Постанова

від 19.10.2017 по справі 924/1128/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2017 р. Справа № 924/1128/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Бучинська Г.Б. ,

судді Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Дика А.І.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 27.03.2017р.

відповідача - ОСОБА_2 довіреність б/н від 22.04.2016р.

від третьої особи - не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" на рішення господарського суду Хмельницької області від 18.05.2017 у справі № 924/1128/16

за позовом Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

про стягнення 2 364 592,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

22.11.2016 року приватне торгово-виробниче підприємство ''Електропостачзбут'' звернулось до господарського суду Хмельницької області з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 197857,68 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання .

03.01.2017 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог посилаючись на те, що відповідач частково погасив заборгованістьв сумі 19052,89 грн. лише 13.03.2014 року платіжним дорученням №174 та повністю 02.04.2014 року платіжним дорученням № 209 на суму 1203450,71 грн., просив суд стягнути з останнього 2364592,97 грн інфляційних втрат за період з 19.03.2002 року по 13.03.2014 року, яка була розцінена судом як заява про збільшення розміру позовних вимог, задоволена та прийнята до розгляду .

Позовні вимоги обгрунтовувалися посиланнями на ст.ст. 11, 16, 207, 509, 530, 610, 612, 614, 625, 629, 638, 712 ЦК Украіни та статтю 180 ГК Украіни.

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав посилаючись на відсутність грошових зобов'язань з позивачем, окремо заявив клопотання №45-268 від 13.03.2017р. про застосування строків позовноі давності у цій справі, в якій він наголошує, що строк позовної давності вимог про стягнення інфляційних втрат за періоди до 22.11.2013 р. минув, оскільки порушене право підлягає захисту в межах трирічного строку в зворотному порядку від дати звернення до суду із позовом, а саме з 22.11.2013р. по 22.11.2016 року.

Рішенням господарського суду Хмельницькоі області від 18.05.2017 року у позові приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення 2 364 592,97 грн. відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Обгрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на те, що при вирішенні зазначеного спору судом не було належним чином встановлено, якими саме були зобов'язання між позивачем та відповідачем на момент укладанняч договору № 1121 від 30.12.1998 року, на момент прийняття рішення господарським судом міста Києва по справі № 5/507, та коли саме виникло грошове зобов'язання між сторонами. Місцевим судом не було досліджено та проаналізовано належним чином усіх норм чинного законодавства та судової практики.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Окремо подав заяви від 26.09.2017 року про відвід головуючого судді зі справи № 924/1128/16; від 27.09.2017 року про залишення апеляційної скарги без розгляду; від 18.10.2017 року про зобов'язання позивача сплатити судовий збір за розгляд апеляційної скарги; від 18.10.2017 року про залишення апеляційноі скарги без розгляду; від 18.10.2017 року про визнання явки обов'язкової директора ПТВП ''Електропостачзбут'' тощо. Зазначені заяви колегією суддів не задоволені, як необгрунтовані та спростовані доказами зібраними в матеріалах справи.

Третя особа - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України у письмовому поясненні від 17.10.2017 року на апеляційну скаргу зазначає, що статтею 265 ЦК України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дїя поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення. При цьому частина 5 статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстави для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами делікатних, а не зобов'язальних правовідносин тощо. Просить суд залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник позивача та відповідача підтримали свої доводи та заперечення викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.12.1998р. між Національною атомною енергогенеруючою компанією "Енергоатом" (відокремлений підрозділ Хмельницька атомна електростанція) - покупець та Приватним торгово-виробничим підприємством "Електропостачбуд" - продавець укладено договір купівлі-продажу №1121, згідно умов якого продавець продає і зобов'язується передати покупцю, а покупець купує та зобов'язується прийняти і оплатити товарно-матеріальні цінності в кількості, по якості і цінах, вказаних в специфікаціях № 1 і 2, які являються невід'ємною частиною договору (п. 1.1 договору).

Згідно п. 3.1. договору загальна сума договору складає 4 163 376 грн.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що порядок, умови та строки оплати продукції, що купується по даному договору, сторони погодили додатково, в додатковому погодженні, яке є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди до договору № 1121 від 30.12.1998р. покупець проводить оплату товарно-матеріальних цінностей по даному договору шляхом видачі гарантійного листа на адресу НЕК України про прийняття простих векселей ВП НАЕК "Енергоатом" і надання продавцю по його заявці-реєстру право отримання від НЕК України на суму 4 163 376 грн. вказаних в гарантійному листі простих векселів підприємств-боржників за використану електроенергію, забезпечення їх проходження у встановленому порядку, пред'явлення цих векселів до оплати підприємствам-споживачам.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2001р. у справі № 5/507 за позовом Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" до Хмельницької атомної електростанції ДП НАЕК "Енергоатом" про стягнення 2 630 499,87 грн., з яких 1 878 286,32 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу від 30.12.1998р., 724 425,32 грн. інфляційних втрат, 27 788,34 грн. річних, визнано недійсним п. 2 додаткової угоди до договору №1121 від 30.12.1998р. та стягнуто з відповідача на користь позивача 1 878 286,32 грн. основного боргу. 04.04.2002р. на виконання вказаного рішення видано наказ.

Відділом Державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції на виконання наказу господарського суду міста Києва від 04.04.2002р. у справі №5/507 стягнуто з ДП НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "Хмельницька АЕС" на користь ПТВП "Електропостачзбут" 19 062,89 грн. і 1 203 450,71 грн., платіжні доручення №174 від 13.03.2014р. і №209 від 02.04.2014р.

22.11.2016р. позивач звернувся до суду із позовом та просить стягнути із відповідача 2 364 592,97 грн. інфляційних нарахувань за період з 19.03.2002 року по 13.03.2014 року з у зв'язку із тим, що останній протиправно, всупереч рішення господарського суду міста Києва та умов договору №1121 від 30.12.1998р. не здійснював розрахунків із позивачем, чим йому було завдано значних збитків внаслідок знецінення цих коштів через інфляцію, курсові зміни.

Колегія апеляційного господарського суду зауважує, що укладений між відповідачем та позивачем договір за своєю правовою природою є договором купівлі- продажу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно ст.ст. 629, 655 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, згідно договору № 1121 від 30.12.1998р. продавець (позивач) продає і зобов'язується передати покупцю (відповідачу), а покупець купує та зобов'язується прийняти і оплатити товарно-матеріальні цінності в кількості, по якості і цінах, вказаних в специфікаціях №1 і 2, які являються невід'ємною частиною договору.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З матеріалів справи вбачається і не заперечується представниками сторін, що фактичне виконання судового рішення від 04.04.2002р. у справі №5/507 про стягнення боргу відбулося - 13.03.2014 року та 02.04.2014 року, що підтверджується платіжними дорученнями №174 від 13.03.2014р. на суму 19 062,89 грн. і №209 від 02.04.2014р. на суму 1 203 450, 71 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки внаслідок невиконання грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням , то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. До цих правовідносин застосовується загальний строк позовної давності - три роки. При цьому позовна давність обчислюється та застосовується для кожної вимоги окремо. Аналогічні положення містяться у постановах Верховного суду Українм від 18.05.2016 р. у справі № 6-474 цс16, від 19.10.2015 р. у справі № 6-2129 цс16 .

Враховуючи, що позивач звернувся зі стягненням інфляційних та річних за період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи даний період, визначений позивачем, заявлений в межах строку позовної давності, чи з його пропуском.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (п.п. 3.4., 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду), у зв'язку з чим суд визначив, що позивач звернувся з позовом - 22.11.2016р. (а.с.2 ).

А тому, періодом нарахування інфляційних та річних в межах трирічного строку позовної давності в зворотньому порядку та за правилами ст. 625 ЦК України слід вважати від дати звернення до суду із позовом по день оплати заборгованності, зокрема з 22.11.2013р. по 12.03.2014р. (13.03.2014 р.- день здійснення оплати і не враховується) та з 22.11.2013 р. по 01.04.2014 р.(02.04.2014 р.-день здійснення оплати і не враховується).

Колегією суддів не беруться до уваги ствердження відповідача, що зобов'язання, які виникли за договором № 1121 від 30.12.1998 р., діяли до моменту їх припинення у зв'язку із виконанням у червні 2013 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та відсутність грошового зобов'язання за цими відносинами, посилаючись на таке.

Так, 11.02.2014 року під час розгляду господарським судом м.Київ справи № 5/507 заяви ДП Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Хмельницька атомна електрична станція про визнання наказу господарського суду міста Києва від 04.04.2002 р. № 5/507 таким, що не підлягає виконанню на суму 1 565 559,33 грн. встановлено, що останнім належними та допустимими доказами не доведено, що в даному випадку має місце зарахування грошового боргу проти грошового, а відповідно що вимоги сторін є однорідними, проте як за Договором купівлі-продажу № 1121 від 30.12.1998 р. у відповідача виник борг перед позивачем саме у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання.

Таким чином, у зв'язку з ненаданням доказів існування у боргу в сумі 1 222 513, 60 грн. станом на 04.06.2013 р., а також з огляду на те, що заявник не довів однорідність вимог між сторонами, суд не вбачає підстав для висновку, що зобов'язання зі сплати боргу, що виступив предметом спору у даній справі, припинилось на суму 1 222 513,60 грн.

Ухвалою від 11.02.2014 року господарський суд м.Київ відмовив у задоволенні заяви ДП Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Хмельницька атомна електрична станція про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу господарського суду міста Києва від 04.04.2002 р. у справі № 5/507.

Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України від 02.03.2016 року № 6-2491цс15 не звернув уваги на те, що вона не стосується даної справи, оскільки не пов'язана з виникненням грошового зобов'язання до винесення судового рішення та стосується інших правовідносин (передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22.03.2017 року.

Натомість, суд першої інстанції посилається на те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Водночас судом не з'ясовано: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Господарський суд Хмельницької області під час розгляду справи не встановив, якими саме були зобов'язання між позивачем і відповідачем на момент укладання договору № 1121 від 30.12.1998 року, на момент прийняття Господарським судом міста Києва рішення по справі № 5/507, та коли саме виникло грошове зобов'язання між сторонами .

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних встановив, що їх розмір становить відповідно 248,81 грн. (за період 22.11.13р. по 12.03.14р.) та 42528,99 грн. (за період 22.11.2013 р. по 01.04.2014 р.), отже 3% річних та інфляційні підлягають задоволенню у розмірі 42777,80 грн. (розрахунок додається).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, документально обґрунтованими, доведеними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні 42777,80 грн.

Судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105, ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" задоволити частково.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 18.05.2017 у справі № 924/1128/16 скасувати в частині відмови у стягненні 42777,80 грн. інфляційних нарахувань, в решті - залишити без змін. Викласти резолютивну частину в такій редакції:

"Позов задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3 код 24584661) на користь Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" (31345, АДРЕСА_1, код 22767966) 42777,80 грн. інфляційних нарахувань. В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3 код 24584661) на користь Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" (31345, АДРЕСА_1, код 22767966) 641,66 грн. судового збору за подання позовної заяви".

Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3 код 24584661) на користь Приватного торгово-виробничого підприємства "Електропостачзбут" (31345, АДРЕСА_1, код 22767966) 705,83 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Хмельницької області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Павлюк І. Ю.