Постанова

від 23.10.2017 по справі 910/13970/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2017 року Справа № 910/13970/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Нєсвєтової Н.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 15.03.2017 р. (суддя Літвінова М.Є.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. (судді: Власов Ю.Л., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі№910/13970/16 господарського суду міста Києва за позовомПриватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод" до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум"; 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" третя особа:Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 простягнення 4 442 854 грн. 57 коп. за участю представників: від позивача Феленко С.О., довіреність №6 від 04.09.2017 р. від відповідача 1 Сідлецька С.О., довіреність №5 від 10.01.2017 р. від відповідача 2 Гуровська О.В., довіреність №66 від 12.05.2017 р. від третьої особине з'явились

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" 4 437 854 грн. 57 коп. заборгованості за договором постачання, а також стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - відповідач 2) 5 000 грн. 00 коп. заборгованості, забезпеченої порукою.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач 1 не виконав зобов'язання з оплати поставленого йому товару за договором про постачання товару №2015/26/1 від 31.08.2015 р., внаслідок чого у позивача виникло право вимагати від відповідача 1 (боржника) сплати вказаної заборгованості в повному обсязі та вимагати від відповідача 2 (поручителя за договором поруки №2 від 20.07.2016 р.) сплати заборгованості в межах розміру відповідальності поручителя.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2017 р. у справі №910/13970/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р., позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 4 437 584 грн. 57 коп. основного боргу. Стягнуто солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 на користь позивача 5 000 грн. 00 коп. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Приймаючи вказані рішення місцевий та апеляційний господарські суду виходили з того, що позивачем доведено факт здійснення поставки відповідачу 1 товару, визначеної вартості, а також факт не виконання останнім свого обов'язку з оплати даного товару.

Не погодившись з прийнятими попередніми судовими інстанціями судовими актами, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р., рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, заявлених до відповідача 1.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а також відсутністю повного і всебічного дослідження всіх обставин справи.

Так, скаржник стверджує, що укладеним між сторонами договором не передбачено строку оплати поставленого товару. При цьому, позивач не звертався до відповідача 1 з вимогою про оплату та не надсилав останньому рахунків на оплату.

Крім того, відповідач 1 вважає, що у нього відсутні зобов'язання за певними видатковими накладними, оскільки товар за ними не поставлявся позивачем та не приймався відповідачем 1.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.09.2017 р. касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 23.10.2017 р.

В своїй касаційній скарзі відповідач 1 серед іншого просив суд зупинити виконання оскаржуваних судових актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 1 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

З огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

До початку судового розгляду представником відповідача 1 подано клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладення її розгляду. Вказане клопотання обґрунтовано неможливістю уповноваженого представника відповідача 1 прийняти участь в судовому засіданні.

В судове засідання 23.10.2017 р. з'явились представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в судовому засіданні це право, а не обов'язок сторін та зважаючи на явку представника відповідача 1 в судове засідання, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку про відхилення клопотання відповідача 1 про продовження строку та відкладення розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржуване рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 31.08.2015 р. позивач (постачальник) та відповідач 1 (покупець) уклали договір постачання товару №2015/26/1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар у порядку й на умовах, передбачених даним договором.

Ціна за одиницю товару встановлюється сторонами у специфікації. Загальна сума договору визначається загальною вартістю товару, що підлягає поставці у відповідності зі специфікаціями до даного договору. Оплата здійснюється у порядку та у строки, передбачені специфікацією.

Вказані умови погоджені сторонами та викладені в п.п. 4.1, 4.2, 4.4 договору постачання.

В матеріалах справи містяться досліджені попередніми судовими інстанціями додатки до договору: специфікації, в яких зазначено умови поставки та оплати товару.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, на виконання умов договору №2015/26/1 від 31.08.2015 р. позивач поставив відповідачу 1 товар.

При цьому, 21.12.2015 р. відповідач 1 повернув товар на суму 979 грн. 20 коп. В свою чергу, 26.10.2016 р. відповідач 1 частково оплатив отриманий ним товар, а саме: сплатив 839 596 грн. 23 коп.

Враховуючи заборгованість, що утворилась, позивач стверджує, що неодноразово звертався до відповідача 1 з вимогою підписати первинну документацію та сплатити борг за поставлений товар. Проте, відповідач 1 викладені в листах позивача вимоги не виконав.

Одночасно з цим, в процесі встановлення фактичних обставин справи господарські суди попередніх інстанцій з'ясували, що 20.07.2016 р. позивачем (кредитор) та відповідачем 2 (поручитель) укладено договір поруки №2, за умовами якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань відповідача 1 за договором постачання товару №2015/26/1 від 31.08.2015 р., включаючи можливу відповідальність за несвоєчасну оплату коштів, сплату пені, процентів та штрафів, передбачених договором постачання. Відповідальність відповідача 2 за зобов'язаннями відповідача 1 обмежується 5 000 грн. 00 коп.

З огляду на укладений договір поруки, листом від 21.07.2016 р. позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою перерахувати позивачу 5 000 грн. 00 коп. Вказаний лист відповідач 2 отримав 22.07.2016 р., однак, залишив без виконання.

Таким чином, предмет позову у справі №910/13970/16 складається з вимоги позивача до відповідача 1 про стягнення заборгованості за поставлений товар з вирахуванням 5 000 грн. 00 коп. та вимоги до відповідача 1 та відповідача 2 про солідарне стягнення 5 000 грн. 00 коп.

Правовідносини, що виникають з договорів поставки, регулюються приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, із застосуванням норм ст.ст. 655-711 вказаного кодексу, а також приписами ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України.

Так, в ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як роз'яснено в п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р., якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Керуючись наведеними правовими нормами, роз'ясненнями пленуму Вищого господарського суду України та умовами укладеного між сторонами договору (специфікацій до нього), попередні судові інстанції прийшли до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 на користь позивача 4 437 584 грн. 57 коп. заборгованості за поставлений товар, оскільки останнім підтверджено факт існування боргу в розмірі 4 442 584 грн. 57 коп. підписаними сторонами видатковими накладними, а також іншими належними та допустимими доказами (товаро-транспортними накладними, поясненнями третьої особи, даними податкової звітності).

Доведеність факту існування заборгованості у відповідному розмірі також стала підставою для солідарного стягнення з відповідачів 5 000 грн. 00 коп., тобто, боргу в межах ліміту відповідальності поручителя (ст.ст. 553, 554 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, здійснюючи касаційний перегляд рішень господарських судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що оскаржувані судові акти прийнято за відсутності повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.

Так, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, для вирішення спору у справі №910/13970/16 необхідно:

1) встановити обсяг та вартість товару, що підлягав поставці за договором №2015/26/1 від 31.08.2015 р., зокрема, відповідно підписаних до нього специфікацій;

2) визначити вартість фактично поставленого позивачем та прийнятого відповідачем 1 товару;

3) дослідити підстави на яких такий товар було поставлено, зважаючи на умови договору №2015/26/1 від 31.08.2015 р. та наявність інших господарських договорів між позивачем та відповідачем 1, а також можливість здійснення позадоговірної поставки.

Вказані обставини є істотними для надання належної правової оцінки правам та обв'язкам сторін у справі. Проте, попередніми судовими інстанціями вони встановлені не були.

В свою чергу, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

В п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Отже, зважаючи на те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не було в повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам не була надана належна юридична оцінка, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що оскаржувані судові акти підлягають скасуванню, а справу №910/13970/16 має бути передано до місцевого господарського суду з метою встановлення вказаних вище фактичних обставин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремсервіс-Оптімум" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 р. у справі №910/13970/16 скасувати.

Справу №910/13970/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Н.М. Нєсвєтова