Постанова

від 17.04.2018 по справі 914/2400/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/2400/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

прокуратури - не з'явилися,

позивача - Котягіна А.С.,

відповідача - не з'явилися,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Перемишлянської районної ради Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 (судді: Малех І.Б., Давид Л.Л., Плотніцький Б.Д.) і рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2017 (суддя Горецька З.В.) у справі

за позовом Перемишлянської районної ради Львівської області

до Свірзької сільської ради, Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу України та Оздоровчого табору для дітей та підлітків "Дружба",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" та Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",

за участю прокуратури Львівської області,

про визнання недійсними рішення та свідоцтва,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2016 року Перемишлянська районна рада Львівської області звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Свірзької сільської ради, Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу України (далі - Львівська обласна організація профспілки працівників АПК) та Оздоровчого табору для дітей та підлітків "Дружба" (далі - табір "Дружба"), за участі третьої особи, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства Львівської обласної ради "Золочівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Золочівське МБТІ") (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог том 1, а.с. 194), про:

- визнання недійсними рішень Виконавчого комітету Свірзької сільської ради від 12.06.2008 № 50 "Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору "Дружба", с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на будівлі табору", від 16.09.2008 № 67 "Про приведення у відповідність рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради № 50 від 12.06.2008 року";

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.07.2008, виданого Виконавчим комітетом Свірзької сільської ради на підставі рішення від 12.06.2008 № 50, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2008, виданого Виконавчим комітетом Свірзької сільської ради на підставі рішення від 12.06.2008 № 50 та рішення від 16.09.2008 № 67.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні рішення від 12.06.2008 № 50 і від 16.09.2008 № 67 прийнято Виконавчим комітетом Свірзької сільської ради з перевищенням повноважень, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" і положень статті 328 Цивільного кодексу України, оскільки Виконавчий комітет Свірзької сільської ради надав дозвіл на виготовлення свідоцтва про право власності на усі будівлі табору без урахування того, що частину спірного нерухомого майна (19 будиночків табору "Дружба") було збудовано за кошти колишніх сільськогосподарських підприємств району і передано табору "Дружба" лише на баланс, а не у власність.

Позивач зазначив, що спірні будівлі табору "Дружба" було споруджено на початку 1980 року за кошти колишніх сільськогосподарських підприємств Перемишлянського району. У 1988 році колишніми сільськогосподарськими підприємствами будівлі передано на баланс оздоровчого табору, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі майна. При цьому оскаржуваними рішеннями Виконавчого комітету сільської ради порушено вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 № 1060 "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності", згідно з якою передачі у комунальну власність підлягають, зокрема табори для відпочинку та оздоровлення дітей.

У відзиві на позовну заяву Львівська обласна організація профспілки працівників АПК просила відмовити у її задоволенні через невідповідність доводів позивача дійсним обставинам справи наголошуючи, що табір було побудовано у 1984 році за кошти Львівської обласної організації профспілки (82 %) і 19 будиночків - за кошти колгоспів, які й утримували це майно, а у 1988 році передали оздоровчому табору у відповідності до статті 128 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час передачі майна. Спірні рішення виконавчим комітетом було прийнято на підставі наданих документів та відповідно до норм законодавства.

Свірзька сільська рада у відзиві на позовну заяву також просила відмовити у її задоволенні вказуючи, зокрема, на недоведеність позивачем порушення його прав та наявності правових підстав для визнання недійсними оскаржуваних рішень виконавчого комітету, які прийнято у відповідності та у порядку чинного на момент їх прийняття законодавства.

У поясненнях на позовну заяву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - КП "Золочівське МБТІ" зазначає про порушення порядку оформлення права власності під час прийняття оскаржуваних рішень та видачі спірних свідоцтв.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.02.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.03.2017 (суддя Горецька З.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 (судді: Малех І.Б., Давид Л.Л., Плотніцький Б.Д.), відмовлено у задоволенні позову Перемишлянської районної ради Львівської області до Свірзької сільської ради, Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу України, Оздоровчого табору для дітей та підлітків "Дружба" про визнання недійсними рішення Виконавчого комітету Свірзької сільської ради від 12.06.2008 № 50 "Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору "Дружба" про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на будівлі табору, від 16.09.2008 № 67 "Про приведення у відповідність рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради № 50 від 12.06.2008" та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.07.2008, виданого Виконавчим комітетом Свірзької сільської ради на підставі рішення від 12.06.2008 № 50, та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2008, виданого Виконавчим комітетом Свірзької сільської ради на підставі рішення від 12.06.2008 №50 та рішення від 16.09.2008 № 67.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, зокрема, що оздоровчий табір "Дружба" з моменту його створення не був ні комунальною власністю, ні власністю територіальних громад, а був створений профспілками та колгоспами, шляхом добровільного об'єднання на умовах дольової участі їх грошово-матеріальних і трудових ресурсів та був колективною власністю профспілок і колгоспів-засновників. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оспорювані рішення Виконавчого комітету Свірзької сільської ради прийняті в межах компетенції та у відповідності до положень закону тому правових підстав для визнання оспорюваних рішень протиправними немає. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у застосуванні наслідків спливу позовної давності у зв'язку з відсутністю порушеного права позивача.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Перемишлянська районна рада у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2017 і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Перемишлянської районної ради задовольнити, наголошуючи, що судові рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме статті 16, частини 1 статті 21, статті 393 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України та пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5.

Скаржник зазначає про залишення судами поза увагою, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 № 1060 "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності та Указу Президента України від 29.01.2001 № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" спірні будівлі оздоровчого табору для дітей і підлітків підлягали передачі у комунальну власність територіальних громад Перемишлянського району в особі позивача - Перемишлянської районної ради і невиконання станом на 2008 рік (час прийняття оскаржуваних актів), норм законодавства не припиняло права Перемишлянської районної ради на отримання у комунальну власність спірного майна.

Львівська обласна організація профспілки працівників АПК у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін акцентуючи на правомірності висновків судів, а також зазначаючи, зокрема, що майно оздоровчого табору не передавалося у комунальну власність сільських рад Перемишлянського району і не могло передаватися, адже на балансі сільськогосподарських підприємств району, на час набуття чинності Постанови Кабінету Міністрів України № 1060, на яку посилався позивач, об'єкти нерухомого майна оздоровчого табору Дружба не перебували, а доказів, які б доводили протилежне, у матеріалах справи не має.

Табір "Дружба" заперечує проти доводів, викладених у касаційній скарзі, вважає їх безпідставними, оскільки, як правильно було установлено судами, позивачем не доведено порушення його прав, у зв'язку з чим на підставі статті 296 Господарського процесуального кодексу України просить постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

Прокуратура Львівської області у відзиві на касаційну скаргу Перемишлянської районної ради просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін наголошуючи на правомірності встановлення судами обставин про відсутність порушеного права позивача стосовно майна табору "Дружба".

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Суди попередніх інстанцій установили, зокрема, що:

- на підставі рішення міжколгоспної ради Виконавчим комітетом Перемишлянської районної ради народних депутатів було прийнято рішення від 16.08.1979 № 238 "Про організацію будівництва районного табору праці та відпочинку", яким, зокрема, зобов'язано керівників міжгосподарських сільськогосподарських підприємств побудувати спальні корпуси районного табору праці та відпочинку згідно із завданнями, виданими районним архітектором;

- будівництво табору здійснювалося відповідно до рішення ради народних депутатів від 20.06.1980 № 204 "Про дозвіл на будівництво табору праці і відпочинку для школярів в с. Свірж", яке було завершено у 1984 році. Будівництво здійснювалося за кошти Львівської обласної організації профспілки 82 % і 19 будиночків - за кошти колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів);

- будівництво, утримання та фінансування діяльності табору здійснювалося Львівською обласною організацією профспілки працівників АПК і наведене не спростовано позивачем у справі;

- від початку функціонування оздоровчого табору - 1984 року по 1988 рік 19 будиночків утримували колишні колгоспи, а у 1988 році передали ці будиночки оздоровчому табору на підставі актів приймання-передачі;

- 30.05.2001 Львівський обласний комітет профспілки працівників АПК і табір "Дружба" уклали установчий договір, згідно з яким учасники шляхом об'єднання майна колишніх колгоспів, переданого безкоштовно колективу оздоровчого табору на суму 270 000,00 гривень - 18 % і коштів, перерахованих Львівським обласним комітетом профспілки працівників АПК у сумі 1 182 000,00 грн - 82 % створюють табір "Дружба";

Отже, суди попередніх інстанцій установили, що як убачається із матеріалів справи, табір "Дружба" з моменту його створення не був ні комунальною власністю, ні власністю територіальних громад. Табір було створено профспілками та колгоспами, шляхом добровільного об'єднання на умовах дольової участі їх грошово-матеріальних і трудових ресурсів. Табір був колективною власністю профспілок і колгоспів-засновників.

За змістом статті 86 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, чинній на час створення табору "Дружба") право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Об'єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (статті 20, 24 Закону України "Про власність" у редакції, чинній на час створення табору).

Згідно з частиною 1 статті 28 цього Закону об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок та передбачено, що професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), яка має можливість мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності профспілкових організацій (статті 1, 34 цього Закону).

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі рішення Виконкому Свірзької сільської ради від 12.06.2008 № 50 "Про розгляд заяви Львівської обласної організації профспілки працівників агропромислового комплексу та колективу оздоровчого табору "Дружба" с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, про дозвіл на видачу свідоцтва про право спільної власності на будівлі табору" за Львівською обласною організацією профспілки працівників агропромислового комплексу та колективом оздоровчого табору для дітей і підлітків "Дружба" було визнано право колективної власності на будівлі оздоровчого табору для дітей та підлітків "Дружба".

У подальшому, до зазначеного рішення № 50 внесено зміни згідно з рішенням виконавчого комітету Свірзької сільської ради від 16.09.2008 № 67 "Про приведення у відповідність рішення виконавчого комітету Свірзької сільської ради від 12.06.2008 № 50" і визнано за Львівською обласною організацією профспілки працівників АПК та Оздоровчим табором для дітей та підлітків "Дружба" право колективної власності на будівлі оздоровчого табору для дітей та підлітків "Дружба", що знаходяться по вул. Підлісна, 12 в с. Свірж Перемишлянського району Львівської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.11.2008 САС № 925157 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.11.2008 № 21063552.

Як убачається із матеріалів справи, предметом спору є вимога Перемишлянської районної ради Львівської області про визнання недійсними рішень Виконавчого комітету Свірзької сільської ради від 12.06.2008 № 50 та від 16.09.2008 № 67, а також визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого відповідачам на підстав оскаржуваних рішень Виконавчого комітету Свірзької сільської ради.

За змістом статей 317, 318, 321, 328 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 325 цього Кодексу передбачено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

За змістом статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Протоколу № 1, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, не допускається, одночасно визнається право держави на здійснення контролю за використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 2 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органами, уповноваженими управляти об'єктами комунальної власності, є як органи місцевого самоврядування, створені сільськими, селищними, міськими територіальними громадами, так і районні та обласні ради.

Районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до частини 4 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

За змістом частини 3 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. Тобто учасники справи - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла під час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено форму і зміст позовної заяви, яка повинна містити, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до рішення міжколгоспної ради Виконавчим комітетом Перемишлянської районної ради народних депутатів було прийнято рішення від 16.08.1979 № 238 "Про організацію будівництва районного табору праці та відпочинку", яким, зокрема, зобов'язано керівників міжгосподарських сільськогосподарських підприємств побудувати спальні корпуси районного табору праці та відпочинку згідно із завданнями, виданими районним архітектором.

Будівництво табору проводилося відповідно до рішення ради народних депутатів № 204 від 20.06.1980 "Про дозвіл на будівництво табору праці і відпочинку для школярів в с. Свірж.

Табір "Дружба" у с. Свірж Перемишлянського району Львівської області побудовано у 1984 році переважно за кошти Львівської обласної організації профспілки - 82 % і 19 будиночків - за кошти колективних сільськогосподарських підприємств (колгоспів). Із початку функціонування оздоровчого табору - з 1984 року по 1988 рік 19 будиночків утримували колишні колгоспи, а у 1988 році колишні колгоспи передали ці будиночки оздоровчому табору, що підтверджується відповідними актами.

Натомість позивач обґрунтовуючи свої вимоги, на підтвердження того, що будівництво та утримання оздоровчого табору проводилося за бюджетні кошти, надав суду роз'яснення фінансового управління Перемишлянської районної державної адміністрації від 24.03.2017 № 34, в якому йдеться про те, що Перемишлянською районною радою в межах повноважень здійснювався розподіл бюджетних асигнувань, визначених на функціонування соціально-культурної сфери району, проте будь-яких фінансових документів або інших належних та допустимих доказів на підтвердження наведених обставин позивачем не надано, а подані ним документи не підтверджують факт виділення коштів на утримання та будівництво спірного оздоровчого табору.

При цьому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.03.2004 № 141-р, ухваленим з метою збереження мережі державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, недопущення їх ліквідації та нецільового використання, затверджено перелік державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, у тому числі й на території Львівської області. Однак табору "Дружба" у с. Свірж Перемишлянського району Львівської області у дцьому переліку немає.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що табір "Дружба" з моменту його створення не був ні комунальною власністю, ні власністю територіальних громад, а був створений профспілками та колгоспами, шляхом добровільного об'єднання на умовах дольової участі їх грошово-матеріальних і трудових ресурсів та був колективною власністю профспілок та колгоспів-засновників.

Щодо посилань Перемишлянської районної ради Львівської області на те, що 19 житлових будиночків оздоровчого табору мали бути передані у комунальну власність на підставі постанови Кабінету міністрів України від 05.09.1996 № 1060 судами попередніх інстанцій установлено, що ця постанова не зобов'язувала, а надавала право підприємствам агропромислового комплексу України передати у комунальну власність виключно ті об'єкти соціальної сфери, які знаходилися на їхньому балансі. Натомість у матеріалах справи немає доказів того, що з прийняттям цієї постанови на території Перемишлянського району були розташовані сільськогосподарські підприємства або їх правонаступники, які б приймали рішення про передачу в комунальну власність об'єктів нерухомості - табору для дітей та підлітків "Дружба" органам місцевого самоврядування, а також рішень зазначених органів із цього приводу про їх прийняття.

Отже, як наголосили суди, згідно з постановою Кабінету міністрів України від 05.09.1996 № 1060 умовою передачі об'єктів соціальної сфери у комунальну власність є наявність рішення уповноваженого органу підприємства та згоди органу місцевого самоврядування. Проте, як убачається із матеріалів справи, органом, уповноваженим розпоряджатися спірним майном, рішення щодо передачі зазначеного об'єкта соціальної сфери у комунальну власність не приймалося, а Перемишлянська районна рада згоди на вчинення таких дій не надавала.

Ураховуючи викладене, а саме встановлення судами попередніх інстанцій обставин стосовно того, що Свірзька сільська рада, приймаючи спірні рішення щодо майна, яке належить профспілкам діяла у межах повноважень і ці рішення не порушують прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, суди дійшли правомірного висновку, що правових підстав для задоволення позову немає.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зокрема щодо ненадання позивачем належних доказів на підтвердження його позовних вимог, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Перемишлянської районної ради Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 27.03.2017 у справі № 914/2400/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак