Рішення

від 26.10.2017 по справі 910/16584/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2017Справа №910/16584/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аустеніт Трейд

до Товариства з обмеженою відповідальністю Шангрила

про стягнення 42.855,77 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Кобенко О.Ю., довіреність № б/н від 20.02.2017

від відповідача Бондаренко Г.М., довіреність № б/н від 10.10.2017

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аустеніт Трейд про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Шангрила 42.855,77 грн., з яких: 9.122,50 грн. штрафу, 12.398,21 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 21.335,06 грн. - 24% річних внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 2.1 від 12.12.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 порушено провадження у справі № 910/16584/17 та призначено її до розгляду на 17.10.2017.

Відповідач у поданому 11.10.2017 до відділу діловодства суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що за умовами договору позивач зобов'язувався поставляти у власність відповідача за замовленням відповідача) товар за умови 100%-ї попередньої оплати товару. Жоден пункт зазначеного договору не свідчить про те, що відповідач повинен замовляти товар у позивача з певною регулярністю та систематичністю. Протягом 2016-2017 років відповідач здійснював часткову оплату товару з простроченням платежів, однак позивач на власний ризик продовжував поставляти йому товар, що призводило до зростання заборгованості з боку відповідача. Прострочення відповідачем попередньої оплати товару за договором свідчить про відмову відповідача від договору № 2.1 від 12.12.2014. Вказує на те, що рахунок-фактура № АТ-0000626 від 11.05.2016 та видаткова накладна № АТ-0001651 від 12.05.2016 про поставку товару на суму 91.225,00 грн. не містять посилань на договір № 2.1 від 12.12.2014. Відповідач не здійснював замовлення товару та позивач на власний розсуд без погодження з відповідачем здійснив поставку товару. Відповідач підтверджує оплату товару за видатковою накладною № АТ-0001651 від 12.05.2016. Вважає, що в діях позивача, які призвели до заборгованості у відповідача, є вина та намагання набути додаткової вигоди за рахунок стягнення штрафних санкцій та інфляційних за порушення умов договору.

Позивачем 12.10.2017 до відділу діловодства суду подано витребувані судом документи.

Позивач в судовому засіданні 17.10.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 17.10.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні 17.10.2017 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.10.2017.

Позивачем 23.10.2017 до відділу діловодства суду подано пояснення щодо викладених відповідачем у відзиві обставин та зазначає, що оскільки до 16.12.2015 від відповідача не надходило письмового попередження про припинення дії договору поставки № 2.1 від 12.12.2014, зазначений договір в силу п. 7.1 договору автоматично пролонговано на 2016 та 2017 роки. Всі рахунки-фактури та накладні, виписані позивачем та оплачені відповідачем під час дії договору поставки автоматично підпадають під сферу його дії і є його невід'ємними частинами. Товар поставлений відповідачу за рахунком-фактурою № АТ-0000626 від 11.05.2016 та згідно видаткової накладної № АТ-0001651 від 12.05.2016 був поставлений в рамках дії договору поставки № 2.1 від 12.12.2014, тому його умови, в тому числі по сплаті штрафу та річних, поширюється на цю поставку.

В судовому засіданні 26.10.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аустеніт Трейд (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шангрила (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 2.1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити у власність покупця за його замовленням металопрокат ( далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та здійснити оплату його вартості на умовах викладених в цьому договорі.

Згідно з п. 1.2 договору асортимент, кількість, ціна, загальна вартість товару та супутніх послуг (порізка, порубка, розвантаження або доставка) визначається в рахунках-фактурах та накладених, які є невід'ємною частиною цього договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару своєчасно не здійснив, в зв'язку з чим позивачем нараховані штраф, збитки від зміни індексу інфляції та 24% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.1 договору він набирає чинності з моменту його укладення сторонами та діє до 31.12.2015 в частині поставки товару покупцю, а в частині здійснення розрахунків - до моменту повного виконання покупцем своїх зобов'язань. Якщо за двадцять календарних днів до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії даного договору або між сторонами не буде укладений новий договір, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні правовідносини у спосіб визначений вищевказаним пунктом договору або доказів укладення нового договору не подано, а отже договір є продовженим двічі, тобто до 31.12.2017.

Відповідно до п. 4.3 договору покупець здійснює оплату товару, що постачається за цим договором у національній валюті України на умовах 100%-ї попередньої оплати.

Позивачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № АТ-0000626 від 11.05.2016 про сплату товару на суму 91.225,00 грн.

Згідно з п. 2.3 договору товар передається покупцю на підставі накладної, яка оформлюється згідно замовлення. Замовлення на товар передається покупцем та приймається постачальником через представника або по телефону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 91.225,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № АТ-0001651 від 12.05.2016, а саме: лист н/ж (AISI) 2х1250х2500 2В в кількості 2000 кг, лист н/ж (AISI) 1,5х1250х2500 2В в кількості 225 кг.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було здійснено оплату товару позивачу поступово наступним чином: 02.08.2016 в сумі 2.000,00 грн., 03.08.2016 в сумі 2.000,00 грн., 05.08.2016 в сумі 2.000,00 грн., 05.05.2017 в сумі 5.000,00 грн., 15.05.2017 в сумі 20.000,00 грн. та 25.05.2017 в сумі 60.225,01 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Відповідно до п. 6.1 договору в разі прострочення покупцем оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати отриманого товару.

Оскільки, матеріали справи свідчать, що прострочення оплати за товар мало місце, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 9.122,50 грн. (за обґрунтованими розрахунками).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 12.398,21 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 21.335,06 грн. - 24% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті Урядовий кур'єр та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Згідно з п. 4.4 договору сторони визначили, що покупець у разі прострочення виконання грошового зобов'язання по оплаті товару сплачує постачальнику 24% річних з простроченої суми.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 4.4 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Суд не погоджується із здійсненим позивачем розрахунком розміру збитків від зміни індексу інфляції, оскільки позивачем не враховано, що у період нарахування була дефляція. Також суд не погоджується із розміром нарахованих 24% річних, оскільки підрахунки здійснено не вірно.

За результатами здійснення судом власного перерахунку збитки від зміни індексу інфляції складають 11.355,27 грн. та 24% річних - 21.255,34 грн., та вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги, оскільки ним не підтверджено належними засобами доказування про припинення дії договору поставки № 2.1 від 12.12.2014. Відсутність посилань у виставленому позивачем рахунку-фактурі та видатковій накладній на договір поставки № 2.1 від 12.12.2014 не свідчить про те, що поставка була вчинена не на виконання цього договору, оскільки відповідачем не підтверджено іншого.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аустеніт Трейд є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Шангрила (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 17, офіс 502, код ЄДРПОУ 37395402) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аустеніт Трейд (02217, м. Київ, вул. Закревського, 19-В, кв. 5, код ЄДРПОУ 39461031) 9.122 (дев'ять тисяч сто двадцять дві) грн. 50 коп. штрафу, 11.355 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят п'ять) грн. 27 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 21.255 (двадцять одна тисяча двісті п'ятдесят п'ять) грн. 34 коп. - 24% річних, 1.558 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 09 коп. коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 02.11.2017.

СуддяВ.В.Сівакова