Постанова

від 12.12.2017 по справі 910/13888/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 910/13888/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Гаврилюка О.М.

Чорної Л.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Суворов П.В.-за довіреністю № 674 від 05.09.2017;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бреставицької Ольги Олександрівни на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13888/17 (суддя Турчин С.О.)

за позовом фізичної особи-підприємця Бреставицької Ольги Олександрівни, м. Біла Церква

до публічного акціонерного товариства Банк "Контракт", м. Київ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - повне товариство "ЛОМБАРД "ПЕРЛИНА" товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ОСТАП" І КОМПАНІЯ", м. Запоріжжя

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Бреставицька Ольга Олександрівна (надалі-позивач/ФОП Бреставицька О.О.) звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до публічного акціонерного товариства банк "Контракт" (відповідач/ банк) в якій просила суд:

1. визнати недійсним з моменту укладення договір закладу, посвідчений 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824;

2. зобов'язати публічне акціонерне товариство банк "Контракт" повернути фізичній особі-підприємцю Бреставицькій Ользі Олександрівні ювелірні вироби, передані за договором закладу посвідченим 20.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824.

Звертаючись до суду із даним позовом ФОП Бреставицька О.О. зазначає, що за умовами додаткової угоди від 20.08.2014 до кредитного договору кредитної лінії № 32/11 від 19.10.2011 банк не виконав взяті на себе зобов'язання та не виплатив позичальнику суму, на яку збільшилась 20.08.2014 року кредитна лінія, в забезпечення повернення якої позивачем були надані банку в заклад ювелірні вироби за спірним договором закладу. Таким чином, позивач зазначає, що відповідач навмисно ввів в оману позичальника та позивача, отримавши ювелірні вироби за спірним договором та не надавши траншу за кредитним договором, а тому договір закладу, посвідчений 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824 підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України. Також позивач вважає, що існує реальна загроза неповернення йому ювелірних виробів, а тому заявив вимогу про зобов'язання повернути ювелірні вироби, передані за договором закладу посвідченим 20.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824

Ухвалою господарського суду міст Києва від 18.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13888/17 та призначено її до розгляду.

Цією ж ухвалою суду було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - повне товариство "ЛОМБАРД "ПЕРЛИНА" товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ОСТАП" І КОМПАНІЯ (надалі-третя особа).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13888/17 (суддя Турчин С.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не було доведено ведення його в оману відповідачем при укладанні спірного договору закладу від 20.08.2014, а тому відсутні підстави стверджувати, що такий договір було укладено під впливом помилки у розумінні ст. 229 Цивільного кодексу України чи під впливом обману у відповідності до ст. 230 Цивільного кодексу України.

При цьому суд першої інстанції керувався приписами ст.ст. 15, 203, 204, 215, 229, 230, 546, 575 Цивільного кодексу України та ст.ст.4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13888/17, фізична особа-підприємець Бреставицька Ольга Олександрівна (надалі-апелянт) звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, що виражено у неповному дослідженні доказів наданих позивачем; неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, а також порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, 230,1046, 1054 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України Про заставу .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 у справі № 910/13888/17 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бреставицької Ольги Олександрівни на рішенням господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13888/17 та призначено до розгляду на 12.12.2017.

До початку судового засідання банком через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що відповідач не може бути присутнім у судовому засіданні особисто або направити повноважного представника у дане судове засідання у зв'язку з необхідністю присутності у іншому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав.

Крім того, представник апелянта клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишив на розсуд суду.

Відповідач своїх представників у судове засідання не направив, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Встановлено, що представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.

Відповідач та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Дослідивши подане клопотання відповідача, колегія суддів відхиляє його з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів.

Як вже зазначалось вище, подане клопотання про відкладення розгляду справи обґрунтовано тим, що відповідач не може бути присутнім в судовому засіданні особисто або направити повноважного представника у дане судове засідання у зв'язку з необхідністю присутності у іншому судовому засіданні.

Колегія суддів, з огляду на наведені причини неявки відповідача, дійшла висновку, що зазначені у клопотанні причини відкладення, а саме неможливість представника бути присутнім в судовому засіданні в зв'язку з його участю в розгляді іншої справи, не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України. Крім того, явка сторін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 не визнавалась обов'язковою.

В постанові Вищого господарського суду України від 07 липня 2016 у справі № 910/21819/15 зазначено, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно із п.3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими поштовими поверненнями, про те сторони (відповідач та третя особа) не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 таких представників сторін не визнавалася обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача (апелянта), обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, що 19.10.2011 між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк" (далі - банк) та повним товариством "ЛОМБАРД "ПЕРЛИНА" Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ОСТАП" І КОМПАНІЯ" (далі - позичальник) було укладено договір кредитної лінії № 32/11 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується відкрити кредитну лінію і надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитів, загальний розмір (ліміт) яких не перевищує 3000000,00 млн. грн., а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернеш банку кредити в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором.

Забезпеченням зобов'язань позичальника за цим Договором є застава (заклад) ювелірних виробів, що належать майновому поручителю позичальника фізичній особі-підприємцю Бреставицькій Ользі Олександрівні. Договір застави (закладу) укладається майновим поручителем з банком та нотаріально посвідчується в день укладення договору ( п. 2.2. кредитного договору).

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 19.10.2011 між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк", як банком та ФОП Бреставицькою О.О., як заставодавцем було укладено договір закладу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В. та зареєстрований за № 957 (надалі - договір закладу).

Відповідно до цього договору забезпечується закладом виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту. При цьому, договір кредиту - договір кредитної лінії № 32/11 від 19.10.2011, що укладений між позичальником та заставодержателем, а також усі угоди, що укладені та будуть у майбутньому укладені до зазначеного договору кредиту.

У пункті 1.1. договору визначено, що позичальник зобов'язаний, зокрема, повернути заставодержателю кредит в розмірі 3000000,00 грн., не пізніше 17 жовтня 2014 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачений договором кредиту і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої вимоги.

Згідно з п. 1.2, 1.3 договору закладу, предмет закладу передається заставодавцем заставодержателю у день укладення цього договору по акту приймання-передачі. За згодою сторін цього договору загальна заставна вартість предмету закладу складає 8 361 103,80 грн.

19.11.2011 між банком та позивачем підписано акт приймання-передавання ювелірних виробів.

Між банком та позичальником вносились зміни до кредитного договору № 32/11 від 19.10.2011, шляхом укладення додаткових угод від 06.06.2013, та від 20.08.2014.

Так, в додаткові угоді від 06.06.2013 сторони вирішили, зокрема:

- викласти п. 1.1 договору в наступній редакції: банк зобов'язується відкрити кредитну лінію і надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитів, загальний розмір (ліміт) яких не перевищує 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень 00 копійок, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредити в порядку, строки та на умовах, визначених цим договором;

- у п. 2 вказаної угоди сторони визначили, що позичальник зобов'язується укласти та підписати договір про внесення змін до договору закладу від 19 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В., реєстровий № 957 щодо збільшення суми зобов'язань за Договором кредиту до 5 000 000,00 гривень.

06.06.2013 між банком та заставодавцем (позивачем) було укладено договір про внесення змін до договору закладу, посвідченого 19.10.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В., реєстровий номер 957, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди внести зміни до договору, шляхом викладення п. 1.1 в наступній редакції: "Відповідно до цього договору забезпечується закладом виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту. За умовами договору кредиту позичальник зобов'язаний, зокрема, повернути заставодержателю кредит у розмірі 5000000,00 (п'ять мільйонів) гривень не пізніше 17 (сімнадцятого) жовтня 2014 року включно, сплачувати нараховані проценти за користування кредитом у розмірі, що встановлений договором кредиту, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту і цим Договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої закладом вимоги.

Також, 20.08.2014 між банком та позичальником укладено додаткову угоду до договору кредитної лінії № 32/11, відповідно до якого сторони дійшли згоди викласти договір кредиту в новій редакції.

Так, відповідно до п. 1.1 кредитного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 8 000 000 (вісім мільйонів) гривень 00 копійок, у межах якої банк зобов'язується за наявності вільних грошових коштів надати позичальнику кредитні кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, а позичальник зобов'язується прийняти, використовувати відповідно до цільового призначення і повернути банку кредитні кошти та сплатити проценти/комісії за їх користування та інші належні платежі в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.1.1 додаткової угоди до кредитного договору встановлено, що видача грошових коштів позичальнику здійснюється за його попередньою письмовою вимогою в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії, визначеного у ті. 1.1. цього договору.

В свою чергу, 20.08.2014 між ПАТ "Комерційний банк "Експобанк" та позивачем було укладено договір закладу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. та зареєстрований за номером 824.

Відповідно до цього договору забезпечується заставою (закладом) виконання позичальником договору кредиту. За умовами договору кредиту позичальник зобов'язується, зокрема, повернути заставодержателю кредит (кредити) у розмірі 8 000 000,00 (вісім мільйонів) гривень, у строк до 17 (сімнадцятою) жовтня 2014 (дві тисячі чотирнадцятого року) включно, сплатити процент в розмірі, що встановлюється договором кредиту, комісії, неустойку у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої заставою/закладом вимоги ( п. 1.1. договору закладу від 20.08.2014).

