Постанова

від 10.10.2017 по справі 910/8398/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2017 р. Справа№ 910/8398/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Куксова В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.06.2017р. у справі № 910/8398/17 ( суддя С.М. Мудрий)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мазрезерв"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС"

про стягнення 168 837,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мазрезерв" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" про стягнення 168 837,77 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. у справі № 910/8398/17 позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мазрезерв" заборгованість в розмірі 158 461 грн. 75 коп., 3% річних в розмірі 751 грн. 04 коп., індекс інфляції в розмірі 2 732 грн.. 86 коп., пеня в розмірі 6 892 грн. 12 коп. та судовий збір в розмірі 2 532 грн. 57 коп.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати частково, змінити суму основного боргу, яка складає 151 207,66 грн., а не 158 461, 75 грн. посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального і матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України не витребував від позивача інформацію щодо підстав виникнення заборгованості у розмірі 51 160,49 грн.

Крім того, апелянт посилається на те, що за його даними у період з 01.07.2014 р. по 31.12.2016 р. його заборгованість перед позивачем становить 43 726,60 грн., а не 51 160,49 грн., як зазначено в оскаржуваному рішенні. А відтак, на переконання апелянта, основна сума боргу становить не 158 461,75 грн., а 151 027,66 грн., у зв'язку з чим просить рішення місцевого суду скасувати частково.

В судове засідання представники сторін не з явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представник позивача не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, враховуючи строки розгляду справи, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 03.10.2017 року за відсутності представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія встановила наступне.

17.06.2014 р. між ТОВ "Мазрезерв" та ТОВ "Логістик МТС" укладено договір поставки № МР-309, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передавати покупцю у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати запасні частини до транспортних засобів в асортименті, кількості та за ціною , яка узгоджується сторонами в заявках на кожну партію товару.

Відповідно до п. 1 ст. 693 ЦК України договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Згідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що загальна вартість договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними та/або рахунками та/або специфікаціями та/або додатковими угодами.

Найменування, асортимент і ціна на товар постачальника встановлені у відповідних прайс-листах постачальника або в інших документах постачальника, що надаються завчасно покупцю для здійснення покупцем письмових заявок, які є невід'ємною частиною цього договору (п.2.3.).

Відповідно до п. 2.3. договору ціна за одиницю товару та ціна партії товару зазначаються у видаткових накладних на товар та/або специфікаціях та/або додаткових угодах.

До ціни товару включено: вартість доставки товару на адресу, зазначену покупцем (якщо поставка здійснюється на зазначених умовах); вартість тари (упаковки) товару; всі державні українські (місцеві) податки, збори, мито; всі інші збори; витрати на виконання митних формальностей щодо товару, які підлягають оплаті при ввезені товару в Україну.

Згідно з п. 3.1. договору загальна кількість товару для поставки за цим договором не обмежена. Постачальник зобов'язується поставити товар покупцю на підставі заявки останнього протягом 3 днів з моменту отримання відповідної заявки від покупця.

Відповідно до п. 3.2. договору заявка покупця на поставку товару складається письмово та містить інформацію про асортимент на конкретну поставку товару, кількість, дату і час, адресу доставки або видачі та інші умови поставки товару і направляються постачальнику (його представнику) факсом або електронною поштою. Сторони домовились, що постачальник в кожному випадку отримання замовлення від покупця, підтверджує його отримання шляхом надіслання відповіді на електронну адресу покупця (представника покупця) (або по факсу).

Пунктом 3.4. визначено, що одночасно з передачею товару постачальник зобов'язаний надати покупцю накладну на товар, податкову накладну та документ, що підтверджує якість і гарантійні зобов'язання заводу-виробника товару, якщо такі гарантійні зобов'язання є (у випадку, якщо останні відсутні, то на поставлений товар розповсюджуються гарантійні зобов'язання постачальника, передбачені п. 4.4. договору).

Позивачем виставлені рахунки на оплату:

№ 14 від 03.01.2017 р. на суму 57 405,60 грн. з ПДВ;

№ 135 від 11.01.2017 р. на суму 11 120,70 грн. з ПДВ;

№ 201 від 16.01.2017 р. на суму 20 200,00 грн. з ПДВ;

№ 242 від 18.01.2017 р. на суму 10 800,00 грн. з ПДВ;

№ 514 від 01.02.2017 р. на суму 555,96 грн. з ПДВ;

№ 443 від 26.01.2017 р. на суму 4 680,00 грн. з ПДВ;

№ 516 від 31.01.2017 р. на суму 1791,00 грн. з ПДВ;

№ 517 від 31.01.2017 р. на суму 4 788,00 грн. з ПДВ;

№ 670 від 07.02.2017 р. на суму 16 760,00 грн. з ПДВ.

На виконання умов договору уповноваженими особами сторін була підписана видаткові накладні:

№ 19 від 04.01.2017 р. на суму 57 405,60 грн. з ПДВ;

№ 159 від 12.01.2017 р. на суму 11 120,70 грн. з ПДВ;

№ 241 від 17.01.2017 р. на суму 20 200,00 грн. з ПДВ;

№ 357 від 24.01.2017 р. на суму 10 800,00 грн. з ПДВ;

№ 523 від 01.02.2017 р. на суму 555,96 грн. з ПДВ;

№ 524 від 01.02.2017 р. на суму 4 680,00 грн. з ПДВ;

№ 556 від 02.02.2017 р. на суму 1791,00 грн. з ПДВ;

№ 557 від 02.02.2017 р. на суму 4 788,00 грн. з ПДВ;

№ 657 від 07.02.2017 р. на суму 16 760,00 грн. з ПДВ., загальна сума поставки склала 128 101,26 грн.

Відповідно до п. 2.4. договору розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 14 календарних днів з моменту фактичного отримання товару на підставі рахунків постачальника. Оплата здійснюється шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у розділі 9 цього договору.

Відповідач частково виконав умови договору та сплатив 20 800,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № ЛМ-0001030 від 10.02.2017 р. на суму 10 000,00 грн. з ПДВ (часткова оплата рахунку № 201 від 16.01.2017 р.), платіжним дорученням № ЛМ-0001118 від 15.02.2017 р. на суму 10 800,00 грн. з ПДВ грн. (повна оплата рахунку № 242 від 18.01.2017 р.).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за перший квартал 2017 р. складає 107 301,26 грн.

Крім того, позивач зазначив, що у період з 01.07.2014 р. по 31.12.2016 р. ТОВ "Мазрезерв" поставило ТОВ "Логістик МТС" товару на загальну суму 6 690 200,63 грн.

Відповідач перерахував грошові кошти в розмірі 6 639 040,14 грн, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку ТОВ "МАЗРЕЗЕРВ" за період з 01.07.2014 р. по 31.12.2016 р.

Станом на 31.12.2016 р. кінцеве сальдо становить 51 160,49 грн.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 р. по 14.04.2017 р., підписаний представниками сторін та скріплений печаткою сторін, видно, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 158 461,75 грн.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки № МР-309 від 17.06.2014 р. у відповідача перед позивачем в сумі 158 461,75 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а також те, що сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків з 01.01.2017 р. по 14.04.2017 р., відповідно до якого за договором дебет становить 158 461,75 грн., тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 751,04 грн. та індекс інфляції в розмірі 2 732,86 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 2 732,86 грн. та 3% річних в розмірі 751,04 грн. підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 6 892,12 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору винна сторона несе відповідальність згідно з законодавством України.

Згідно з п. 5.2. договору у випадку прострочення оплати товару понад 7 робочих днів постачальник вправі нарахувати покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Суд погоджується з виновками місцевого суд стосовно того, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 6 892,12 грн. за період з 28.01.2017 по 03.03.2017 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стосовно доводів викладених в апеляційній скарзі слід зазначити наступне, той факт, що станом на 31.12.2016 р. відповідач мав заборгованість перед позивачем у розмірі 51 160 грн. 49 коп., а не 43 726,60 грн., підтверджується також наявним у справі актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 р. по 14.04.2017 р., підписаним відповідачем без будь-яких зауважень.

Так, із акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 р. по 14.04.2017 р., який підписаний представниками сторін та скріплений печаткою сторін, видно, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 158 461,75 грн., а не 151 027,66 грн.

Слід зазначити, що на слухання справи судом першої інстанції 19.06.2017 року представник відповідача не з'явився, заперечення на позовну заяву суду не надав і основну суму боргу в розмірі 158 461,75 грн. жодним чином не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки № МР-309 від 17.06.2014 р. у відповідача перед позивачем в сумі 158 461,75 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а також те, що сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків з 01.01.2017 р. по 14.04.2017 р., відповідно до якого за договором дебет становить 158 461,75 грн.

Стверджуючи у скарзі про те, що сума основного брогу була визначена судом неправильно та безпідставно, відповідач, між тим, не наводить жодних доводів, з яких наявний у справі та підписаний ним же Акт звірки взаєморозрахунків сторін станом на 14.04.2017 р. не можна вважати належним доказом на підтвердження наявності у нього заборгованості перед позивачем в розмірі 158 461,75 грн:

За таких умов, твердження апелянта про те, що сума основного боргу становить не 158 461,75 грн., а 151 027,66 грн., є таким, що не відповідає дійсності та спростовується зібраними у справі доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують правильності висновків місцевого суду та не можуть бути підставами для скасування рішення суду.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню

Керуючись ст. 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. у справі № 910/8398/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. у справі № 910/8398/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/8398/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Куксов