Рішення

від 01.11.2017 по справі 910/17025/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.11.2017Справа №910/17025/17 За позовом  Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до                  Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Лев” про                стягнення 684 192,15 грн. суддя Пукшин Л.Г. Представники: від позивача       не з'явились від відповідача  не з'явились В судовому засіданні 01.11.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Лев” про стягнення 684 192,15 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.03.2006 між сторонами було укладено договір оренди № Г-4145-6, на підставі якого відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно – нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5. За доводами позивача, відповідач всупереч припиненню  договірних відносин між сторонами, не повернув власнику об'єкт оренди та продовжує безпідставно користуватись часткою комунальної власності у спільному майні. Враховуючи ч. 2 ст. 785 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача неустойку за час прострочення повернення приміщення в період з 01.06.2016 по 30.06.2017 у розмірі 684   192,15 грн. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.10.2017 порушено провадження у справі № 910/17025/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 01.11.2017. 27.10.2017 через загальний відділ діловодства суду позивачем було подано клопотання  про проведення судового засідання в режимі відео конференції, проведення якої забезпечити в Господарському суді Львівської області або в Львівському апеляційному господарському суді. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.10.2017 суд відмовив Управлінню  комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У судове засідання, призначене на 01.11.2017, представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляли, хоча про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали про порушення провадження у справі. Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Згідно із п.3.9.2    Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”   у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення” розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи “Федіна проти України” від 02.09.2010р., “Смірнова проти України” від 08.11.2005р., “Матіка проти Румунії” від 02.11.2006р., “Літоселітіс Проти Греції” від 05.02.2004р.) Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”        при розгляді справи ч.1        ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії” (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”). Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. Між Управлінням комунального майна Львівської міської ради (надалі - орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтер Лев” (надалі  - орендар/відповідач) було укладено договір оренди № Г4145-6 від 06.03.2006 (надалі - договір). Відповідно до п.1.1. договору орендодавець на підставі наказу управління комунального майна від 21 лютого 2006 року за № 9-а передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі ЛМКП “Айсберг”, надалі Балансоутримувач. Об'єктом оренди є нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, загальною площею 150,50 м.кв. Вартість об'єкта оренди визначена станом на 1 листопада 2005 року становить 207670,00 грн. відповідно до звіту про експертну оцінку, затверджену наказом від 15.12.05 р. за № 731-с. Згідно з п.3.5 договору об'єкт  оренди вважається переданим з моменту підписання Акту здачі приймання. Відповідно до п. 4.1 термін договору визначений з 6 березня 2006 року до 5 березня 2007 року. Розмір місячної оренди за об'єкт  оренди визначається згідно з рішенням конкурсної комісії і складає 18640,00 грн. без ПДВ за перший місяць оренди на момент укладення договору п.5.1 договору. За доводами позивача, договір оренди припинив свою дію з 06.03.2007, даний  факт встановлений рішенням Господарського суду Львівської області суду у справі № 31/45 (31/59) (19/398) від 20.08.2010. Проте, відповідачем об'єкт оренди так і не було повернуто орендодавцю. Крім іншого, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.2014 у справі № 50155438/11 визнано за товариством з обмеженою відповідальністю “Інтер-Лев” право власності на 672/1000 (шістсот сімдесят дві тисячних) нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 151,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, які створені внаслідок виконання ТзОВ “Інтер-Лев” реконструкції приміщень з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих останньому згідно з договором оренди №Г-4145-6 від 06.03.2006 року. Дана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2013. Також позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2013 у справі № 914/947/13 визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтер Лев” право власності на 71/1000 нежитлових приміщень першого поверху та підвалу, загальною площею 151,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, які були створені внаслідок виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтер Лев” реконструкції приміщень з індексами 17-1, 18-1, 18-2, 18-3, VII, VIII, IX, переданих останньому згідно договору оренди №Г-4145-6 від 06.03.2006р. Вказане рішення залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 та Вищого господарського суду України від 30.10.2013. Відтак, з урахуванням зазначених рішень, з 24.10.2012 у комунальній власності залишалося 328/1000 нежитлових приміщень по вул. Краківській, 5 у м. Львові, що перебували в оренді у відповідача, а з 19.08.2013 – 257/1000. Вказана частка комунального майна перебуває у користуванні відповідача, і останнім не вчиняються жодні дії щодо його повернення орендодавцю. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/14132/16 було задоволено позовні вимоги Управління комунального майна Львівської міської ради про стягнення з ТОВ “Інтер Лев” неустойки у розмірі 2   170   882,59 грн., що була нарахована позивачем в період з 02.01.2012 по 31.05.2016. За твердженням позивача, даний позов заявляється з аналогічних підстав, але його предметом є стягнення неустойки у розмірі 684   192 ,15 грн. за наступний період, а саме з 01.06.2016 по 30.06.2017, оскільки відповідач раніше орендоване майно так і не здав за актом приймання – передачі і останнє продовжує перебувати у його незаконному користуванні. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно   овернути наймодавцеві річ у стані,   в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З матеріалів справи вбачається, термін дії договору оренди № Г-4145-9 від 06.03.2006 припинено з 06.03.2007 року, що встановлено  рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 31/45 (31/59) (19/398) від 20.08.2010 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Лев” до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради за участю Прокуратури м. Львова про спонукання до переукладення договору оренди нерухомого майна. Зокрема, у мотивувальній частині даного рішення зазначено, що “…з наявного у матеріалах справи листа відповідача від 23.03.2007 р. за № 2302-834 відповідач повідомив позивача про припинення дії договору оренди. Також слід зазначити, що у письмовому поясненні по справі, поданому суду, відповідач визнає та не оспорює ту обставину, що дія договору оренди припинена з 06.03.2010 р., у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в цій частині у зв'язку з відсутністю предмета спору згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України”. Дане рішення в частині припинення провадження залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського  суду від  13.04.2011. Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України   обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”  від 26.12.2011 р. № 18). З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування обставини щодо припинення дії договору оренди, адже існування даної обставини підтверджує судове  рішення від 20.08.2010 р. у справі № 31/45 (31/59) (19/398) у спорі, що виник між тими ж сторонами. З урахуванням п.п. 9.1,9.3. договору об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем протягом 15 днів з моменту закінчення терміну дії договору чи дострокового розірвання. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами (п. 9.4. договору). Відповідно до п. 9.6. договору у разі припинення або розірвання договору орендар повинен повернути орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гірше ніж на момент передачі його в оренду.   За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України (п. 10.1. договору). Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України. Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Проте, як зазначає позивач, відповідач до даного часу орендоване майно не звільнив та по акту приймання-передачі не передав. Оскільки, відповідач припустився прострочення повернення майна, позивач, посилаючись на норми закону, просить суд стягнути з відповідача неустойку, яка за розрахунком позивача становить 684   192,15 грн. за період з 01.06.2016  по 30.06.2017. Судом також встановлено, що позивачем здійснено розрахунок неустойки, виходячи із частки майна, яка залишена у комунальній власності у відповідні періоди, з урахуванням фактів, встановлених постановою Львівського апеляційного господарського  суду від 24.10.2014 у справі № 50155438/11, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2013, та рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2013 у справі № 914/947/13, яке залишено без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 та Вищого господарського суду України від 30.10.2013. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України. Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідачем не було надано жодних доказів на спростування обставин викладених позивачем у позовній заяві, так само відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві, таким чином позовні вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 2      170      882,59 грн  підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер-Лев” (01014, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 5; ідентифікаційний код 19165376) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Галицька, буд. 15; ідентифікаційний код 25558625) неустойку у розмірі 684   192 (шістсот вісімдесят чотири тисячі сто дев'яносто дві) грн. 15 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 262 (десять тисяч двісті шістдесят дві) грн. 88 коп. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 06.11.2017.             Суддя                                                                                              Пукшин Л.Г.