Постанова

від 16.01.2018 по справі 910/13921/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа№ 910/13921/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 16.01.2018 року по справі №910/13921/17 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017, повний текст складено та підписано - 25.10.2017

по справі №910/13921/17 (судді Турчин С.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс"

третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна"

третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - ОСОБА_2

про стягнення 138 163,55 грн.

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути на його користь з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі-відповідач 1) 99 500,00 грн страхового відшкодування та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" (далі-відповідач 2) 38 663,55 грн страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем страхового відшкодування потерпілій особі на підставі договору добровільного страхування вантажів, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідальної особи та перевізника за завдані збитки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 у справі №910/13921/17 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" 38 663,55 грн страхового відшкодування та 579,95 грн витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 19.10.2017, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідача 2) та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог, а в іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи.

Відповідачем 1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач 2 та треті особи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

У відповідності до вимог нової редакції Господарського процесуального кодексу України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК України).

Однак, учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх представників (законних представників або адвокатів) не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

08.07.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна", як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Снєжка-Україна", як страхувальником, було укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період № 024.994099823.20223 (далі - Договір страхування), відповідно до умов якого страхувальник зобов'язується сплатити страхову премію у строки та у розмірах, що встановлені договором страхування та виконувати інші умови договору страхування, а страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у порядку і на умовах, визначених договором та виконувати всі інші умови цього договору.

При цьому, страховик приймає на себе обов'язок застрахувати всі заявлені відповідно до умов договору вантажі в межах узгоджених у даному договорі страхових сум (лімітів зобов'язання) на наведених умовах, а страхувальник повинен заявляти на страхування страховикові всі здійснювані перевезення вантажів, що зазначені у пункті 3 договору, до початку здійснення перевезень даних вантажів.

Згідно із п.1.2 Договору страхування, предметом договору є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням заявленими на страхування вантажами.

Пунктом 2.1 Договору страхування встановлено строк його дії: з 16.07.2016 по 15.07.2017.

У відповідності до п.3 Договору страхування, варіантом страхування є ІСС "А" - "З відповідальністю за всі ризики", тобто відшкодовуються збитки від пошкодження, повної загибелі або втрати всього або частини застрахованого вантажу, що стались з будь-якої причини, за виключенням випадків, передбачених у пункті 6 цього Договору; збитки, витрати та внески по загальній аварії; усі необхідні і доцільно здійснені витрати по рятуванню вантажу, а також щодо зменшення або визначення розміру збитку.

14.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снєжка - Україна", як вантажовідправником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс", як перевізником, було укладено договір № 24/Ф.О-П перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі-Договір перевезення), відповідно до умов якого перевізник зобов'язується систематично протягом строку дії даного договору приймати і доставляти належним йому на праві власності чи/або користування (оренди, лізингу тощо) вантажним автомобільним транспортом, у встановлені даним договором строки, ввірені йому вантажовідправником вантажі до пунктів призначення та видавати зазначені вантажі уповноваженим на одержання вантажів особам (вантажоодержувачам), а вантажовідправник зобов'язується подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі та сплачувати перевізнику за перевезення вантажів плату згідно умов даного договору.

Згідно із п.2.1 Договору перевезення, перевезення вантажів виконується перевізником на підставі заявок, що подає вантажовідправник у письмовій формі не пізніше ніж за 24 години, що передують дню перевезення.

Пунктом 6.6 Договору перевезення передбачено, що перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, його кількості, якості та товарного вигляду з моменту його прийняття до перевезення та до моменту видачі в пункті призначення уповноваженій на одержання вантажу особі.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу (п.6.7 Договору перевезення).

10.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Снєжка-Україна", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс", як перевізником, було укладено договір перевезення вантажу, відповідно до умов якого перевізник надає замовнику транспортні послуги з перевезення лакофарбових виробів згідно з товаросупровідними документами.

Адреса завантаження - м. Яворів (п. 1.2 Договору перевезення вантажу).

Відповідно до п.2.1 Договору перевезення вантажу, перевезення здійснюється наступними автомобілями перевізника, що знаходяться в повністю справному технічному стані, заправленими паливно-мастильними матеріалами, із залученням власних водіїв: марка автомобіля МАН, державний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2, особисті дані водія ОСОБА_2

Перевізник несе повну майнову відповідальність за збереження вантажу під час перевезення (п.4.3 Договору перевезення вантажу).

