Рішення

від 17.10.2017 по справі 910/13888/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2017Справа №910/13888/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Повне товариство "ЛОМБАРД "ПЕРЛИНА" Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ОСТАП" І КОМПАНІЯ"

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за договором)

від відповідача: Ільїнова І.В. (довіреність)

від третьої особи: Бреставицький І.Й. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" (відповідач) в якому просить суд:

визнати недійсним з моменту укладення Договір закладу, посвідчений 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824;

зобов'язати Публічне акціонерне товариство Банк "Контракт" повернути фізичній особі-підприємця ОСОБА_1 ювелірні вироби, передані за договором закладу посвідченим 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами кредитного договору банк не виконав взяті на себе зобов'язання та не виплатив позичальнику суму, на яку збільшилась 20.08.2014 кредитна лінія, в забезпечення повернення якої позивачем були надані банку в заклад ювелірні вироби за спірним договором закладу. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач навмисно ввів в оману позичальника та позивача, отримавши ювелірні вироби за спірним договором та не надавши траншу за кредитним договором, а тому договір закладу, посвідчений 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. Також позивач вважає, що існує реальна загроза неповернення йому ювелірних виробів, а тому заявив вимогу про зобов'язання повернути ювелірні вироби, передані за спірним договором.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 18.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13888/17, залучено до участі у справі Повне товариство "ЛОМБАРД "ПЕРЛИНА" Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ОСТАП" І КОМПАНІЯ" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та призначено справу до розгляду на 14.09.2017.

14.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 14.09.2017 з'явився представник позивача.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 14.09.2017 не з'явились, витребуваних судом пояснень і документів не подали.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав суду пояснення щодо обставин справи та усно заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 14.09.2017 розгляд справи №910/13888/17 відкладено на 28.09.2017.

28.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що, по-перше, банк не отримував звернень позивача про отримання кредитних коштів, по-друге, станом на 13.10.2014 у позичальника існувала заборгованість за кредитним договором по сплаті відсотків. Також відповідач зазначив, що при укладенні спірного договору закладу сторони не ставили в залежність право виникнення застави від надання траншу позичальнику.

В судове засідання 28.09.2017 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представник позивача надав суду пояснення по суті позовних вимог, пояснив наявність заборгованості в сумі 4 990 000,00 грн. - основної суми кредиту, заборгованості в сумі 2191164,69 грн. -відсотки за кредитом, підтримав вимоги з підстав викладених в позові, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві, надав пояснення стосовно своїх заперечень.

Представник третьої особи надав суду пояснення по справі та подав довідку для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 розгляд справи відкладено на 17.10.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

06.10.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

13.10.2017 від позивача надійшли письмові пояснення на відзив, у яких позивач зазначає, що позивача було введено в оману відносно істотної умови договору, а саме про дійсний розмір кредитних коштів, які отримає позичальник за договором кредиту, тому спірний договір закладу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому є недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

17.10.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли документи по справі та клопотання про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 17.10.2017 представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, просив суд його задовольнити.

Представник позивача проти зупинення провадження у справі заперечив.

Дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку, що останнє не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідач просить суд зупинити провадження у даній справі № 910/13888/17 до вирішення справи № 757/12256/15-ц, яка розглядається Печерським районним судом міста Києва за позовом відповідача до позивача та третьої особи про стягнення заборгованості та звернення стягнення.

Згідно із ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Положеннями п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи.

Наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі, тобто між двома справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок. Як правило, це виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

Водночас, враховуючи характер спірних правовідносин у даній справі предмет спору у даній справі, за висновками суду вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором та про звернення стягнення не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є вимога про визнання недійсним договору.

Встановлені у межах справи №757/12256/15-ц обставини жодним чином не вплинуть на вирішення у даній справі питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору закладу.

З огляду на наведене, підстави для зупинення провадження у справі відсутні, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні 17.10.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.10.2017 проти позовних вимог заперечив, надав пояснення щодо своїх заперечень.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 17.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.10.2011 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Експобанк (далі - банк) та Повним товариством "ЛОМБАРД "ПЕРЛИНА" Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ОСТАП" І КОМПАНІЯ" (далі - позичальник) укладено договір кредитної лінії № 32/11 (далі - кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується відкрити кредитну лінію і надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитів, загальний розмір (ліміт) яких не перевищує 3000000,00 млн. грн., а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернеш банку кредити в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 2.2 кредитного договору, забезпеченням зобов'язань позичальника за цим Договором є застава (заклад) ювелірних виробів, що належать майновому поручителю позичальника фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1. Договір застави (закладу) укладається майновим поручителем з банком та нотаріально посвідчується в день укладення договору.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 19.10.2011 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Експобанк (далі - банк) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - заставодавець) укладено договір закладу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В. та зареєстрований за № 957 (далі - договір закладу).

Відповідно до цього договору забезпечується закладом виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту. При цьому, договір кредиту - договір кредитної лінії № № 32/11 від 19.10.2011, що укладений між позичальником та заставодержателем, а також усі угоди, що укладені та будуть у майбутньому укладені до зазначеного договору кредиту.

Відповідно до п. 1.1 договору закладу, позичальник зобов'язаний зокрема повернути заставодержателю кредит в розмірі 3000000,00 грн., не пізніше 17 жовтня 2014 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачений договором кредиту і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої вимоги.

Згідно з п. 1.2, 1.3 договору закладу, предмет закладу передається заставодавцем заставодержателю у день укладення цього договору по акту приймання-передачі. За згодою сторін цього договору загальна заставна вартість предмету закладу складає 8 361 103,80 грн.

19.11.2011 між банком та позивачем підписано Акт приймання-передавання ювелірних виробів.

06.06.2013 між банком та позичальником укладено Угоду до договору кредитної лінії № 32/11, відповідно до якої сторони дійшло згоди викласти п. 1.1 договору в наступній редакції: банк зобов'язується відкрити кредитну лінію і надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитів, загальний розмір (ліміт) яких не перевищує 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень 00 копійок, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредити в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Крім того, п. 2 вказаної угоди сторони визначили, що позичальник зобов'язується укласти та підписати Договір про внесення змін до Договору закладу від 19 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В., реєстровий №957 щодо збільшення суми зобов'язань за Договором кредиту до 5 000 000,00 гривень.

06.06.2013 між банком та заставодавцем укладено договір про внесення змін до договору закладу, посвідченого 19.10.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В., реєстровий номер 957, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди внести зміни до договору, шляхом викладення п. 1.1 в наступній редакції: Відповідно до цього Договору забезпечується закладом виконання позичальником зобов'язань за Договором кредиту. За умовами Договору кредиту позичальник зобов'язаний, зокрема, повернути заставодержателю кредит у розмірі 5000000,00 (п'ять мільйонів) гривень не пізніше 17 (сімнадцятого) жовтня 2014 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений Договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту і цим Договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої закладом вимоги.

20.08.2014 між банком та позичальником укладено Додаткову угоду до договору кредитної лінії № 32/11, відповідно до якого сторони дійшли згоди викласти договір кредиту в новій редакції.

Так, відповідно до п. 1.1 кредитного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 8 000 000 (вісім мільйонів) гривень 00 копійок, у межах якої банк зобов'язується за наявності вільних грошових коштів надати позичальнику кредитні кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, а позичальник зобов'язується прийняти, використовувати відповідно до цільового призначення і повернути банку кредитні кошти та сплатити проценти/комісії за їх користування та інші належні платежі в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.1.1 додаткової угоди до кредитного договору встановлено, що видача грошових коштів позичальнику здійснюється за його попередньою письмовою вимогою в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії, визначеного у ті. 1.1. цього договору.

20.08.2014 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Експобанк та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір закладу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. та зареєстрований за номером 824, відповідно до п. 1.1 якого забезпечується заставою (закладом) виконання позичальником договору кредиту. За умовами договору кредиту позичальник зобов'язується, зокрема, повернути заставодержателю кредит (кредити) у розмірі 8 000 000,00 (вісім мільйонів) гривень, у строк до 17 (сімнадцятою) жовтня 2014 (дві тисячі чотирнадцятого року) включно, сплатити процент в розмірі, що встановлюється Договором кредиту, комісії, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту і цим Договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою/закладом вимоги.

Відповідно до п. 1.2 договору, для забезпечення зобов'язань за договором кредиту заставодавець передає у заклад заставодержателю основні засоби, згідно з наведеним у договорі описом. Предмет закладу передається заставодавцем заставодержателю у день укладення договору по акту приймання-передачі, що підписується заставодавцем та Заставодержателем.

Згідно з п. 1.3 зазначеного договору закладу, за оцінкою сторін цього Договору загальна заставна вартість предмету закладу складає 3 040 300 (три мільйони сорок тисяч триста) гриваень 60 копійок.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що банк свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі не виконав, та не надав позичальнику кредитних коштів на які збільшилась кредитна лінія шляхом укладення 20.08.2014 додаткової угоди до кредитного договору та в забезпечення якої позивачем були надані банку в заклад ювелірні вироби відповідно до договору закладу від 20.08.2014.

За твердженням позивача останній неодноразово звертався до банку з проханням надати кредитні кошти або повернути додатковий заклад (листи від 28.08.2014 № 30/14, від 09.09.2014 № 36/14, від 17.09.2014 № 40/14), однак останні залишені без задоволення банком.

18.09.2014 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Експобанк (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення. Кредитний договір - договір кредитної лінії № 32/11 від 19.10.2011, договір забезпечення - Договір застави товарів в обороті, укладений між первісним кредитором та ФОП ОСОБА_1, посвідчений 06.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрованим за реєстровим № 682; Договір закладу, укладений між первісним кредитором та ФОП ОСОБА_1, посвідчений 19.10.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В., зареєстрованим за реєстровим № 957; Договір закладу, укладений між первісним кредитором та ФОП ОСОБА_1, посвідчений 20.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрованим за реєстровим № 824.

Положеннями п. 2.2, 2.3 договору відступлення встановлено, що з моменту відступлення права вимоги первісний кредитор вибуває з будь-яких правовідносин, які склалися між ним та боржником/поручителем. З моменту відступлення права вимоги новий кредитор заміщає первісного кредитора у всіх правовідносинах, які склалися між ним та боржником/поручителем з яким укладено договори вказані в пункті 1.1. цього Договору, та первісним кредитором будуть здійсненні заходи, щодо зміни вигодонабувача за договорами страхування.

19.09.2014 між первісним кредитором та новим кредитором підписано Акт приймання-передачі оригіналів документів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач навмисно ввів в оману позичальника і відповідача, отримавши від останнього ювелірні вироби за договором закладу від 20.08.2014 та не надавши кредитні кошти, а тому договір закладу від 20.08.2014 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 ЦК України. Також позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача повернути позивачу ювілейні вироби, передані за спірним договором закладу від 20.08.2014.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Позивачем оспорюється дійсність договору закладу від 20.08.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. та зареєстрований за номером 824.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" № 2654-XII від 02.10.1992 передбачено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ч. 2 ст. 575 Цивільного кодексу України, закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 229, ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Як на підтвердження введення відповідачем позивача в оману, позивач посилається на те, що відповідач так і не надав кредитних коштів, з забезпечення повернення яких між сторонами укладено спірний договір закладу.

Однак, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів щодо введення його в оману відповідачем при укладанні спірного договору закладу від 20.08.2014.

Так, позивач зазнає, що 28.08.2014 позичальник звернувся до банку з вимогою про отримання кредитних коштів.

Однак, судом встановлено, що вказана вимога від 28.08.2014 вих. № 30/14 не містить відомостей про те, ким та коли отримано зазначену вимогу, а також не містить дати та вхідного номеру банку. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що лист від 28.08.2014 вих. № 30/14 не є належним доказом звернення позичальника до банку з письмовою вимогою про отримання кредитних коштів.

Як встановлено судом, листами від 09.09.3014 вих. № 36/14, а також від 17.09.2014 вих. 40/14 позичальник не просив надати кредитні кошти, а лише просив повернути додатковий заклад.

Відповідно до п. 1.1.1 додаткової угоди до кредитного договору, видача грошових коштів позичальнику здійснюється за його попередньою письмовою вимогою в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії, визначеного у п. 1.1. цього договору.

З урахуванням доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту звернення третьої особи до банку з вимогою про отримання кредитних коштів, обумовлених додатковою угодою до кредитного договору від 20.08.2014.

Суд зазначає, що при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман - це результат умисних дій (бездіяльності) однієї із сторін.

Отже, оскільки належні докази звернення позичальника до банку з вимогою про видачу кредитних коштів відсутні, твердження позивача про умисні дії відповідача під час укладення договору закладу 20.08.2014, є безпідставними.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно д п. 2.4 додаткової угоди від 20.08.2014 до кредитного договору, зобов'язання банку щодо надання кредитних коштів виникають в банку після підписання цього договору, відкриття рахунку(ків) для надання та обслуговування відновлювальної кредитної лінії та з моменту надання позичальником письмової вимоги, зазначеної в п. 1.1.1. договору, оформленою із врахуванням вимог цього договору щодо цільового використання відновлювальної кредитної лінії.

В той же час, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Як вбачається зі спірного договору закладу від 20.08.2014, останній забезпечує виконання позичальником умов договору кредиту в цілому, а не певної частини, в розмірі додаткової угоди до кредитної лінії від 20.08.2014.

Надання/ненадання банком окремої частини траншу за кредитним договором не свідчить про те, що в момент укладення спірного договору закладу від 20.08.2014 відповідач ввів позивача в оману, оскільки доказів того, що відповідач повідомляв відомості, які не відповідають дійсності, матеріали справи не містять, як і не містять доказів що відповідач мав намір не надавати окремого траншу позичальнику за додатковою угодою до кредитного договору.

Більше того, матеріалами справи підтверджується факт виконання сторонами умов кредитного договору та наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором.

Укладення між сторонами спірного договору закладу від 20.08.2014 та подальше надання/ненадання банком кредитних коштів, у зв'язку зі збільшення кредитної лінії, не може свідчити про наявність обману зі сторони банку в момент укладення договору, оскільки позивачем не надано доказів наявності у банку умислу, або вчинення банком дій для спонукання позивача до укладення спірного договору.

Також судом враховано, що кредитним договором встановлені випадки, за яких банк має право відмовити у видачі кредитних коштів у випадку порушення позичальником умов кредитного договору.

Тобто, надання/ненадання кредитних коштів може свідчити лише про належне або неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, та не має наслідком визнання недійсними договорів забезпечення виконання зобов'язань, у даному випадку - договору закладу від 20.08.2014.

Суд зазначає, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу забезпечення виконання кредитного договору, при цьому, позивач під час укладення спірних правочинів був ознайомлений з їхніми умовами, а волевиявлення позивача на укладання спірного договору є вільним, що не заперечується самим позивачем.

Посилання позивача на те, що він не був ознайомлений з істотною умовою кредитного договору, а саме про дійсний розмір кредитних коштів, не відповідає дійсності, оскільки у спірному договорі застави чітко встановлений розмір кредитних коштів, які можуть бути надані за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевстановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені ст. 203 ЦК України, а відтак не довів наявності підстав, в силу яких договір закладу, посвідчений 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824 може бути визнаний недійсним.

Водночас, судом встановлено, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене, те, що позивачем не доведено правомірності своєї позиції та враховуючи безпідставність заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору закладу, посвідченого 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В.та зареєстрованого в реєстрі за № 824.

Крім того, оскільки суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним договору закладу, посвідченого 20 серпня 2014 року та зареєстрованого в реєстрі за № 824, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про зобов'язання Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" повернути позивачу ювелірні вироби передані за спірним договором закладу, оскільки, по-перше, вказана вимога є похідною від основної вимоги, по-друге, судом не встановлено факту введення відповідачем позивача в оману. Посилання позивача на наявність загрози неповернення ювелірних виробів є лише припущенням позивача, не підтвердженим належними та допустимими доказами, а також не є підставою для задоволення вимоги про повернення ювелірних виробів за наявності чинного та дійсного договору закладу від 20.08.2014.

Підсумовуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2017.

Суддя С.О. Турчин