Ухвала

від 25.10.2017 по справі 619/5064/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоХопти С.Ф., суддів:Гулька Б.І.,Журавель В.І., Закропивного О.В.,Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Дергачівський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку за касаційною скаргою ОСОБА_7 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом , посилаючись на те, що вона набула у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області ПугачовоюІ.В. за реєстровим № 1019. Зазначала, що 19 лютого 2010 року нею зареєстровано право власності на вказану квартиру в КП БТІ Дергачівської районної ради за реєстраційним № 12718141. Разом з тим, відповідачі зареєстровані та продовжують проживати в належній їй квартирі. З метою захисту своїх прав на адресу відповідачів була надіслана вимога про виселення в добровільному порядку, однак дана вимога залишена відповідачами без відповіді.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_6. просила усунути їй перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 з реєстраційного обліку та виселення відповідачів з вказаної квартири.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 листопада 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Усунуто ОСОБА_6 перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_7 з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 27 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області ПугачовоюІ.В. за реєстровим № 1019.

19 лютого 2010 року нею зареєстровано право власності на вказану квартиру в КП БТІ Дергачівської районної ради за реєстраційним № 12718141, в якій відповідачі зареєстровані та продовжують проживати.

Задовольняючи вимогу позивача про виселення осіб із обтяженої іпотекою квартири, суди виходили з того, що згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. ОСОБА_6 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, відповідачі вселилися до цієї квартири не як члени сім'ї власника, право власності на зазначену квартиру позивач набула відповідно до Закону України Про іпотеку , виконала вимоги ч.2 ст.40 зазначеного Закону, а тому вимога про виселення відповідачівпідлягає задоволенню.

Погодитися із таким висновком не можна, оскільки під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України Про іпотеку підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норми ст. 109 ЖК УРСР.

На підставі ч. 2 ст. 39 Закону України Про іпотеку одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 40 Закону України Про іпотеку ).

Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (квартири), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та яке було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло, яке зазначається у рішенні суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України 6-3057цс16 від 19 квітня 2017 року , яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За матеріалами справи, ОСОБА_8 передав на забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 15 листопада 2005 року в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2002 року.

Вирішуючи питання про виселення мешканців з іпотечної квартири, суди не звернули уваги на зміст ч. 2 ст. 109 ЖК України та обставини справи, дійшли помилкового висновку про можливість виселення відповідачів із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

З урахуванням викладеного, рішення судів підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 3 38ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.Ф. Хопта

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.П. Штелик