Постанова

від 31.10.2017 по справі 911/63/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2017 р. Справа№ 911/63/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 31.10.2017 року по справі №911/63/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Стайки-керамік"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017

у справі №911/63/17 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Стайки-керамік"

до 1. Київської обласної державної адміністрації,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарського підприємства "Нібулон"

про визнання недійсним розпорядження та договорів.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Стайки-керамік" (надалі - позивач) звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва до Київської обласної державної адміністрації (надалі - відповідач-1), до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (надалі - відповідач-2) про:

- визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 522 від 27.05.2011 року "Про передачу в оренду земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон"";

- визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки від 17.08.2011 року, що укладені між Київською обласною державною адміністрацією в особі голови Кагарлицької районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарським підприємством "Нібулон", які зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Кагарлицькому районі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка площею 6,0597 га надана відповідачу-2 оскаржуваним розпорядженням із земель Стайківського родовища, яке розроблялось позивачем з 1952 року та право позивача на користування яким засвідчується Актом про надання гірничого відводу № 7, виданим 19.05.1997 Київською обласною Радою народних депутатів;

- оскаржуване розпорядження порушує права та охоронювані законом інтереси позивача як надрокористувача та винесене з порушенням вимог чинного законодавства, а саме ст.ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 59-61, 66 Земельного кодексу України, ст. 85 Водного кодексу України, ст.ст. 17-19 Кодексу України про надра, п. п. 4, 7, 9 Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 27.01.1995 №59;

- земельним законодавством не передбачено надання земель водного фонду для будівництва та обслуговування об'єкта транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом;

- проект землеустрою щодо відведення в оренду відповідачу-2 прибережної захисної смуги площею 3,6704 не розроблявся та відповідачем-1 не затверджувався;

- позивач є користувачем надр Стайківського родовища, а відповідачу-2 гірничий відвід в розмірі 6,0597 га не надавався; відповідач-2 спеціальний дозвіл на користування надрами та акт про гірничий відвід не отримував;

- оскаржуване розпорядження в частині зміни цільового призначення земельної ділянки площею 6,0597 га, вказаної в п. 2 цього розпорядження, винесене з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України;

- пункт 4 оскаржуваного розпорядження суперечить пунктам 1 та 2 цього розпорядження;

- відповідач-1 не видавав розпорядження про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідачу-2 земельних ділянок;

- оскільки оскаржуване розпорядження є незаконним, договори оренди земельних ділянок підлягають визнанню недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 порушено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №911/63/17 у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 15.03.2017, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

До судового засідання від 31.10.2017 Відкрите акціонерне товариство "Стайки-керамік" не з'явилося, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, про причини неявки суд не повідомив.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку не з'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутні представники відповідача-1 та відповідача-2 не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника позивача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників відповідача-1 та відповідача-2, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Стайки-керамік" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.08.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (надалі відповідач-2) звернулося до Київської обласної державної адміністрації (надалі відповідач -1) з клопотанням про надання в оренду терміном на 49 років земельної ділянки орієнтовною площею 10 га із земель, які знаходиться в адміністративних межах Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, для будівництва та обслуговування об'єкту транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом (перевантажувальний термінал), зарахувавши їх до земель річкового траспорту.

17.08.2010 відповідач -1 надав відповідачу-2 відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 10 га для будівництва та обслуговування об'єкту транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом (перевантажувальний термінал) на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

На замовлення відповідача -2 Комунальним підприємством Київської обласної ради "Київська регіональна інвестиційна компанія" був розроблений проект землеустрою щодо відведення в оренду відповідача -2 земельних ділянок загальною площею 9,7301 га для будівництва та обслуговування об'єкту транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом (перевантажувальний термінал) на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області (далі - проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок).

Як вбачається із матеріалів справи розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був погоджений з усіма службами, відповідно до вимог ст. 123 та ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного позивачем розпорядження), а саме:

- Головним державним санітарним лікарем Київської області (висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 26.10.2010 №05.03.02-07/80988);

- Головним державним санітарним лікарем ДЗ "Кагарлицька районна санітарно-епідеміологічна станція" (висновок щодо відбору (відведення земельної ділянки від 01.11.2010 №02.1.04/06-5);

- Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області (висновок від 03.11.2010 №06-13/12927);

- Управлінням культури і туризму (висновок від 26.10.2010 №11/624);

- Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів (висновок від 26.10.2010 №АД/8-1478);

- розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області від 11.11.2010 №909.

