки працівників агропромислового комплексу, довідкою від 24.06.2008 року №01/107, виданою Львівською обласною організацією профспілки працівників агропромислового комплексу та іншими документами достеменно підтверджено, що, будівництво та утримання оздоровчого табору проводились відповідачем-2. Також на виконання ухвали суду Оздоровчим табором для дітей та підлітків «Дружба» зазначено у поясненні від 06.03.2017 року №5, що фінансування оздоровчого табору за період з 01.01.1988 року та по 31.12.2016 року проводилося Львівською обласною організацією профспілки працівників агропромислового комплексу.

Позивач на підтвердження того, що будівництво та утримання оздоровчого табору проводилося за бюджетні кошти, надав суду роз'яснення фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації від 24.03.2017 року №34, в якому йдеться про те, що Перемишлянською районною радою в межах повноважень здійснювався розподіл бюджетних асигнувань, визначених на функціонування соціально-культурної сфери району. Відповідно виконавчим комітетом районної ради забезпечувалося скерування коштів, отриманих із Державного бюджету, згідно постанови ЦК КПРС та ОСОБА_7 Міністрів СРСР від 24.05.1982 року №434 «Про заходи по удосконаленню економічного механізму і зміцненню економіки колгоспів і радгоспів» та відповідної постанови ЦК Компартії України і ОСОБА_7 Міністрів Української РСР від 15.07.1982 року №337 «Про заходи по удосконаленню економічного механізму і зміцненню економіки колгоспів і радгоспів» . Зазначені кошти державного бюджету розподілялися та скеровувалися колгоспам Перемишлянського району, перелік яких був визначений постановою ОСОБА_7 Міністрів Української РСР від 14.10.1982 року №449 «Про затвердження переліку колгоспів, на які поширюється чинність п.2 постанови ЦК КПРС І ОСОБА_7 Міністрів СРСР від 24.05.1982 року №434» . У бюджетах Перемишлянського району впродовж 1983-1987 років також затверджувалися відповідні кошти, які скеровувалися на утримання піонерського табору. Це підтверджується рішеннями виконкому Перемишлянської районної ради: №64 від 17.03.1983 року «про виділення та використання бюджетних асигнувань, виділених колгоспам району на фінансування планових затрат в 1983 році» , №143 від 19.05.1983 року; Про часткову зміну рішення виконкому Перемишлянської районної ради від 17.03.1983 року №64 «Про виділення та використання бюджетних асигнувань, виділених колгоспами району на фінансування планових затрат в 1983 році» , №22 від 21.02.1985 року «Про виділення бюджетних асигнувань, виділених колгоспами району на фінансування планових затрат в 1985 році» , №216 від 21.11.1985 року «Про зміну рішення виконкому Перемишлянської районної ради народних депутатів від 21.02.1985 року №22 «про виділення бюджетних асигнувань, виділених колгоспам району на фінансування планових затрат в 1985 році» , №232 від 18.12.1986 року «Про бюджет району на 1987 рік» . В листі роз'яснило, що в жодному випадку кошти, отримані з Державного бюджету на покриття планових витрат, не могли бути використанні для фінансування пришкільних таборів, та як останні фінансувалися не колгоспами, а лише органом управління освітою - відділом освіти виконкому перемишлянської районної ради, за рахунок коштів, передбачених у бюджеті району на фінансування освітньої галузі, а також частково за рахунок продукції, вирощеної на пришкільних дослідних ділянках, які були обов'язковою складовою всіх навчальних закладів району, незалежно від їх ступеня.

Проте, на підтвердження вищезазначеного, стороною позивача не надано суду фінансових документів або інших належних та допустимих доказів. Долучені до матеріалів справи копії вище перелічених рішень з додатками не підтверджують факт виділення коштів на утримання та будівництво спірного оздоровчого табору.

Згідно п.1.1 Статуту оздоровчого табору для дітей і підлітків «Дружба» , затвердженого постановою президії Львівського обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу від 11.02.1997 року, Оздоровчий табір для дітей і підлітків «Дружба» створений на підставі спільної постанови колегії управління сільського господарства і продовольства Львівського облвиконкому і президії обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу.

Згідно п.1.2 Статуту табір діє на принципах часткового господарського розрахунку та самофінансування, несе фінансову та майнову відповідальність за результати своєї господарської діяльності, а також виконання взятих на себе зобов»язань перед замовниками, партнерами згідно укладених договорів, контрактів, перед бюджетом і банками, а також найманими працівниками, що не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п.1.3 Статуту засновниками табору є Львівський обласний комітет проспілки працівників агропромислового комплексу, Перемишлянський райоком проспілки працівників агропромислового комплексу, оздоровчий табір «Дружба» .

Відповідно до п.19 Статуту табір веде самостійний окремий баланс, має розрахунковий та інші рахунки в банках, круглу печатку із своїм найменуванням, кутовий штамп та фірмові бланки, є юридичною особою.

Згідно п.4.6 Статуту джерелами фінансування табору є: кошти профспілкового бюджету і бюджету страхування, централізовані, місцеві та інші джерела; добровільні внески місцевих органів державної влади, громадських фондів, асоціацій, окремих громадян та благодійні пожертвування; внески батьків за путівки у розмірах встановлених колективними договорами між адміністрацією і трудовим колективом підприємства; доходи одержані від господарської і комерційної діяльності табору.

05 лютого 2002 року зборами засновників оздоровчого табору для дітей і підлітків «Дружба» затверджено зміни та доповнення до статуту, відповідно до яких засновником табору є: Львівська обласна профспілкова організація працівників агропромислового комплексу.

30 травня 2001 року Львівський обласний комітет профспілки працівників агропромислового комплексу в особі ОСОБА_8 та оздоровчий табір для дітей і підлітків «Дружба» в особі директора ОСОБА_10 уклали між собою установчий договір, згідно п.1 якого учасники шляхом об»єднання майна колишніх колгоспів, переданого безкоштовно колективу оздоровчого табору на суму 270 000,0 гривень - 18% та коштів перерахованих обласним комітетом проспілки працівників агропромислового комплексу у сумі 1 182 000,0 грн. - 82% створюють оздоровчий табір для дітей і підлітків «Дружба» .

Одним із основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі є джерела фінансування, передача у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом), який володіє майном.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.03.2004 № 141-р , яке ухвалено з метою збереження мережі держаних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, недопущення їх ліквідації та нецільового використання, затверджено перелік державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, в тому числі й на території Львівської області. Однак дитячого оздоровчого табору «Дружба» в даному переліку немає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, оздоровчий табір «Дружба» з моменту його створення не був ні комунальною власністю, ні власністю територіальних громад. Табір був створений профспілками та колгоспами, шляхом добровільного об'єднання на дольовій участі їх грошово-матеріальних і трудових ресурсів та був колективною власністю профспілок та колгоспів-засновників.

Враховуючи, що Цивільних кодекс України в редакції 2004 року, відповідно до п.п.1, 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 року та діюче законодавство на час виникнення правовідносин.

Так, статтею 87 Цивільного кодексу УРСР (в редакції, чинній на момент здійснення правовідносин) було передбачено наступні види соціалістичної власності: державна власність, власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, власність громадських організацій.

Питання власності профспілкових та інших організацій регулювалося главою 9 названого Кодексу , відповідно до ст. 97 якого, профспілкові та інші громадські організації, володіли, користувалися та розпоряджалися майном, що належало їм на праві власності.

В числі іншого майна профспілкових організацій ст. 98 ЦК УРСР визнавала також піонерські табори з їх обладнанням.

Як було зазначено в ст. 20 чинного на той час Закону України від 07.02.1991 № 697-ХІІ «Про власність» , суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Крім того, ст. 28 вищеназваного Закону було визначено, що об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Статтею 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійна спілка (профспілка) визначена як добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), а можливість мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності профспілкових організацій, встановлена ст. 34 названого закону .

Згідно з приписами ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що дитячий оздоровчий табір «Дружба» в с. Свірж був зданий в експлуатацію у 1984р. та збудований за рахунок коштів обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу (82% від загальної вартості) та 19-ма колгоспами Перемишлянського району (18% від загальної вартості), кожен з яких збудував по одному будинку.

В подальшому, а саме у 1988р. будинки збудовані сільгосппідприємствами Перемишлянського району на території табору, були передані останніми на баланс табору «Дружба» , про що свідчать відповідні акти приймання-передачі майна, які долучені до матеріалів справи. Протягом всього часу оздоровчий дитячий табір успішно функціонує, здійснює щорічне оздоровлення понад 1000 дітей як працівників підприємств, установ, організацій АПК області, так і дітей Перемишлянського району. Фінансування діяльності табору здійснювалось виключно за рахунок коштів Львівського обласного комітету профспілки працівників агропромислового комплексу та прибутків від діяльності табору, про що свідчать численні виписки з рахунків та квитанції долучені до матеріалів справи.

На підставі рішення виконкому Свірзької сільської ради №50 від 12.06.2008р. «Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору «Дружба» с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на будівлі табору» за Львівською обласною організацією профспілки працівників агропромислового комплексу та колективом оздоровчого табору для дітей і підлітків «Дружба» було визнано право колективної власності на будівлі оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» .

У вищезазначене рішення, після внесеного прокуратурою Перемишлянського району протесту, було внесено зміни рішенням виконкому Свірзької сільської ради №67 від 16.09.2008р. «Про приведення у відповідність рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради №50 від 12.06.2008р.» і на підставі останнього право колективної власності на будівлі оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» , що знаходяться по вул. Підлісна, 12 в с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, було визнано за Львівською обласною організацією профспілки працівників агропромислового комплексу та Оздоровчим табором для дітей та підлітків «Дружба» , що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно САС№925157 від 27.11.2008р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21063552 від 27.11.2008р.

Так, на виконання однопредметних рішень виконкому Свірзької сільської ради №50 та №67, які стосувалися оформлення права власності на будівлі дитячого оздоровчого табору «Дружба» , оформлялося виключно одне свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС №925157 від 27.11.2008 року. Вказане також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21063552 від 27.11.2008 року.

Відповідно до ст.19 Конституції України та ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконним в судовому порядку.

Відповідно до положень пункту 10 делегованих повноважень (б) статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. З наведеного вбачається, що на виконавчий орган сільської ради покладено повноваження із легалізації статусу майна у цивільному обороті за особою, яка є власником.

Відповідно до рішення ХІІІ сесії V скликання Перемишлянської районної ради №222 від 20.05.2008р. «Про визнання оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району» комплекс будівель оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» , що знаходяться в с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, визнано спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району.

Прокуратурою району 30.05.2008р. внесено протест на зазначене рішення, з покликанням на те, що зазначене рішення, яким передбачено визнати комплекс будівель оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» , що знаходиться в с. Свірж Перемишлянського району, спільною власністю територіальних громад і міст Перемишлянського району, суперечить вимогам чинного законодавства про власність та місцеве самоврядування, оскільки зазначений комплекс, який побудований у 1980-1984р.р. за рахунок коштів колишніх сільськогосподарських підприємств району та коштів обласного комітету профспілки працівників АПК, перебуває у володінні та користуванні оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» , який є відокремленою юридичною особою, і окремі будівлі, що обліковувались до 1988р. у сільгосппідприємствах передані останніми на баланс табору. Проведеною перевіркою прокуратури Перемишлянського району встановлено, що вказане майно, щодо якого було прийняте рішення районною радою, не перебувало у комунальній власності відповідних територіальних громад, адже було збудоване за кошти сільгосппідприємств, а тому не могло бути передано у спільну власність територіальних громад району.

Рішенням ХІV сесії V скликання Перемишлянської районної ради №232 від 12.08.2008р. протест прокурора Перемишлянського району від 30.05.2008р. на рішення Перемишлянської районної ради №222 від 20.05.2008р. «Про визнання оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району» відхилено та рекомендовано вивчити рішення виконкому Свірзької сільської ради №50 від 12.06.2008р. «Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору «Дружба» с. Свірж про дозвіл на видачу свідоцтва на право власності на будівлі табору» на предмет його відповідності чинному законодавству України.

Ч.ч.1. 3. 4 статті 21 чинної на дату прийняття рішення №222 від 20.05.2008 року редакції Закону України «Про прокуратуру» гарантували право прокурора на внесення протестів до органів місцевого самоврядування щодо невідповідності їхніх актів положенням Конституції та законів України, а також на оскарженні таких актів в судовому порядку. Внесення протесту прокурора зупиняло дію опротестованого акта. Аналогічним чином дія акта органу місцевого самоврядування зупинялася з моменту подання прокурором заяви до суду про скасування такого.

В ході судового розгляду зі сторони Перемишлянської районної адміністрації не було надано суду доказів того, що на час прийняття рішення №222 від 20.05.2008р. «Про визнання оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району» майно перебувало у державній чи комунальній власності. Не надано доказів того, що сільські ради, за зверненням яких було прийнято рішення Перемишлянської районної ради № 222 від 20.05.2008р. «Про визнання оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району» , являються правонаступниками колишніх сільськогосподарських підприємств, які збудували 19 будиночків на території Оздоровчим табором для дітей та підлітків «Дружба» та у 1988р. передали їх на баланс табору.

Приймаючи на ІV сесії VІ скликання рішення №64 від 17.02.2011р. «Про повторний розгляд на сесії районної ради питання про визнання права власності територіальних громад району на частку нерухомого майна з комплексу будівель, що були передані на баланс Оздоровчому табору для дітей та підлітків «Дружба» в с. Свірж» , яким вирішено визнати право спільної власності територіальних громад Перемишлянського району на частку нерухомого майна з комплексу будівель, що були передані на баланс Оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» в с. Свірж, Перемишлянська районна рада не відмінила та не скасувала свого попереднього рішення № 222 від 20.05.2008р. «Про визнання оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» спільною власністю територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району» . Крім цього, зазначені рішення районною радою прийняті без відома і залучення Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та адміністрації табору.

Даним рішенням без відміни попереднього однопредметного рішення, позивачем було визнано право спільної часткової власності територіальних громад Перемишлянського району Львівської області на будівлі оздоровчого табору.

В рішенні Конституційного Суду України (справа №1-9/2009 про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 року (п.п.4.1) зазначено про те, що наступний у часі акт органу місцевого самоврядування зазвичай містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Однак, загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше. Отже, з прийняттям цією ж радою наступного рішення про визнання вже спільної часткової власності на аналогічні будівлі №64 від 17.02.2011 року попереднє в часі одно предметне рішення слід вважати автоматично скасованим.

Відтак, рішення Перемишлянської районної ради Львівської області №222 від 20.05.2008 року взагалі не діяло через опротестування і оскарження такого прокурором, а з прийняттям наступного у часі однопредметного рішення №64 від 17.02.2014 року таке рішення слід вважати автоматично скасованим.

Вже в ході судового розгляду справи рішенням Перемишлянської районної ради від 03.03.2017 року №310 скасовано рішення 4 сесії 6 скликання Перемишлянсьокої районної ради від 17.02.2011 року №64.

Отже, як вбачається з вищевикладененого, оскаржуване рішення Свірзької сільської ради №50 було прийнято в час, коли рішення Перемишлянської районної ради №222 не діяло.

Судом не беруться до уваги подані відповідачами докази щодо невідповідності рішення позивача №222 від 20.05.2008 року вимогам статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , які підтверджують, що воно прийняте на основі звернень голів сільських рад за відсутності рішень сільських рад району про делегування повноважень щодо управління майном, яке і не належало відповідним органам місцевого самоврядування, оскільки це не є предметом розгляду даної справи.

