Постанова

від 24.10.2017 по справі 910/9514/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р. Справа№ 910/9514/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі Петрик М.О.

за участю представників:

від позивача: Лавренчук Т.М. - представник за довіреністю від 17.07.2017 року;

від відповідача: Мусієнко Н.А. - генеральний директор,

розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 року

у справі № 910/9514/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське Кафе"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна"

про стягнення 151 934, 62 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міське Кафе" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна" про стягнення 151 934, 62 грн. за договором поставки № 7/1 КХ від 16.11.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, на виконання умов зазначеного договору, поставив відповідачеві товар, однак відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 124 647,61 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача, за порушення грошового зобов'язання, нараховані на вказану заборгованість пеню в розмірі 18 888, 27 грн., 3% річних в розмірі 1 984, 87 грн. та інфляційні втрати в сумі 8 524, 02 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 60 000, 00 грн. заборгованості, 1 946, 86 грн. 3% річних, 8 090, 66 грн. інфляційних втрат, 16 863, 21 грн. пені. Провадження в частині стягнення 62 534, 42 грн. основного боргу припинено.

Непогоджуючись з прийнятим рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено ту обставину, що договір поставки № 7/1 КХ від 16.11.2015 року закінчив свою дію.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна" по справі № 910/9514/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна" до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 24.10.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 24.10.2017 року заперечував протии задоволення апеляційної скарги та просив суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.10.2017 року підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.11.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міське кафе" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки смаженої кави №7/1КХ, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується постачати покупцю протягом дії даного договору товар, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати його в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, покупець, відповідно до своїх потреб протягом строку дії цього договору подає постачальникові усні або письмові замовлення на необхідний йому товар, де чітко зазначає асортимент, ціну, кількість та інші характеристики товару.

Згідно з п.2.5 договору, обов'язки постачальника по передачі партії товару вважаються виконаними після передачі цієї партії товару покупцеві в місці знаходження покупця або за погодження сторін уповноваженій покупцем особі (в тому числі перевізнику).

За умовами п.2.7 договору, постачальник, одночасно із передачею відповідної партії товару, надає покупцю чи уповноваженій ним особі наступні документи на товар: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, документи, що підтверджують якість товару.

У відповідності до п.4.3 договору, кошти за поставлений товар повинні бути перераховані покупцем в повній сумі на поточний рахунок постачальника не пізніше ніж на 7 (сьомий) календарний день з моменту поставки товару.

Звертаючись до суд першої інстанції позивач зазначив, що на виконання умов вказаного договору поставив відповідачеві товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №472 від 21.10.2016, №474 від 24.10.2016, №475 від 24.10.2016, №476 від 24.10.2016, №477 від 24.10.2016, №480 від 25.10.2016, №483 від 26.10.2016, №492 від 28.10.2016, №493 від 28.10.2016, №497 від 28.10.2016, №498 від 31.10.2016, №499 від 31.10.2016, №500 від 31.10.2016, №501 від 31.10.2016, №503 від 01.11.2016, №510 від 04.11.2016, №511 від 04.11.2016, №512 від 07.11.2016, №515 від 08.11.2016, №520 від 10.11.2016, №525 від 11.11.2016, №526 від 14.11.2016, №527 від 14.11.2016, №533 від 17.11.2016, №534 від 17.11.2016, №535 від 17.11.2016, №536 від 17.11.2016, №541 від 21.11.2016, №542 від 21.11.2016, №543 від 21.11.2016, №544 від 21.11.2016, №545 від 21.11.2016, №546 від 21.11.2016, №548 від 21.11.2016, №549 від 22.11.2016, №550 від 22.11.2016, №556 від 25.11.2016, №557 від 25.11.2016 та №558 від 25.11.2016 на загальну суму 124 627, 61 грн. Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств. Доказів щодо наявності спорів стосовно якості або кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.

Однак відповідач поставлений товар оплатив лише частково та з порушення строків оплати встановлених в договорі, в зв'язку з чим, на момент подання позивачем розглядуваного позову у відповідача утворилася заборгованість в сумі 122 534, 42 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджена поставка позивачем відповідачу товару на підставі договору поставки № 7/1 КХ від 16.11.2015 року на загальну суму 124 627,61 грн.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір поставки № 7/1 КХ від 16.11.2015 року припинив свою дію 16.02.2016 року, в той час як товар поставлявся у період з 21.10.2016 року по 25.11.2016 року.

Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 10.1 договору, даний договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє протягом 3-х (трьох) місяців. Дата закінчення даного договору 16.02.2016 року.

Згідно із ч. 1 ст. 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторонни можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Колегією суддів встановлено, що позивачем було здійснено відповідачу поставку товару на підставі вищевказаних накладних після закінчення строку дії договору поставки № 7/1 КХ від 16.11.2015 року.

За таких обставин апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що поставка товару здійснювалася на підставі договору поставки № 7/1 КХ від 16.11.2015 року.

Відповідно до ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі.

Відповідно до ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна, або вчинення певної дії.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку виходячи з суті спірних взаємовідносин, сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.

Стаття 193 Господарського кодексу України (наділі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач направив відповідачу претензію № 10/04 від 10.04.2017 року про погашення заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи, відповідач отримав претензію 25.04.2017 року. Таким чином, останній повинен був погасити заборгованість у строк до 02.05.2017 року включно.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що позивачем направлялася претензія щодо погашення заборгованості за договором № 7/1 КХ від 16.11.2015 року. Разом з тим, позивач не звертався з вимогою про сплату коштів по новому зобов'язанню.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними твердженнями відповідача, оскільки як вбачається із претензії № 10/04 від 10.04.2017 року позивач просить відповідача погасити заборгованість, яка виникла на підставі видаткових накладних №472 від 21.10.2016, №474 від 24.10.2016, №475 від 24.10.2016, №476 від 24.10.2016, №477 від 24.10.2016, №480 від 25.10.2016, №483 від 26.10.2016, №492 від 28.10.2016, №493 від 28.10.2016, №497 від 28.10.2016, №498 від 31.10.2016, №499 від 31.10.2016, №500 від 31.10.2016, №501 від 31.10.2016, №503 від 01.11.2016, №510 від 04.11.2016, №511 від 04.11.2016, №512 від 07.11.2016, №515 від 08.11.2016, №520 від 10.11.2016, №525 від 11.11.2016, №526 від 14.11.2016, №527 від 14.11.2016, №533 від 17.11.2016, №534 від 17.11.2016, №535 від 17.11.2016, №536 від 17.11.2016, №541 від 21.11.2016, №542 від 21.11.2016, №543 від 21.11.2016, №544 від 21.11.2016, №545 від 21.11.2016, №546 від 21.11.2016, №548 від 21.11.2016, №549 від 22.11.2016, №550 від 22.11.2016, №556 від 25.11.2016, №557 від 25.11.2016 та №558 від 25.11.2016 року.

При цьому, посилання в претензії на договір № 7/1 КХ від 16.11.2015 року не виключає факту звернення позивача до відповідача про погашення заборгованості за вищевказаними видатковими накладними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції припиняючи провадження у справі в частині стягнення 62 534, 42 грн. основного боргу виходив з того, що після порушення провадження у справі, відповідач частково погасив існуючу перед позивачем заборгованість в сумі 20 000 грн. та 42 534, 42 грн.

Разом з тим в описовій частині рішення, суд першої інстанції вказав, що в ході розгляду справи позивачем було подано заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу та розмір заборгованості становить 60 000, 00 грн. Судом першої інстанції вищевказані заяви прийнято до розгляду та зазначено, що у відповідності до ст.ст. 22, 55 ГПКУкраїни, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.

Отже, приймаючи до розгляду заяви позивача про зменшення позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно припинив провадження у справі в частині стягнення 62 534,42 грн. основного боргу на підставі ч. 1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки в даному випадку має місце нова ціна позову та суд повинен розглядати спір виходячи із ціни позову зазначеної в заяві про зменшення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи факт існування заборгованості у розмірі 60 000, 00 грн., який належним чином підтверджений матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 946, 86 грн. та 8 090, 66 грн. збитків від інфляції.

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначалося вище, відповідач повинен був погасити заборгованість у строк до 02.05.2017 року (7 днів з дня отримання претензії), а отже прострочення оплати товару почалося з 03.05.2017 року.

Так, здійснивши перерахунок 3% річних та збитків від інфляції з урахуванням встановленої колегією суддів дати початку прострочення, апеляційним судом встановлено, що 3% річних за період з 03.05.2017 року по 06.06.2017 року становлять 352, 50 грн., а збитки від інфляції - 1 592, 95 грн. та підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 19 362, 68 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно із ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Оскільки майнові зобов'язання, які виникли між сторонами не були узгоджені договором, у зв'язку з чим не було передбачено такого забезпечення виконання зобов'язання як пеня, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги в частині стягнення пені.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 року підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна" частковому задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Беручи до уваги те, що 62 534, 42 грн. основного боргу відповідач погасив вже після порушення провадження у даній справі, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача з урахуванням сплаченої останнім суми боргу у розмірі 62 534, 42 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2017 року задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста міста Києва від 15.08.2017 року у справі № 910/9514/17 скасувати частково.

3. Позовні вимоги задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Укарїна" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 34; ідентифікаційний код 32109928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське кафе" (01001, м. Київ, вул. Костьольна, буд. 6, оф.39; ідентифікаційний код 38196762) 60 000, 00 грн. заборгованості, 352, 50 грн. 3% річних, 1 592, 95 грн. інфляційних втрат, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 867, 19 грн.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське кафе" (01001, м. Київ, вул. Костьольна, буд. 6, оф.39; ідентифікаційний код 38196762) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кофе Хауз, Укарїна" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 34; ідентифікаційний код 32109928) 453, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Матеріали справи № 910/9514/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко