Постанова

від 24.10.2017 по справі 910/10491/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа№ 910/10491/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Можарова З.М. (дов. від 15.06.2017 р.);

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року .

у справі № 910/10491/17 (суддя: Смирнова Ю.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос"

про стягнення 83 919,56 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" про стягнення 76 507,38 грн. інфляційних втрат та 7 412,18 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2017 р. по справі № 910/10491/17 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор" задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор" 76 507 грн. 38 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7 412 грн. 18 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості відповідача перед позивачем протягом тривалого часу, а саме з наступного дня після отримання товару за видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р., суд визнає вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат законними та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2017 р. у справі № 910/10491/17 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в частині стягнення інфляційних витрат у сумі 12 155,33 грн., 3 % річних у сумі 1 947,64 грн. та судового збору у сумі 1 600,00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що в матеріалах справи не має жодного доказу того, що строк виконання зобов'язання настав саму у 2014 році, як стверджує позивач, та крім того, зазначив, що рішенням суду від 05.12.2016 р. цей факт, також не встановлено. Апелянт стверджує, що оплата за договором поставки може здійснюватися або за предоплатою або по факту поставки товару, або з відстрочкою на невизначений термін, або взагалі через деякий час після підписання договору, при цьому позивач прийшов до висновку про порушення своїх прав за договором поставки лише у серпні 2016 року, коли надіслав претензію на адресу ТОВ Укрбілрос . Тому, апелянт вважає, що позов повинен бути задоволений частково з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, а саме прострочення слід рахувати з 30 серпня 2016 р. як було встановлено рішенням господарського суду від 05.12.2016 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/10491/17.

24.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2017 р. без змін.

Представник відповідача у судове засідання 24.10.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 113)

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Представник позивача в судовому засіданні 24.10.2017 р. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2017 р. - без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем за період з 09.07.2014 р. по 17.07.2014 р. було відвантажено відповідачу товарного бетону на загальну кількість 197 137,32 грн., що підтверджується видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р. на суму 121 490,88 грн., № 3359 від 11.07.2014 р. на суму 32 236,80 грн. та № 3375 від 17.07.2014 р. на суму 43 409,64 грн., які підписані позивачем і відповідачем та скріплені печатками підприємств. (а.с. 83-85).

Як вказує позивач, відповідачем було здійснено часткову оплату товару, у зв'язку з чим заборгованість за відвантажений товар за вище переліченими видатковими накладними становить 85 546,04 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва у справі №910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор" суму основного боргу у розмірі 85 546,04 грн.

В ході розгляду справи № 910/16519/16 судами встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений відповідно до накладних № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р. товар, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 85 546,04 грн. Суд прийняв як належний доказ існування між сторонами договору поставки № Б2/20 від 30.04.2014 р. - видаткові накладні № 3333 від 09.07.2014 р. на суму 121 490,88 грн., № 3359 від 11.07.2014 р. на суму 32 236,80 грн. та № 3375 від 17.07.2014 р. на суму 43 409,64 грн., податкові накладні № 132 від 09.07.2014 р., №1 62 від 11.07.2014 р. та № 174 від 17.07.2014 р., акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.06.2014 по 18.06.2014 та банківські виписки з рахунку позивача, з яких вбачається часткове виконання відповідачем своїх господарських зобов'язань перед позивачем.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Так, в постанові Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р. у справі № 910/16519/16 встановлено, що доказів повної оплати за поставлений позивачем бетон згідно із видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р. у розмірі 85 546,04 грн. відповідачем не надано, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 85 546,04 грн. за поставлений товар згідно із видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р., є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., було стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 85546,04 грн. Оскільки вищезазначене рішення суду станом на 02.06.2017 р. не було виконано відповідачем, заборгованість відповідача перед позивачем є довготривалою, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що матеріалами справи належним чином підтверджується існування заборгованості відповідача перед позивачем протягом тривалого часу, а саме з наступного дня після отримання товару за видатковими накладними №3333 від 09.07.2014 р., №3359 від 11.07.2014 р. та №3375 від 17.07.2014 р., отже вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат законними та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як було встановлено у рішенні господарського суду міста Києва у справі № 910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений відповідно до накладних № 3333 р. від 09.07.2014 р., №3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р. товар, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 85546,04 грн. Суд прийняв як належний доказ існування між сторонами договору поставки №Б2/20 від 30.04.2014 видаткові накладні № 3333 від 09.07.2014 р. на суму 121490,88 грн., № 3359 від 11.07.2014 р. на суму 32236,80 грн. та № 3375 від 17.07.2014 р. на суму 43409,64 грн. Доказів повної оплати за поставлений позивачем бетон згідно із видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р. у розмірі 85 546,04 грн. відповідачем надано не було.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що факт відвантаження та отримання відповідачем товару позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено, оскільки зазначені факти вже були встановлені в рішенні господарського суду міста Києва у справі №910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке набрало законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., та підтверджуються наявними в матеріалах справи підписаними сторонами та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р.

Відповідач, оспорюючи рішення суду першої інстанції, вказує на те, що позов повинен бути задоволений частково з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, а саме прострочення слід рахувати з 30 серпня 2016 р., тобто з моменту отримання вимоги позивача. Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним з огляду на наступне.

Як встановлено в рішенні господарського суду міста Києва у справі № 910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., позивачем надіслано на адресу відповідача претензію № 0508/1-16 від 05.08.2016 р., в якій останній повідомив відповідача, що фактом отримання відповідачем товару є видаткові накладні № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р., однак відповідачем здійснено оплату лише частково, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 85 546,04 грн. та просив відповідача протягом 7 календарних днів з дати отримання даної претензії сплатити існуючу заборгованість перед позивачем у розмірі 85 546,04 грн.

Зазначена претензія була надіслана відповідачу 06.08.2016 р. та отримана останнім 22.08.2016 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0303804547900.

Відповіді на претензію № 0508/1-16 відповідачем не надано, також не надано заперечень щодо отримання товару згідно із видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до вимог статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України відповідач, як покупець, незалежно від надходження від позивача вимог та претензій, повинен був оплатити поставлений позивачем відповідно до накладних № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р. товар після його прийняття, у зв'язку з чим прострочення платежу виникло на наступний день після отримання товару за відповідними накладними.

Стосовно посилань відповідача на те, що оплата за спірним договором поставки може здійснюватися або за предоплатою або по факту поставки товару, або з відстрочкою на невизначений термін, або взагалі через деякий час після підписання договору, колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено доказів, що договором було встановлено інший строк оплати поставленого товару, ніж передбачений в ч. 1 ст. 692 ЦК України.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частин 1, 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, та те, що факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за спірним договором поставки за видатковими накладними № 3333 від 09.07.2014 р., № 3359 від 11.07.2014 р. та № 3375 від 17.07.2014 р. у сумі 85 546,04 грн. встановлено рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке набрало законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., що в силу приписів ст. 35 ГПК України не підлягає повторному доказуванню та має преюдиційне значення для розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спірним договором поставки у сумі 85 546,04 грн.

Доказів сплати вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.

Звертаючись з позовом до суду, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 76 507,38 грн. інфляційних втрат та 7 412,18 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відзначається, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період прострочення виконання зобов'язання за спірним договором поставки з 10.07.2014р. (наступний день після отримання товару за видатковою накладною № 3333 від 09.07.2014 р.) по 02.06.2017 р. на суму 9 899,60 грн., з 12.07.2014р. (наступний день після отримання товару за видатковою накладною № 3359 від 11.07.2014 р.) по 02.06.2017 р. на суму 32 236,80 грн., з 18.07.2014р. (наступний день після отримання товару за видатковою накладною № 3375 від 17.07.2014 р.) по 02.06.2017 р. на суму 43 409,64 грн., вважає його вірним та зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 76 507,38 грн. інфляційних втрат та 7 412,18 грн. 3 % річних.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у разі перегляду Вищим господарським судом України рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/16519/16 від 05.12.2016 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 р., яке стало підставою для ухвалення даного рішення, сторони можуть звернутись до господарського суду в порядку ст. 112 ГПК України для перегляду даного рішення за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року у справі № 910/10491/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбілрос" на рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року у справі № 910/10491/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року у справі № 910/10491/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10491/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко