Постанова

від 06.12.2017 по справі 908/1638/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.12.2017р. справа № 908/1638/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю представників сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МВК , м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2017р. по справі№ 908/1638/17 (суддя Боєва О. С.) за позовомПриватного підприємства О.L.KAR - АгроЗооВет-Сервіс , м. Шаргород, Вінницька область до Товариства з обмеженою відповідальністю МВК , м. Запоріжжя простягнення 81' 069,60 грн

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс , м. Шаргород, Вінницька область (далі - Позивач ) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю МВК , м. Запоріжжя (далі - Відповідач ) суми заборгованості в розмірі 69' 187,06 грн., суми 3% річних у розмірі 2' 285,01 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості в розмірі 9' 597,53 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.10.2017р. (повний текст підписано 30.10.2017р.) по справі № 908/1638/17 позовні вимоги Приватного підприємства О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю МВК на користь Приватного підприємства О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс суму основного боргу в розмірі 69' 187,06 грн, суму 3% річних у розмірі 1' 714,58 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 7' 066,20 грн та суму витрат зі сплати судового збору в розмірі 1' 538,78 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить:

- призначити судову почеркознавчу експертизу;

- рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2017р. по справі № 908/1638/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Приватному підприємству О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс у задоволенні позову в повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень скаржника, покладено твердження про те, що копії спірних накладних, на які посилається суд першої інстанції, як на доказ наявності заборгованості відповідача перед позивачем, не є належним доказом по справі, оскільки оригінали цих накладних відсутні у сторін, тоді як рішення суду не може ґрунтуватися лише на підставі копій документів.

Окрім того, відповідач також зазначає, що згідно процесуального законодавства, позивач повинен був звертатися до господарського суду з окремим позовом по кожній накладній й відповідно, окремо сплаченим судовим збором, що не було прийнято судом першої інстанції до уваги та призвело до ухвалення незаконного рішення по справі.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Татенко В. М., судді - Стойка О. В., Чернота Л. Ф.

Судом апеляційної інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення були створені необхідні умови для всебічного та повного розгляду справи в суді, а саме: повідомлення належним чином про час та місце судового розгляду та витребування у сторін необхідних доказів та пояснень для правильного вирішення спору.

Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась без застосування засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, поважність причин неявки апеляційному суду не повідомив, втім надіслав до суду відзив б/н від 17.11.2017р. на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МВК , в якому просить судову колегію рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2017р. по справі № 908/1638/17 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Також на електрону адресу Донецького апеляційного господарського суду надіслав лист б/н від 05.12.2017р. з проханням відкласти розгляд справи з метою надання сторонам додаткового часу для мирного врегулювання ситуації з погашенням боргу.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, втім, на електрону адресу суду надіслав клопотання б/н від 28.11.2017р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення свого повноважного представника у судове засідання та лист № 24/12 від 05.12.2015р. з проханням відкласти розгляд справи з метою надання сторонам додаткового часу для мирного врегулювання ситуації з погашенням боргу.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін, адже наявних матеріалів і витребуваних додатково відомостей достатньо для надання належної правової оцінки правовідносинам у цій справі.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Так, судом першої інстанції по справі встановлено та підтверджується матеріалами останньої, на підставі усної домовленості в період з листопада 2015 року по січень 2017 року Приватним підприємством О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс (далі - Продавець ) за накладними було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю МВК (далі - Покупець ), а останнім прийнято товар на загальну суму 140' 891,54 грн.

Вказані обставини підтверджуються належним чином засвідченими копіями накладних (арк. справи 10-26).:

- № РФ-0173807 від 24.11.2015 р. на суму 7' 971,17 грн.,

- № РФ-0174252 від 27.11.2015 р. на суму 4' 167,23 грн.,

- № РФ-0183767 від 17.12.2015р. на суму 2' 711,88 грн.,

- № РФ-0184029 від 18.12.2015р. на суму 1' 355,94 грн.,

- № РФ-0186286 від 22.12.2015р. на суму 35' 401,54 грн.,

- № РФ-0167308 від 04.10.2016р. на суму 18' 874,86 грн.,

- № РФ-0182982 від 03.11.2016р. на суму 2' 276,46 грн.,

- № РФ-0192373 від 22.11.2016р. на суму 4' 877,10 грн.,

- № РФ-0195623 від 25.11.2016р. на суму 4' 877,10 грн.,

- № РФ-0196210 від 28.11.2016 р. на суму 4' 441,21 грн.,

- № РФ-0196504 від 29.11.2016 р. на суму 9' 105,84 грн.,

- № РФ-0197865 від 29.11.2016 р. на суму 11' 055,72 грн.,

- № РФ-0199637 від 02.12.2016 р. на суму 9' 463,61 грн.,

- № РФ-0206117 від 15.12.2016 р. на суму 4' 877,10 грн.,

- № РФ-0212861 від 27.12.2016 р. на суму 6' 212,21 грн.,

- № РФ-0213686 від 29.12.2016 р. на суму 4' 586,53 грн.,

- № РФ-0001425 від 05.01.2017 р. на суму 8' 636,04 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі двосторонньо підписаних накладних (перелік наведено вище) між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме: обов'язки позивача - у поставці товару відповідачеві, а обов'язки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

В даному випадку, у спірних накладних міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі відомості, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу. Також у кожній із накладних зазначається узгоджений термін сплати.

Таким чином, дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства є такими, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково розрахувався за отриманий товар, що підтверджується виписками з банку (копії яких містяться в матеріалах справи), а також накладною на повернення № ВН-0015836 від 14.12.2016р. відповідачем частково було повернуто товар, а саме: бромадіалону 0,25% (4 шт.) на суму 5' 921,62 грн, всього відповідач розрахувався, враховуючи зазначене повернення товару, на суму 71' 704,48 грн.

Вартість отриманого товару в сумі 69' 187,06 грн відповідачем, у визначений у накладних строк, не було оплачено, що стало підставою для звернення до суду та нарахування на суму заборгованості відсотків річних та інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності та наявним у останній матеріалам, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт отримання товару за вищевказаними накладними підтверджений матеріалами справи, а отже, позовні вимоги Приватного підприємства О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс є доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. За змістом п. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складеш під час здійснення такої операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Тобто, для підтвердження факту поставки та приймання товару достатньо видаткової накладної, яка є первинним документом.

При цьому, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

В даному випадку, долучені до матеріалів справи копії накладних містять підпис уповноваженого представника отримувача товару (відповідача) та відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю МВК . При цьому, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Відтак, печатка юридичної особи на будь-якому документі вважається поставленою з відома її керівника.

Окрім того, відповідачем не доведено того факту, що відбиток печатки підприємства скаржника на спірних накладних, не належить відповідачу.

За даними податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди поданих позивачем та відповідачем до Державної фіскальної служби, відображені позивачем обсяги проданого відповідачу товару повністю кореспондуються із сумами, віднесеними відповідачем у відповідних деклараціях до податкового кредиту.

Так, наявні у матеріалах справи відомості із Єдиного реєстру податкових накладних про зареєстровані позивачем податкові накладні за наслідками операцій з продажу товару Товариству з обмеженою відповідальністю МВК , якими підтверджується, що по операціях з продажу товарів на користь відповідача згідно наведених в позові товарних/видаткових накладних, за період з 01.01.2016р. до 06.01.2017 р., в тому числі по накладним, отримання товару за якими заперечується відповідачем, позивачем у власному податковому обліку належним чином відображено обсяги податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

За 2016 рік позивачем в податковому обліку, по операціях з продажу товару на користь відповідача, віднесено до податкових зобов'язань з ПДВ 12' 454,34 грн. За даними бухгалтерського обліку, обсяг податкових зобов'язань по ПДВ, які вказані в товарних/видаткових накладних за 2016 рік складає 13' 441,29 грн = 3' 145,81 грн + 379,41 грн. + 812,85 грн. + 812,85 грн. + 740,2 грн. + 1' 842,62 грн. + 1' 517,64 грн. + 1' 577,27 грн. + 812,85 грн + 1' 035,37 грн +764,42 грн. Вказана сума податкових зобов'язань 13' 441,29 грн має бути зменшена на суму податкових зобов'язань, зазначену в накладній на повернення - на 986,94 грн.

Таким чином, загальна сума податкових зобов'язань по ПДВ за 2016 рік становить: 12' 454,34 грн = (13' 441,29 грн - 986,94 грн), що співпадає з величиною зобов'язань, які відображені в податковому обліку позивача. За 2017 рік позивачем в податковому обліку по операціях з продажу товару на користь відповідача, віднесено до податкових зобов'язань з ПДВ 1' 439,34 грн. За даними бухгалтерського обліку, обсяг податкових зобов'язань по ПДВ, які вказані в товарній/видатковій накладній за 2017 рік складає 1' 439,34 грн, що відповідає даним податкового обліку.

Одночасно, матеріали відповіді ГУ ДФС у Вінницькій області засвідчують відсутність розбіжності з ПДВ між даними Приватного підприємства О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс та Товариства з обмеженою відповідальністю МВК за відповідні періоди часу, що означає віднесення відповідачем до податкового кредиту по ПДВ тих самих сум, які позивач відніс до податкових зобов'язань, в 2016 році відповідач за наслідками взаємодії з позивачем відніс до складу податкового кредиту з ПДВ 12' 454,34 грн, в 2017 році - 1' 439,34 грн.

Крім того, згідно інформації Запорізької ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області від 18.10.2017р., наданої на виконання вимог суду, обсяги податкового кредиту по податку на додану вартість, які враховані в податковій звітності з ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю МВК по операціях придбання товарів у Приватного підприємства О.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс , суми ПДВ сторін за період з листопада 2015р. по січень 2017р. збігаються.

Наведені положення законодавства та встановлені судом першої інстанції обставини свідчать, що підстави вважати, що товар за спірними накладними не був отриманий відповідачем - відсутні.

Отже факт отримання відповідачем товару за вищевказаними накладними не спростований останнім та підтверджений матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

При цьому, необхідність призначення судової експертизи пов'язана саме з наявністю при розгляді господарського спору певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи.

Враховуючи викладене, з огляду на фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів не вбачає підстав для призначення заявленої відповідачем судової почеркознавчої експертизи.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки у відповідача перед позивачем наявна непогашена заборгованість в сумі 69' 187,06 грн, зі сплати якої відповідачем допущено прострочення, що згідно вимог ст. 611, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України - є підставою застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат - є законними та обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення позивачем показників 3% річних та інфляційних втрат щодо строків, сум, ставок нарахувань, які проведені позивачем з урахуванням заборгованості та з урахуванням часткових оплат, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо присудження до стягнення з відповідача на користь позивача суми 7' 066,20 грн інфляційних втрат та суми 1' 714,58 грн - 3% річних.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги.

Таким чином, можна об'єднати вимоги, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими-самими доказами.

Отже, зазначеними положеннями процесуального закону визначено право позивача об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення спору у цій справі, спільний розгляд об'єднаних позивачем вимог за спірними накладними не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, а отже посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач повинен був звертатися до господарського суду з окремим позовом по кожній накладній, не приймаються апеляційним судом до уваги.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МВК , м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2017р. по справі № 908/1638/17 - без змін.

Головуючий суддя: В. М. Татенко

Судді: О. В. Стойка

ОСОБА_3

Надруковано примірників:

2 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 - до справи;

1 - ГСЗО;

ОСОБА_4

тел.: 702-01-54