У відповідності до товарно-транспортних накладних №0002383, №0002384, №0002385 від 10.11.2016 водієм, визначеним відповідачем 2 прийнято до перевезення вантаж, а саме лакофарбові вироби на загальну суму 163 352,81 грн.

Згідно із заявою на перевезення на страхування окремого перевезення вантажу, позивачем було прийнято на страхування вантаж: лакофарбові вироби, вартістю 163 352,81 грн, перевізник - ТОВ "Лінкор Транс", товаросупроводжувальні документи - товарно-транспортна накладна, вид перевезення - автомобільний: тягач MAN, д.н.з. НОМЕР_1, напівпричеп "FRUEHAUF01Y", д.н.з. НОМЕР_2 за маршрутом перевезення: м. Яворів - м. Львів.

Прийняття вказаного перевезення на страхування підтверджується також страховим сертифікатом до генерального договору добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період № 024.994099823.20223.

Як стверджує позивач, 10.11.2016 стався страховий випадок, пошкодження вантажу внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2016 у справі № 466/9840/16-п, 10.11.2016 ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки МАН, д.н.з. НОМЕР_1, перед виїздом не перевірив справність транспортного засобу, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем МАЗ, д.н.з НОМЕР_4 та з дорожнім металевим відбійником, завдавши транспортним засобам технічних пошкоджень.

Вказаною постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2016 у справі № 466/9840/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення.

11.11.2016 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання збитку та повідомлено, що розмір збитку складає 129 873,95 грн.

За результатами огляду пошкодженого вантажу було складено звіт від 10.11.2016, а також перелік товару, пошкодженого внаслідок ДТП, та зазначено, що вартість пошкодженого вантажу складає 129 873,95 грн.

Крім того, відповідно до рахунку №601 від 12.12.2016 та акту надання послуг №603 від 12.12.2016, вартість проведення утилізації пошкодженого вантажу становить 11 289,60 грн.

Згідно із страховим актом №161111.02 від 22.12.2016 за вищевказаним страховим випадком позивачем визначено, що до виплати підлягає страхове відшкодування у розмірі 138 163,55 грн.

Позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 138 163,55 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7815 від 23.12.2016.

Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом МАН, д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у відповідача 1 згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1472415.

Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 100 000,00 грн та франшизу у розмірі 500,00 грн.

Враховуючи те, що цивільна відповідальність осіб, які користуються транспортним засобом МАН, д.н.з. НОМЕР_1, була застрахована у відповідача 1, то позивач просить стягнути з останнього 99 500,00 грн суму виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, а решту виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 38 663,55 грн - з відповідача 2, як перевізника вантажу.

У відповідності до п.9 п.1 Розділу ХІ Перехідних положень ГПК України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі Апеляційний розгляд . При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційний розгляд і Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження .

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги відзиву, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст.979 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як встановлено вище, у відповідності до умов генерального договіру добровільного страхування вантажів з оплатою за окремий період № 024.994099823.20223 від 08.07.2016, внаслідок настання 10.11.2016 страхового випадку (пошкодження застрахованого вантажу) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 138 163,55 грн, шляхом перерахування згідно із платіжним дорученням №7815 від 23.12.2016 на рахунок страхувальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Снєжка-Україна".

У відповідності до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до осіб, відповідальних за збитки у зв'язку із пошкодженням вантажу у межах фактичних затрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (відповідач 1), позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2, пов'язана з експлуатацією тягача MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент настання страхової події була застрахована у відповідача 1 за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/1472415, а тому останній взяв на себе обов'язок відшкодувати шкоду заподіяну третім особам під час експлуатації вказаного транспортного засобу.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до п.36.3 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з'єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Згідно із ст.28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Положеннями п. 32.4 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригод.

Як свідчать матеріали справи, вантаж, який пошкодився внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, знаходився у забезпеченому транспортному засобі, зокрема у напівпричепі "FRUEHAUF01Y", д.н.з. НОМЕР_2, який також застрахований у відповідача 1.

