Ухвала

від 18.10.2017 по справі 813/2808/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2017 року м. Київ К/800/20873/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ніко Захід Моторс до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Ніко Захід Моторс (далі по тексту - позивач, Товариство) звернулося до суду першої інстанції з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач, контролюючий орган) від 25.12.2013 року №0001202210/10064, №0001182210/10062, №0001192210/10063 та від 20.03.2014 року №0001102201/4016, №0001112201/4017.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у цій справі, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, позовні вимоги Товариства задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.12.2013 року №0001202210/10064, №0001182210/10062 та від 20.03.2014 року №0001102201/4016, №0001112201/4017, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що, з урахуванням досліджених у судовому процесі договорів, у межах яких між позивачем та його контрагентами були вчинені господарські операції, належним чином оформлених первинних документів, складених за наслідками таких операцій та відсутності з боку контролюючого органу належних доказів щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а отже позивачем цілком правомірно сформовано податковий облік за такими господарськими операціями.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги контролюючий орган зазначає, що у фіскальних чеках відсутні найменування товару та ціни продажу, що, на думку контролюючого органу, свідчить про не підтвердження первинними бухгалтерськими документами правомірності формування доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, також позивачем завищені витрати на збут, оскільки такі повинні відшкодовуватись дистриб'ютором, а тому не можуть вважатись витратами, що використовуються у господарській діяльності позивача, крім того, Товариство неналежно проводило облік покупців, які отримали гарантійну заміну товарів або послуг з гарантійного ремонту (обслуговування), у зв'язку з чим, у Товариства відсутнє право на формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за такими господарськими операціями.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 06.12.2013 року № 66/22-40/36248920.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, пп. 14.1.36, пп.14.1.56, пп.14.1.202 п.14.1 ст. 14, пп. 135.4.1. п. 135.4, ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 1137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.4 п. 140.1 ст. 140, п. 141.1 ст. 141, п.150.1 ст. 150, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 756 935,00 грн., заниження податку на прибуток на загальну суму 1 029 625,00 грн. та заниження податку на додану вартість на суму 605 013,20 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано наступним:

- Товариством не було надано документи, що підтверджують проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, ціни товарів і обліку їх кількості та надано фіскальні чеки без зазначення конкретного найменування ціни товарів та їх кількості (зазначення лише, що це запчастини і на яку суму, або послуги, без зазначення які саме). Як наслідок контролюючий орган дійшов висновку про неможливість ідентифікувати надані до перевірки наряди - замовлення з проведеною оплатою;

- у товарно-транспортних накладних у графі вантаж здав не зазначено посада, прізвище, ім'я, по батькові, підпис, штамп вантажовідправника, у графі вантаж прийняв відсутня печатка перевізника, на не вказано кому із представників Товариства та за яким дорученням передано вантаж. У зв'язку з чим, контролюючий орган дійшов висновку, що надані до перевірки первинні документи, які підтверджують фактичне виконання послуг перевізником, оформлені з порушенням, а тому на підставі цих документів не можна формувати витрати;

- надані первинні документи не підтверджують фактичне використання у господарській діяльності позивача з метою одержання прибутку, відображених в бухгалтерському та податковому обліках, витрат на збут на загальну суму 1 417 660,00 грн.;

- не належне ведення обліку покупців, які отримали заміну товарів або послуг з ремонту (обслуговування), що призвело до порушення вимог пп. 140.1.4 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при формуванні втрат за такими операціями, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та позбавляє права платника податків на збільшення витрат. Також контролюючий орган зазначив і про неналежне ведення журналу обліку гарантійних ремонтів транспортних засобів відповідно до Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів.

На підставі акта перевірки, вказаних висновків відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 25.12.2013 року:

№0001202210/10064, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 756 935,00 грн.;

№0001182210/10062, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 1 164 905,75 грн., у тому числі за основним платежем 1 029 625,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 134 470,75 грн.;

№0001192210/10063, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 732 621,20 грн., у тому числі за основним платежем 605 013,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 127 608,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень - рішень, відповідачем прийнято рішення від 28.02.2014 року №5104/10/13-01-10-08-05/289, яким податкове повідомлення-рішення від 25.12.2013 року №0001192210/10063 скасовано у частині 25 434,26 грн. основного платежу, та застосовано штрафну (фінансову) санкцію 1,00 грн., а в іншій частині - залишено без змін.

За результатами адміністративного оскарження контролюючим органом також прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.03.2014 року

№0001102201/4016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 707 186,94 грн., у тому числі основний платіж - 579 578,94 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 127 608,00 грн.;

№0001112201/4017, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 25 434,26 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1,00 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Так, контролюючий орган вказує на заниження позивачем доходів які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують проведення розрахункових операцій через РРО, з використанням режиму попереднього програмування найменування, ціни товарів та обліку їх кількості.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що звіти касира містять всі необхідні реквізити, відповідно до вимог податкового законодавства, зокрема назви покупців, номер замовлення, ціну, фіскальні чеки підтверджують оплату з використанням РРО повної суми товарів і послуг по кожному окремому наряду-замовлення, у кожному наряді замовлення ідентифікуються окремо інформація по покупцю, по запчастинах та роботах (назва, кількість, одиниця виміру, ціна і сума), також, в касовому чеку ідентифікується окремим рядком вартість запчастин, вартість робіт, загальна сума запчастин та робіт, та в кожному чеку зазначено номер наряду-замовлення відповідно до якого здійснювалася оплата.

Також фактичне здійснення вказаних господарських операцій Товариством підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, наряд-замовлення, журнали-ордери по рахунках 361,702,703,704, оборотні відомості за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, звіт про фінансові результати за період з 01.04.2011 року по 31.12.2011 року, а реалізовані товари (роботи, послуги) Товариством в бухгалтерському обліку відображено проводками Дт 361 (розрахунки з покупцями та замовниками) Кт 702 (дохід від реалізації товарів) та КТ 703 (дохід від реалізації робіт, послуг). Також, оплату від покупців відображено проводками Дт 303 (каса в національній валюті) та Кт 361 (розрахунки з покупцями та замовниками).

Таким чином, вищезазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, складеними відповідно до вимог податкового законодавства, що спростовує доводи контролюючого органу щодо протиправності формування позивачем витрат та податкового кредиту, посилаючись на те, що надані позивачем документи не дають змогу встановити якісні та кількісні показники вказаних господарських операцій у повній мірі.

Щодо завищення, на переконання контролюючого органу, позивачем витрат на суму 178 333,00 грн., сформованих на підставі первинних документів оформлених неналежним чином, у зв'язку з чим, у позивача відсутні підстави для формування витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, перевезення придбаних автомобілів для позивача здійснювала компанія перевізник ТОВ Н-Транс , на підставі договору від 01.02.2011 року №100016.

Судами попередніх інстанцій досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне придбання послуг з перевезення, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів (партнерська угода, дилерська угода, акти здачі прийняття робіт, товарно-транспортні накладні, прихідні та видаткові накладні, акти приймання-передачі автомобілів, рахунки, довіреності, платіжні документи).

Як вже зазначалось вище деякі помилки чи неточності у оформленні первинних документів, не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, крім того певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Відтак, попередніми судовими інстанціями обґрунтовано не взято до уваги посилання контролюючого органу на відсутність певних реквізитів у товарно-транспортних накладних, оскільки дана обставина не може впливати на правомірність формування позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість за господарськими операціями, які фактично відбулись.

Крім того серед обов'язкових реквізитів первинного документа не передбачено відображення інформації про довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей, а тому доводи контролюючого органу, що у товарно - транспортній накладній відсутня інформація про номер та дату довіреності є безпідставними.

Щодо твердження контролюючого органу відносно завищення позивачем витрат, пов'язаних з просуванням товару (кошти від дистриб'ютора щодо відшкодування витрат по просуванню товару) суд зазначає наступне.

Так, у відповідності до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

До інших витрат відносяться витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є офіційним незалежним дилером з продажу автомобілів Маzda у Львові та Львівській області, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії угоди від 01.02.2009 року №MZ-01/09-P, дилерської угоди від 01.01.2010 року №MZ-05/10, предметом яких є здійснення та організація протягом визначеного строку просування та збут автомобілів Маzda на території Львівської області.

Разом з тим, у вказаній угоді не передбачено обов'язку дистриб'ютора покривати збитки понесені дилером, у зв'язку з провадженням господарської діяльності, всі понесені витрати на збут, в тому числі на рекламу. Більше того, вказаним договором передбачено обов'язок дилера щодо просування та збуту продуктів марки Маzda, розробку та реалізацію маркетингових і рекламних заходів за власний рахунок, із визначенням мінімальної вартості витрат на рекламу, мінімальної кількості площин зовнішньої реклами тощо, які позивач зобов'язаний використовувати щомісячно, обов'язково використовуючи при цьому захищені знаки для товарів та послуг Маzda, поряд із власними знаками ідентифікації.

Нарахування дилерської винагороди за просування автомобілів Маzda на ринку України, за виконання планових показників з продажу, за показники якісної роботи персоналу дилерського підприємства та інша винагорода розраховується та виплачується дистриб'ютором на власний розсуд, що прямо передбачено додатком №3 до дилерської угоди.

Однак, у вказаній угоді не передбачено обов'язку дистриб'ютора покривати збитки понесені дилером у зв'язку з провадженням господарської діяльності, всі понесені витрати на збут, в тому числі на рекламу.

Всі первинні документи, на підставі яких формується склад витрат по рахунку 93, позивачем було надано під час перевірки. До оформлення документів, як і до складу витрат, що відображені позивачем на 93 рахунку, зауважень зі сторони відповідача не надходило. Факт ненадання будь-яких первинних документів відсутній, не зазначено про це і в акті перевірки. Згідно з розшифровкою витрат на збут за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, основну частину витрат на збут складають витрати, пов'язані з оплатою праці працівників збутових підрозділів та податків на заробітну плату (851806,00 грн.), витрати по оренді приміщення та обладнання (395675,00 грн.), витрати, пов'язані з рекламою (400806,00 грн.), охоронні послуги (84172,00 грн.), витрати зі страхування автомобілів (67349,00 грн.), комунальні послуги (72658,00 грн.), амортизація необоротних активів (76268,00 грн.) і інші витрати (92640,00 грн.).

Всі вказані витрати відповідно до пп. 138.10.3. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг та відносяться до складу витрат на збут. Крім того, відшкодування зазначених витрат позивачу зі сторони ДП Авто Інтернешнл не задекларовано ніякими угодами.

Відтак, викладене свідчить про правомірність віднесення позивачем до складу витрат, витрати на збут, що включають в себе витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг) та витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування, а контролюючий орган неправомірно використовував показник витрати на збут при розрахунку суми перевищення витрат, пов'язані з просуванням товару, відображених в декларації платника, з отриманими коштами від дистриб'ютора.

Також, доводи контролюючого органу щодо завищення позивачем витрат на суму 1 200 102,00 грн., у зв'язку з неналежним введенням обліку покупців, які отримали заміну товарів або послуг з ремонту (обслуговування), спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами щодо здійснення позивачем безоплатного усунення недоліків товару, а не заміни товару (транспортного засобу), що не передбачає обов'язкового ведення обліку операцій в кількісному та вартісному виразі шляхом заповнення граф 5, 6 та 7 Книги обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), що свідчить про належне ведення позивачем обліку покупців відповідно до вимог податкового законодавства, що отримали заміну товарів або послуги з ремонту (обслуговування).

Щодо висновку контролюючого органу про завищення позивачем витрат у результаті включення до їх складу від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток попередніх періодів, які не підтверджені актом попередньої перевірки суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума від'ємного значення І кварталу 2011 року у розмірі 328 253,00 грн. задекларована позивачем на підставі уточнюючої декларації за І квартал 2011 року (квитанція №9009731329 від 31.10.2011 року), за період який уже був предметом перевірки контролюючого органу.

За змістом положень п. 50.3 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Зазначене свідчить про передбачене податковим законодавством право позивача на подання уточнюючого розрахунку вже після проведення перевірки, та яке кореспондується з повноваженнями контролюючого органу щодо проведення позапланової перевірки за відповідний період.

Відтак, оскільки положення статті 50 Податкового кодексу України не забороняють платнику податків подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, а контролюючому органу надають право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період, яким відповідач фактично не скористався, колегія суддів приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 25 грудня 2013 року №0001202210/10064.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи контролюючого органу щодо вчинення ним податкових правопорушень.

За змістом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

В.П. Юрченко