Також, суд вважає, що посилання Перемишлянської районної ради на те, що 19 житлових будиночків оздоровчого табору мали бути передані у комунальну власність на підставі постанови Кабінету міністрів України №1060 від 05.09.1996 року є невірними, адже п.п. 1,3 , 4 зазначеної постанови не зобов»язували, а надавали право підприємствам агропромислового комплексу України передати у комунальну власність виключно ті об»єкти соціальної сфери, які знаходилися на їхньому балансі.

У матеріалах справи немає, а позивачем не надано доказів того, що з прийняттям згадуваної постанови Уряду на території Перемишлянського району знаходилися сільськогосподарські підприємства або їх правонаступники, які б приймали рішення про передачу в комунальну власність нерухомості об»єкти оздоровчого табору для дітей та підлітків «Дружба» органам місцевого самоврядування, а також рішень останніх з даного приводу про їх прийняття.

Як зазначено в постанові Кабінету Міністрів України рішення про передачу наявних на балансі об»єктів соцкультпобуту мали б прийматися загальними зборами або зборами уповноважених колективних чи інших сільськогосподарських підприємств, чи їх уповноваженим органом розпорядження майном, проте таких доказів суду не подано.

Ця постанова - єдиний нормативно- правовий акт, який регулював порядок передачі об»єктів соціальної сфери агропромислового комплексу у комунальну власність і передбачає, що об»єкти соціальної сфери та житлового фонду разом з об»єктами інженерної інфраструктури підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності, за рішенням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноважених колективних сільськогосподарських підприємств або за рішенням органів, уповноважених розпоряджатися майном підприємств інших форм недержавної власності, передаються безоплатно у комунальну власність відповідних адміністративно-теритоіальних одиниць (за згодою органів місцевого самоврядування).

Отже, підсумовуючи усе вищевикладене, суд зазначає, що умовою передачі об'єктів соціальної сфери у комунальну власність є наявність рішення уповноваженого органу підприємства та згоди органу місцевого самоврядування. Проте, як вбачається з матеріалів справи, органом, уповноваженим розпоряджатися спірним майном, рішення щодо передачі даного об'єкту соціальної сфери у комунальну власність не приймалися. Як і Перемишлянською районною радою згода на вчинення даних дій не надавалася.

Майно оздоровчого табору не передавалося у комунальну власність сільських рад Перемишлянського району і не могло передаватися, адже на балансі сільськогосподарських підприємств району на дату набуття чинності цією постановою Уряду об'єкти нерухомого майна оздоровчого табору «Дружба» не перебували. Докази, які б доводили протилежне, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду звертає увагу, що позивач покликається на законодавство про колективні сільськогосподарські підприємства та значну частину пов'язаних із ним підзаконних актів (Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 року, постанову Верховної ОСОБА_7 України від 14.02.1992 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» , Указ Президента України №62/2001 від 29.01.2001 року «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» , постанови Кабінету Міністрів України №177 від 28.02.2001 року «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян» . №1253 від 13.08.2003 року «Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери» .

У п.5 Постанови Верховної ОСОБА_7 України від 14.02.1992 року вказано про заборону паювання між членами колективних сільськогосподарських підприємств об'єктів соціальної сфери останніх, однак вказане не має жодного відношення до предмета заявленого позову Перемишлянською районною радою.

Згідно п.2 вищевказаного Указу Президента України, Міністерство аграрної політики України, обласні державні адміністрації зобов'язано вжити конкретних заходів з метою завершення процесу розпаювання майна колективних сільськогосподарських підприємств (створення постійно діючих комісій із залученням представників органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, працівників колишніх сільськогосподарських підприємств, затвердження методик визначення розміру паю, збереження існуючих об'єктів соціальної сфери реорганізованих підприємств до їхньої передачі у комунальну власність тощо).

Суд ухвалою витребовував у сторін надати докази, що підтверджують фактичне виконання Наказу Міністерства аграрної політики України №62 від 14.03.2001 року «Про затвердження порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» , проте, сторонами не подано доказів того, що на виконання процитованих вище актів нерухоме майно оздоровчого табору передавалося на баланси органів місцевого самоврядування колишніми колгоспами району або їх правонаступниками.

У матеріалах справи відсутні докази щодо реорганізації, інвентаризації, розпаювання майна колгоспів району, які приймали дольову участь в будівництві об»єктів нерухомого майна оздоровчого табору

Як зазначалося вище, відповідно до приписів п.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» , обов'язковою умовою визнання господарським судом акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Відсутність такого факту порушення унеможливлює задоволення судом заявленого позову.

Оскільки рішення виконкому Свірзької сільської ради Перемишлянського району Львівської області не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача у справі правових підстав для задоволення позову немає.

Отже, судом було встановлено, що Свірзька сільська рада приймаючи спірні рішення щодо майна, яке належить профспілкам не діяли з перевищенням повноважень, порушенням Конституції України та чинного законодавства.

Враховуючи викладене, оспорювані рішення Виконавчого комітету Свірзької сільської ради прийняті в межах компетенції та у відповідності до положень закону.

Тому, суд дійшов до висновку, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваних рішень протиправними.

Також, позивачем не доведено, а судом не встановлено інших обставин, які б підтверджували порушення оскаржуваними рішеннями суб'єктивних прав й охоронюваних законом інтересів Перемишлянської районної ради. Так, позивач не вказав та не довів, які саме права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені відповідачами у справі.

В частині вимоги позивача про визнання недійсними свідоцтва про право власності суд враховує, що питання про їх недійсність (незаконність) може вирішуватися із застосуванням способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, п. "ґ" ч. 3 ст. 152 ЗК України, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання цивільного права чи інтересу (лист Верховного Суду України від 01.04.2014 р.).

За таких обставин, суд вважає позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва похідною від вимоги про визнання недійсним рішення, на підставі якого таке свідоцтво видане. Крім того, така вимога позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності не може розглядатись окремо, адже таке свідоцтво засвідчує право власності на вказаний об'єкт.

Тому враховуючи вищенаведене, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтв є похідною від вимоги про визнання недійсними рішень, на підставі яких таке свідоцтво видане. Тому видачею свідоцтва про право власності на майно, не порушено право позивача.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до норм ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Крім того суд зазначає, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, як передбачено ст. 261 цього ж Кодексу , починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, суд також враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України , який не поширював застосування строку позовної давності на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, виключений.

Частинами 3-5 ст.267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У своїй письмовій заяві відповідач 2 наполягав на застосуванні судом спливу позовної давності, у зв'язку з чим просить відмовити у позові.

В цьому контексті та з урахуванням того, що у разі пропущення позовної давності з поважних причин захисту підлягає лише порушене право, а в ході розгляду справи жодних порушень прав та інтересів позивача на вказане в позові нерухоме майно немає, суд зазначає, що у задоволенні позову належить відмовити не через сплив строку позовної давності, а за безпідставністю.

Позивач наголошує, що роботи по оформленню технічної документації (технічних паспортів) на будівельні споруди оздоровчого табору проводилися у квітні-червні 2008 року працівниками обласного комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, а не комунальним підприємством Львівської обласної ради «Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» , зона обслуговування якого не поширюється на територію Перемишлянського району, а саме, с.Свірж, де розташований оздоровчий табір, та у зв'язку з чим відповідачем 1 на основі технічних паспортів неправомірно видано свідоцтво на право власності. Проте, посилання позивача на те, що було порушено вимоги Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно судом до уваги не приймається, оскільки це питання не було предметом спору. Суд зазначає, якщо коли діями БТІ порушено право власності позивача, він не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Перемишлянської районної ради Львівської області, вих.№201 від 10.04.2017р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 27.03.2017 року у справі № 914/2400/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 23.10.2017 р.

Головуючий -суддя Малех І.Б.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Плотніцький Б.Д.