Рішення

від 18.10.2017 по справі 910/14679/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2017Справа №910/14679/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН"

про стягнення 3 605 301,83 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: Дудар Є.В. (за довіреність від 22.03.2017)

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 18.10.2017, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

30.08.2017 до канцелярії Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН" (надалі - відповідач) про стягнення 3 605 301,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/14679/17, розгляд справи призначено на 13.09.2017.

В судове засідання, призначене на 13.09.2017, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 13.09.2017, представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений був належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2017 розгляд справи було відкладено на 27.09.2017.

В судове засідання 27.09.2017 представники сторін не з'явились, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 розгляд справи було відкладено на 11.10.2017.

В судове засідання, призначене на 11.10.2017, представник позивача з'явився, надав пояснення по суті справи.

В судове засідання, призначене на 11.10.2017, представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений був належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 розгляд справи було відкладено до 18.10.2017.

У судове засідання 18.10.2017 представник позивача з'явився надав додаткові письмові пояснення по справі та підтримав позовні вимоги п повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 18.10.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" (далі -Позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН" (далі - відповідач, лізингоодержувач) був укладений Договір №UA45L-11-1 (далі - Договір), відповідно до умов п.2.1. якого, лізингодавець зобов'язується придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку №1 до Договору, і надати його лізингоодержувачу в тимчасове володіння й користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, вказаних у Договорі й Загальних Умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених Загальними Умовами.

Відповідно до п.3.2.1. Договору, в період з дня укладення Договору до моменту передачі предмета лізингу вартість предмета лізингу становить гривневий еквівалент складає 327 337,50 доларів США, що за максимальним курсом продажу долара США на Міжбанківській валютній біржі (за інформацією, розміщеною на веб-сайті http://www.udinform.com ) на час закриття торгів, станом на дату, яка передує даті укладення Договору складає 2 626 228,76 грн, в тому числі ПДВ - 437 704,79 грн

Згідно з п.4.4. Договору лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в розмірі, передбаченому додатком №3 до Договору, збільшеному відповідно до пункту 4.4 Договору, не пізніше кінцевої дати сплати лізингових платежів. За 5 банківських днів до кінцевої дати сплати лізингових платежів у відповідному періоді нарахування лізингодавець надсилає лізингоодержувачу рахунок-фактуру на вказану в Договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного.

Відповідно до п.6.1. Договору сторони погодили, що строк лізингу для цілей Договору становить 36 місяців.

Крім того, сторонами було підписано загальні умови договорів фінансового лізингу №UA45L-11 (далі - Загальні Умови), за умовами яких:

- лізингоодержувач сплачує лізингові платежі в розмірі, передбаченому відповідним Договором, збільшеному відповідно до пункту 14.4 Загальних Умов, не пізніше кінцевої дати сплати; кінцевою датою сплати для першого лізингового платежу після авансового платежу є: в разі, якщо передача предмета лізингу лізингодавцю відбулася з 1 по 15 число відповідного місяця - перше число місяця, наступного за місяцем відповідної дати передачі; в разі, якщо передача предмета лізингу лізингодавцю відбулася після 15 числа відповідного місяця - перше число другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі; за 5 банківських днів до кінцевої дати сплати у відповідному періоді нарахування лізингодавець надсилає лізингоодержувачу рахунок-фактуру на вказану у відповідному договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку; неотримання рахунку-фактури або несвоєчасне отримання рахунку-фактури не звільняє лізингоодержувача від зобов'язання зі сплати відповідного лізингового платежу у строки та у сумі, що встановлені відповідним Договором та вказаними в уточненому загальному графіку лізингових платежів (пункт 14.5 Загальних Умов);

- у випадку прострочення сплати будь-якого платежу лізингоодержувача, лізингоодержувач буде зобов'язаний сплатити лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з дати сплати, визначеної відповідним договором (з урахуванням Загальних Умов) і по дату фактичної сплати лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі (пункт 14.10 Загальних Умов);

- лізингодавець вправі відмовитися від виконання будь-якого договору й розірвати такий договір в односторонньому позасудовому порядку, у кожному з таких випадків:

• лізингоодержувач: не здійснив у строк, встановлений у відповідному договорі, сплату двох лізингових платежів підряд, або здійснив неповну сплату двох лізингових платежів підряд, або прострочив повністю або частково сплату одного лізингового платежу й не погасив заборгованість протягом 30 днів з дня, наступного за днем відповідної оплати, встановленого договором;

• стосовно лізингоодержувача було розпочате провадження у справі про банкрутство, здійснюється розпорядження майном боржника, санація, або була ініційована процедура ліквідації лізингоодержувача, або діяльність лізингоодержувача була припинена або призупинена, у тому числі внаслідок позбавлення лізингоодержувача права займатися діяльністю, що вимагає наявності ліцензії, якщо ця діяльність пов'язана з використанням відповідного предмета лізингу;

• лізингоодержувач порушив правила, встановлені пунктом 6.3 Загальних Умов та/або пунктом 22.1 Загальних Умов;

• лізингоодержувач порушив свої зобов'язання, передбачені пунктом 10 Загальних умов, стосовно відповідного предмета лізингу;

• запевнення й гарантії лізингоодержувача, зазначені в пункті 15.1 виявилися такими, що не відповідають дійсності, або перед укладенням відповідного договору лізингоодержувач надав лізингодавцю свідомо неправдиві відомості про свій економічний та/або фінансовий стан, або передав лізингодавцю статутні документи, що не відповідають дійсності та/або документи про державну реєстрацію лізингоодержувача;

• лізингоодержувач порушив свої зобов'язання, встановлені пунктом 15.2 Загальних Умов;

• лізингоодержувач не здійснив сплату авансового лізингового платежу за відповідним договором у строк, встановлений відповідним договором (з урахуванням Загальних Умов);

• лізингоодержувач не передав лізингодавцю в строк, встановлений пунктом 16.1 Загальних Умов, документи, перелік яких визначений пунктом 16.2 Загальних Умов і відповідним договором, або такі договори/угоди, передбачені пунктом 16.2 Загальних Умов і відповідним договором, припинили свою дію до закінчення терміну дії відповідного договору;

• будь-який з інших договорів, укладених лізингодавцем і лізингооднржувачем з підстав, передбачених пунктом 17.2;

• в інших випадках, передбачених законодавством, Загальними Умовами та/або відповідним договором (пункт 17.2 Загальних Умов);

- у випадку відмови лізингодавця від виконання договору згідно з пунктом 17.2 Загальних Умов, лізингодавець повідомить про це лізингоодержувача в письмовій формі; у зазначеному повідомленні лізингодавець зазначить відповідну підставу розірвання такого договору з переліку, наведеного в пункті 17.2 Загальних Умов, а також зажадає повернення предмета лізингу із вказівкою дати, місяця й способу повернення предмета лізингу, передбаченого таким договором; при цьому:

• предмет лізингу, передбачений договором, від виконання якого лізингоодержувач відмовляється згідно з пунктом 17.2 Загальних Умов, підлягає поверненню лізингодавцю відповідно до правил, визначених в пункті 18 Загальних умов; у тому числі, крім іншого, лізингоодержувач буде зобов'язаний забезпечити доступ представників лізингодавця до фактичного місця перебування предмета лізингу, включаючи службові й виробничі приміщення лізингоодержувача, з метою вилучення предмета лізингу, а також вчинити інші дії, передбачені пунктом 18 Загальних Умов;

• лізингоодержувач здійснює сплату лізингодавцю сум лізингових платежів за відповідним договором у повному обсязі до дати повернення відповідного предмета лізингу лізингодавцю; обов'язок лізингоодержувача по сплаті іншої частини лізингових платежів за таким договором припиняється починаючи з відповідної дати повернення; розрахунок лізингових платежів здійснюється з збільшенням/зменшенням процентів на відповідні коефіцієнти, які розраховуються в порядку, встановленому договором та пунктом 14.4 Загальних Умов;

• лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю збитки лізингодавця, спричинені відповідним порушенням лізингоодержувачем своїх зобов'язань, а також розірванням відповідного договору; при цьому в зазначені збитки буде включено, крім інших збитків, витрати лізингодавця на ремонт та комплектацію предмета лізингу до нормального робочого стану, включаючи всі витрати із заміни всіх непрацюючих чи значно зношених частин на нові (пункт 17.3 Загальних Умов);

- предмет лізингу, про повернення якого лізингодавець висунув вимогу згідно з пунктом 17.3 Загальних Умов, підлягає поверненню лізингодавцю лізингоодержувачем в строк, зазначений у такій вимозі лізингодавця; при цьому лізингоодержувач зобов'язаний також дотримуватись способу й місця повернення, зазначених у такій вимозі лізингодавця (пункт 18.2 Загальних Умов).

Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від Позивача - директором Шепелем А.В., який діяв на підставі статуту; від Відповідача - генеральним директором Хлюстіним Ю.М., який діяв на підставі статуту, та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено, не розірвано, не визнано недійсним.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, укладений учасниками процесу Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість з оплати лізингових платежів за період з липня 2014 по грудень 2014 у розмірі 719 439,40грн, а тому Позивач просить суд стягнути з Відповідача на свою користь основну заборгованість у розмірі 719 439,40 грн, пеню у розмірі 199 156,59 грн, 3% річних у розмірі 60 477, 08 грн, розірвати Договір та зобов'язати Відповідача повернути предмет лізингу.

Судом встановлено, що 23.12.2011 Позивач передав, а Відповідач прийняв бульдозер гусеничний Caterpillar D6R, серійний номер САТ00D6RCS6X00469, що підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 23.12.2011 №53, який підписано уповноваженими представники сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

В період з січня 2012 року по червень 2014 року Відповідач виконував свої обов'язки за Договором зі сплати лізингових платежів.

Матеріалами справи підтверджується, а Відповідачем не спростовано, що з липня 2014 року по грудень 2014 року Відповідач умови Договору зі сплати лізингових платежів не виконував.

При цьому, з урахуванням положень ч.1 ст.530, ст.762 Цивільного кодексу України та Графіку лізингових платежів, строк виконання зобов'язання по сплаті такої заборгованості станом на момент розгляду справи по суті настав.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача лізингових платежів за період з липня 2014 року по грудень 2014 року у розмірі 719 439,40грн на підставі Договору. Доказів її погашення суду не надано.

Як встановлено судом, 18.08.2017 Позивач надіслав Відповідачу повідомлення про порушення Договору від 17.08.2017 №709/08, в якому Позивач просив сплатити заборгованість у сумі 719 439,40 грн і 199 156,59 грн пені.

Надіслання вказаного повідомлення підтверджується наявними в матеріалах справи копією фіскального чека від 18.08.2017 №5250 і описом вкладення у цінний лист від 18.08.2017.

Відповідач відповіді на зазначене повідомлення не надіслав, доказів, що підтверджують сплату лізингових платежів суду не подав.

Відповідачем, обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН" заборгованості з оплати частини вартість предмета лізингу у розмірі 719 439,40 грн є правомірними та обґрунтованими.

Щодо заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені у розмірі 199 156,59 грн пені суд повідомляє наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 14.10 Загальних Умов передбачено, що у випадку прострочення сплати будь-якого платежу лізингоодержувача, лізингоодержувач буде зобов'язаний сплатити лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з дати сплати, визначеної відповідним договором (з урахуванням Загальних Умов) і по дату фактичної сплати лізингоодержувачем простроченої суми у повному обсязі.

Судом здійснено власний перерахунок суми пені та періоди її нарахування, та встановлено, що Позивачем вірно визначений розмір вказаного показника, а тому позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 199 156,59 грн підлягають задоволенню.

Що до заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 60 477,08 грн, суд зазначає таке.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено власний перерахунок суми 3% та періоди її нарахування, та встановлено, що Позивачем вірно визначений розмір вказаного показника, а тому позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% в розмірі 60 477,08 грн підлягають задоволенню.

Щодо заявлених Позивачем вимог про розірвання Договору та зобов'язання Відповідача повернути предмет лізингу, суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що внаслідок істотного порушення Відповідачем умов Договору в частині сплати лізингових платежів, існують підстави для розірвання Договору в порядку ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, а також витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН" бульдозер гусеничний Caterpillar D6R, серійний номер САТ00D6RCS6X00469, переданих йому згідно умов Договору, згідно з положеннями ст.ст. 317, 387 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Частиною 2 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права Позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

З огляду на абсолютність права власності власнику надається багато прийомів, способів та засобів захисту свого права.

Одним із таких засобів є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Зокрема, стаття 387 Цивільного кодексу України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Разом з тим спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

У разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Згідно з правовою позицією Верхового Суду України, викладеною у постанові від 16.09.2015 у справі №6-1203цс15, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Таким чином, застосування приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України можливе виключно у випадку відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин.

В той же час, спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошових зобов'язань за Договором, згідно умов якого Позивачем було передано спірний предмет лізингу (бульдозер гусеничний Caterpillar D6R, серійний номер САТ00D6RCS6X00469).

Тобто, майно, вимогу про витребування якого заявлено Позивачем, було набуто Відповідачем в договірних правовідносинах, а відтак в даному випадку є неправомірним застосовування положення ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

З аналогічних підстав Вищим господарським судом України було винесено постанову від 20.10.2015р. у справі №908/2271/15-г та аналогічна правова позиція також міститься у постанові Вищого господарського суду України від 25.04.2017 у справі №910/8397/16.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН" предмет лізингу - бульдозер гусеничний Caterpillar D6R, серійний номер САТ00D6RCS6X00469 задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги Позивача про розірвання Договору суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зазначеною правовою нормою законодавець поділяє підстави для розірвання договору у судовому порядку на законні та договірні. Так, підставами для розірвання договору, що випливають зі змісту закону є істотне порушення договору винною стороною та інші випадки, передбачені законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України).

Отже, приписи ст.651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. у справі №5002-21/2895-2012 та від 18.04.2013 р. у справі №5023/4499/12.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач вказує на те, що внаслідок несплати Відповідачем лізингових платежів, існують підстави для розірвання Договору, як істотне порушення Договору.

Разом з тим, як зазначалося вище, приписи статті 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Всупереч положенням статті 33 Господарського процесуального кодексу України жодної обставини, яка б вказувала на настання для Позивача певних негативних наслідків у зв'язку з порушенням Відповідачем визначених Договором строків сплати лізингових платежів, Позивачем у позовній заяві не зазначено та не доведено протягом вирішення даного спору.

Отже, викладене дає підстави для висновку, що несплата або несвоєчасна сплата лізингових платежів за Договором, з урахуванням задоволення вимог про стягнення заборгованості, пені та 3 %річних, не є достатньою підставою для розірвання спірного Договору.

А тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" про розірвання Договору фінансового лізингу від 02.12.2011 №UA45L-11-01 задоволенню не підлягають.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені Позивачем вимоги про стягнення основної заборгованість у розмірі 719 439,40 грн, пені у розмірі 199 156,59 грн, 3% річних у розмірі 60 477, 08 грн, розірвання Договору та зобов'язання Відповідача повернути предмет лізингу підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ-ЮКРЕЙН" (02100, м.Київ, вул. Бажова, 9, офіс 30; ідентифікаційний код 33846345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" (03022, м.Київ, вул. Васильківська, 34; ідентифікаційний код 35431993) основну заборгованість у розмірі 719 439 (сімсот дев'ятнадцять тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн 40 коп., пені у розмірі 199 156 (сто дев'яносто дев'ять тисяч сто п'ятдесят шість ) грн 59 коп., 3% річних у розмірі 60 477 (шістдесят тисяч чотириста сімдесят сім) грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 14 686,10 грн.

3. В іншій частині в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.10.2017 р.

Суддя М.О. Лиськов