Постанова

від 31.10.2017 по справі 905/1797/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2017 справа № 905/1797/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від заявника апеляційної скарги: ОСОБА_4, договір про надання правової допомоги б/н від 15.08.2017р. ОСОБА_5, довіреність б/н від 08.09.2017р. ОСОБА_6, довіреність №02/1118 від 23.10.2017р. ОСОБА_7, довіреність №2-22/412 від 08.06.2017р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України в м.Покровську Донецької області, м.Покровськ Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2016р. (повний текст підписано 08.08.2016р.) у справі№ 905/1797/16 (суддя Л.Д. Подколзіна) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Літовсько-Українська теплоенергетична компанія , м.Київ доВідділу освіти Покровської міської ради Донецької області, м.Покровськ Донецької області простягнення 880073,80грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Літовсько-Українська теплоенергетична компанія , м.Київ, позивач, звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Відділу освіти Красноармійської міської ради Донецької області, м.Красноармійськ Донецької області (нове найменування та місцезнаходження - Відділ освіти Покровської міської ради Донецької області, м.Покровськ Донецької області) про стягнення за договорами про закупівлю теплової енергії за державні кошти №301 від 09.02.2015р., б/н від 19.11.2015р. та №302 від 16.02.2016р. суми основної заборгованості у розмірі 850419,78грн., суми інфляційних у розмірі 25570,71грн. та 3% річних у розмірі 4083,31грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.08.2016р. (повний текст підписано 08.08.2016р.) по справі №905/1797/16 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Рішення суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем умов договорів №301 від 09.02.2015р., б/н від 19.11.2015р. та №302 від 16.02.2016р. у частині розрахунків за спожиту теплову енергію.

Не погодившись з зазначеним рішенням, Управління Державної казначейської служби України в м.Покровську Донецької області (далі - Управління Державної казначейської служби України, Управління) звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

За приписами статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено законність та забезпечення, зокрема, апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням наведеного ухвалення господарськими судами рішення про права і обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, є підставою для прийняття до розгляду апеляційної скарги такої особи на відповідне рішення.

Разом з тим, за приписами пункту 5-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Судова колегія приймає до уваги, що згідно зі ст.25 та п.9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (далі - БК України) оскаржуване рішення повинне виконуватися Управлінням Державної казначейської служби України відповідно до Порядку виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011р.

Крім того, за приписами ч.3, 4 ст.48 та ст.49 БК України оплата договорів, за якими рішення суду першої інстанції стягнута заборгованість, має відбуватися за рахунок бюджетних коштів. До того ж, до повноважень апелянта належить контроль за взяттям бюджетних зобов'язань розпорядником бюджетних коштів та здійсненням платежів за цими зобов'язаннями.

При цьому суд апеляційної враховує, що відповідно до підпункту 8 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень БК України рішення суду, що передбачають списання коштів за видатками, бюджетні призначення щодо яких не визначені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), підлягають оскарженню органами державної влади (органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування) в апеляційному, касаційному порядку.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що враховуючи можливість належної реалізації скаржником своїх владних управлінських функцій і повноважень, Управління Державної казначейської служби України має право на апеляційне оскарження судового рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги, Управління посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Підставою для скасування рішення господарського суду Донецької області апелянт зазначає неврахування судом положень договорів, які передбачають проведення оплати за рахунок бюджетних коштів у межах відповідних бюджетних асигнувань, тобто, за наявності фінансування, яке було відсутнє, а також не встановлення судом факту направлення на адресу відповідача рахунків на оплату, що є обов'язковою умовою для здійснення оплати.

Управління наголошує, що всі бюджетні зобов'язання підлягають обов'язковій реєстрації в органах Державної казначейської служби України, а жодна зі сторін по справі не зверталася до Управління за проведенням реєстрації та постановленням на облік бюджетних зобов'язань за договорами №301 від 09.02.2015р. та №302 від 16.02.2016р. З посиланням на приписи ст.48 БК України скаржник зауважує, що укладений договір, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, є недійсним, а взяті зобов'язання не вважаються бюджетними і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

За твердженнями скаржника, спірні договори було укладено з порушенням встановленої законодавством процедури (приписів Закону України Про здійснення державних закупівель №1197-VII від 10.04.2014р.), а саме: сторонами договорів було поділено предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону; річний план, на підставі якого повинні проводитися закупівлі, не оприлюднювався на веб-порталі Уповноваженого органу та до органу Державної казначейської служби не надавався. На переконання апелянта, зазначене є підставою для визнання спірних договорів нікчемними в силу приписів ч.1 ст.215 та ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Разом з іншим скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції не було перевірено наявність у посадової особи замовника (відповідача) необхідного обсягу повноважень на укладення договорів.

Щодо порушень норм процесуального права Управління зауважує, що оскільки рішення безпосереднім чином впливає на права та обов'язки апелянта, суд першої інстанції повинен був залучити скаржника у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Крім того, Управління стверджує, що позивач не мав права звертатися до господарського суду за вирішенням спору, оскільки останній не використав досудовий порядок врегулювання спору.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2017р. (головуючий Зубченко І.В., судді Попков Д.О., Чернота Л.Ф.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 12.09.2017р.

На поштову адресу суду апеляційної інстанції від Управління Державної казначейської служби України в м.Покровську Донецької області надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, призначенному на 12.09.2017р., у режимі відеоконференції.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Попкова Д.О., для розгляду зазначеного клопотання, на підставі розпорядження керівника апарату суду, в результаті автоматичної зміни було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий Зубченко І.В., судді Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.

Відповідно до п.9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений ст.102 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.09.2017р. у задоволенні клопотання заявника апеляційної скарги про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено з викладених у процесуальному документі підстав.

Через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Літовсько-Українська теплоенергетична компанія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судовою колегією розглянутий та долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 12.09.2017р. представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги Управління Державної казначейської служби України в м.Покровську Донецької області з мотивів, що були в ній викладені, а також надали відзив на апеляційну скаргу. Представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечили, просили залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Представник Управління в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, своїми правами, передбаченими ст.22 ГПК України, не скористався, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи.

У зв'язку з неявкою представника заявника апеляційної скарги, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи в їх сукупності, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність відкладення судового засідання апеляційної інстанції в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, на 31.10.2017р.

У судовому засідання 31.10.2017р. представники сторін підтримали позиції, викладені в попередньому судовому засіданні. Представник заявника апеляційної скарги в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Представники відповідача та заявника апеляційної скарги пояснили, що обов'язок реєстрації бюджетного зобов'язання в органах Державної казначейської служби України покладений на відповідача. З приводу наявності коштів для часткового погашення заборгованості за спірними договорами пояснень на надали.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзиви на неї, заслухавши представників сторін та заявника апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Літовсько-Українська теплоенергетична компанія» (далі - постачальник, теплопостачальна організація) та Відділом освіти Красноармійської міської ради Донецької області (далі - споживач) укладені договори про закупівлю теплової енергії за державні кошти №301 від 09.02.2015р., б/н від 19.11.2015р. та №302 від 16.02.2016р. (далі - договори).

За умовами пункту 1.1 договорів теплопостачальна організація зобов'язується надати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з постачання теплової енергії в необхідних йому обсягах, а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п.2.1 договорів, теплова енергія, що постачається згідно договору, використовується споживачем виключно для опалення в період опалювального періоду. Початок та закінчення опалювального періоду свстановлюється органами місцевого самоврядування.

Розрахунки за теплову енергію проводяться виключно в грошовій формі через установи банку відповідно до встановлених тарифів (цін) теплопостачальною організацією. Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.5.1, 5.2).

Пунктами 5.5, 5.7 сторони узгодили, що попередня оплата розрахунків за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів (цін) до 15 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється на підставі акту виконаних робіт з урахуванням коригування раніше наданого рахунку до 10 числа наступного за місяцем поставки теплової енергії. Споживач повинен сплатити рахунки за надані послуги з теплопостачання протягом 10 банківських днів з моменту їх надання за наявності фінансування.

Відповідно до п.9.1 договору №301 (у редакції додаткової угоди від 09.02.2015р.) останній набирає чинності з 09.02.2015р. і діє у частині постачання теплової енергії до 31.03.2016р., а в частині розрахунків за теплову енергію - до повного їх здійснення.

Договір №302 набирає чинності 01.01.2016р. та діє до 31.12.2016р.

Договір б/н набуває чинності з моменту надання послуг з теплопостачання і діє у частині постачання теплової енергії з 15.10.2015р. до 31.12.2015р. включно, а в частині розрахунків за теплову енергію - до їх повного здійснення.

На виконання умов договорів Товариством з обмеженою відповідальністю «Літовсько-Українська теплоенергетична компанія» надані Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області послуги з постачання теплової енергії, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000006 від 25.02.2016р., №ОУ-0000005 від 25.02.2016р., №ОУ00000010 від 11.04.2016р., №ОУ00000011 від 11.04.2016р. та №ОУ-00000012 від 11.04.2016р

Для оплати наданих послуг позивачем виставлені наступні рахунки: №СФ-0000021 від 15.02.2016р., №СФ-0000026 від 15.10.2015р., №СФ-0000028 від 13.11.2015р., №СФ-0000035 від 15.12.2015р., №СФ-0000013 від 15.01.2016р., №СФ-0000021 від 15.02.2016р., №СФ-0000007 від 28.03.2016р., №СФ-0000020 від 15.02.2016р., №СФ-0000027 від 15.10.2015р., №СФ-0000029 від 13.11.2015р., №СФ-0000036 від 15.12.2015р., №СФ-0000010 від 15.01.2016р., №СФ-0000020 від 15.02.2016р., №СФ-0000006 від 28.03.2016р., №СФ-0000010 від 28.03.2016р.

Предметом розгляду даного спору є стягнення заборгованості з оплати послуг з постачання теплової енергії, наданих на підставі договорів про закупівлю теплової енергії за державні кошти №301 від 09.02.2015р., б/н від 19.11.2015р. та №302 від 16.02.2016р., а також нарахованих 3% річних та інфляційних у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання.

Відповідно до ч.1, 2 ст.275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергія) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Частинами 6, 7 ст.276 ГК України унормовано, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Сторонами договору погоджено визначення вартості послуг за договорами та порядок розрахунків. Так, за умовами пунктів 5.5 та 5.7 договорів, попередня оплата розрахунків за теплову енергію, що споживається, проводиться виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів (цін) до 15 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється на підставі акту виконаних робіт з урахуванням коригування раніше наданого рахунку до 10 числа наступного за місяцем поставки теплової енергії. Споживач повинен сплатити рахунки за надані послуги з теплопостачання протягом 10 банківських днів з моменту їх надання за наявності фінансування.

В обґрунтування апеляційної скарги Управління зазначає про неврахування судом положень договорів, які передбачають проведення оплати за рахунок бюджетних коштів в межах відповідних бюджетних асигнувань, тобто, за наявності фінансування, яке було відсутнє, а також про не встановлення судом факту направлення на адресу відповідача рахунків на оплату, що є обов'язковою умовою для здійснення оплати.

Разом з тим, судова колегія наголошує, що відсутність фінансування не може бути підставою для звільнення споживача від обов'язку оплати вартості отриманої теплової енергії.

Крім того, згідно з частиною першою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Спірні договори фактично містять умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати вартості отриманої теплової енергії пов'язано з дією особи, яка не є стороною такого правочину. Однак, за змістом статті 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи. Навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідно з вимогами ч.2 ст.528 ЦК України, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа. Наявність чи відсутність фінансування відповідача не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за надану теплову енергію згідно вказаним вище договорам.

Враховуючи зазначене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність споживача і не є підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

При цьому судова колегія приймає до уваги наявне в матеріалах справи платіжне доручення №87 від 17.03.2016р. на суму 121430,69грн., яким відповідач здійснив платіж за споживання теплової енергії (у призначенні платежу наявне посилання на договір №302 від 16.02.2016р. та акт здачі-приймання робіт №ОУ-0000005 від 09.03.2016р.), що свідчить про наявність відповідного бюджетного фінансування.

Стосовно встановлення судом факту направлення на адресу відповідача рахунків на оплату суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи умовний правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Згідно з ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч.2 ст.613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити належні за договором платежі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі № 37/405).

Крім того, за умовами спірних договорів, остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється на підставі акту виконаних робіт з урахуванням коригування раніше наданого рахунку до 10 числа наступного за місяцем поставки теплової енергії.

Управління наголошує, що всі бюджетні зобов'язання підлягають обов'язковій реєстрації в органах Державної казначейської служби України, а жодна зі сторін по справі не зверталася до Управління за проведенням реєстрації та постановленням на облік бюджетних зобов'язань за договорами №301 від 09.02.2015р. та №302 від 16.02.2016р. З посиланням на приписи ст.48 БК України скаржник зауважує, що укладений договір, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, є недійсним, а взяті зобов'язання не вважаються бюджетними і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Колегія суддів, аналізуючи приписи Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.03.2012р. за №309, приходить до висновку, що на позивача не покладено обов'язку щодо подання до органів Державної казначейської служби України документів для реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань. Встановлений судами факт надання Товариством з обмеженою відповідальністю Літовсько-Українська теплоенергетична компанія послуг з теплопостачання визначає обов'язок Відділу освіти Покровської міської ради Донецької області оплатити зазначені послуги. При цьому, спосіб виконання такого зобов'язання не стосується предмету спору.

Суд апеляційної інстанції разом з іншим враховує наявний в матеріалах справи витяг з офіційного сайту Покровської міської ради Донецької області, який містить рішення №7/2-6 від 23.12.2015р. Про міський бюджет на 2016р. , за змістом якого в перелік об'єктів, видатки на які у 2016р. будуть проводитися на рахунок коштів бюджету розвитку міського бюджету, включені об'єкти, які зазначені в спірних договорах.

Отже, враховуючи, що сума основного боргу в заявленому позивачем розмірі (850419,78грн.) підтверджена матеріалами справи, Відділом освіти Покровської міської ради Донецької області не спростована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Літовсько-Українська теплоенергетична компанія» в частині стягнення основної заборгованості.

Факт наявності заборгованості у названому розмірі, разом з іншим, підтверджений наявними у матеріалах справи актами звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 11.04.2016р. та станом на 13.06.2016р., які підписані сторонами без зауважень.

Крім основного боргу з посиланням на приписи ст.625 ЦК України позивачем нараховані та пред'явлені до стягнення інфляційні у розмірі 25570,71грн. (нараховані на суму заборгованості 730591,70грн. за період 10.03.2016р. - 16.05.2016р.) та 3% річних у розмірі 4083,31грн. (нараховані на суму заборгованості 730591,70грн. за період 10.03.2016р. - 16.05.2016р.)

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, враховуючи факт прострочення виконання грошового зобов'язання, господарський суд Донецької області дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, здійснений судом першої інстанції, судова колегія зазначає, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги щодо стягнення інфляційних та 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. При цьому судова колегія зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних позивачем зазначено період 10.03.2016р. - 16.05.2016р., проте фактично розрахунок інфляційних здійснений за квітень 2016р.

За твердженнями скаржника, спірні договори було укладено з порушенням встановленої законодавством процедури (приписів Закону України Про здійснення державних закупівель №1197-VII від 10.04.2014р.), а саме: сторонами договорів було поділено предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону; річний план, на підставі якого повинні проводитися закупівлі, не оприлюднювався на веб-порталі Уповноважегого органу та до органу Державної казначейської служби не надавався. На переконання апелянта, зазначене є підставою для визнання спірних договорів нікчемними в силу приписів ч.1 ст.215 та ч.1 ст.203 ЦК України. Однак, судова колегія наголошує, що договори про закупівлю теплової енергії за державні кошти №301 від 09.02.2015р., б/н від 19.11.2015р. та №302 від 16.02.2016р. укладалися в різні періоди та стосовно різних об'єктів, а твердження заявника апеляційної скарги щодо порушення сторонами приписів Закону України Про здійснення державних закупівель не підтверджені матеріалами справи.

Разом з іншим скаржник звертає увагу, що судом першої інстанції не було перевірено наявність у посадової особи замовника (відповідача) необхідного обсягу повноважень на укладення договорів.

Згідно зі ст.626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст.92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч.1, 3 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст.244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

За приписами ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Схвалення відповідачем спірних договорів, зокрема шляхом часткової оплати вартості отриманої теплової енергії, підтверджене матеріалами справи. Доказів визнання спірних договорів неукладеними матеріали справи не містять.

Підставою для скасування рішення господарського суду Донецької області Управління разом з іншим називає неврахування судом того, що позивачем не дотримано досудового порядку врегулювання спору. Однак, чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов'язань контрагентом без попереднього пред'явлення претензії, навіть якщо такий обов'язок прямо передбачений договором. Офіційне тлумачення стосовно питання обов'язковості досудового врегулювання спорів надав Конституційний суд України у справі N1-2/2002 від 09.07.2002р. Так, обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Щодо посилань скаржника на те, що оскільки рішення безпосереднім чином впливає на права та обов'язки Управління, суд першої інстанції повинен був залучити скаржника у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Оскільки залучення третьої особи є правом, а не обов'язком суду, коли це не порушує права зазначеної особи, не залучення господарським судом Донецької області Управління в якості третьої особи не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в контексті приписів ст.104 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2016р. (повний текст підписано 08.08.2016р.) у справі №905/1797/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 ГПК України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України в м.Покровську Донецької області, м.Покровськ Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2016р. (повний текст підписано 08.08.2016р.) по справі №905/1797/16 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2016р. (повний текст підписано 08.08.2016р.) по справі №905/1797/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий І.В. Зубченко

Судді: О.О. Радіонова

ОСОБА_3

Надруковано 7 примірників: 1- скаржнику; 2 - позивачу; 1- відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГСДО