Рішення

від 31.10.2017 по справі 918/538/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 жовтня 2017 р. Справа № 918/538/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р. при секретарі судового засідання В'юненко І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс"

до відповідача Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп"

про стягнення заборгованості в сумі 24 782 грн. 75 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1Є (дов. № 59 від. 18.08.2017 р.).

ВСТАНОВИВ:

03.08.2017 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" про стягнення заборгованості в сумі 24 782 грн. 75 коп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.08.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 918/538/17, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.08.2017 р., витребувано необхідні документи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 19.09.2017 р.

19.09.2017 р. через відділ канцелярії від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19.09.2017 р. розгляд справи відкладено на 02.10.2017 р., викликано в судове засідання повноважних представників сторін.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 17.10.2017 р., викликано в судове засідання повноважних представників сторін.

11.10.2017 р. позивачем по справі через відділ канцелярії були надані додаткові пояснення по суті позовних вимог, в яких останній наголошує на безпідставності тверджень наведених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.10.2017 р. розгляд справи відкладено на 31.10.2017 р.

31.10.2017 р. відповідачем через відділ канцелярії подано додаткові пояснення, в яких останній наголошує на безпідставності позову позивача, просив суд в позові відмовити.

У судовому засіданні 31.10.2017 р. представник відповідача заперечив проти позову в повному обсязі, наполягав на відмові в позові.

Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 31.10.2017 р., хоча про дату, місце та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

24 червня 2016 року між Державним підприємством СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" (надалі - подавець, відповідач) та ТОВ "Форестсервіс" (надалі - покупець, позивач) було укладено Договір купівлі-продажу необробленої деревини № 48/03л-16 (надалі - договір, а.с. 16 - 17).

Пунктами 1.1, 1.2, 1.3 договору визначено, що продавець зобов'язаний передати у власність покупця на умовах франко-склад продавця необроблену деревину, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі.

В п. 7.1 договору передбачено, що платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця або в касу продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 5 календарних днів з дати пред'явлення рахунку до сплати.

Також, Договором передбачено обов'язок продавця передати покупцю товар після сплати рахунку-фактури протягом 25 календарних днів (п. 8.3 договору).

З матеріалів справи суд вбачає, що на виконання умов договору між позивачем та відповідачем, 14 липня 2016 р., шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп", TOB "Форестсервіс" здійснило попередню оплату дров'яної деревини у розмірі 22 000 грн. 00 коп., що стверджується платіжним дорученням від 14.07.2016 р. № 2831 (п. 4.1 договору визначено ціну за 1 куб. м. у розмірі 500 грн. 00 коп., а.с. 18), у зв'язку з чим не пізніше 08 серпня 2016 р. вказаний товар відповідачем мав бути переданий для позивача.

26 липня 2016 р. шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп", ТОВ "Форестсервіс" здійснило попередню оплату дров'яної деревини у розмірі 22 000 грн. 00 коп. від 26.07.2016 р. № 2928 (п. 4.1 Договору визначено ціну за 1 куб. м. у розмірі 500 грн. 00 коп.), у зв'язку з чим не пізніше 20 серпня 2016 р. вказаний товар відповідачем мав бути переданий для позивача.

Отже, матеріалами справи стверджено, що позивач здійснив передплату згідно договору в сумі 44 000 грн. 00 коп. для відповідача.

Разом з тим, у зазначені вище терміни, товар покупцю переданий не був.

Відповідачем було здійснено повернення на банківський рахунок позивача грошові кошти, що були сплачені у якості попередньої оплати за непереданий товар, а саме:

- повернуто суму у розмірі 15 000 грн. 00 коп. (виписка з банку, а.с. 20 - 22);

- повернуто суму у розмірі 19 000 грн. 00 коп. (виписка з банку, а.с. 23 - 29).

З зазначеного вбачається, що відповідач повернув для позивача 34 000 грн. 00 коп. суми попередньої оплати, в той час, як мав 44 000 грн. 00 коп., таким чином сума неповернутої попередньої оплати складає 10 000 грн. 00 коп.

27.12.2016 р. ТОВ "Форестсервіс" направило для відповідача вимогу про повернення 10 000 грн. 00 коп. суми попередньої оплати (а.с. 32).

13.06.2017 р. позивач повторно направив для відповідача вимогу про повернення суми попередньої оплати в розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Матеріали справи не містять доказів виконання претензій позивача відповідачем.

Отже, матеріалами справи стверджено, що позивачем було оплачено суму попередньої оплати для відповідача в розмірі 44 000 грн. 00 коп., однак відповідач не виконав свого обов'язку та не поставив товар для позивача, грошові кошти (попередню оплату) повернув в розмірі 34 000 грн. 00 коп., в результаті таких неправомірних дій, за відповідачем рахується заборгованість в сумі 10 000 грн. 00 коп.

Суд зазначає, наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Приписами ч.1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати за товар, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З урахуванням наведених норм законодавства, враховуючи ту обставину, що відповідачем не надано доказів сплати основної суми боргу і остання підтверджена належними та допустимими доказами, які зазначалися вище, суд прийшов до висновку, що позов в частині стягнення 10 000 грн. 00 коп. боргу є обґрунтованим та підтвердженим, а тому в цій частині задовольняється.

Окрім того, позивач покликаючись на п. 9.4 договору просив суд стягнути з відповідача на свою користь 5 244 грн. 00 коп. пені за кожен день прострочки не поставки товару за період з 08.08.2016 р. по 31.07.2017 р.

У відповідності до п. 9.4 договору у разі несвоєчасної поставки товару продавець сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочки.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені, передбаченого ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі №23/225, від 03.12.2013 у справі №908/43/13-г.

У пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 роз'яснено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Матеріалами справи стверджено, що відповідач не виконав свого обов'язку із поставки товару (негрошове зобов'язання).

Відповідно до частини другої статті 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З матеріалів справи суд вбачає, що відповідач відноситься до державного сектора економіки, що зокрема стверджується витягом (а.с. 46) та статутом відповідача.

Отже, в даному випадку, буде правомірним застосування такої міри відповідальності, як стягнення пені за непоставку товару, в розмірі 0,1 % від непоставленої суми товару, оскільки однією із сторін у зобов'язанні є товариство, яке відноситься до державного сектора економіки, а також в даному випадку має місце не виконання негрошового зобов'язання.

Разом з тим, позивачем не вірно визначений період нарахування, а саме з 08.08.2016 р. по 31.07.2017 р.

Суд звертає увагу на наступне.

Не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене цією нормою (ст. 693 ЦК України) право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 18.01.2010, справа N 42/423.

Як зазначалося вище, позивач 27.12.2016 р. звернувся до відповідача з листом, в якому просив повернути суму попередньої оплати.

Суд вбачає, що листом від 27.12.2016 р. позивач в односторонньому порядку змінив зобов'язання відповідача з негрошового (поставка товару) на грошове (повернення суми коштів).

Тому, правомірно буде стягнути з відповідача на користь позивача пеню передбачену договором та ст. 231 ГК України, яка наводилася вище, за період з 09.08.2016 р. по 26.12.2016 р. з урахуванням часткових оплат відповідачем.

Судом здійснено перерахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 22000.0 09.08.2016 - 20.08.2016 12 0.1 % 264.00 44000 21.08.2016 - 17.10.2016 58 0.1 % 2552.00 29000 18.10.2016 - 22.12.2016 66 0.1 % 1914.00 10000 23.12.2016 - 27.12.2016 5 0.1 % 50.00

Суд зазначає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 4 770 грн. 00 коп. за непоставлену продукцію, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім того, позивач нарахував відповідачу 2 745 грн. 95 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 6 218 грн. 77 коп. інфляційні втрати та 574 грн. 03 коп. три процента річних за період з 08.08.2016 р. по 31.07.2017 р.

Відповідно до положень ч.3 ст.693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.2 ст.536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд зазначає, що в договорі між сторонами розмір процентів не встановлено, тому правомірним буде здійснити нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів ч.1 ст.1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція наведена в Постановах ВГСУ від 17.10.2012 р. у справі №5015/1261/12, від 14.11.2012 р. по справі №9/5005/2198/2012, від 10.06.2008 р. у справі №22/249, а також Верховного суду України у Постанові від 24.01.2006 р. у справі №14/130.

Здійснивши перерахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, суд встановив, що він здійснений правомірно, арифметично вірно, тому позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 745 грн. 95 коп. підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З зазначеної норми права вбачається, що нарахування інфляційних та 3 процента річних можливо виключно на грошове зобов'язання, яке як зазначалося вище, стало таким з 27.12.2016 р., в той час, як позивач здійснив нарахування починаючи з 08.08.2016 р.

Отже, правомірними нарахування інфляційнх втрат, будуть за період з 27.12.2016 р. по 30.06.2017 р. а три процента річни за період з 27.12.2016 р. по 31.07.2017 р. (судом взяті кінцеві дати розрахунків, згідно періодів нарахування вказаних в розрахунках позивача).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 10000 27.12.2016 - 31.07.2017 217 3 % 178.34

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 27.12.2016 - 30.06.2017 10000 1.079 794.80 10794.80

Суд зазначає, що до стягнення підлягає 178 грн. 34 коп. три процента річних та 794 грн. 80 коп. інфляційних втрат, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Також, приймаючи рішення судом враховані твердження відповідача наведене в відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Зокрема, відповідач вказує на те, що предметом спору у даній справі є 10 000 грн. 00 коп. є збитками, які були понесені відповідачем при поставці товару для позивача і в подальшому не прийнятті такого товару позивачем.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

З зазначеного вбачається, що збитки мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема доводитися в окремому судовому процесі, або підтверджуватися рішенням яке набрало законної сили.

Разом з тим, в даному судовому процесі в межах розгляду справи № 918/538/17 предметом спору є повернення суми попередньої оплати в розмірі 10 000 грн. 00 коп., в результаті невиконання умов договору, вимоги, щодо визнання збитків позивачем не заявлялося.

Також, відповідач не скористався своїм правом та не подав суду зустрічну позовну заяву, в якій просив би суд визнати збитками понесені витрати, або ж стягнути з позивача на свою користь суму понесених збитків.

Водночас, відповідачем були надані суду документи та пояснення у відзиві, які судом також взяті до уваги.

Відповідач зазначає, що між ним та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір на перевезення товару для позивача, на підтвердження таких обставин надав суду копії договору, товарно-транспортної накладної, акту приймання-передачі виконаних робіт та пояснення ФОП ОСОБА_2

Суд критично ставиться до наданих доказів, як до таких які підтверджують факт поставки товару для позивача і неприйняття товару останнім, з огляду на наступне.

З товарно-транспортної накладної неможливо встановити, в якій терміни поставлялася продукція, оскільки у відповідності до договору (п.6.2 договору) відповідач зобов'язаний повідомити позивача за 5 днів до поставки товару про таку поставку.

Відповідачем не надано суду доказів того, що останній повідомляв позивача про заплановані поставки.

Також, відповідачем не надано суду доказів того, що позивач відмовився від отримання товару.

У відповідності до п. 6.5 договору у разі, якщо при прийманні-передачі товару покупець виявить неякісний товар, розходження по кількості товару між фактично наявним і зазначеним в товаросупровідних документах обсягах, складається Акт за підписами представників обох сторін в двох екземплярах.

Суд наголошує, матеріали справи не містять жодного акту, який би вказував на відмову у прийнятті товару позивачем.

Тому, з огляду на зазначене суд не приймає до уваги твердження відповідача, як такі які безпідставні, не підтверджені та надумані.

Водночас, суд роз'яснює, що відповідач вправі, звернутися із відповідними претензіями і позовом до ТОВ "Форестсервіс" в іншій справі, скориставшись своїм правом та подавши відповідний позов.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з ДП СЛАП "Володимерецький держлісгосп" 10 000 грн. 00 коп. основної суми боргу, 4 770 грн. 00 коп. пені за непоставку товару, 2 745 грн. 95 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 794 грн. 80 коп. інфляційних нарахувань, 178 грн. 34 коп. три процента річних, що стверджуються матеріалами справи, є законними та обґрунтованими.

У решті позовних вимог необхідно відмовити, а саме в стягненні 474 грн. 00 коп. пені за недопоставку товару, 5 423 грн. 97 коп. інфляційних втрат, 395 грн. 69 коп. три процента річних.

Згідно ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.49 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 1 193 грн. 67 коп.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" (34300, Рівненська обл., Володимирецький р-н., смт. Володимирець, вул. Поліська, 24, ідентифікаційний код: 32626235) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" (59222, Чернівецька обл., Вижницький р-н., с. Іспас, вул. Головна, 10, ідентифікаціний код: 39408046) 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. основної суми боргу, 4 770 (чотири тисячі сімсот сімдесят) грн. 00 коп. пені за непоставку товару, 2 745 (дві тисячі сімсот сорок п'ять) грн. 95 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 794 (сімсот дев'яносто чотири) грн. 80 коп. інфляційних нарахувань, 178 (сто сімдесят вісім) грн. 34 коп. три процента річних та 1 193 (одна тисяча сто дев'яносто три) грн. 67 коп. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 474 грн. 00 коп. пені за недопоставку товару, 5 423 грн. 97 коп. інфляційних втрат, 395 грн. 69 коп. три процента річних.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "06" листопада 2017 року

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 5 примірників:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (59222, м. Чернівецька обл., Вижницький р-н, с. Іспас, вул. Головна, 10).

3 - позивачу рекомендованим (58002, м. Чернівці, вул. Горького, 17);

4 - представнику відповідача рекомендованим (43000, м. Луцьк, пр. Грушевського, 30/601)

5 - відповідачу рекомендованим (34300, Рівненська обл., Володимирецький р-н.. смт. Володимирець, вул. Поліська, 24).