Таким чином, оскільки пошкоджений вантаж знаходився у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач 1 в силу приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не зобов'язаний відшкодовувати шкоду, завдану такому майну, а тому вимоги позивача до відповідача 1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 99 500,00 грн є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Посилання позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог до відповідач 1, на те, що вантаж знаходився не у забезпеченому транспортному засобі MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а у причепі "FRUEHAUF01Y", д.н.з. НОМЕР_2, не приймаються до уваги оскільки, по-перше, вказаний причеп також є забезпеченим та застрахований у відповідача 1 за полісом обов'язкового страхування АК/1472416; по-друге, тягач та причеп перебували у з'єднанні між собою, а тому, у даному випадку, майно, якому завдано шкоду, знаходилось у забезпеченому транспортному засобі, що виключає обов'язок відповідача 1 відшкодовувати шкоду, завдану такому майну.

При цьому, судова колегія звертає увагу позивача на те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право заявляти вимоги не лише до страховика, який застрахував відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, а й до самої винної особи, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України викладеної у постанові №6-2587цс15 від 23.12.2015.

Стосовно позовних вимог про стягнення 38 663,55 грн з відповідача 2, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.306 Господарського кодексу України під перевезенням вантажів слід розуміти господарську діяльність, пов'язану з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст.307 ГК України).

У пункті 2 договору перевезення вантажу від 10.11.2016, який укладено між ТОВ "Лінкор Транс", як перевізником, та ТОВ "Снєжка - Україна", як замовником, визначено, що перевезення здійснюється автомобілями перевізника, що знаходяться в повністю справному технічному стані, заправленими паливно-мастильними матеріалами, із залученням власних водіїв: марка автомобіля МАН, державний номер НОМЕР_3, НОМЕР_2, особисті дані водія ОСОБА_2 Також у вказаному договорів визначено маршрут перевезення: м. Яворів - м. Львів.

Зазначений договір підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками підприємств. Відповідачем 2 не надано доказів втрати або викрадення печатки підприємства, доказів звернення до органів внутрішніх справ із заявами про викрадення печатки підприємства матеріали справи не містять.

Таким чином, перевезення за товарно-транспортними накладними №0002383, №0002384, №0002385 від 10.11.2016 здійснювалось відповідачем 2 як перевізником за договором перевезення вантажу від 10.11.2016, а водій ОСОБА_2 діяв як залучений останнім водій для здійснення вказаного перевезення, а не як самостійний перевізник.

Згідно зі ст.314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Умовами п.2.1 договору перевезення від 10.11.2016 визначено, що перевезення здійснюється автомобілем перевізника МАН, державний номер НОМЕР_1, що знаходяться в повністю справному технічному стані, залученим водієм ОСОБА_2

З наведеного вбачається, що відповідач 2, як перевізник, несе відповідальність за технічно справний стан транспортних засобів, якими здійснюється перевезення.

Вина залученого відповідачем 2 водія встановлена постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2016 у справі № 466/9840/16-п, де також зазначено про те, що перед виїздом водій не перевірив справність технічного засобу.

Частиною 2 статті 308 Господарського кодексу України встановлено, що відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

У відповідності до ст.924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

З аналізу ст.308 Господарського кодексу України та ст.924 Цивільного кодексу України слідує, що законодавцем закріплено принцип презумпції вини перевізника, обов'язок з доведення якої покладається на нього самого.

Відповідачем 2 не доведено належними та допустимими доказами, що пошкодження вантажу, яке відбулось 10.11.2016 внаслідок настання дорожньо-транспортної пригоди, сталося не з його вини.

Таким чином, у спірних правовідносинах є наявність елементів правопорушення, достатніх для притягнення перевізника до відповідальності за пошкодження вантажу, а саме, протиправність поведінки, яка полягала у порушенні п. 2.1 договору щодо надання технічно-справного транспортного засобу, що призвела до виникнення дорожньо-транспортної пригоди, наявність збитків, причинний зв'язок і вина.

Матеріалами справи підтверджено факт понесення позивачем витрат на відшкодування страхового відшкодування у зв'язку із настанням 10.11.2016 страхового випадку у загальному розмірі 138 163,55 грн. В той же час, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 лише 38 663,55 грн виплаченого страхового відшкодування.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкор Транс" (відповідача 2) страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 38 663,55 грн., а відповідач 2 в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 38 663,55 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Доводи, наведені позивачем (апелянтом) в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 по справі №910/13921/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2017 по справі №910/13921/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13921/17.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.01.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна