Ухвала

від 18.10.2017 по справі 814/467/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/467/17

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Димерлія О.О., Скрипченка В.О.,

при секретарі Нехожиній О.О.,

за участю представника позивача Черних О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Євродор до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

03.03.2017 року ПП Євродор звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області, в якому просило суд визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.02.2017р. №0000951401 - про завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 321507,01 грн. та №0000961401 - про зменшення суми податкового кредиту на 104226 грн. та суми податкових зобов'язань на 114082,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих та помилкових висновках спірної перевірки.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року адміністративний позов ПП Євродор задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Миколаївській області від 15.02.2017р. №0000961401 та №0000951401.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДФС у Миколаївській області 22.08.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 року та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача мотивовано наполягав на залишенні постанови суду 1-ї інстанції без змін та відмові у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача в судове засіданні суду 1-ї інстанції не прибув без поважних причин, про день, час та місце розгляду справи був своєчасно та належним чином повідомлений.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПП Євродор зареєстровано в якості юридичної особи Доманівською райдержадміністрацією 29.02.2008р. Основним видом діяльності підприємства є будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд.

30.07.2015р. ПП Євродор уклало з ТОВ Екоенерджи договір №30-07-2015 на надання транспортних послуг, відповідно до умов якого, у вересні 2015 року, ТОВ Екоенерджи надало позивачу послуги з перевезення сипучих матеріалів на загальну суму 1929042,07 грн., в т.ч. ПДВ - 321507,01 грн.

На підтвердження факту реальності зазначеної вище господарської операції ТОВ Екоенерджи виписало податкову накладну №84 від 30.09.2015р., а позивач - ПП Євродор , в свою чергу, розрахувався з ТОВ Екоенерджи у повному обсязі у безготівковій формі. При чому, усі сплачені за цим договором кошти у сумі 321507,01 грн. були відображені позивачем у власній податковій звітності в якості податкового кредиту.

29.07.2016р. ПП Євродор уклало договір поставки продукції №29/07-2016 з ПП Демаркет , відповідно до умов якого, у серпні 2016 року, ПП Демаркет поставив на адресу ПП Євродор товар: домішка адгезійна Ветфікс, бітумна емульсія, мінеральний порошок на загальну суму 625356 грн., в т.ч. ПДВ 104226 грн.

На підтвердження факту реальності зазначеної господарської операції ПП Демаркет виписало податкову накладну №45 від 31.08.2016р., а ПП Євродор , в свою чергу, розрахувався з ПП Демаркет у повному обсязі у безготівковій формі. При цьому, усі сплачені за цим договором кошти у сумі 104226 грн. були відображені позивачем у власній податковій звітності в якості податкового кредиту.

В період з 27.12.2016р. по 12.01.2017р. ГУ ДФС України у Миколаївській області провело позапланову перевірку ПП Євродор з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2015 року та серпень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ Екоенерджи та ПП Демаркет , за результатами якої було складено Акт №2/14-0914/35685424 від 18.01.2017р.

Так, в ході вказаної вище перевірки, податкові ревізори дійшли висновку, що ПП Євродор порушило вимоги ст.ст.198,200 ПК України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2016р. - на суму 104226 грн. ПДВ та за вересень 2015р. - завищено від'ємне значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового кредиту ) у сумі ПДВ 321507,01 грн.

15.02.2017р. на підставі вказаного Акту перевірки №2/14-0914/35685424 від 18.01.2017р., уповноваженою особою ГУ ДФС України в Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000951401 - про зменшення підприємству позивача від'ємного значення податку на додану вартість на суму 321507 грн.;

- №0000961401 про зменшення суми податкового кредиту на суму 104226 грн. та суму податкових зобов'язань на суму 114082,14 грн.

Не погоджуюсь з такими діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а також відповідно, з неправомірності спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як вбачається з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, п.75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту вимог пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником ).

А відповідно до приписів пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Положеннями пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

За приписами п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пп.188.1 ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів ).

У відповідності до положень п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загально виробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Як передбачено пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п.198.2 ст.198 ПК України також визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

А згідно із п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, за приписами п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу ).

Пунктом 201.7 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п.201.8 ст.201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи вказані вище норми ПКУ, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно із ч.1 ст.3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

А в силу положень ст.9 цього ж Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог ст.11 даного Закону №996-XIV, саме на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати свою фінансову звітність.

Так, як встановлено з матеріалів справи судом 2-ї інстанції та вже зазначалося вище, в період з 27.12.2016р. по 12.01.2017р. працівниками ГУ ДФС України у Миколаївській області було проведено позапланову перевірку ПП Євродор з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2015 року та за серпень 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ Екоенерджи та ПП Демаркет , результати якої були оформлені Актом №2/14-0914/35685424 від 18.01.2017р.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку, що ПП Євродор порушило вимоги ст.ст.198,200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2016р. - на суму 104226 грн. та за вересень 2015 року - завищено від'ємне значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового кредиту) у сумі 321507,01 грн.

До таких висновків відповідач дійшов з огляду на те, що у обох контрагентів позивача - ТОВ Екоенерджи та ПП Демаркет - відсутній кваліфікований персонал (т.б. існує тільки незначний штат працюючих на керівних посадах ); відсутні основні фонди в достатній кількості (т.б. транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів, виробничі потужності ); фактичне місце ведення діяльності (офіс) не встановлено; відсутність зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку: придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку; відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесу здійснення господарських операцій; відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.

Таким чином, як встановлено з матеріалів справи, у зв'язку із зазначеними вище фактами, 15.02.2017р., на підставі вказаного акту перевірки №2/14-0914/35685424 від 18.01.2017р., уповноваженою особою ГУ ДФС України в Миколаївській області були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000951401 та №0000961401.

Однак, разом з тим, як свідчать матеріали справи, усі контрагенти позивача - ТОВ Екоенерджи та ПП Демаркет станом на момент укладення спірних угод (т.б. 2015-2016р.р.) були зареєстровані в якості платників ПДВ, мали індивідуальні податкові номери, а виписані ними податкові накладні були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже мали необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності.

Питання ж за рахунок яких саме трудових ресурсів (власних, залучених за цивільно-правовими договорами чи неоформленими працівниками ) ТОВ Екоенерджи та ПП Демаркет виконували свої договірні зобов'язання перед ПП Євродор , на думку суду, не може впливати на можливість врахування позивачем цих коштів у власному податковому кредиті.

Ті обставини, що у постачальників позивача нібито було недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнанні фіктивними, є лише приводом (сигналом) для більш ретельної перевірки (дослідження) саме їх діяльності. Самі ж по собі ці обставини не можуть бути підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Крім того, слід зауважити, що до цих підприємств-контрагентів ТОВ Екоенерджи та ПП Демаркет відсутні вирок суду щодо засудження їх керівників чи засновників за діяльність, пов'язану з ухиленням від сплати податків чи створенням фіктивного підприємства, т.б. фактично усі претензії податкової до зазначених контрагентів носять лише загальний та неконкретний характер.

Також, висновки податкового органу у спірному акті перевірки про нібито безтоварний характер зазначених операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами теж, в свою чергу, фактично ґрунтуються лише тільки на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи, хоча повинні, в свою чергу, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, грунтуватися виключно на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, що виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Так, зі змісту норм ПК України слідує, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, слід зазначити, що такий платник несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка, в свою чергу, стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

До того ж, судова колегія вважає за необхідне ще раз зауважити про те, що згідно із положеннями п.п.36.1,36.5 ст.36, п.38.1 ст.38, п.44.1 ст.44, п.47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є виключно персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе особисту відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами (контрагентами).

Тобто, діюче податкове законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що підприємством позивача та його безпосередніми контрагентами, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови усіх укладених в перевіряємий період договорів, які, в свою чергу, до цього часу недійсними або фіктивними в судовому порядку не визнані, а відтак, останні, в силу ст.204 ЦК України, є правомірними.

Окрім того, відповідачем, в даному випадку, також не було надано до суду і жодних належних та достатніх доказів наявності вироків суду про притягнення керівників підприємства позивача або підприємства-контрагента до будь-якої кримінальної чи адміністративної відповідальності.

За таких обставин, висновок податкового органу про безтоварний чи нереальний характер спірних господарських операцій ґрунтується виключно лише на припущеннях та на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер (т.б. діє принцип персональної відповідальності ). Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, одночасно також слід вказати, що вищенаведені висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії (постанови від 27.03.2012р. по справі №21-737во10, від 09.12.2014р. по справі №21-511а14, 03.11.2015р. і 04.11.2015 року по справам №№21-99а15,21-2261а15, від 27.01.2016р. по справі №21-5333а15 ) та практикою Європейського Суду з прав людини (справи БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03 ), Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (заява №36985/97 ), Копеський проти Словаччини , Ван дер Мюсель проти Бельгії , Амюр проти Франції , Колишній король Греції та інші проти Греції та Малама проти Греції ).

З урахуванням вищезазначених обставин та оцінивши надані сторонами докази в іх сукупності, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність, недоведеність і передчасність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 15.02.2017р. №0000951401 та №0000961401, в зв'язку із чим, останні дійсно підлягають скасуванню.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.О. Димерлій

В.О. Скрипченко