Ухвала

від 24.10.2017 по справі 820/10744/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/23846/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Заїки М.М.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці у Харківській області (правонаступник Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області) про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому (з урахуванням, зокрема, заяви про зміну позовних вимог від 08 лютого 2016 року та заяви про уточнення позовних вимог від 28 березня 2016 року) просив:

скасувати наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області від 26 жовтня 2015 року № 42-к про його звільнення з роботи;

зобов'язати Головне управління Держпраці у Харківській області поновити його на посаді головного державного інспектора праці або на аналогічній посаді, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи, з 26 жовтня 2015 року;

зобов'язати Головне управління Держпраці у Харківській області видати дублікат вкладишу до його трудової книжки, до якого внести запис про його призначення на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області за переведенням із Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, із збереженням 9 рангу державного службовця з 07 жовтня 2013 року (Наказ від 04 листопада 2015 року № 43-к);

стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі в розмірі, виходячи з розрахунку відповідно до довідки Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області про прибуток від 26 жовтня 2015 року № 01-19/251.

Просив також допустити постанову суду до негайного виконання в частині виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць та зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із реорганізацією Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області є незаконним, оскільки відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, а саме: порушено право на персональне попередження про наступне вивільнення, не враховано його переважне право на залишення на роботі, а також не проведено в день звільнення остаточний розрахунок заробітної плати.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року позов задоволено частково: визнано незаконними дії Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області щодо звільнення з роботи ОСОБА_4; скасовано наказ Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Про звільнення з роботи ОСОБА_4 від 26 жовтня 2015 року № 42-к; поновлено позивача на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 26 жовтня 2015 року; стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року в розмірі 14694,40 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова підлягає негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Головного управління Держпраці у Харківській області заробітної плати за час вимушеного прогулу - у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року змінено постанову суду першої інстанції шляхом її доповнення визначенням про те, що з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_4 стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року в розмірі 14694,40 грн з відрахуванням обов'язкових податків, зборів, внесків. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог позивача заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Про призначення на посаду ОСОБА_4 від 30 вересня 2015 року № 40-К (з урахуванням наказу голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Про призначення на посаду ОСОБА_4 від 04 листопада 2015 року № 43-к) ОСОБА_4 призначено з 07 жовтня 2013 року на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області на період до фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_5, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві. Наказами визначено, що стаж державної служби ОСОБА_4 станом на 07 жовтня 2013 року складає 6 років 0 місяців 6 днів. ОСОБА_4 встановлена надбавка за стаж державної служби у розмірі 15% до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця.

30 вересня 2015 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Харківській області попереджено позивача про вивільнення у зв'язку з реорганізацією вказаної установи.

30 вересня 2015 року ОСОБА_4 подав заяву про звільнення з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 21 жовтня 2015 року.

19 жовтня 2015 року позивач надіслав на електронну адресу Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області заяву про відзив заяви про звільнення з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 21 жовтня 2015 року.

26 жовтня 2015 року ОСОБА_4 подав заяву про звільнення з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 жовтня 2015 року.

26 жовтня 2015 року позивач надіслав на електронну адресу Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області заяву про відзив заяви про звільнення з посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 жовтня 2015 року.

Наказом голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Про звільнення з роботи ОСОБА_4 від 26 жовтня 2015 року № 42-к ОСОБА_4, головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області, звільнено з роботи з 26 жовтня 2015 року у зв'язку з реорганізацією Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

На підставі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2015 року у справі № 820/10521/15 наказом голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Про призначення на посаду ОСОБА_4 від 04 листопада 2015 року № 43-к ОСОБА_4 призначено з 07 жовтня 2013 року на посаду головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області, на період до фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_5, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, з посадовим окладом згідно штатного розпису, за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві, із збереженням 9 рангу державного службовця; цим наказом визначено, що стаж державної служби позивача станом на 07 жовтня 2013 року складає 6 років 0 місяців 6 днів, та встановлено йому надбавку за стаж державної служби у розмірі 15 відсотків до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року № 21-52а15.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 визначено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Вказаним Урядовим актом установлено, що територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов'язків територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, що реорганізуються.

Як встановлено апеляційним судом, 29 лютого 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801120004051950 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, ідентифікаційний код - 37999319. 06 травня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 14801340000066010 про проведення державної реєстрації юридичної особи Головного управління Держпраці у Харківській області, ідентифікаційний код - 21680000.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 частково, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився апеляційний суд, про визнання незаконними дій Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області щодо звільнення позивача з роботи та скасування наказу Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Про звільнення з роботи ОСОБА_4 від 26 жовтня 2015 року № 42-к, оскільки роботодавцем було порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України, а саме: звільнено позивача без дотримання двомісячного строку попередження про наступне вивільнення.

В доводах касаційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, поновлюючи його на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 26 жовтня 2015 року, не врахував, що на день ухвалення постанови, 25 квітня 2016 року, діяльність Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області було припинено з 29 лютого 2016 року, тобто поновив його у фактично неіснуючу установу, що унеможливлює виконання судового рішення.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з такими доводами ОСОБА_4, оскільки висновок судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області, з якої його було незаконно звільнено, відповідає вимозі частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тобто суд позбавлений можливості поновити ОСОБА_4 на роботі в новоутвореній установі, куди позивач не був переведений.

Крім того, за своєю правовою природою повноваження відповідача щодо призначення у порядку переведення на посаду є виключною компетенцією уповноваженого органу.

У свою чергу, після поновлення ОСОБА_4 на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області Головне управління Держпраці у Харківській області зобов'язано вжити заходів для призначення (переведення) позивача на рівнозначну посаду.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно поновив позивача на посаді головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням трудового законодавства у м. Харкові та центральних районах області Територіальної державної інспекції з питань праці у Харківській області з 26 жовтня 2015 року.

Єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13).

Постановою Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів від 09 грудня 2015 року № 1013 (далі - постанова № 1013) з 01 грудня 2015 року встановлено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено, зокрема, додатками 1 - 37, 43 1, 43 2, 48 - 55 до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів .

За змістом пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Суди попередніх інстанцій, визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 26 жовтня 2015 року по 25 квітня 2016 року), правильно взяли за основу середньоденну заробітну плату позивача в розмірі 114,80 грн, проте не з'ясували чи було підвищено розмір посадового окладу за раніше займаною позивачем посадою на підставі постанови № 1013 та чи підлягала заробітна плата позивача коригуванню на коефіцієнт підвищення посадового окладу.

Посилання позивача в доповненнях до касаційної скарги на постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році від 06 квітня 2016 року № 292, якою з 01 травня 2016 року встановлено нові умови оплати праці працюючих державних службовців, затверджено схему посадових окладів підвищеного розміру та розмір надбавок до посадових окладів за ранги державних службовців, є помилковим, оскільки період вимушеного прогулу завершується 25 квітня 2016 року (день ухвалення судового рішення судом першої інстанції), тому ця постанова Уряду України не може бути врахована при обчисленні середнього заробітку позивача.

Вирішення питань про стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу пов'язано з встановленням фактичних обставин справи, а відповідно до вимог частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому справа у цій частині позовних вимог підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року скасувати в частині оплати вимушеного прогулу, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Заїка М.М.

Швець В.В.