Відповідно до ч. 7 ст. 123 Земельного кодексу України погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації подається разом з клопотанням до відповідної державної адміністрації, Ради Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим і приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до ст. ст. 1,2 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також під обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Правову державної експертизи землевпорядної документації складають Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України "Про землеустрій", цей Закон, закони України інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері державної експертизи землевпорядної документації.

Стаття 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації передбачає обов'язковість проведення державної експертизи проектів землеустрою відведення земельних ділянок водного фонду (одна із земельних ділянок, передбачені відведення відповідно до проекту землеустрою, відносилась до земель водного фонду).

Відповідно до вимог вказаного Закону, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідачем -2 був поданий до Державного комітету України із земельних ресурсів для проведення обов'язкової первинної експертизи землевпорядної документації, за результатами якої був отриманий висновок від 14.12.2010 №708-10, який (висновок) з урахуванням усунення у встановленому порядку зауважень, посвідчений відповідною відміткою на висновку.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

27.05.2011 Головою Київської обласної державної адміністрації прийнято розпорядження № 522 "Про передачу в оренду земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон".

Даним розпорядженням був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок; Товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству "Нібулон" надано в оренду на 49 років дві земельні ділянки загальною площею 9,7301 га (3,6704 га із земель водного фонду, 6,0597 га із земель сільськогосподарського призначення) для будівництва та обслуговування об'єкта транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом (перевантажувальний термінал) на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області; змінено цільове призначення земельної ділянки площею 6,0597 га із земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вказану земельну ділянку площею 6,0597 га віднесено до земель річкового транспорту; Кагарлицькій райдержадміністрації доручено укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Нібулон" договори оренди кожної із зазначених земельних ділянок.

17.08.2011 між відповідачем-1 та відповідачем -2 були укладені договори оренди земельних ділянок площею 6,0597 га та 3,6704 га для будівництва та обслуговування об'єкта транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом (перевантажувальний термінал) на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області, які зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Кагарлицькому районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.09.2011 за номерами відповідно 322220004002337 та 322220004002338.

Стаття 20 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) визначала порядок встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до частин 1, 2 цієї статті віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до довідки Управління Держкомзему у Кагарлицькому районі Київської області від 12.10.2010 №04-01-256, яка міститься в проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, за даними державної статистичної звітності (форма 6-зем) відведення земельної ділянки площею 6,0597 га в оренду ТОВ СП "НІБУЛОН" для будівництва та обслуговування об'єкту транспортної інфраструктури для обробки зернових вантажів, пов'язаної з річковим вантажооборотом (перевантажувальний термінал) на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області передбачається за рахунок земель сільськогосподарського призначення із зарахуванням їх до земель - інші землі транспорту і зв'язку.

Вихідна земельно-кадастрова інформація, надана територіальним органом Держкомзему України, яка є складовою частиною проекту землеустрою та знаходиться в ньому, містить інформацію про те, що за цільовим призначенням земельна ділянка площею 6,0597 га, за рахунок якої передбачається відведення, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, і запроектована до відведення за цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення (інші землі транспорту і зв'язку).

Земельний кодекс України та Закон України "Про землеустрій" не містять вимог щодо розроблення окремого проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затверджений оскаржуваним розпорядженням, передбачає зміну цільового призначення земельної ділянки площею 6,0597 га із земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення з віднесенням її до земель річкового транспорту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у встановленому законодавством порядку п. 2 оскаржуваного розпорядження змінено цільове призначення земельної ділянки площею 6,0597 га із земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення та віднесено дану земельну ділянку до земель річкового транспорту; цільове призначення земельної ділянки, за рахунок якої передбачалося відведення, визначено правомірно, що підтверджується матеріалами проекту землеустрою, в тому числі, позитивними висновками усіх необхідних органів та служб.

Як під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду даної справи, позивач посилається на те, що оскаржуване розпорядження порушує його права в частині надання відповідачу-2 земельної ділянки площею 6,0597 га, оскільки позивач є користувачем даної земельної ділянки відповідно до акту про надання гірничого відводу №7, виданого 19.05.1997р. Київською обласною Радою народних депутатів.

Досліджуючи наведені посилання позивача, при розгляді справи встановлено, що в провадженні Господарського суду Київської області перебувала господарська справа №9/404-07/20-11/13, за позовом ВАТ "Стайки - керамік" до Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кагарлицький районний відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів, ТОВ СП "НІБУЛОН" про:

- визнання за ВАТ "Стайки-керамік" права на оренду земельної ділянки загальною площею 40,97 га на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області відповідно до розробленої Кагарлицьким районним відділом Київської регіональної філії центру ДЗК та затвердженої Кагарлицькою районною державною адміністрацією "Технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в довгострокову оренду ВАТ "Стайки-Керамік" площею 40,97 га під розміщення існуючого кар'єру глини на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області";

- визнання недійсним розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області від 12.07.2006 №417;

- зобов'язання Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області укласти з ВАТ "Стайки-керамік" договір оренди земельної ділянки загальною площею 40,97 га на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області відповідно до розробленої Кагарлицьким районним відділом Київської регіональної філії центру ДЗК та затвердженої Кагарлицькою районною державною адміністрацією "Технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в довгострокову оренду ВАТ "Стайки-Керамік" площею 40,97 га під розміщення існуючого кар'єру глини на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області" протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду.

За результатом розгляду іншої господарської справи №9/404-07/20-11/13 Господарським судом Київської області було прийнято рішення від 06.02.2012 про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог ВАТ "Стайки-керамік", яке постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2012 залишено без змін.

При цьому судами у справі №9/404-07/20-11/13 були встановлені наступні обставини.

31.01.2005р. Кагарлицька районна державна адміністрація розпорядженням № 51 надала ВАТ "Стайки-керамік" дозвіл на замовлення технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки в довгострокову оренду ВАТ "Стайки-керамік" на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області площею 40,97 га під розміщення існуючого кар'єру глини.

Кагарлицьким районним відділом Київської регіональної філії центру державного земельного кадастру було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки в довгострокову оренду ВАТ "Стайки-керамік" на території Стайківської сільської ради.

Київським обласним головним управлінням земельних ресурсів 02.02.2005р. затверджено висновок державної землевпорядної експертизи № 12-846, технічну документацію оцінено позитивно.

Розпорядженням Кагарлицької райдержадміністрації № 69 від 03.02.2005р. було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки в довгострокову оренду ВАТ "Стайки-керамік" під розміщення існуючого кар'єру глини на території Стайківської сільської ради та надано дозвіл на укладання договору оренди земельної ділянки площею 40,97 га з ВАТ "Стайки-керамік". Пунктом 3 зазначеного розпорядження зобов"язано В.о. голови правління ВАТ "Стайки-керамік"Дмуховського В.С. в 15- ти денний термін укласти та зареєструвати договір оренди землі.

Однак, як вбачається з матеріалів справи договір оренди між сторонами укладено не було, позивач не надав суду доказів звернення до відповідача з пропозицією щодо укладення договору оренди, а також доказів, які б підтверджували причини неможливості укладення договору оренди у термін, зазначений у розпорядженні № 69 від 03.02.2005р.

Головою Кагарлицької районної державної адміністрації 12 липня 2006 року прийняте розпорядження № 417 "Про скасування розпорядження голови районної державної адміністрації", відповідно до якого скасовано розпорядження голови райдержадміністрації від 03.02.2005 року № 69 "Про затвердження технічної документації".

Крім того, як свідчать матеріали справи Стайківське родовище (Північно-східна ділянка) наглинку та мергельної глини не розробляється з 2004 року внаслідок виявлення пам'ятки археології (наказ ВАТ "Стайки-керамік від 15.10.2004р. № 74-К про зупинення проведення робіт на розроблюваному кар'єрі глини до надання Інститутом археології НАН України письмового дозволу на відновлення робіт (підстава: ст. 59 Кодексу України "Про надра" та ст. 36 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

На час прийняття спірного розпорядження був чинний наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 24.05.2005р. №256 про анулювання дозволу №702 від 12.12.1996р., наданого ВАТ "Стайки-керамік" для видобування цегельно-черепичної сировини із Стайківського родовища.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином обставини, встановлені рішенням суду у господрській справі №9/404-07/20-11/13 є преюдиційними при вирішенні даного спору та не підлягають повторному доказуванню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені обставини, з огляду на те, що позивач доказів того, що він має правоустановчі документи на право користування земельною ділянкою площею 6,0597 га, суду не надав, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскаржуваним розпорядженням права та охоронювані законом інтереси позивача не порушені.

Стосовно другої вимоги про визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки від 17.08.2011 року, що укладені між Київською обласною державною адміністрацією в особі голови Кагарлицької районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарським підприємством "Нібулон", які зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Кагарлицькому районі слід відзначити наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст. 14 цього Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15 цього Закону передбачає істотні умови договору оренди землі та визначає перелік його невід'ємних частин.

Так, із змістовного аналізу умов спірних договорів оренди землі вбачається, що вони відповідають (не суперечать) вимогам чинного законодавства і підстави передбачені ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання їх недійсними також відсутні.

Стаття 204 Цивільного кодексу України установлює презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимога позивача про визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки від 17.08.2011 року, що укладені між Київською обласною державною адміністрацією в особі голови Кагарлицької районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство "Нібулон", які зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Кагарлицькому районі є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Окремо, стосовно спірних правовідносин, які виникли, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (аналогічна правова позиція викладене у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 р. у справі № 6-88цс14, від 04.02.2015 р. у справі № 6-233цс-14).

Отже, навіть у разі наявності порушень законодавства при укладенні спірного договору, необхідною умовою для визнання його недійсним є порушення вказаним правочином прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача.

Відкрите акціонерне товариство "Стайки-керамік" - позивач, взагалі не є стороною договорів оренди земельної ділянки від 17.08.2011 року, що укладені між Київською обласною державною адміністрацією в особі голови Кагарлицької районної державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарським підприємством "Нібулон", які зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Кагарлицькому районі.

На думку позивача, розпорядження та спірні договори порушують його права та охоронювані законом інтереси, як надрокористувача, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому є незаконними.

Однак, враховуючи вищевикладені норми чинного закону, взявши до уваги встановлені фактичні обставини у даній справі, зокрема і у господарській справі №9/404-07/20-11/13, з огляду на те, що Відкрите акціонерне товариство "Стайки-керамік" не є стороною договорів оренди земельної ділянки від 17.08.2011 року, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено порушення спірним розпорядженням та договорами прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів також погоджується з висвновокм суду першої інстанції стосовно поданих відповідачами заяв про застосування до спірних відносин строку позовної давності. Оскільки у даній справі встановлено, що позовні вимоги є необґрунтованими, заяви відповідачів про застосування строків позовної давності не застосовуються.

Серед іншого, у ході перегляду даної справи, з огляду на доводи апеляційного оскарження позивача, ставилося питання чи накладаються спірні земельні ділянки (що надані в оренду відповідачеві-2 та раніше позивачеві) одна на одну, в зв'язку з чим представником позивача було заявлено усне клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.

З метою об'єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 було зупинено апеляційне провадження у справі №911/63/17, призначено у справі №911/63/17 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Винесено на розгляд судової земельно-технічної експертизи наступні питання: чи має місце повне чи часткове накладання земельної ділянки Стайківського Родовища (родовище неметалічних корисних копалин), що знаходиться згідно Акту про надання гірничого відводу №7 від 19.05.19997 (а.с.38 т.1) за наступними координатами: №І/х53553,6; у50004,0/; №2/х53244,4; у49736,7/; №3/х53421,2; у49478,0/; №4/х53782,0; у49432,0/; №5/х53957,2; у49165,6/; №6/х53868,0; у49200,0/; №7/ч54101,4; у49993,8/; №8/х53981,9; у49720,2/; №9/х53679,0; у49890,4/, на межі земельної ділянки площею 6,0597 га - кадастровий номер 3222287600:02:301:0036 та на межі земельної ділянки площею 3,6704 га - кадастровий номер 3222287600:02:301:0037, які знаходяться на території Стайківської сільської ради Кагарлицького району Київської області? якщо так, то яка площа накладання та його межі?

В процесі проведеня ескпертизи, за клопотанням експерта, сторін було зобов'язано надати матеріали необхідні для проведення дослідження, а саме: координати поворотних точок (кутів) меж гірничого відводу Стайківського родовища, які зазначені в акті про надання гірничого відводу внесеного до реєстру Київської обласної ради 19.05.1997 за № 7, Державної геодезичної мережі 1963 року (SC63), в повному об'ємі із семизначних цифр до коми, в електронному вигляді формату .In4 або XML.

Проте, сторони у справі на неодноразову вимогу суду згідно клопотання експерта, зазначені документи не надали, клопотання судового експерта в частині надання зазначених вище матеріалів необхідних для проведення дослідження залишено без задоволення.

29.09.2017 через відділ документального забезпечення до Київського апеляційного господарського суду повернуто матеріали справи №911/63/17 та надішло Повідомлення №12002/17-41 від 22.09.2017 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про неможливість надання висновку, у звязку із відсутністю необхідних матеріалів для її проведення.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі позивачем не наведено.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Стайки-керамік" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 49 ГПК України та судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Стайки-керамік" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №911/63/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/63/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна