Ухвала

від 25.10.2017 по справі 826/3656/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3656/16 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

25 жовтня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Бєлової Л.В.,

Парінова А.Б.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сервісний центр Кенвуд до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сервісний центр Кенвуд звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.11.2015 №0005142205 та №0005152205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ Техноцентрозапчастина , оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Сервісний центр Кенвуд з питань дотримання вимог податкового законодавства за фінансово - господарськими взаємовідносинами з ТОВ Техноцентрозапчастина за листопад 2014 року, за результатами якої складено Акт від 06.11.2015 №4854/26-56-22-05-04/38235012.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за листопад 2014 року на суму 244 339 грн., порушення п.п.14.1.27, п. 14.1 ст. 14, п. 138.2, п. 138.4 п. 138.6 ст. 138 п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014 рік на суму 224 863 грн.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2015 №0005142205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 305 424 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, у період перевірки ТОВ Сервісний центр Кенвуд здійснювало діяльність з установлення та монтажу машин і устаткування, виробництво комп'ютерів і периферійного устаткування, електромонтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, а саме: виробництво обладнання зв'язку, ремонт обладнання зв'язку.

В зв'язку з чим. 10.11.2014 між позивачем (покупець) та ТОВ Техноцентрозапчастина (продавець) укладено Договір поставки №10/11/1, відповідно умов якого Продавець зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передавати у власність покупця товар, а покупець приймає та оплачує цей товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що поставляється, його часткове співвідношення, а також вартість товару відображається у видаткових накладних ,актах приймання-передачі, специфікаціях, тощо. Згідно умов поставок, продавець приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар на умовах EXW (склад Постачальника) згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2010.

На підтвердження реальності вищеозначених господарських операцій позивачем було надано: а рахунки - фактури, видаткові та податкові накладні. банківські виписки.

Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім того, в ході судового розгляду справи представник позивача зазначив, що перелік документів, які необхідно надати до перевірки, повідомили працівники податкової, жодних інших документів ними затребувано не було.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів контрагент позивача мав Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Стосовно посилань апелянта як на підставу правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на маніпулювання ТОВ Техноцентрозапчастина податковою звітністю внаслідок дроблення податкових накладних на суми, менші ніж 10 000 грн., з метою ухилення від реєстрації в ЄРПН, колегія суддів зазначає наступне.

Суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з доведеності з боку податкового органу тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені податковим органом в Акті перевірки, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.

Доводи, покладені ДПІ в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваного рішення, на думку суду є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки ДПІ по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття спірного рішення.

Слід також зауважити, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Більше того, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, сум за спірними господарськими операціями, - з огляду на що погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 липня 2017 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 26 жовтня 2017 року.