У пункті п. 1.2 договору закладу від 20.08.2014 сторони визначили, що для забезпечення зобов'язань за договором кредиту заставодавець передає у заклад заставодержателю основні засоби, згідно з наведеним у договорі описом. Предмет закладу передається заставодавцем заставодержателю у день укладення договору по акту приймання-передачі, що підписується заставодавцем та заставодержателем.

За оцінкою сторін цього договору загальна заставна вартість предмету закладу складає 3 040 300 (три мільйони сорок тисяч триста) гривень 60 копійок ( п. 1.3. договору закладу від 20.08.2014).

Як вказує позивач, банк свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі не виконав, та не надав позичальнику кредитних коштів на які збільшилась кредитна лінія шляхом укладення 20.08.2014 додаткової угоди до кредитного договору, а тому ФОП Бреставицька О.О. вимушена була звернутися до банку з проханням надати кредитні кошти або повернути додатковий заклад (листи від 28.08.2014 № 30/14, від 09.09.2014 № 36/14, від 17.09.2014 № 40/14).

Проте, вказані листи позивача залишені банком без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 18.09.2014 між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Експобанк", як первісним кредитором та публічним акціонерним товариством банк "Контракт", як новим кредитором було укладено договір відступлення права вимоги (надалі -договір відступлення).

Відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає всі права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення. Кредитний договір - договір кредитної лінії № 32/11 від 19.10.2011, договір забезпечення - договір застави товарів в обороті, укладений між первісним кредитором та ФОП Бреставицькою Ольгою Олександрівною, посвідчений 06.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрованим за реєстровим № 682; Договір закладу, укладений між первісним кредитором та ФОП Бреставицькою Ольгою Олександрівною, посвідчений 19.10.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охрімчук О.В., зареєстрованим за реєстровим № 957; Договір закладу, укладений між первісним кредитором та ФОП Бреставицькою Ольгою Олександрівною, посвідчений 20.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрованим за реєстровим № 824.

У пунктах 2.2, 2.3 договору відступлення права вимоги встановлено, що з моменту відступлення права вимоги первісний кредитор вибуває з будь-яких правовідносин, які склалися між ним та боржником/поручителем. З моменту відступлення права вимоги новий кредитор заміщає первісного кредитора у всіх правовідносинах, які склалися між ним та боржником/поручителем з яким укладено договори вказані в пункті 1.1. цього договору, та первісним кредитором будуть здійсненні заходи, щодо зміни вигодонабувача за договорами страхування.

19.09.2014 між первісним кредитором та новим кредитором підписано акт приймання-передачі оригіналів документів.

17.10.2014 позивач звернувся до відповідача з клопотанням № 44/14 про надання залишку траншу.

Однак, вказане звернення ФОП Бреставицька О.О. залишилось без відповіді.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що укладання договору закладу від 20.08.2014 не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та що відповідач навмисно ввів оману позичальника (третю особу) і заставодавця (позивача) отримавши від останнього (позивача) ювелірні вироби за договором закладу від 20.08.2014 та не надавши кредитні кошти.

На думку позивача, зазначені обставини є істотними, які були умисно приховані відповідачем в момент укладення спірного правочину, що згідно зі ст.ст. 203, 215, 230 Цивільного кододексу України є підставою для визнання договору недійсним. Також, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача повернути позивачу ювілейні вироби, передані за спірним договором закладу від 20.08.2014.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із зазначеними вимогами зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст. 204 ЦК України).

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 229, ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Як на підтвердження введення відповідачем позивача в оману, ФОП Бреставицька О.О. посилається на те, що відповідач так і не надав кредитних коштів, з забезпечення повернення яких між сторонами укладено спірний договір закладу.

Колегія суддів, зазначає, що позивачем не надано жодних доказів щодо введення його в оману відповідачем при укладанні спірного договору закладу від 20.08.2014.

Так, позивач зазнає, що 28.08.2014 позичальник звернувся до банку з вимогою про отримання кредитних коштів.

Судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено та підтверджено матеріалами справи, що вимога від 28.08.2014 вих. № 30/14 не містить відомостей про те, ким та коли отримано зазначену вимогу, а також не містить дати та вхідного номеру банку, а тому місцевий господарський суд пройшов до обґрунтованого висновку, що наданий позивачем лист від 28.08.2014 вих. № 30/14 не є належним доказом звернення позичальника до банку з письмовою вимогою про отримання кредитних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що листами від 09.09.3014 вих. № 36/14, а також від 17.09.2014 вих. 40/14 позичальник не просив надати кредитні кошти, а лише просив повернути додатковий заклад.

Відповідно до п. 1.1.1 додаткової угоди до кредитного договору, видача грошових коштів позичальнику здійснюється за його попередньою письмовою вимогою в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії, визначеного у п. 1.1. цього договору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факту звернення третьої особи до банку з вимогою про отримання кредитних коштів, обумовлених додатковою угодою до кредитного договору від 20.08.2014.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман - це результат умисних дій (бездіяльності) однієї із сторін.

Отже, оскільки належні докази звернення позичальника до банку з вимогою про видачу кредитних коштів відсутні, твердження позивача про умисні дії відповідача під час укладення договору закладу 20.08.2014, є безпідставними.

Відповідно д п. 2.4 додаткової угоди від 20.08.2014 до кредитного договору, зобов'язання банку щодо надання кредитних коштів виникають в банку після підписання цього договору, відкриття рахунку(ків) для надання та обслуговування відновлювальної кредитної лінії та з моменту надання позичальником письмової вимоги, зазначеної в п. 1.1.1. договору, оформленою із врахуванням вимог цього договору щодо цільового використання відновлювальної кредитної лінії.

В той же час, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Як вбачається зі спірного договору закладу від 20.08.2014, останній забезпечує виконання позичальником умов договору кредиту в цілому, а не певної частини, в розмірі додаткової угоди до кредитної лінії від 20.08.2014.

Надання/ненадання банком окремої частини траншу за кредитним договором не свідчить про те, що в момент укладення спірного договору закладу від 20.08.2014 відповідач ввів позивача в оману, оскільки доказів того, що відповідач повідомляв відомості, які не відповідають дійсності, матеріали справи не містять, як і не містять доказів що відповідач мав намір не надавати окремого траншу позичальнику за додатковою угодою до кредитного договору.

Більше того, матеріалами справи підтверджується факт виконання сторонами умов кредитного договору та наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором.

Укладення між сторонами спірного договору закладу від 20.08.2014 та подальше надання/ненадання банком кредитних коштів, у зв'язку зі збільшення кредитної лінії, не може свідчити про наявність обману зі сторони банку в момент укладення договору, оскільки позивачем не надано доказів наявності у банку умислу, або вчинення банком дій для спонукання позивача до укладення спірного договору.

Крім того, кредитним договором встановлені випадки, за яких банк має право відмовити у видачі кредитних коштів у випадку порушення позичальником умов кредитного договору.

Тобто, надання/ненадання кредитних коштів може свідчити лише про належне або неналежне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, та не має наслідком визнання недійсними договорів забезпечення виконання зобов'язань, у даному випадку - договору закладу від 20.08.2014.

Колегія суддів зазначає, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу забезпечення виконання кредитного договору, при цьому, позивач під час укладення спірних правочинів був ознайомлений з їхніми умовами, а волевиявлення позивача на укладання спірного договору є вільним, що не заперечується самим позивачем.

Посилання позивача на те, що він не був ознайомлений з істотною умовою кредитного договору, а саме про дійсний розмір кредитних коштів, не відповідає дійсності, оскільки у спірному договорі застави чітко встановлений розмір кредитних коштів, які можуть бути надані за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено та не надано жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені ст. 203 ЦК України, а отже позивач не довів наявності підстав, в силу яких договір закладу, посвідчений 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 824 може бути визнаний недійсним.

Колегія суддів зазначає, що в свою чергу спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, наведені позивачем як підстави для визнання недійсним договору закладу, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи вищенаведене, те, що позивачем не доведено правомірності своєї позиції та враховуючи безпідставність заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується висновком суду першої інтанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору закладу, посвідченого 20.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 824.

За таких обставин відмову місцевим господарським судом у задоволені позовних вимог позивача в частині визнання недійсним договору закладу, посвідченого 20.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 824 судова колегія апеляційної інстанції вважає правомірною і обґрунтованою.

Отже, позовна вимога про зобов'язання публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" про повернення позивачу ювелірних виробів, які передані за спірним договором закладу задоволенню не підляє.

Посилання позивача на наявність загрози неповернення ювелірних виробів є лише припущенням позивача, не підтвердженим належними та допустимими доказами, а також не є підставою для задоволення вимоги про повернення ювелірних виробів за наявності чинного та дійсного договору закладу від 20.08.2014.вимога позивача про зобов'язання публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" повернути позивачу ювелірні вироби передані за спірним договором закладу є похідною вимогою від позовної вимоги про визнання недійсним договору закладу, посвідченого 20 серпня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соломоновою В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 824, то колегія суддів погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду

Доводи заявника апеляційної скарги є ідентичними доводам, викладеним у позовній заяві, які місцевим господарським судом обґрунтовано спростовані.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представника апелянта, дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Бреставицької Ольги Олександрівни залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/13888/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді О.М. Гаврилюк

Л.В. Чорна