Постанова

від 30.10.2017 по справі 910/4913/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2017 р. Справа№ 910/4913/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Таран О.М., представник за довіреністю №15 від 21.03.2017р.;

від відповідача - Тхорик С.М., представник за довіреністю №225-КМР-3406 від 02.10.2017р.;

від третьої особи - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Ткаченко О.О., представник за довіреністю №05703-5025 від 22.03.2017р.;

від третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві - Новіцька Л.О., представник за довіреністю №5-08/71-421 від 16.01.2017р.;

від третьої особи - Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - представник не прибув,

розглянувши апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" та Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 (суддя Ярмак О.М.) за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до Київської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 122 513 967, 77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення 122 513 967, 77 грн., з яких: 55 880 145 грн. коштів, сплачених на виконання недійсного правочину та 66 633 822, 77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 позов задоволено частково, стягнуто з Київської міської ради на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" 55 880 145 грн. коштів, сплачених на виконання недійсного правочину; у задоволенні вимоги про стягнення 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовлено.

Так, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з недійсністю договору купівлі-продажу, відповідно до якого товариство перерахувало до місцевого бюджету (Київської міської ради, продавець за договором) грошові кошти, належних правових підстав для утримання і користування Київською міською радою коштами позивача не існує.

Відмова у задоволенні вимоги про стягнення 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами мотивована місцевим господарським судом тим, що оскільки ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає ст. 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, залишені без задоволення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, та прийняти нове в цій частині - про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на можливість нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.

Також, не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва Київська міська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи скаргу Київська міська рада посилається на те, до неї не можуть застосовуватися положення ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки рада не отримувала кошти за договором у зв'язку з їх сплатою позивачем на користь Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Крім цього, апелянт (відповідач) зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності та не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його переривання.

Представник позивача в судовому засіданні 30.10.2017 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" та заперечив проти скарги відповідача.

Представники відповідача та третіх осіб - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві підтримали апеляційну скаргу Київської міської ради та заперечили проти вимог скарги позивача.

Третя особа - Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не скористалася правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутньою у даному судовому засіданні від третьої особи до суду не надійшло.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради не підлягає задоволенню, в свою чергу скарга приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, з прийняттям нового в цій частині - про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Київською міською радою 25.01.2007 прийнято рішення №55/716 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва; передати Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 5,36 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, у тому числі: площею 0,77 га - за рахунок земель відведених відповідно до рішення №1355/7 від 15.10.1979р. виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про відведення земельної ділянки Київській міській раді добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР" під будівництво відкритої автостоянки"; площею 0,14 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення №35 від 12.01.1960р. виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відвод земельних ділянок під будівництво павільйонів "Морозиво" і "Молоко" в Печерському районі"; площею 1,36 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення №972 від 19.06.1972р. виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відведення земельної ділянки управлінню культури міськвиконкому під спорудження пам'ятника Ковпаку С.А. на схилах між бульв. Дружби Народів і Старо-Наводницькою вулицею в Печерському районі"; площею 3,09 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) розміром 5,3606 га, що знаходиться на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.

Згодом, саме 26.04.2007 Київською міською радою прийнято рішення №482/1143 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва без дотримання процедури, визначеної вищенаведеними нормами земельного законодавства.

На підставі рішення №482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради 31.05.2007 між Київською міською радою (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062), розташованої на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва площею 3,7163 га у межах, що перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Також, 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" було підписано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.02.2007 в частині ідентифікаційних ознак об'єкту земельних відносин, а саме площу 5,3606 га замінено на 1,6443 га, а кадастровий номер з 8000000000:82:068:0062 на 8000000000:82:068:0172.

Між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" (покупець) 16.03.2011 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" набуло право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) площею 3,7163 га, яка розташована на перетині вулиць Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, передано ТОВ "Ліберті Плаза".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, вирішено:

- визнати недійсним та скасувати рішення № 55/716 від 25.01.2007 Київської міської ради "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва";

- визнати недійсним та скасувати рішення № 482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва";

- визнати недійсним, укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір оренди земельної ділянки площею 5,36 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00400 від 13.03.2007;

- визнати недійсним, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;

- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди від 13.03.2007, укладений 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс";

- визнати недійсним, укладений 16.03.2011 між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137558, виданий Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", відповідно до якого власником земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза";

- визнати відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" права користування земельною ділянкою площею 1,65 га, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва;

- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" права власності на земельну ділянку площею 3,7163 га, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2012, прийнятого за результатами розгляду заяви прокурора про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 за нововиявленими обставинами, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 в частині визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; відмовлено прокурору у позові в частині позовної вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 залишено без змін.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі №5011-14/5760-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012, вирішено:

- витребувати у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,6443 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0172, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва;

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 3,7163 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі №910/15794/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017, відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до Київської міської ради про стягнення 97 278 117,10 грн., з яких: 91 359 900,00 грн. - збитки та 5 918 216,20 грн. - проценти, нараховані за безпідставне збереження грошових коштів.

На підставі ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача 55 880 145,00 грн. вартості земельної ділянки, сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, який визнаний в судовому порядку недійсним.

Також, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом першої інстанції вимогу про стягнення з відповідача 55 880 145,00 грн. вартості земельної ділянки, сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, який визнаний в судовому порядку недійсним, було задоволено; у задоволенні вимоги про стягнення 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовлено.

Так, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з недійсністю договору купівлі-продажу, відповідно до якого товариство перерахувало до місцевого бюджету (Київської міської ради, продавець за договором) грошові кошти, належних правових підстав для утримання і користування Київською міською радою коштами позивача не існує.

Відмова у задоволенні вимоги про стягнення 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами мотивована місцевим господарським судом тим, що оскільки ні законом, ні іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає ст. 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами позивача, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, залишені без задоволення.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду лише в частині задоволення позовних вимог, проте вважає необґрунтованою відмову у задоволенні вимоги про стягнення 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, визнано недійсним, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс", договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві.

Судом у справі №910/15794/15 було встановлено, що позивач на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві перерахував на рахунки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 55880145,00 грн., які в подальшому були перераховані на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, що підтверджується платіжними дорученнями №73 від 15.08.2007, №7 від 23.03.2007, виписками з рахунку позивача за період з 26.06.2007 по 26.06.2007, за період з 23.07.2007 по 23.07.2007, виписками з рахунку №37116001002659, платіжними дорученнями №21 від 26.03.2007, №44 від 03.07.2007, №50 від 24.07.2007, №57 від 16.08.2007.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Факти, передбачені наведеною нормою мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (роз'яснення, які містяться у п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Як вже вказувалося, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі №5011-14/5760-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012, вирішено, зокрема, витребувати у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,6443 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0172, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва.

При цьому, приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" грошові кошти, сплачені ним за викуп земельної ділянки, у розмірі 55880145,00 грн. повернуто не було.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Це положення застосовується і до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з недійсністю договору купівлі-продажу, відповідно до якого товариство перерахувало до місцевого бюджету (Київської міської ради, продавець за договором) грошові кошти, належних правових підстав для утримання і користування Київською міською радою коштами позивача не існує, тому господарський суд правильно задовольнив позовні вимоги в частині основної суми боргу у розмірі 55 880 145,00 грн.

При цьому, доводи апелянта - Київської міської ради про те, що до неї не можуть застосовуватися положення ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, оскільки рада не отримувала кошти за договором у зв'язку з їх сплатою позивачем на користь Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, від 31.05.2007 виступала саме Київська міська рада.

Кошти, які були сплачені позивачем на виконання умов вказаного договору, надійшли до місцевого бюджету м. Києва. Так, як вже вказувалося, судом у справі №910/15794/15 було встановлено, що позивач на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві перерахував на рахунки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 55880145,00 грн., які в подальшому були перераховані на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно з ст. 10 цього Закону відповідні ради є органами самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Отже, в даному випадку, Київська міська рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, що надавало їй право укладати відповідні договори з продажу належного територіальній громаді міста Києва майна, а також надає останній право як захищати в суді права громади всього міста, так і нести відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Враховуючи вищевикладене, визначення у договорі купівлі - продажу (з боку продавця у якому виступала саме Київська міська рада) одержувачем коштів саме Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) жодним чином не свідчить про неналежність відповідача у даній справі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вже вказувалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 у справі №5011-62/2496-2012 визнано, зокрема, недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс".

Питання застосування наслідків недійсного правочину у зазначеному судовому акті не вирішувалося.

Відповідно з набрання вказаним рішенням законної сили позивач набув права на повернення виконаного за недійсним правочином.

Так, оскільки вказане судове рішення набрало законної сили 20.06.2012 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі №5011-62/2496-2012), строк позовної давності за вимогою про застосування реституції розпочався 21.06.2012 та мав закінчитися відповідно 21.06.2015.

Проте, в межах вказаного строку, а саме 19.06.2015 приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення збитків, а саме, 91 359 900,00 грн. прямих збитків, з яких: витрати на викуп та оформлення земельної ділянки - 65 818 065,58 грн., орендна плата за землю - 4 685 660,85 грн., земельний податок - 1 920 336,41 грн., сплата відсотків за користування кредитними коштами - 18 935 838,06 грн.; та 24 269 855,00 грн. - втраченої вигоди (неодержаного прибутку), що розраховані позивачем як різниця між ціною продажу (80150000,00 грн.) за договором купівлі-продажу від 16.03.2011 укладеним між ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" та ТОВ "ЛІБЕРТІ ПЛАЗА" та ціною купівлі земельної ділянки (55 880 145,00 грн.) за договором купівлі-продажу від 31.05.2007, укладеним між Київською міською радою та ЗАТ "Страхова компанія "Укренергополіс".

