Рішення

від 25.10.2017 по справі 908/1638/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/62/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2017 Справа № 908/1638/17

за позовом: Приватного підприємства «О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс» (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 272-В; поштова адреса: 21007, місто Вінниця, вул. Липовецька, 6-а, оф. 505)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МВК» (69009, АДРЕСА_1)

про стягнення суми 81069,60 грн.

Суддя Боєва О.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився (у попередніх судових засіданнях був присутній представник ОСОБА_1, довіреність б/н від 17.01.2017р.);

Від відповідача: ОСОБА_2, директор, наказ № 1-к від 26.05.2014р.;

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс» звернулось в господарський суд Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МВК» суми 81069,60 грн., з яких: 69187,06 грн. - основна заборгованість за отриманий товар, 2285,01 грн. - 3% річних, 9597,53 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 11.08.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1638/17, присвоєно номер провадження справи 9/62/17, судове засідання призначено на 30.08.2017р. Ухвалою суду від 30.08.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 20.09.2017р. У судовому засіданні 20.09.2017р. оголошено перерву до 03.10.2017р. Ухвалою суду від 03.10.2017 р. в порядку ст. 69 ГПК України строк розгляду спору у справі продовжено на п'ятнадцять днів - до 25.10.2017 р., включно, розгляд справи відкладено на 19.10.2017р., цією ж ухвалою на підставі ст. 38 ГПК України витребувано у Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області докази у справі. У судовому засіданні 19.10.2017р. оголошувалася перерва до 25.10.2017р.

Справу розглянуто 25.10.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Натомість, в направленому на електронну адресу суду листі від 24.10.2017р., позивач просить розглянути справу без участі його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 525, 526, 610, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України. Вказує, що вартість отриманого відповідачем від позивача згідно видаткових накладних товару на загальну суму 140 891,54 грн. оплачено частково і з порушенням строків, які зазначені у видаткових накладних, в загальній сумі 71 704,48 грн., в тому числі здійснено повернення товару на суму 5921,62 грн. За твердженням позивача, станом на 02.08.2017р. заборгованість відповідача за отриманий товар становить 69187,06 грн. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті товару, за доводами позивача, є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляції.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив. Письмового відзиву на позов відповідачем не надано. В усній формі зазначив, що накладні не підписував, товар у відповідача відсутній.

У письмовому клопотанні від 20.09.2017р. відповідач, заперечуючи підписання керівником ТОВ МВК деяких наданих позивачем в обґрунтування заявлених вимог накладних на постачання товару, просив суд витребувати від позивача оригінали зазначених накладних та призначити почеркознавчу експертизу. В направленому 02.10.2017р. на електронну адресу суду клопотанні відповідач просить суд направити на експертизу наступні накладні: №№ РФ-0196210 від 28.11.2016р., РФ-0196504 від 29.11.2016р., РФ-0199637 від 02.12.2016р., РФ-0212861 від 27.12.2016р., РФ-0213686 від 29.12.2016р., РФ-0001425 від 05.10.2017р., отримання товару за якими відповідачем заперечується.

Представник позивача у судових засіданнях заперечував проти клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.

У судовому засіданні 19.10.2017р. вказане клопотання відповідача судом відхилено з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» передбачено, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Абзацами 2, 3, 4 пункту 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» визначено, що формулювання питань, які ставляться перед експертом, повинно, як правило, здійснюватись з урахуванням згаданих Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень і атестованих експертних методик, у яких зазначаються питання, на вирішення яких спрямовані ці методики та реєстр яких ведеться Міністерством юстиції України. Питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об'єктам і матеріалам, які направляються на експертизу. Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Предметом спору в даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними, а також 3% річних та інфляційних втрат. Судом досліджуються надані сторонами докази щодо наявності обов'язку відповідача здійснити оплату вартості переданого позивачем товару за спірними видатковими накладними, та заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних, з огляду на ЦК України, ГК України та інших нормативних актів. Отже, суд, виходячи з приписів чинного законодавства та наданих сторонами доказів, може самостійно визначити обґрунтованість або безпідставність заявлених позивачем до стягнення сум.

Разом з тим, згідно Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 N 53/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.04р. №144/5) головним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису. Вирішується, зокрема, питання, чи виконано рукописний текст (рукописні записи) певною особою, що обумовлює необхідність надання на дослідження оригіналу спірного документу. Проте, з шести накладних, які просив направити на експертизу відповідач, наявний лише оригінал накладної № РФ-0196504 від 29.11.2016р., інші накладні, клопотання про направлення яких на експертизу заявлено відповідачем, надані в належним чином засвідчених копіях. Представник позивача в судових засіданнях в усній формі зазначав про те, що збереглися лише оригінали накладних № РФ-0173807 від 24.11.2015р., № РФ-0174252 від 27.11.2015р. та № РФ-0196504 від 29.11.2016р. (які долучено судом до матеріалів даної справи № 908/1638/17), оригінали інших накладних не збереглися і, відповідно, у позивача відсутні. Згідно наданих позивачем письмових пояснень від 12.10.2017р., оригінали накладних, в тому числі по взаємовідносинам з ТОВ МВК , зберігаються в архівному підрозділі позивача, який розташований в м. Шаргород, та перебувають у віданні секретарів підприємства. Згідно пояснень секретаря, оригінали вищенаведених видаткових накладних на початку року були направлені менеджеру, яка обслуговувала ТОВ МВК для проведення звірки, проте, звільнившись з роботи 05.02.2017р., нею оригінали документів до архіву повернуто не було. Наведені обставини підтверджуються наданим позивачем доказами.

Крім того, суд звертає увагу, що на виконання ухвали суду від 03.10.2017р. Запорізькою ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області надано інформацію щодо обсягів податкового кредиту по податку на додану вартість, які враховані в податковій звітності ТОВ МВК по операціях придбання товарів у ПП О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс .

Отже, розглянувши клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, дослідивши матеріали та обставини справи в їх сукупності, суд відзначає, що з огляду на відсутність оригіналів документів в повному обсязі, дослідження яких повинно буди предметом експертизи, а також зважаючи на те, що в даному випадку наданих суду доказів достатньо для вирішення справи по суті, заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що на підставі усної домовленості в період з листопада 2015 року по січень 2017 року Приватним підприємством «О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс» (Продавцем, позивачем у справі) за накладними було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «МВК» (Покупцю, відповідачу у справі), а останнім прийнято товар на загальну суму 140891,54 грн.

Вказані обставини підтверджуються належним чином засвідченими копіями накладних:

- № РФ-0173807 від 24.11.2015 р. на суму 7971,17 грн.,

- № РФ-0174252 від 27.11.2015 р. на суму 4167,23 грн.,

- № РФ-0183767 від 17.12.2015р. на суму 2711,88 грн.,

- № РФ-0184029 від 18.12.2015р. на суму 1355,94 грн.,

- № РФ-0186286 від 22.12.2015р. на суму 35401,54 грн.,

- № РФ-0167308 від 04.10.2016р. на суму 18874,86 грн.,

- № РФ-0182982 від 03.11.2016р. на суму 2276,46 грн.,

- № РФ-0192373 від 22.11.2016р. на суму 4877,10 грн.,

- № РФ-0195623 від 25.11.2016р. на суму 4877,10 грн.,

- № РФ-0196210 від 28.11.2016 р. на суму 4441,21 грн.,

- № РФ-0196504 від 29.11.2016 р. на суму 9105,84 грн.,

- № РФ-0197865 від 29.11.2016 р. на суму 11055,72 грн.,

- № РФ-0199637 від 02.12.2016 р. на суму 9463,61 грн.,

- № РФ-0206117 від 15.12.2016 р. на суму 4877,10 грн.,

- № РФ-0212861 від 27.12.2016 р. на суму 6212,21 грн.,

- № РФ-0213686 від 29.12.2016 р. на суму 4586,53 грн.,

- № РФ-0001425 від 05.01.2017 р. на суму 8636,04 грн. (арк. справи 10-26).

Судом встановлено, що відповідач частково розрахувався за отриманий товар, що підтверджується виписками з банку (копії яких містяться в матеріалах справи), а також накладною на повернення № ВН-0015836 від 14.12.2016р. відповідачем частково було повернуто товар, а саме: бромадіалону 0,25% (4 шт.) на суму 5921,62 грн., всього відповідач розрахувався, враховуючи зазначене повернення товару, на суму 71704,48 грн.

Вартість отриманого товару в сумі 69187,06 грн. відповідачем не оплачено.

04.04.2017 р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою сплатити заборгованість за отриманий товар в розмірі 69187,06 грн. Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як вказує позивач, у визначений у накладних строк та в повному обсязі відповідачем вартість отриманого товару не сплачено, що стало підставою для звернення до суду та нарахування на суму заборгованості відсотків річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МВК» суми 81069,60 грн., з яких: 69187,06 грн. - основна заборгованість за отриманий товар, 2285,01 грн. - 3% річних, 9597,53 грн. - інфляційні втрати, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі двосторонньо підписаних накладних (перелік наведено вище) між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме: обов'язки позивача - у поставці товару відповідачеві, а обов'язки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

В даному випадку, у спірних накладних міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі відомості, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу. Також у кожній із накладних зазначається узгоджений термін сплати.

Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі; а також консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають вже в момент досягнення ними згоди за всіма істотними умовами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, виходячи з правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару (товаророзпорядчих документів на нього) у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.

Отже, з моменту підписання відповідачем вищезазначених накладних та отримання вказаного в них товару у нього виникло зобов'язання по сплаті ціни переданого йому товару у зазначений у цих накладних строк.

Факт отримання товару за вказаними накладними підтверджується підписом покупця на накладних, які також скріплені печаткою підприємства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та передав відповідачу товар на суму 140 891,54 грн. Вартість товару відповідач у визначений у накладних строк та в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача по накладним товар, яка станом на момент прийняття рішення становить 69187,06 грн.

Посилання ТОВ МВК на те, що товар за накладними №№ РФ-0196210 від 28.11.2016р., РФ-0196504 від 29.11.2016р., РФ-0199637 від 02.12.2016р., РФ-0212861 від 27.12.2016р., РФ-0213686 від 29.12.2016р., РФ-0001425 від 05.10.2017р., не було отримано спростовується матеріалами справи.

По-перше, як вже зазначалося вище, отримання товару за цими накладними підтверджується підписом представника покупця на цих накладних, скріплених печаткою підприємства. Також відхиляються доводи відповідача щодо сумнівності підпису директора на цих накладних.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. За змістом п. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складеш під час здійснення такої операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Тобто, для підтвердження факту поставки та приймання товару достатньо видаткової накладної, яка є первинним документом.

При цьому, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

В даному випадку, долучені до матеріалів справи копії накладних містять підпис уповноваженого представника отримувача товару (відповідача) та відбиток печатки ТОВ МВК . При цьому, судом враховується, що відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка юридичної особи на будь-якому документі вважається поставленою з відома її керівника.

Також слід прийняти до уваги той факт, що за даними податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди поданих позивачем та відповідачем до Державної фіскальної служби, відображені позивачем обсяги проданого відповідачу товару повністю кореспондуються із сумами, віднесеними відповідачем у відповідних деклараціях до податкового кредиту.

Так, наявні у матеріалах справи відомості із Єдиного реєстру податкових накладних про зареєстровані позивачем податкові накладні за наслідками операцій з продажу товару ТОВ МВК , якими підтверджується, що по операціях з продажу товарів на користь відповідача згідно наведених в позові товарних/видаткових накладних, за період з 01.01.2016р. до 06.01.2017 р., в тому числі по накладним, отримання товару за якими заперечується відповідачем, позивачем у власному податковому обліку належним чином відображено обсяги податкових зобов'язань з податку на додану вартість. Так, за 2016 рік позивачем в податковому обліку, по операціях з продажу товару на користь відповідача, віднесено до податкових зобов'язань з ПДВ 12454,34 грн. За даними бухгалтерського обліку, обсяг податкових зобов'язань по ПДВ, які вказані в товарних/видаткових накладних за 2016 рік складає 13 441,29 грн. = 3145,81 грн. + 379,41 грн. + 812,85 грн. + 812,85 грн. + 740,2 грн. + 1842,62 грн. + 1517,64 грн. + 1577,27 грн. + 812,85 грн. + 1035,37 грн. +764,42 грн. Вказана сума податкових зобов'язань 13441,29 грн. має бути зменшена на суму податкових зобов'язань, зазначену в накладній на повернення - на 986,94 грн. Таким чином, загальна сума податкових зобов'язань по ПДВ за 2016 рік становить: 12454,34 гри. = (13441,29 грн. - 986,94 грн.), що співпадає з величиною зобов'язань, які відображені в податковому обліку позивача. За 2017 рік позивачем в податковому обліку по операціях з продажу товару на користь відповідача, віднесено до податкових зобов'язань з ПДВ 1439,34 грн. За даними бухгалтерського обліку, обсяг податкових зобов'язань по ПДВ, які вказані в товарній/видатковій накладній за 2017 рік складає 1439,34 грн., що відповідає даним податкового обліку.

Одночасно, матеріали відповіді ГУ ДФС у Вінницькій області засвідчують відсутність розбіжності з ПДВ між даними ПП О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс та ТОВ МВК за відповідні періоди часу, що означає віднесення відповідачем до податкового кредиту по ПДВ тих самих сум, які позивач відніс до податкових зобов'язань, в 2016 році відповідач за наслідками взаємодії з позивачем відніс до складу податкового кредиту з ПДВ 12454,34 грн., в 2017 році - 1439,34 грн.

Крім того, згідно інформації Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області від 18.10.2017р., наданої на виконання вимог суду, обсяги податкового кредиту по податку на додану вартість, які враховані в податковій звітності з ПДВ ТОВ МВК по операціях придбання товарів у ПП О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс , суми ПДВ сторін за період з листопада 2015р. по січень 2017р. збігаються.

Приписами п. 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. За визначенням п. 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг. Приписами п. 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Таким чином, законодавець визначив виключну підставу для віднесення покупцем сум до складу податкового кредиту - здійснення операцій з придбання товарів; датою виникнення права на податковий кредит є або дата події, яка відбулася раніше - авансовий платіж або отримання товарів.

Наведені імперативні положення законодавства та встановлені судом обставини свідчать, що підстави вважати, що товар за спірними накладними не був отриманий відповідачем, у суду відсутні.

Таким чином, суд звертає увагу, що наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем (продавцем) ґрунтується на первісних бухгалтерських документах (якими є, зокрема, накладні), і підтверджується всією сукупністю зібраних у справі доказів (в т.ч., податковою звітністю), які є письмовими доказами в розумінні ст. 36 ГПК України, і оцінені судом як належні.

Отже факт отримання товару за вищевказаними накладними підтверджений матеріалами справи. Відповідачем не наведено жодних передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обов'язку щодо здійснення в повному обсязі оплати отриманого від позивача товару.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає правомірними позовні вимоги ПП О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс про стягнення з ТОВ МВК суми 69187,06 грн. заборгованості за отриманий товар і задовольняє їх в повному обсязі.

Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості отриманого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 9597,53 грн. інфляційних втрат та суми 2285,01 грн. - 3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем строків оплати отриманого товару та приписи чинного законодавства, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано. При цьому, суд відзначає, що в силу приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Частина 2 статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. По-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, наявність чи відсутність вини при стягненні 3% річних та втрат від інфляції, не має істотного значення. Отже, перерахування відповідачем коштів на неналежний розрахунковий рахунок позивача, не звільняє божника від сплати передбачених ст. 625 ЦК України відсотків річних та інфляційних втрат.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (окремо за кожною накладною, виходячи з узгодженого в цих накладних строків оплати товару та з урахуванням дат здійснених відповідачем часткових оплат) за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» , суд знаходить підстави для їх часткового задоволення в сумі 1714,58 грн. і для відмови в іншій частині заявлених 3% річних. При цьому, суд звертає увагу, що при розрахунку позивачем допущено ряд арифметичних помилок та невірно зазначено період прострочення оплати за накладною № РФ-167308 04.10.2016р. (вказано період прострочення з 15.10.2015 р., тоді як вірним є - 15.10. 2016р. ).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 9597,53 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Так, в зазначеному листі ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р. вказано, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та здійснено розрахунки - окремо за кожною накладною, виходячи з узгодженого в цих накладних строку оплати товару та з урахуванням дат здійснених відповідачем часткових оплат на суму заборгованості, а також враховано зроблену позивачем помилку при зазначенні періоду прострочення оплати за накладною № РФ-167308 04.10.2016р., та встановлено, що належний до стягнення розмір інфляційних втрат становить суму 7066,20 грн. В решті вимог про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 4-2, 4-3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В даному випадку, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість та правомірність заявлених вимог про стягнення основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 69187,06 грн. основного боргу, в сумі 7066,20 грн. інфляційних втрат та в сумі 1714,58 грн. - 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє з огляду на необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1538,78 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МВК» (69009, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32232147) на користь Приватного підприємства «О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс» (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, буд. 272-В; поштова адреса: 21007, місто Вінниця, вул. Липовецька, буд. 6-а, офіс 505, код ЄДРПОУ 33437883) суму 69187 (шістдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 06 коп. основного боргу, суму 1714 (одна тисяча сімсот чотирнадцять) грн. 58 коп. - 3% річних, суму 7066 (сім тисяч шістдесят шість) грн. 20 коп. інфляційних втрат та суму 1538 (одна тисяча п'ятсот тридцять вісім) грн. 78 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 30 жовтня 2017 р.