Рішення

від 19.10.2017 по справі 910/13921/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2017Справа №910/13921/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 -

ОСОБА_1

про стягнення 138 163,55 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: Корнілов Л.О. (довіреність)

від відповідача 1: Лисенко Д.В. (довіреність)

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" (відповідач 2) в якому просить суд:

стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" страхове відшкодування в розмірі 99 500,00 грн.;

стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" страхове відшкодування в розмірі 38 663,55 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі на підставі договору добровільного страхування вантажів, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідальної особи та перевізника за завдані збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2017 порушено провадження у справі № 910/13921/17 та призначено її до розгляду на 14.09.2017.

04.09.2017 через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація по справі.

11.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли письмові заперечення по справі, у яких відповідач 1 зазначає, що згідно з п. 32.4 ст. 32 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилось у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Відповідно до змісту позовної заяви вбачається, що пошкоджені лакофарбові вироби знаходились у забезпеченому напівпричепі "FRUEHAUF01Y", реєстраційний номер НОМЕР_1. З урахуванням викладеного, відповідач 1 вважає, що позовні вимоги до останнього є безпідставними.

13.09.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що не здійснював перевезення для ТОВ "Снєжка - Україна", під час якого стався страховий випадок. З наданих позивачем документів вбачається, що перевезення 10.11.2016 в інтересах ТОВ "Снєжка - Україна" здійснювалось фізичною особою ОСОБА_1., цивільно-правова відповідальність якого застрахована згідно полісу АК/1472415. Відповідач 2 просить припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Разом із відзивом відповідачем 2 подано клопотання про витребування доказів.

14.09.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 залучено до участі у справі №910/13921/17 третіх осіб 1,2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна", ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 10.10.2017.

10.10.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 10.10.2017 з'явились представники відповідачів 1,2, представники позивача та третіх осіб 1,2 не з'явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 розгляд справи відкладено на 19.10.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

19.10.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

У судовому зсіданні 19.10.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 19.10.2017 заперечив проти задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні 19.10.2017 суд, розглянувши клопотання відповідача 2 про витребування доказів, яке надійшло разом із відзивом на позовну заяву, дійшов висновку, що останнє задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Однак, суд зазначає, що, по-перше, позивачем не зазначено які саме обставини могли б підтвердити докази, про витребування яких заявлено позивачем, по-друге, частина доказів, які позивач просить витребувати, уже наявна у матеріалах справи.

Також з урахуванням приписів ст. ст. 32-34, 38 ГПК України, інші документи, які позивач просить суд витребувати у відповідача, за висновками суду не вплинуть на вирішення спору у даній справі.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача 2 про витребування доказів.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання 19.10.2017 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Треті особи були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду ухвалами суду від 10.10.2017 та від 14.09.2017, надісланими на юридичні адреси вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В судовому засіданні 19.10.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Снєжка -Україна" (далі - страхувальник) укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період № 024.994099823.20223 (далі - договір страхування), відповідно до п. 1.1 якого страхувальник зобов'язується сплатити страхову премію у строки та у розмірах, що встановлені договором страхування та виконувати інші умови договору страхування, а страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у порядку і на умовах, визначених договором та виконувати всі інші умови цього договору.

При цьому страховик приймає на себе обов'язок застрахувати всі заявлені відповідно до умов договору вантажі в межах узгоджених у даному договорі страхових сум (лімітів зобов'язання) на наведених умовах, а страхувальник повинен заявляти на страхування страховикові всі здійснювані перевезення вантажів, що зазначені у пункті 3 договору, до початку здійснення перевезень даних вантажів.

Згідно з п. 1.2 договору страхування, предметом договору є майнові інтереси страхувальнику, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням заявленими на страхування вантажами.

Пунктом 2.1 договору встановлено строк дії договору страхування: з 16.07.2016 по 15.07.2017.

Відповідно до п. 3 договору страхування, варіантом страхування є ІСС А - З відповідальністю за всі ризики , тобто відшкодовуються збитки від пошкодження, повної загибелі або втрати всього або частини застрахованого вантажу, що стались з будь- якої причини, за виключенням випадків, передбачених у пункті 6 цього Договору; збитки, витрати та внески по загальній аварії; усі необхідні і доцільно здійснені витрати по рятуванню вантажу, а також щодо зменшення або визначення розміру збитку.

14.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна", як вантажовідправником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс", як перевізником, укладено договір № 24/Ф.О-П перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до п. 1.1. якого перевізник зобов'язується систематично протягом строку дії даного договору приймати і доставляти належним йому на праві власності чи/або користування (оренди, лізингу тощо) вантажним автомобільним транспортом, у встановлені даним договором строки, ввірені йому вантажовідправником вантажі до пунктів призначення та видавати зазначені вантажі уповневаженим на одержання вантажів особам (вантажоодержувачам), а вантажовідправник зобов'язується подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі та сплачувати перевізнику за перевезення вантажів плату згідно умов даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору перевезення вантажів, перевезення вантажів виконується перевізником на підставі заявок, що подає вантажовідправник у письмовій формі не пізніше ніж за 24 години, що передують дню перевезення.

Пунктом 6.6 договору перевезення вантажів встановлено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, його кількості, якості та товарного вигляду з моменту його прийняття до перевезення та до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на одержання вантажу особі.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу (п. 6.7 договору перевезення вантажів).

10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна", як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс", як перевізником укладено договір перевезення вантажу, відповідно до п. 1.1 якого перевізник надає замовнику транспортні послуги з перевезення лакофарбових виробів згідно з товаросупровідними документами.

Адреса завантаження - м. Яворів (п. 1.2 договору перевезення вантажу).

Відповідно до п. 2.1 договору перевезення вантажу, перевезення здійснюється наступними автомобілями перевізника, що знаходяться в повністю справному технічному стані, заправленими паливно-мастильними матеріалами, із залученням власних водіїв: марка

автомобіля МАН, державний номер НОМЕР_2, ВС 7267 ХХ, особисті дані водія ОСОБА_1

Перевізник несе повну майнову відповідальність за збереження вантажу під час перевезення (п. 4.3 договору перевезення вантажу).

Відповідно до товарно-транспортних накладних № 0002383, № 0002384, № 0002385 від 10.11.2016 водієм, визначеним відповідачем прийнято до перевезення вантаж, а саме лакофарбові вироби на загальну суму 163352,81 грн.

Згідно з заявою на перевезення на страхування окремого перевезення вантажу, позивачем було прийнято на страхування вантаж: лакофарбові вироби, вартістю 163 352,81 грн., перевізник: ТОВ "Лінкор Транс", товаросупроводжувальні документи - товарно-транспортна накладна, вид перевезення - автомобільний: тягач MAN, д.н.з. НОМЕР_2, напівпричеп "FRUEHAUF01Y", д.н.з. НОМЕР_3 за маршрутом перевезення: м. Яворів - м. Львів.

Прийняття вказаного перевезення на страхування підтверджується також страховим сертифікатом до генерального договору добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період № 024.994099823.20223.

Як зазначає позивач, 10.11.2016 стався страховий випадок, пошкодження вантажу внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди.

Так, відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2016 у справі № 466/9840/16-п, 10.11.2016 ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки МАН, д.н.з. НОМЕР_2, перед виїздом не перевірив справність транспортного засобу, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем МАЗ, д.н.з ВС 2361 АМ та з дорожнім металевим відбійником, завдавши транспортним засобам технічних пошкоджень.

Вказаною постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2016 у справі № 466/9840/16-п ОСОБА_1 визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення.

11.11.2016 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання збитку та повідомлено, що розмір збитку складає 129 873,95 грн.

За результатами огляду пошкодженого вантажу складено звіт від 10.11.2016, а також перелік товару, пошкодженого внаслідок ДТП, та зазначено, що вартість пошкодженого вантажу складає 129 873,95 грн.

Крім того, відповідно до рахунку № 601 від 12.12.2016 та акту надання послуг № 603 від 12.12.2016, вартість проведення утилізації пошкодженого вантажу становить 11 289,60 грн.

Згідно із страховим актом № 161111.02 від 22.12.2016 за вищевказаним страховим випадком позивачем визначено, що до виплати підлягає страхове відшкодування у розмірі 138 163,55 грн.

Позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 138 163,55 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7815 від 23.12.2016.

Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом МАН, д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована у відповідача 1 згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1472415.

Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 100000,00 грн. та франшизу у розмірі 500,00 грн.

Враховуючи те, що цивільна відповідальність осіб, які користуються транспортним засобом МАН, д.н.з. НОМЕР_2, була застрахована в відповідача 1, то позивач просить стягнути з відповідача 99 500,00 грн. суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, а решту виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 38 663,55 грн. з відповідача 2, як перевізника вантажу.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як встановлено судом, у відповідності до умов генеральний договір добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період № 024.994099823.20223 від 08.07.2016, внаслідок настання 10.11.2016 страхового випадку (пошкодження застрахованого вантажу) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 138 163,55 грн. шляхом перерахування згідно із платіжним дорученням №7815 від 23.12.2016 на рахунок страхувальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна".

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до осіб, відповідальних за збитки у зв'язку із пошкодженням вантажу у межах фактичних затрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1, пов'язана з експлуатацією тягача MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент настання страхової події була застрахована у відповідача 1 за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/1472415, а тому відповідач 1 взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час експлуатації вказаного транспортного засобу.

Однак, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 95 500,00 грн. суми сплаченого страхового відшкодування необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до по. 36.3 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Відповідно до положень ст. 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Положеннями п. 32.4 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригод.

Як вбачається з матеріалів справи, вантаж, який пошкодився внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, знаходився у забезпеченому транспортному засобі, зокрема у напівпричепі "FRUEHAUF01Y", д.н.з. НОМЕР_3, який також застрахований у відповідача 1.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки пошкоджений вантаж знаходився у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, то відповідач, в силу приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодовує шкоду, завдану такому майну, а тому вимоги позивача до відповідача 1 є безпідставними.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення позивача про те, що вантаж знаходився не у забезпеченому транспортному засобі MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, а у причепі "FRUEHAUF01Y", д.н.з. НОМЕР_3, з огляду на те, що, по-перше, вказаний причеп також є забезпеченим та застрахований у відповідача за полісом обов'язкового страхування АК/1472416, по-друге, тягач та причеп перебували у з'єднанні між собою, а тому, у даному випадку, суд дійшов висновку, що майно, якому завдано шкоду, знаходилось у забезпеченому транспортному засобі, що виключає обов'язок відповідача 1 відшкодовувати шкоду, завдану такому майну.

З урахуванням викладених обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних позивача до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 99 500,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 38 663,55 грн. з відповідача 2, то суд зазначає наступне.

У ст. 306 Господарського кодексу України закріплено, що під перевезенням вантажів слід розуміти господарську діяльність, пов'язану з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Заперечуючи проти факту перевезення 10.11.2016 вантажу Товариства з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна", відповідач 2 зазначив, що перевезення здійснював ОСОБА_1, який не працює з ТОВ "Лінкор Транс", а позивачем не надано доказів, які б підтверджували виконання сторонами умов договорів перевезення № 24 від 14.01.2015 та від 10.11.2016.

Суд вважає вказані твердження відповідача 2 необґрунтованими, оскільки у п. 2 договору перевезення вантажу від 10.11.2016, який укладено між ТОВ "Лінкор Транс", як перевізником та ТОВ "Снєжка - Україна", як замовником, чітко визначено, перевезення здійснюється наступними автомобілями перевізника, що знаходяться в повністю справному технічному стані, заправленими паливно-мастильними матеріалами, із залученням власних водіїв: марка автомобіля МАН, державний номер НОМЕР_4, ВС 7267 ХХ, особисті дані водія ОСОБА_1 Також у вказаному договорів визначено маршрут перевезення: м. Яворів - м. Львів.

Зазначений договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками підприємств. Відповідачем 2 не надано доказів втрати або викрадення печатки підприємства, доказів звернення до органів внутрішніх справ із заявами про викрадення печатки підприємства матеріали справи не містять.

Таким чином, суд дійшов висновку, що перевезення за товарно-транспортними накладними 0002383, № 0002384, № 0002385 від 10.11.2016 здійснювалось відповідачем 2 як перевізником за договором перевезення вантажу від 10.11.2016, а водій ОСОБА_1 діяв як залучений відповідачем 2 водій для здійснення вказаного перевезення, а не як самостійний перевізник.

Згідно зі ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Умовами п. 2.1 договору перевезення від 10.11.2016 визначено, що перевезення здійснюється автомобілем перевізника МАН, державний номер НОМЕР_2, що знаходяться в повністю справному технічному стані, залученим водієм ОСОБА_1

З наведено вбачається, що відповідач 2, як перевізник, несе відповідальність за технічно справний стан транспортних засобів, якими здійснюється перевезення.

Вина залученого відповідачем 2 водія встановлена постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2016 у справі № 466/9840/16-п, де також зазначено про те, що перед виїздом водій не перевірив справність технічного засобу.

Частиною 2 ст. 308 Господарського кодексу України встановлено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

З аналізу ст. 308 Господарського кодексу України, ст. 924 Цивільного кодексу України, слідує, що законодавцем закріплено принцип презумпції вини перевізника, обов'язок з доведення якої покладається на нього самого.

Суд зазначає, що відповідачем 2 не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження вантажу, яке відбулось 10.11.2016 внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди, сталося не з вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс".

Таким чином, у спірних правовідносинах є наявність елементів правопорушення, достатніх для притягнення перевізника до відповідальності за пошкодження вантажу, а саме, протиправність поведінки, яка полягала у порушенні п. 2.1 договору щодо надання технічно-справного транспортного засобу, що призвела до виникнення дорожньо-транспортної пригоди, наявність збитків, причинний зв'язок і вина.

Щодо заперечень відповідача 2 про недоведеність позивачем розміру збитків, що були завдані ТОВ "Снєжка - Україна" під час перевезення вантажів 10.11.2016, то суд відхиляє вказані доводи, оскільки вартість вантажу, що перевозився, зафіксована у товарно-транспортних та видаткових накладних, а вартість пошкодженого вантажу підтверджується звітом про результати огляду вантажу та переліком товару, пошкодженого внаслідок ДТП від 10.11.2016.

Крім того, у відзиві відповідач 2 просить припинити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, однак, оскільки відповідачем 2 не наведено жодних обґрунтувань щодо наявності підстав для припинення провадження у справі, а судом таких підстав не встановлено, то суд дійшов висновку про відсутність у даній справі обставин для застосування п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Матеріалами справи підтверджено факт понесення позивачем витрат на відшкодування страхового відшкодування у зв'язку із настанням 10.11.2016 страхового випадку у загальному розмірі 138163,55 грн.

В той же час, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 лише 38 663,55 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем, у відповідності до ст. 33-34 ГПК України, не надано суду жодних доказів в спростування вартості ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу.

За таких обставин, оцінивши надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 38 663,55 грн., а відповідач 2 в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позовні вимоги в частині відповідача 2 про стягнення з останнього 38 663,22 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд. 35, код 39422977) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40, код 20782312) 38 663,55 грн. страхового відшкодування та 579,95 грн. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позовних вимог до відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", відмовити повністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 25.10.2017.

Суддя С.О. Турчин