Ухвала

від 18.10.2017 по справі 813/2933/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року м. Київ К/800/28963/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Елада-Т до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року Приватне підприємство Елада-Т (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 17.12.2013 року № 0003192240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 80 548,32 грн., в тому числі основний платіж 80 369,63 грн., штрафні санкції 178,69 грн., та №0003202240, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 103 496,44 грн., у тому числі основний платіж 68 997,63 грн., штрафні санкції 34 498,81 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, позовні вимоги Товариства задоволено в повному обсязі, оскаржувані податкові повідомлення - рішення визнано протиправними та скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що, з урахуванням досліджених у судовому процесі договорів, у межах яких між позивачем та його контрагентами були вчинені господарські операції, належним чином оформлених первинних документів, складених за наслідками таких операцій та відсутності з боку контролюючого органу доказів щодо фактичної неможливості контрагентами позивача виконання спірних договорів, які є лише припущеннями та не доведені належними доказами, а отже позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит за такими господарськими операціями.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову Товариства в повному обсязі.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Елада-Т з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ БТК Євробуд , ТОВ Викуп , ТОВ Інтеграл Ай Ті , ТОВ Гарант Буд Сервіс за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, а також використання у власній господарській діяльності товарів (робіт,послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вище перелічених контрагентів, за результатами якої складено акт від 03.12.2013 року №598/22-40/30918998 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 198.2, п. 198.3, ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 80 369,63 грн. та ПДВ по операціях з ТОВ БТК Євробуд на загальну суму 59 980,55 грн., по взаєморозрахунках з ТОВ Викуп на загальну суму 10 58,14 грн., по взаєморозрахунках із ТОВ Інтеграл Ай Ті на загальну суму 680,75 грн., по взаєморозрахунках з ТОВ Гарант Буд Сервіс на загальну суму ПДВ 7 278,19 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції з придбання робіт (товарів, послуг) в межах договорів, укладених з контрагентами ТОВ БТК Євробуд , ТОВ Викуп , ТОВ Інтеграл Ай Ті , ТОВ Гарант Буд Сервіс фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки відсутній факт поставки придбаного товару на адресу позивача, так як відсутні товарно - транспортні накладні, а вказані контрагенти не мають достатніх трудових та матеріальних ресурсів (основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів) для проведення відповідної фінансово - господарської діяльності. Як на підставу таких висновків контролюючий орган посилається на податкову інформацію, що міститься в базах даних Державної фіскальної служби та актах про неможливість проведення зустрічних звірок.

Таким чином, враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товарів (робіт та послуг) не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за такими господарськими операціями.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій його правового статусу щодо формування витрат та отримання податкової преференції у формі податкового кредиту. Не є таким критерієм також і місце знаходження платника податку (контрагента), а відповідно і інформація про відсутність останнього за таким місцезнаходженням.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат та податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання товару (робіт та послуг), які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні , первинних документів: договори, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки - фактури, акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості до локального кошторису, розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису).

Необхідно зазначити, що наявність або відсутність окремих документів, як і певні недоліки в їх заповненні (описка, помарка, не заповнення певного реквізиту) носять оціночний характер та не є безумовною підставою для висновку про позбавлення їх юридичної сили та доказовості, а відтак не є і підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних, зокрема інших первинних документів, випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а отже безпідставним є посилання контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортних, як беззаперечного доказу відсутності реальних правових наслідків господарських операцій. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Також суди попередніх інстанцій цілком правомірно зауважили, що обов'язок поставки товару за умовами договорів покладався саме на контрагентів - постачальників товару. Крім того, предметом поставки було сантехнічне обладнання (крани, коліна, трійники, унітази, сидіння з кришкою, кріплення та інше), тобто не великогабаритні предмети, а отже для їх переміщення не обов'язково мати чи винаймати вантажний автомобіль.

Колегія суддів не бере до уваги також і посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, оскільки вказане не може свідчити про фактичне невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем та не є достатніми підставами для висновку про відсутність реальних правових наслідків господарських операцій чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, контролюючим органом фактично не досліджувались дані первинних бухгалтерських та інших документів щодо діяльності ТОВ БТК Євробуд , ТОВ Викуп , ТОВ Інтеграл Ай Ті , ТОВ Гарант Буд Сервіс з метою підтвердження господарських відносин з позивачем.

Таким чином, оцінивши з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України у сукупності докази, надані позивачем на спростування доводів податкового органу про недостовірність даних його податкового обліку, та з огляду на відсутність доказів з боку контролюючого органу щодо підтвердження обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому, притягнення посадових осіб ТОВ БТК Євробуд , ТОВ Викуп , ТОВ Інтеграл Ай Ті , ТОВ Гарант Буд Сервіс до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво чи ухилення від сплати податків за господарськими операціями з позивачем, дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 813/2933/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко