Постанова

від 24.01.2018 по справі 918/538/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2018 року Справа №918/538/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Павлюк І. Ю.

секретар судового засідання Кравчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився;

відповідача: представник ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" від 21.11.2017р. на рішення господарського суду Рівненської області, ухваленого 31.10.17р. суддею Войтюком В.Р. о 10:55год. у м.Рівному, повний текст складено 06.11.17р. у справі № 918/538/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс"

до відповідача Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство"

про стягнення заборгованості в сумі 24 782,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" звернулося до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп" 24782,75грн. заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки необробленої деревини, не поверненням суми попередньої оплати в сумі 10000,00грн. За несвоєчасну поставку товару позивач згідно умов договору та норм чинного законодавства нарахував та заявив до стягнення також пеню, проценти за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування та три процента річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 31.10.2017р. у справі №918/538/17 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" до Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп" про стягнення заборгованості в сумі 24 782грн. 75 коп.; стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000,00грн. основної суми боргу, 4 770,00грн. пені за не поставку товару, 2 745грн. 95 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, 794грн. 80 коп. інфляційних нарахувань, 178грн. 34 коп. три процента річних та 1 193грн. 67 коп. судового збору; відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 474,00грн. пені за недопоставку товару, 5 423грн. 97 коп. інфляційних втрат, 395грн. 69 коп. три процента річних.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач (продавець) не виконав свого обов'язку поставити товар для покупця згідно умов договору № 48/03л-16 від 24.06.2016р, грошові кошти - суму попередньої оплати в розмірі 10000,00грн. не повернув покупцю. Сума боргу є обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи, тому підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі. Нараховані позивачем пеня за не поставку товару, проценти за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування, три процента річних відповідають умовам договору і нормам закону та згідно розрахунків суду підлягають задоволенню частково. В частині стягнення 474,00грн. пені за недопоставку товару, 5 423грн. 97 коп. інфляційних втрат, 395грн. 69 коп. три процента річних відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Державне підприємство СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" (Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство") - звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою від 21.11.2017р., в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду; рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2017р. у справі №918/538/17 скасувати; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову товариства відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права. Скаржник зазначає, між сторонами 24.06.2016р. було укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини №48/03л-16, згідно якого продавець (відповідач) зобов'язаний передати у власність покупця (позивач) на умовах франко-склад продавця необроблену деревину, а покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі. Пункт 7.1 договору передбачає 100% передоплату за кожну партію товару, згідно встановленого пунктом порядку. Так, позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що ним було належним чином виконано п. 7.1. договору, проте це не відповідає дійсності. Судом не враховано, що працівниками відповідача 07.07.2017р. було вручено наручно директору ТОВ "Форестсервіс" два рахунки на оплату №01/07 та №02/07 на загальну суму 67 585.57грн. як це передбачено вказаним пунктом договору. В супереч пункту 8.1 договору щодо здійснення попередньої оплати за кожну партію товару протягом 5 календарних днів з дати пред'явлення рахунку до сплати ТОВ "Форестсервіс" не здійснило оплати в повному обсязі. Незважаючи на недотримання вимог щодо 100% передоплати продукції лісгоспом було організовано вивезення продукції на умовах договору, проте представники позивача відмовились отримати продукцію і лише 14.07.16р., шляхом безготівкового перерахування на р/р ДП СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" ТОВ "Форестсервіс" здійснило часткову попередню оплату поставки дров'яної деревини для технологічних потреб у розмірі 22 000,00грн. В подальшому директор лісгоспу звернувся до керівництва ТОВ "Форестсервіс" в телефонному режимі і повідомив, що передоплата здійснена не в повному обсязі, у зв'язку із відсутністю коштів та просив здійснити поставку деревини у розмірі 93кум.м., що в подальшому буде оплачено. Враховуючи, що позивач оплатив практично половину вартості продукції було здійснено вивезення продукції. Виходячи з умов договору та порядку поставки необробленої деревини щодо забезпечення належного виконання зобов'язань лісгоспом поставка товару була здійснена на станцію ОСОБА_2. Тому враховуючи прохання сторони позивача, щодо підвезення товару до залізничної станції, продавцем було залучено перевізника ФОП ОСОБА_3 для надання послуг з перевезення товару для ТОВ "Форестсервіс". Однак, судом також не враховано таке залучення для здійснення перевезення вантажу перевізника. Так, 16.07.16р. було здійснено перевезення вантажу транспортним засобом останньої, за відповідним маршрутом, що підтверджується ТТН №16/07 та Актом №2 приймання-передачі виконаних робіт. У ТТН №16/07 у графі "Вантажоодержувач" вказано "ТОВ "Форестсервіс". Вартість послуг перевізника становить 12090.74грн. Відповідно до умов договору продавець (відповідач) незважаючи на часткове виконання позивачем своїх обов'язків, здійснило поставку дров'яної деревини на умовах франко-склад. У смт. Рафалівка позивач був зобов'язаний прийняти продукцію. Надалі перевезення повинно було здійснюватись ДТГО "Львівська залізниця". Разом з тим, на залізничній станції представник позивача відмовився відвантажувати доставлену лісопродукцію, при цьому, не захотів складати Акт розбіжностей згідно пункту 6.5 договору. Враховуючи, що відповідачем було витрачено на довезення продукції кошти у сумі 12090.74грн., сторони дійшли згоди, що ця сума буде компенсована ТОВ "Форестсервіс". 26.07.2016р. позивач здійснив попередню оплату поставки дров'яної деревини для технологічних потреб у розмірі 22000,0грн. Так, в подальшому відповідач здійснював підготовку по поставці лісопродукції. У зв'язку із недостатньо коштів у позивача залізниця не могла надати послуги по відвантаженню та перевезенню вантажу, у зв'язку з чим директор позивача просив у відповідача сплати коштів у розмірі 5000.00грн., які будуть повернуті пізніше, на що і погодився директор відповідача, про що свідчить квитанція від 15.08.2016р. Однак, позивач недотримався зобов'язань взятих на себе на підставі договору внаслідок чого, лісгосп поніс збитки у розмірі 12090.74 грн. за організацію доставки та перевезення продукції. Відповідач у зв'язку з недотриманням позивачем взятих на себе зобов'язань на підставі договору поніс витрати у розмірі 12090.74грн.+5000.00грн.=17090.74грн. В подальшому, між керівництвом сторін була усна домовленість, що в рахунок компенсації понесених витрат лісгосп має повернути 34000.00грн. Разом тим, щодо заповнення товарно-транспортної накладної №16/07 від 16.07.16р., скаржник зазначає, що остання оформлена відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні від 20.02.98р. №128/2568 та містить всі необхідні реквізити щодо транспорту, перевізника, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, ПІБ відповідальних осіб, дані щодо вантажу. Враховуючи, що при складання ТТН було дотримано основних вимог Правил, скаржник вважає цей документ належним чином оформленим та таким, що може бути взятим судом до уваги. Також звертає увагу суду на той факт, що дія договору купівлі-продажу необробленої деревини №48/03-л від 24.06.2016р. закінчилась 30.09.2016р., в договорі не передбачено можливості продовження даного правочину, у зв'язку з цим відповідач здійснив повернення відповідних коштів двома платежами у сумі 34000грн., з одночасним вирахуванням 10000грн. за витрати понесені лісгоспом на організацію вивезення лісопродукції, що було усно погоджено з позивачем. Скаржник (відповідач) зазначає, що належним чином виконав всі умови договору щодо поставки лісопродукції, яка мала бути сплачена позивачем, проте, останній не оплатив вчасно та в повному розмірі вартість продукції, відмовився отримувати вивезену лісопродукцію та в подальшому відмовився компенсувати лісгоспу витрати на здійснення вивезення лісопродукції на умовах франко-склад продавця.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.12.2017р. апеляційну скаргу Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" (Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство") у даній справі прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24.01.2018р.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції під час підготовки справи до розгляду встановлено, що провадження у даній справі судом першої інстанції було порушено щодо Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп" - назва відповідача, згідно позовної заяви та документів доданих до неї.

В подальшому 26.09.2017р., до прийняття оскаржуваного рішення - 31.10.2017р. у даній справі відповідач - Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп" змінило найменування на Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство" та місцезнаходження юридичної особи, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

В рішенні від 31.10.2017р. господарський суд Рівненської області зазначає найменування відповідача як - Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп".

Наведені обставини, підтверджені представником відповідача (апелянта) у судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідні зміни сталися до прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення - 31.10.2017р. у даній справі, судом апеляційної інстанції до початку розгляду справи по суті вирішено питання щодо процесуального правонаступництва відповідача (апелянта).

Відповідно, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.01.2018р. у справі №918/538/17 замінено відповідача у справі №918/538/17 - Державне підприємство Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп" (код ЄДРПОУ 32626235) на його процесуального правонаступника Державне підприємство "Рафалівське лісове господарство" (ЄДРПОУ 32626235)

Позивач - ТОВ "Форестсервіс" не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу та явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача.

В судовому засіданні 24.01.2018р. представник відповідача (апелянта) підтримав свої доводи викладені у апеляційній скарзі.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 31.10.2017р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 червня 2016 року між Державним підприємством "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Володимирецький держспецлісгосп" (подавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини № 48/03л-16 (а.с. 16 - 17).

Згідно пункту 1.1 - 1.3 договору продавець передає у власність покупця на умовах франко-склад продавця необроблену деревину (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі. Асортимент та ціна товару, який поставляється покупцю, попередньо погоджується сторонами. Право власності на майно переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого товару та підписання акта його приймання-передачі.

Відповідно до пункту 4.1 ціна на товар встановлена в гривнях за 1 куб. м. на умовах франко-склад продавця згідно договору та становить, зокрема, дров'яна деревина для технологічних потреб - 500 грн. 00 коп.

Не пізніше 5 діб до передачі товару продавець повідомляє покупця про дату та місце поставки. Датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної (пункти 6.2-6.3 договору).

Пунктом 7.1 договору передбачено, що платіж (передоплата 100% вартості) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця або в касу продавця за кожну партію товару, згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 5 календарних днів з дати пред'явлення рахунку до сплати.

Відповідно до пункту 8.1 договору покупець зобов'язаний здійснювати попередню оплату за кожну партію товару протягом 5 календарних днів з дати пред'явлення рахунку до сплати.

Згідно пункту 8.3 договору продавець зобов'язаний передати покупцю товар після сплати рахунку-фактури протягом 25 календарних днів

Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання , тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (пункт 9.1 договору).

Відповідно до пункту 9.4 договору у разі несвоєчасної поставки товару продавець сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочки.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін. Даний договір діє з 01.07.2016р. по 30.09.2016р. (пункти 12.1-12.2 договору).

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору, 14 липня 2016р., шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп", TOB "Форестсервіс" здійснило попередню оплату дров'яної деревини у розмірі 22000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.07.2016р. №2831 (а.с. 18), у зв'язку з чим не пізніше 08 серпня 2016 р. вказаний товар продавцем мав бути переданий для покупця.

В подальшому, 26 липня 2016р. шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп", ТОВ "Форестсервіс" здійснило попередню оплату дров'яної деревини у розмірі 22000,00грн. від 26.07.2016 р. № 2928, у зв'язку з чим не пізніше 20 серпня 2016р. вказаний товар продавцем мав бути переданий для покупця.

Отже, матеріалами справи стверджено, що покупець здійснив передплату згідно договору в сумі 44000,00грн. для продавця.

Разом з тим, в порушення умов договору щодо строків поставки продавцем товару, останній покупцю не був переданий.

Матеріалами справи встановлено, що продавцем було здійснено повернення на банківський рахунок покупця грошові кошти, що були сплачені у якості попередньої оплати за непереданий товар, а саме: повернуто суму у розмірі 15000,00 грн. (виписка з банку, а.с. 20 - 22); повернуто суму у розмірі 19000,00грн. (виписка з банку, а.с. 23 - 29).

Таким чином, продавець ДП СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" повернув покупцю ТОВ "Форестсервіс" лише 34000,00грн. суми попередньої оплати.

При цьому, сума попередньої оплати, яку покупець перерахував для продавця становила 44000,00грн.

Отже, сума неповернутої продавцем попередньої оплати становила 10000,00грн.

З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2016р. ТОВ "Форестсервіс" направило на адресу ДП СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" вимогу про повернення вказаної суми попередньої оплати в розмірі 10000,00грн. згідно умов договору №48/03л-16 від 24.06.2016р. (а.с. 32).

13.06.2017р. ТОВ "Форестсервіс" повторно направив ДП СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" вимогу про повернення суми попередньої оплати в розмірі 10000,00грн. (а.с. 33-36).

У матеріалах справи відсутні докази виконання вказаних претензій.

Таким чином, ТОВ "Форестсервіс" (покупець) було оплачено суму попередньої оплати згідно договору №48/03л-16 від 24.06.2016р. в розмірі 44 000 грн. 00 коп., однак продавець не виконав свого обов'язку та не поставив товар для покупця, грошові кошти (попередню оплату) повернув в розмірі лише 34000,00грн. в результаті чого за продавцем рахується заборгованість в сумі 10000,00грн.

За наведених обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" звернулося 03.08.2017р. до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства СЛАП "Володимирецький держспецлісгосп" заборгованості в сумі 24782,75 грн., в тому числі 5244,00 грн. пені, 2745,95грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 6218,77грн., інфляційних втрат та 574,03грн. три процента річних (а.с.2-4).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 04.08.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №918/538/17 та призначено справу до розгляду.

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між сторонами спору є відносинами, що виникли з договору купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати за товар, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином не допускаються (частина 7 статті 193 ГК України).

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач - ТОВ "Форестсервіс" здійснювало попередню оплату дров'яної деревини згідно договору, при цьому, не отримував належний до поставки товар від відповідача. Сума попередньої оплати повернута відповідачем лише частково.

Враховуючи наведені умови укладеного між сторонами договору та норми чинного законодавства, фактичні обставини справи заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 10000,00грн. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає до стягнення в повному обсязі.

Відповідач жодних належних доказів в спростування наявної заборгованості перед позивачем під час розгляду даної справи до суду не подав; також не подано жодних доказів повної або часткової оплати заборгованості.

Разом з тим, як уже зазначалося позивач крім основної суми боргу нарахував та заявив до стягнення згідно пункту 9.4 договору 5 244,00грн. пені за кожен день прострочки не поставки товару за період з 08.08.2016р. по 31.07.2017р.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами України.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як уже зазначалося, пунктом 9.4 договору визначено, що у разі несвоєчасної поставки товару продавець сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості недопоставленої продукції за кожен день прострочки.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно частини 1, 2 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені, передбаченого частиною 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Пунктом 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 роз'яснено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав свого обов'язку із поставки товару (негрошове зобов'язання).

Відповідно до частини 2 статті 22 ГК України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відноситься до державного сектора економіки, що зокрема стверджується витягом та статутом відповідача (а.с. 46)

Таким чином, в даному випадку, правомірним буде застосування такої міри відповідальності, як стягнення пені за не поставку товару, в розмірі 0,1 % від непоставленої суми товару, оскільки однією із сторін у зобов'язанні є товариство, яке відноситься до державного сектора економіки, а також в даному випадку має місце не виконання негрошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позивача, щодо нарахованої пені за період з 08.08.2016р. по 31.07.2017р. у розмірі 5 244,00грн.., судом першої інстанції правомірно встановлено, що вірним та обґрунтованим є розмір 4770,00грн. пені за період з 09.08.2016р. по 26.12.2016р. з урахуванням часткових оплат відповідачем.

Так, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Визначене статтею 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

Як зазначалося вище, позивач 27.12.2016р. звернувся до відповідача з листом, в якому просив повернути суму попередньої оплати.

Таким чином, даним листом від 27.12.2016р. позивач в односторонньому порядку змінив зобов'язання відповідача з негрошового (поставка товару) на грошове (повернення суми коштів).

Отже, згідно договору та статті 231 ГК України, до стягнення підлягає пеня за непоставлену продукцію в сумі 4770,00грн. за період з 09.08.2016 р. по 26.12.2016 р., відповідно позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

У стягненні пені у розмірі 474,00грн. слід відмовити.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2745,95грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 6218,77грн. інфляційних втрат та 574,03грн. три процентів річних за період з 08.08.2016р. по 31.07.2017р.

Згідно частини 3 статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами може встановлюватися договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторонами договору розмір процентів не встановлено, відповідно правомірним буде здійснити нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону (ч. 1 ст. 8 ЦК України) на підставі приписів ч.1 ст.1048 ЦК України, яка регулює подібні відносини та встановлює, що у разі не встановлення договором розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, здійснивши перевірку розрахунку процентів за користування чужими грошовими коштами, суд апеляційної інстанції погоджується, що останній здійснений правомірно, арифметично вірно, відповідно позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2745,95грн. підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат в сумі 6218,77грн та 3% річних в сумі 574,03грн. суд апеляційної інстанції, зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. №62-97 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Отже, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

У даному випадку грошове зобов'язання виникло з 27.12.2016р., в той час, як позивач здійснив нарахування починаючи з 08.08.2016р.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат в сумі 6218,77грн та 3% річних в сумі 574,03грн, погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних нараховані позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, а тому підлягають до стягнення частково.

Так, правомірними нарахування інфляційних втрат, будуть за період з 27.12.2016р. по 30.06.2017р., а 3% річних за період з 27.12.2016р. по 31.07.2017р. (останні дати розрахунків, згідно періодів нарахування вказаних в розрахунках позивача).

Отже, правомірними та обґрунтованими є суми 3 % річних в розмірі 178,34грн. та інфляційних втрат в розмірі 794 грн. 80 коп.

В стягненні 3 % річних в сумі 395,69грн. та інфляційних втрат в сумі 5423,97грн. слід відмовити.

Місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат частково.

Таким чином, відповідачем не спростовано доводів позовних вимог, не надано належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що були досліджені в ході судових засідань під час розгляду даного спору.

Доводи відповідача щодо того, що предметом спору у даній справі є 10000,00грн. які є збитками та були понесені останнім при поставці товару для позивача і в подальшому не прийнятті такого товару позивачем, правомірно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки, збитки в силу вимог чинного законодавства мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, зокрема доводитися в окремому судовому процесі, або підтверджуватися рішенням яке набрало законної сили.

Згідно частини 2 статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Положеннями статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України встановлено, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Під терміном "збитки" розуміються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і шкодою (збитками) зумовлений необхідністю встановлення того факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що спричинила шкоду (збитки) іншій особі. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.

Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправної поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.

Разом з тим, під час судового розгляду даного спору відповідачем не доведено, що заявлена сума боргу згідно умов договору на норм закону є збитками, які поніс останній.

При цьому, в межах розгляду справи даної №918/538/17 предметом спору є повернення суми попередньої оплати в розмірі 10 000 грн. 00 коп., в результаті невиконання умов договору, вимоги, щодо визнання збитків позивачем не заявлялося.

Враховуючи предмет даного спору та суть позовних вимог судом першої інстанції правомірно не взято до уваги доводи відповідача щодо факту поставки товару та не прийняття його позивачем, з відповідними доказами.

Так, відповідач зазначає, що між ним та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір на перевезення товару для позивача, на підтвердження таких обставин останнім надано до суду копії договору, товарно-транспортної накладної, акту приймання-передачі виконаних робіт та пояснення ФОП ОСОБА_3

З товарно-транспортної накладної неможливо встановити, в якій терміни поставлялася продукція, оскільки у відповідності до договору (пункту 6.2 договору) відповідач зобов'язаний повідомити позивача за 5 днів до поставки товару про таку поставку. Відповідачем також не надано суду доказів того, що останній повідомляв позивача про заплановані поставки.

Не надано також доказів того, що позивач відмовився від отримання товару.

При цьому, пунктом 6.5 договору визначено, що у разі, якщо при прийманні-передачі товару покупець виявить неякісний товар, розходження по кількості товару між фактично наявним і зазначеним в товаросупровідних документах обсягах, складається Акт за підписами представників обох сторін в двох екземплярах.

У матеріалах справи відсутні будь-які акти, які б підтверджували або вказували б на відмову у прийнятті товару позивачем.

Наведені доводи та твердження відповідача є безпідставні та не підтвердженні жодними доказами у справі.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 ГПК України).

За наведених обставин, враховуючи норми чинного законодавства, наявні матеріали справи, господарський суд Рівненської області правомірно прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00грн. основної суми боргу, 4770,00грн. пені за не поставку товару, 2745,95грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 794,80грн. інфляційних нарахувань, 178,34грн. три процента річних; та відмовлено в задоволенні позовних вимог в стягненні 474,00грн. пені за недопоставку товару, 5423,97грн. інфляційних втрат, 395,69грн. три процента річних.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими; не підтверджені належними доказами, спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи і не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.

При цьому, доводи апелянта щодо віднесення заявленої позивачем суми боргу у розмірі 10000грн., до збитків, які понесені лісгоспом на організацію вивезення лісопродукції не підтверджуються жодними належними письмовими доказами, оскільки згідно тверджень відповідача така домовленість з позивачем щодо залишення вказаних коштів в рахунок компенсації відбувалася з позивачем в усному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України).

Оскаржуване рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Форестсервіс" у даній справі прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" від 21.11.2017р. не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Рафалівське лісове господарство" від 21.11.17р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року у справі №918/538/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/538/17 повернути господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 29.01.2018 р.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І. Ю.