Свої позовні вимоги позивач, обґрунтовував тим, що у зв'язку із прийняттям Київською міською радою рішень № 55/716 від 25.01.2007 та № 482/1143 від 26.04.2007, що були визнані недійсними та скасовані у судовому порядку, а також у зв'язку з визнанням недійсним договору, позивачу завдано прямі збитки у розмірі 91359900,00 грн. та 24269855,00 грн. втраченої вигоди (розраховані, як різниця між ціною продажу (80150000 грн.) та ціною купівлі земельної ділянки (55880145 грн.)). Позивачем нараховані 5918216,20 грн. процентів за безпідставне збереження грошових коштів та 41508453,17 грн. інфляційних втрат (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).

При цьому, позивач у позовній заяві також посилався і на положення статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі №910/15794/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та Вищого господарського суду України від 23.03.2017 вказане рішення залишено без змін.

Так, суди дійшли висновку про те, що виходячи з положень ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, витрати позивача на викуп та оформлення земельної ділянки, сплату орендних платежів за землю, земельного податку та відсотків за користування кредитними коштами не є збитками у розумінні вищенаведених норм права, оскільки збитки мають іншу правову природу та не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа сплачувала у зв'язку з виконанням умов договору.

При цьому, постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі №910/15794/15 позивачу було роз'яснено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції). Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Також, суд касаційної інстанції зазначив, що прийняті у даній справі судові рішення не перешкоджають позивачу звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, подавши позов з інших правових підстав і в межах іншого судового провадження.

При прийнятті вказаної постанови одним із суддів Вищого господарського суду України була викладена Окрема думка, яка зводилася до наступного висновку.

Обґрунтовуючи вимоги в частині повернення коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007, позивач посилався саме на приписи статті 216 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги було заявлено позивачем виходячи з встановлених чинним законодавством способів захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, при цьому обґрунтування кожної заявленої до стягнення суми було наведено як в позовній заяві, так і в заяві про збільшення позовних вимог від 28.08.2015.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було розглянуто позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" з визначенням коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки, як заявлених до стягнення збитків без застосування приписів статті 216 Цивільного кодексу України, яка регулює спірні правовідносини.

З огляду на що, суди мали дослідити наявність правових підстав для застосування приписів статті 216 Цивільного кодексу України в частині вимоги про повернення коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

За приписами п. 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Враховуючи те, що до складу заявленої суми збитків позивачем було включено суму 55 880 145,00 грн., сплачених за договором купівлі-продажу від 31.05.2007, що визнаний у судовому порядку недійсним, а також оскільки позовні вимоги у справі № 910/15794/15 були обґрунтовані нормами закону, який регулює порядок застосування наслідків недійсності правочину, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що пред'явленням вказаного позову до Київської міської ради було перервано перебіг строку позовної давності.

З огляду на викладене, доводи апелянта - Київської міської ради про не переривання перебігу строку позовної давності відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Так, позивач в межах трирічного строку позовної давності звернувся до суду із позовом про стягнення збитків, до складу яких було включено суму 55 880 145,00 грн., сплачених за договором купівлі-продажу від 31.05.2007, що визнаний у судовому порядку недійсним.

Отже, поданням вказаного позову позивач намагався захистити свої права та повернути виконане за недійсним правочином.

З огляду на викладене, 19.06.2015 строк позовної давності за вимогою про стягнення, сплаченої за недійсним правочином суми, перервався.

Як вже вказувалося, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі №910/15794/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановами Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та Вищого господарського суду України від 23.03.2017 вказане рішення залишено без змін.

Із даним позовом позивач звернувся до суду 24.03.2017, що підтверджується відбитком органу поштового зв'язку на конверті (т.1, а.с.101), тобто в межах трирічного строку позовної давності, перебіг якого розпочався заново після вирішення спору у справі №910/15794/15.

Таким чином, позивачем не було пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача 55 880 145,00 грн., сплачених за договором купівлі-продажу від 31.05.2007, що визнаний у судовому порядку недійсним.

Отже, задоволення вказаної вимоги місцевим господарським судом визнається колегією суддів обґрунтованим.

Проте, апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 66 633 822,77 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Аналогічної позиції про те, що у разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України дотримується і Верховний Суд України у постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15.

Позивач, обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, зазначає про те, що оскільки у даному випадку законом не встановлено конкретного розміру процентів, які боржник зобов'язаний сплачувати на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України, то необхідно застосовувати аналогію закону, передбачену ст. 8 Цивільного кодексу України, зокрема, виходити з розміру облікової ставки Національного банку України, яка є розміром плати за користування чужими грошовими коштами (така плата застосовується, зокрема ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України (при встановлені розміру плати за користування позикою, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором позики).

Водночас колегія суддів вважає, що у даному випадку позивач дійшов помилкового висновку про можливість застосування до даних правовідносин аналогії закону, передбаченої ст. 8 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 20.03.2013у справі № 5016/1355/2012 (4/44), від 02.07.2013 у справі № 18/1372/12.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до правовідносин щодо повернення виконаного за недійсним правочином положень про позику, при цьому правовідносини щодо повернення виконаного за недійсним правочином і договором позики є різними за своєю правовою природою, а тому застосування до спірних правовідносин положень ст. 1048 Цивільного кодексу України за аналогією закону є неможливим.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 6 ст. 4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Частиною 2 ст. 8 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини (лист ВГСУ від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України").

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності, згідно ст. 321 Цивільного кодексу України, є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 № 44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Вирішуючи спір у даній справі, господарський суд апеляційної інстанції враховує принципи, визначені Європейським судом з прав людини під час застосування статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме - "законність", "суспільний інтерес", "справедливої рівноваги (балансу)" між вимогами суспільного інтересу та захистом права на мирне володіння майном, принципу "пропорційності", важливим елементом якого є надання справедливої та обґрунтованої компенсації при втручанні в право на мирне володіння майном, необхідність дотримання фундаментальних прав людини, про що вказано, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень" проти України" (п.55).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права (справи "Еванс проти сполученого Королівства", "Булвес" АД проти Болгарії", "Дубецька та інші проти України" "Гримковська проти України", "Хабровські проти України" тощо).

За змістом положень ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З урахуванням закріплених у п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів всіх сторін, з огляду на те, що відповідач у справі починаючи з 20.06.2012 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі №5011-62/2496-2012, якою залишено без змін рішення суду про визнання недійсним договір купівлі-продажу продажу) знав про те, що він безпідставно утримує у себе грошові кошти позивача, і такі його дії є недобросовісними.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із нарахуванням відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, оскільки, як правило, така ставка найчастіше передбачається сторонами у договорах як міра відповідальності за порушення грошових зобов'язань, і така ставка застосовується у національному законодавстві як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання у випадку порушеннях умов багатьох видів договорів у ЦК і ГК України.

Наведеної позиції щодо нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 14.06.2017 у справі №910/29514/14 з аналогічного спору.

В свою чергу, щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності.

Так, позивачем було нараховано проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 66 633 822, 77 грн. за період з 15.08.2007 по 24.03.2017.

Колегія суддів не погоджується із визначеною позивачем початковою датою нарахування процентів з огляду на наступне.

Як вже вказувалося, якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 у справі №5011-62/2496-2012 визнано, зокрема, недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс".

Відповідно з набрання вказаним рішенням законної сили позивач набув права на повернення виконаного за недійсним правочином, в свою чергу відповідач починаючи саме з 20.06.2012 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі №5011-62/2496-2012, якою залишено без змін рішення суду про визнання недійсним договір купівлі-продажу продажу) безпідставно утримує грошові кошти позивача.

Отже, відповідно обґрунтованим періодом нарахування відсотків є з 21.06.2012 по 24.03.2017.

Як вже зазначалось, позивач звернувся до суду з даним позовом 24.03.2017, отже він вправі отримати судовий захист лише щодо вимог до відповідача по сплаті процентів, обчислених із розміру облікової ставки Національного банку України за період з 24.03.2014 по 24.03.2017 на суму 30 752 777,57 грн., тоді як вимоги щодо процентів за користування грошовими коштами, які нараховані з 21.06.2012 по 23.03.2014 задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами підлягають частковому задоволенню.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, з прийняттям нового рішення в цій частині - про часткове задоволення позову; стягнення процентів в сумі 30 752 777,57 грн. та відмовою у задоволенні решти вимог про стягнення процентів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, з прийняттям нового рішення в цій частині - про часткове задоволення позову. В решті рішення залишається без змін.

Відповідно у задоволенні апеляційної скарги Київської міської ради судом відмовляється.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім цього, оскільки, у задоволенні апеляційної скарги Київської міської ради відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та прийняти в цій частині нове рішення - про часткове задоволення позову.

4. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1. Позов приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до Київської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 122 513 967, 77 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРОУ 22883141) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" (01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 19, код ЄДРПОУ 32707743) 55 880 145 грн. коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, 30 752 777,57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 169 704 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити. .

5. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРОУ 22883141) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" (01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 19, код ЄДРПОУ 32707743) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 186 674 грн. 40 коп.

6. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги Київської міської ради покласти на її заявника - відповідача у справі.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

8. Матеріали справи №910/4913/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко