Рішення

від 23.10.2017 по справі 910/13202/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2017Справа № 910/13202/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Феу Дагаз" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Приват Груп" простягнення 203 590 грн 74 коп. Представники: від позивача: Шевченко К.С. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.08.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Феу Дагаз" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Груп" про стягнення 203 590 грн 74 коп. заборгованості за договором поставки № 0303201605 від 03.02.2017, в тому числі: 186 454 грн 81 коп. основного боргу, 11 614 грн 40 коп. пені, 1 392 грн 79 коп. 3 % річних та 4 128 грн 74 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки поставки № 0303201605 від 03.02.2017 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати отриманого товару у розмірі 186 454 грн 81 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 11 614 грн 40 коп. пені, 1 392 грн 79 коп. 3 % річних та 4 128 грн 74 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13202/17, розгляд справи призначений на 25.09.2017.

25.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заяву.

25.09.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для надання відповідачу часу для ознайомлення з матеріалами справи у судовому засіданні 25.09.2017 оголошено перерву до 23.10.2017.

Представник відповідача в судове засідання 23.10.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 23.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

03.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Деу-Дагаз" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приват Групп" (покупець за договором) укладено договір поставки № 0303201605, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору продукцію - скраплений газ (далі - товар) з характеристиками згідно специфікації.

Згідно з пунктом 1.2. договору найменування, кількість товару, ціна, асортимент, строк постачання та інші суттєві умови договору визначаються специфікацією за згодою сторін, яка є його невід'ємною частиною.

Специфікація до договору оформляється сторонами на кожну окрему партію товару, у вигляді додатка до договору поставки, який є невід'ємною частиною даного договору, та містить положення щодо найменування товару, одиниці виміру, кількості, ціни за одиницю товару та суми, а також щодо базису поставки, місця поставки (відвантаження) товару та кінцевого терміну поставки товару, та інші умови обумовлені положеннями даного договору (пункту 1.3. договору).

У відповідності до пункту 1.6. договору покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості, за ціною, в строки та на умовах поставки відповідно до умов договору на підставі видаткових накладних, які є невід'ємними частинами договору та формуються на основі специфікацій.

Відповідно до пункту 5.3. договору покупець зобов'язується оплатити 100 % вартості продукції, зазначеної у рахунку-фактурі на оплату протягом 5 банківських днів з моменту здійснення фактичної передачі (поставки) окремої партії товару.

У відповідності до специфікацій № 4 від 28.02.2017, № 5 від 22.03.2017 та № 6 від 04.04.2017 сторони погодили умови та порядок поставки товару.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № 0303201605 від 03.02.2017 позивач поставив, а відповідачем прийняв товар на суму 233 954 грн 81 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представниками сторін та скріпленими відтисками печаток сторін видатковими накладними № 413 від 28.02.2017 на суму 74 249 грн 98 коп., № 636 від 22.03.2017 на суму 17 848 грн 80 коп., № 766 від 04.04.2017 на суму 141 856 грн 03 коп. та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 413 від 28.02.2017, № 636 від 22.03.2017 та № 766 від 04.04.2017.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 186 454 грн 81 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 186 454 грн 81 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором поставки № 0303201605 від 03.02.2017 та факту наявності заборгованості у розмірі 186 454 грн 81 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 186 454 грн 81 коп.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 11 614 грн 40 коп. пені, 1 392 грн 79 коп. 3 % річних та 4 128 грн 74 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 28.02.2017 по 03.07.2017.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 6.2 договору у випадку несвоєчасних розрахунків за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 6.2 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача та встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 01/14 від 17/01/2014, вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 614 грн 40 коп. пені, 1 392 грн 79 коп. 3 % річних та 4 128 грн 74 коп. інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват Групп" (03028, місто Київ, проспект Науки, будинок 42/1, корпус 10, офіс 17, ідентифікаційний код 40990096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Феу-Дагаз" (68000, Одеська область, місто Чорноморськ, вулиця 1 травня, будинок 3, ідентифікаційний код 38038727) заборгованість у розмірі 186 454 (сто вісімдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят чотири) грн 81 коп., пеню в розмірі 11 614 (одинадцять тисяч шістсот чотирнадцять) грн 40 коп., 3 % річних у розмірі 1 392 (одна тисяча триста дев'яносто дві) грн 79 коп., інфляційні втрати в розмірі 4 128 (чотири тисячі сто двадцять вісім) грн 74 коп. та витрати по сплати судового збору у розмірі 3 053 (три тисячі п'ятдесят три) грн 86 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 25.10.2017

Суддя Н.Б. Плотницька