Постанова

від 24.10.2017 по справі 902/559/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа № 902/559/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Саган І.О.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 ( довіреність №14-112 від 22.05.2017 р.);

від відповідача - ОСОБА_2 (посвідчення № 1 від 05.11.2015 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 сільської ради Шаргородського району Вінницької області на рішення господарського суду Вінницької області від 11.07.17 р. у справі № 902/559/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем ПАТ НАК "Нафтогз України"

до ОСОБА_3 сільської ради

про стягнення 2 126 594,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.07.2017 року у справі № 902/559/17 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 сільської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 1 037 950,48 грн.- основного боргу, 96 222,21 грн. - 3% річних за період з 31.05.2014 р. по 31.05.2017 р., 992 421,94 грн.- інфляційних втрат за період травень 2014 р. - квітень 2017 р., 31898,92 грн.- судових витрат на судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1001-р не було погоджено механізму повернення замовникам будівництва коштів НАК "Нафтогаз України", а також те, що на момент укладення Договору не було надано бюджетних призначень. Таким чином, ОСОБА_3 сільська рада не набула в порядку визначеному бюджетним законодавством статусу розпорядника бюджетних коштів, а отже умови укладеного Договору про зобов'язання повернути НАК "Нафтогаз України" протягом бюджетного року, наступного після року закінчення фінансування добудувати об'єкта, коштів шляхом перерахування на рахунок позивача, визначені п.2.3.13 Договору є такими, що не відповідають вимогам закону, бюджетному законодавству, і тому не породжують правових наслідків для сторін.

В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві заперечив проти доводів апеляційної скарги. Зокрема зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності через неможливість виконання ним грошового зобов'язання з огляду на відсутність необхідних коштів або відсутність вини. (ст. 607, 614, 617 ЦК України). Відповідач за умовами договору зобов'язаний повернути отримані від позивача кошти для фінансування добудови об'єкта газопостачання. Зазначає, що між сторонами у справі виникли не бюджетні, а майнові відносини. Вважає, що застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 23.10.2017 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів-членів колегії ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, проведено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 902/559/17. Колегію суддів визначено у складі: головуючий суддя - Тимошенко О.М., суддя Огороднік К.М., суддя Мамченко Ю.А.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з обставин справи, 26.08.2009 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів".

Відповідно до п.2 цього розпорядження, для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", а згідно п. 3 замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством.

14.03.2011 року між позивачем - Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ОСОБА_3 сільською радою Шаргородського району Вінницької області, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 року № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 року №1881-р., укладено договір №14/563/11.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Відповідно до п.1.1. цього договору позивач, відповідно до розпорядження та на умовах цього договору, на підставі затвердженого рішенням правління Компанії та погодженого Мінпаливенерго України "Переліку об’єктів газопостачання у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та графіку фінансування спорудження об’єкта газопостачання (додаток 1) здійснює фінансування добудови (будівництва) об’єкта газопостачання: "Міжселищний газопровід високого тиску (1,2 МПа) до сіл Михайлівка, Деребчин Шаргородського району Вінницької області (2 черга)" (далі - Об’єкт), а замовник зобов’язується здійснити добудову (будівництво) Об’єкта, забезпечити передачу його, як цілісного об’єкта у державну власність та введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору та повернути грошові кошти, отримані від Компанії на добудову (будівництво) Об’єкта.

При цьому розпорядженням від 20.06.2012 року №352 Вінницької обласної державної адміністрації "Про передачу об’єктів газопостачання у державну власність" передбачено вжити заходів щодо сприяння забезпечення передачі у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованих підприємств з газопостачання та газифікації (з приєднанням до неприватизованої частини основних фондів, що належать до державної власності) об’єктів газопостачання населених пунктів області, у споруджені яких здійснювалась фінансова участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", згідно з додатком; у встановленому законодавством порядку підготувати документи щодо внесення змін до бюджетних призначень та розроблення бюджетних видатків для розрахунків з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в межах здійсненого нею фінансування на добудови підвідних газопроводів.

19.07.2012 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду №1 до вищевказаного договору, якою виклали в новій редакції ряд положень основного договору.

Відповідно до п.1. договору в редакції змін, внесених до договору додатковою угодою від 19.07.2012 №1, статтю 1 "Предмет договору" викладено в наступній редакції:

"1.1. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідно до Розпорядження та на умовах цього Договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу "Переліку об’єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", (далі - Перелік) та графіку фінансування спорудження об’єкта газопостачання (Додаток 1), здійснює фінансування добудови об’єкта газопостачання: "Міжселищний газопровід високого тиску (1,2 Мпа) до сіл Михайлівка, Деребчин" Шаргородського району Вінницької області (далі - Об’єкт), а Замовник зобов’язується здійснити добудову Об’єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами Договору, забезпечити передачу його, як цілісного об’єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об’єкта.".

Статтю 2 "Права та Обов'язки Сторін" викладено в новій редакції, де зокрема п.п. 2.1.1. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року передбачено, що позивач зобов'язаний при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови Об’єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період, згідно з Додатком 1. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок Замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України.

Підпунктом 2.1.2. додаткової угоди додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року передбачений обов'язок Нафтогазу щоквартально на звітну дату та в місячний термін після завершення робіт по добудові Об’єкта в установленому порядку оформити акти звірки взаємних розрахунків із Замовником з підтвердженням заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування.

В свою чергу, відповідач, як Замовник, був зобов'язаний у будь-який час на вимогу Нафтогазу надавати усю інформацію про виконання умов цього Договору, а також всіх інших документів і матеріалів, пов’язаних з виконанням цього Договору (п.п. 2.3.7. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року).

У разі неможливості виконання договірних зобов’язань Замовник має повідомити Нафтогаз протягом 3-х робочих днів з дати виникнення обставин, що перешкоджають виконанню Договору, з обов'язковим зазначенням цих обставин, для прийняття спільного з Нафтогазом рішення щодо подальшого виконання Договору (п. 2.3.9. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року).

Відповідач як замовник, зобов'язаний після завершення робіт по добудові Об’єкта забезпечити введення його в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів, та у термін, що не перевищує 60 календарних днів від дати введення Об’єкта в експлуатацію, забезпечити його передачу, як цілісного об’єкта, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації (п. 2.3.12. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року).

Протягом місяця з дати передачі Об’єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надати Нафтогазу завірені підписом уповноваженої особи та печаткою Замовника копії декларації про готовність об’єкта до експлуатації або акт готовності об’єкта до експлуатації з сертифікатом, акту приймання-передачі Об’єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та протоколу комісії про прийняття Об’єкта державної форми власності до експлуатації. (п. 2.3.13. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року).

За умовами п.п. 2.3.14. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року, відповідач як замовник зобов'язаний був своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об’єкта газопостачання для повернення Нафтогазу в установлений даним Договором термін, суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об’єкта газопостачання.

Відповідно до п.п. 2.3.15 додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року, протягом року, наступного за роком введення Об’єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об’єкта.

Згідно п. п. 2.4.3. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року, Замовник є власником частини (цілісного) Об’єкта, добудованої за кошти Нафтогазу, до передачі цілісного Об’єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації.

Також згідно умов додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року, статтю 3 "Ціна договору і порядок проведення розрахунків" викладено в наступній редакції наступні положення договору:

"3.1. Загальний обсяг фінансування за цим Договором (ціна Договору) 1 072 049,20 грн..

3.2. Вартість добудови Об’єкта визначається Замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої Переліком.

3.3. Фінансування Нафтогазом робіт із завершення будівництва об’єкта буде здійснюватися в межах витрат, передбачених фінансовим планом та збалансованим бюджетом грошових коштів Нафтогазу на відповідний період.

3.4. Фінансування робіт з добудови Об’єкта за Договором здійснюється згідно з Додатком 1, який є невід’ємною частиною цього Договору."

Статтю 4 " Відповідальність Сторін" викладено в наступній редакції:

"4.1. Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань відповідно до умов Договору та діючого законодавства України.

4.2. У випадку ненадання/надання в неповному обсязі інформації відповідно до п. 2.3.8 Договору або порушення строку її надання, Нафтогаз має право припинити фінансування за Договором та/або вимагати дострокового повернення суми грошових коштів, що були перераховані Нафтогазом на фінансування добудови Об’єкту.

4.3. У випадку порушення Замовником зобов’язань щодо повернення суми грошових коштів, він платить на користь Нафтогазу пеню у розмірі 0,1% від загальної ціни Договору за кожний день прострочення виконання зобов’язань, а у випадку прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у сумі 7% ціни Договору.

4.4. Нафтогаз не несе відповідальності за нефінансування добудови Об’єкта.

4.5. Замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору.

4.6. В разі невиконання пунктів 2.3.12, 2.3.13 Договору або не підтвердження суми заборгованості Замовника перед Нафтогазом у сумі здійсненого Нафтогазом фінансування, Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дати надходження письмової вимоги Нафтогазу, повертає всю суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу згідно з Договором.

4.7.           Не виконання Замовником п. 2.3.15 Договору через відсутність бюджетного фінансування у зв’язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов’язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з Договором.".

Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх підписів печатками і діє до повного повернення Компанії суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови Об’єкта згідно з договором (п.7.1. додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 року).

Згідно графіка фінансування спорудження об’єкта газопостачання (додаток №1 до договору) обсяг фінансування за рахунок коштів Компанії, необхідний для введення об’єкта в експлуатацію становить 1 072 149,20 грн., строк введення в експлуатацію 2012 рік.

На виконання своїх зобов‘язань за договором, позивач 31.07.2012 року перерахував відповідачу грошові кошти в загальній сумі 1072149,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6803, а також копіями банківських виписок, які знаходяться в матеріалах справи.

Об‘єкт побудовано та введено в експлуатацію, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації про готовність об’єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області 17 жовтня 2012 року за №ВН 14312192519.

Так, згідно декларації від 17 жовтня 2012 року за №ВН 14312192519, об’єкт "Міжселищний газопровід високого тиску (1,2 Мпа) до сіл Михайлівка, Деребчин" Шаргородського району Вінницької області 2221.1, категорія складності - ІІІ" збудовано та введено в експлуатацію.

Таким чином, місцевим судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з боку позивача виконані договірні зобов'язання щодо фінансування будівництва та побудови об‘єкта та введення його в експлуатацію.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Враховуючи, що об‘єкт введено в експлуатацію у 2012 році, відповідач зобов‘язаний за умовами п. 2.3.15 договору, сплатити позивачу грошові кошти, отримані на добудову об‘єкта в сумі 1 072 149,20 грн. у строк по 31 грудня 2013 року.

ОСОБА_3 сільської ради від 12.08.2015 № 02-18-116 повідомлено про те, що будівництво газопроводу завершено та об’єкт передано в експлуатацію Жмеринському МУГГ ПАТ “Вінницягаз”; вартість робіт склала 1 037 950,48 грн. Вказаний лист містив прохання щодо надання банківських реквізитів для повернення надлишкових коштів у сумі 34 098,72 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 27.01.2017 № 1 ОСОБА_3 сільська рада повернула позивачу 34 098,72 грн. невикористаних коштів.

Проте, відповідач кошти в сумі 1 037 950,48 грн. не повернув, що спонукало позивача звернутися до місцевого суду з даним позовом.

Місцевий господарський суд за результатами розгляду даного спору дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 1 037 950,48 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів статей 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності із ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. № 11/446.

Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що ОСОБА_3 сільська рада Шаргородського району Вінницької області в повному обсязі не виконала свої договірні зобов'язання щодо повернення грошових коштів, отриманих від позивача на добудову об`єкта, чим порушила умови договору №14/563/11 від 14.03.2011 р. в редакції додаткової угоди №1 від 19.07.2012 р. до нього.

В силу ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 037 950,48 грн. основного боргу, оскільки відповідачем не надано доказів сплати позивачу грошових коштів у сумі 1 037 950,48 грн. та не спростована належними доказами обставини, які зазначені позивачем.

Колегією суддів не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що повернення вказаних коштів має здійснюватись виключно за рахунок коштів Державного бюджету.

Як вбачається з п. 4.7 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 р. - не виконання замовником п. 2.3.15 договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Замовника перед Компанією не може бути підставою для нарахування Компанією пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє Замовника обов'язку повернути Компанії кошти, отримані згідно з договором.

Також, умови договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 19.07.2012 р. не відносять зобов'язання сторін до бюджетних, оскільки відповідно до п.п. 8 п. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Апелянтом не подано жодних доказів того, що договір з НАК "Нафтогаз України" укладено відповідно до бюджетного асигнування, а тому правовідносини сторін договору відносяться до господарсько-майнових.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання, позивач заявив до стягнення 96 222,21 грн.- 3% річних за період з 31.05.2014 по 31.05.2017, 992 421,94 грн.- інфляційних втрат за період травень 2014 - квітень 2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10 та від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183 наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З огляду на вищезазначене, перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з травня 2014 року по квітень 2017 року, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення втрат від інфляції на суму 992 421,94 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за період з 31.05.2014 по 31.05.2017 включно, розмір 3% річних складає 96 222,21 грн..

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 96 222,21 грн.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 11.07.2017 р. ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 сільської ради залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 11.07.2017 року у справі №902/559/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Огороднік К.М.