Ухвала

від 30.10.2017 по справі 5023/10186/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"30" жовтня 2017 р.Справа № 5023/10186/11 вх. № 10186/11

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Лук'янчук О.І.

за участю сторін: ліквідатор - Сорокін М.І.,

пр-к ТОВ "Львівінвестбуд" - Ашурова А.Р. (дов. від 20.01.17 р.);

пр-к ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (дов. від 13.10.17 р.);

пр-к ОСОБА_5 - ОСОБА_6 (дов. №2550 від 10.10.17 р.);

пр-к ОСОБА_7 - ОСОБА_8 (дов. від 27.07.16 р.);

пр-к ОСОБА_9 - ОСОБА_8 (дов. від 14.06.17 р.),

розглянувши заяву боржника про витребування майна та визнання недійсним договору іпотеки

По справі за заявою ФОП ОСОБА_3, м. Харків

до ФОП ОСОБА_3, м. Харків

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 26.04.17 р. призначено до розгляду в судовому засіданні заяву боржника про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки, в якій боржник ОСОБА_3 просить суд витребувати у гр. ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, боржник просить суд визнати недійсним договір іпотеки на вищевказані об'єкти нерухомості, який був укладений 26.01.2017р. між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_9

Цією ж ухвалою суд залучив до участі з розгляду заяви фізичну особу ОСОБА_7, фізичну особу ОСОБА_5, гр. ОСОБА_9, а також зобов'язав залучених осіб надати суду відзив на заяву боржника.

Ухвалою суду від 16.05.2017р. було залучено до участі з розгляду заяви боржника, кредитора ТОВ Львівінвестбуд , вимоги якого забезпечені майном боржника (іпотека), про що свідчить ухвала суду від 15.06.2016р., яка набрала законної сили.

Від представника ОСОБА_9 ОСОБА_8 надійшов письмовий відзив на заяву боржника, в якому останній просить суд у задоволенні заяви боржника відмовити, посилаючись на відсутність повноважень згідно приписів Закону про банкрутство у боржника для подання заяви про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки. Крім того представник ОСОБА_9 ОСОБА_8 просить суд скасувати заходи забезпечення, що накладені ухвалою суду від 26.04.2017р.

Від представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 надійшов письмовий відзив на заяву боржника, в якому останній просить суд у задоволенні заяви боржника відмовити, посилаючись на відсутність у останнього повноважень згідно приписів Закону про банкрутство для подання заяви про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки у справі про банкрутство, наявність відповідності укладених правочинів, а саме: договору дарування від 25.01.2017р. та договору іпотеки від 25.01.2017р. нормам ЦК України, приписам Закону України Про іпотеку та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

У судовому засіданні сторони надали усні та письмові пояснення, ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Сорокін М.І. вимоги заяви боржника підтримав у повному обсязі та просив суд її задовольнити у повному обсязі, також заставний кредитор ТОВ Львівінвестбуд , представник боржника ОСОБА_4 заперечували проти поданих письмових відзивів представника ОСОБА_9 ОСОБА_8 та представника ОСОБА_5 ОСОБА_10, оскільки вони не є обґрунтованими і є такими, що не відповідають матеріалам справи та ухваленим апеляційною та касаційної інстанцією рішенням.

Суд, розглянувши матеріали поданої боржником заяви, надані суду письмові відзиви учасників процесу, заслухавши пояснення представників сторін та інших залучених судом учасників судового процесу у справі про банкрутство, здійснивши оцінку всіх доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви боржника про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки, виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі Занд проти Австрії висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...] .

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з ст.1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції до 19.01.2013р. сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Пунктом 1-1 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, чинній з 19.01.2013 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що 06.02.2012 року боржника ФОП ОСОБА_3 визнано банкрутом. Отже, в ході ліквідаційної процедури до боржника повинні застосовуватися положення, які регулюють хід ліквідаційної процедури в редакції Закону про банкрутство до набрання чинності з 19.01.2013 року змін згідно із Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року.

Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року внесено доповнення до статті 16 ГПК України частиною такого змісту: "справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство", а також доповнено частину 1 статті 12 пунктом 7 про підвідомчість господарським судам справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено, однак передбачено винятки щодо спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів) за позовом контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України.

Такі зміни щодо виключної підсудності певних спорів судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, набрали чинності з 19.01.2013 року.

В зв'язку з чим, з 19.01.2013 року майнові спори про витребування майна до ліквідаційної маси та пов'язані з цим вимоги розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від того, що до боржника можуть застосовуватися окремі положення матеріального та процесуального права, визначені Законом про банкрутство в редакції, яка існувала до набрання чинності Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року з 19.01.2013 року та в силу пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень продовжує застосовуватися до окремих боржників.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14(№3-304гс16), який, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 (№3-304гс16) щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 111-28 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 12, 16 ГПК України.

Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статей 387, 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник (боржник,банкрут), майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.

Оскільки, боржник ОСОБА_3 є власником вищевказаного майна (нерухомості), що встановлено ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року у справі №5023/10186/11 і стороною у справі про банкрутство відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, враховуючи не здійснення попереднім ліквідатором Жулінським В.Б. своїх обов'язків щодо повернення майна банкрута, та зважаючи на виключну підсудність майнових спорів у межах справи про банкрутство задля залучення усього майна банкрута до ліквідаційної маси з метою задоволення вимог заставного кредитора, боржник не позбавлений права на звернення до суду у справі про банкрутство з заявою про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки.

В зв'язку з вищенаведеним, посилання представника ОСОБА_9 ОСОБА_8 та представника ОСОБА_5 ОСОБА_6 на необхідність розгляду заяви боржника виключно у межах позовного провадження з залученням кола осіб, повноваження яких визначені ст.ст. 23, 24, 26, 27, 28 ГПК України, не ґрунтується на приписах норм Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року про банкрутство, положень статей 12,16 ГПК України, Постанови ВСУ від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14(№3-304гс16).

Щодо предмету заяви боржника про витребування його майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки, за результатами оцінки доводів та заперечень сторін й аналізу фактичних обставин справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 24.10.2016р., яка набрала законної сили, було витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ФО-П ОСОБА_3 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за боржником ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду апеляційним судом та ВГСУ заяви ліквідатора про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання права власності на спірне майно, між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено 20.01.2017р. нотаріально засвідчений договір дарування нежитлових приміщень 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, відповідно до якого ОСОБА_7 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_5 прийняла у власність (дар) вищенаведені спірні нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, в подальшому між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_9 було укладено іпотечний договір від 26.01.2017р., який був посвідчений нотаріально, умовами якого в забезпечення договору позики грошей у розмірі 1500000 грн, укладеного у письмовій формі 26.01.2017р., ОСОБА_5 передала в іпотеку вищевказані спірні нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.12.2014 р. у справі № 6-140цс14, за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. ВСУ також було наголошено, що розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як свідчать матеріали справи та заяви боржника, майно (нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1) було набуто ОСОБА_7 незаконно, без відповідних правових підстав, про що свідчить ухвала господарського суду від 24.10.2016р. у справі № 5023/10186/11, що набрала законної сили, відповідно до якої було витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь боржника ОСОБА_3 вищевказані спірні нежитлові приміщення.

Крім того, необхідно звернути увагу, що ухвалою господарського суду від 15.06.2016р., що набрала законної сили, було здійснено заміну кредитора ФОП ОСОБА_3 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на кредитора ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд", м. Львів (код 38208298) на загальну суму вимог 21 396 603,70 грн, в тому числі 3 809 993,24 грн. неустойки, що забезпечені заставою майна боржника із включенням до третьої черги реєстру вимог кредиторів. Визнано ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з боржником, відповідно до договору іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 29.06.2006 року, Договору наступної іпотеки № 010-2/07/1-422/1-07 від 10.04.2007 року, Договору наступної іпотеки № 715/1-07 від 24.10.2007 року, Договору іпотеки № 715/2-07 від 24.10.2007 року, з урахуванням додаткових договорів, а саме: нерухоме майно, загальною площею 3059,9 кв. м. що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №№1-41, загальною площею 27,8 кв.м., № 1-1, 1-2, 1-8, 1-16-:-1:21, 1-24, 1-29, загальною площею 201, 2 кв. м.; 2-го поверху № 2- 14а, 2-14б, площею 5,4 кв. м.; 3-го поверху №3-11а, 3-11б площею 5,4 кв. м.; 4-го поверху №4-5, 4-9:-:4-16, 4-11а, 4-11б площею 317,7 кв. м.; 5- го поверху №5-1:-:5-16, 5-11а, 5-11б, площею 576,0 кв. м.; 6-го поверху №6-1:-:6-16, 6-11а, 6-11б площею 576,0 кв. м.; 7-го поверху № 7-1:-:7-16, 7-11а, 7-11б, площею 576,0 кв. м.; 8-го поверху №8-1:-:8-16, 8-10а, 8-10б, площею 572,5 кв. м.; технічного поверху № І-ІХ загальною площею 201,9 кв.м. в літ. "Ж-8".

Визнано ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними з боржником, відповідно до Договору іпотеки № 011/02/3-1161/2-06 від 04.12.2008 року, Договору наступної іпотеки № 010-2/07/1-422/3-08 від 04.12.2008 року, Договору наступної іпотеки № 715/4-08 від 04.12.2008 року, а саме: 7/10 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а саме: виробничий корпус № 1 літ. "Г-2", загальною площею 4051,8 кв.м. Зобов'язано ліквідатора окремо внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно, що є предметом забезпечення, а саме: офісне приміщення, заг.пл. 3059,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та 7/10 частки нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а саме: виробничий корпус №1 літ. "Г-2", заг. пл. 4051,8 кв.м.

На вказану вище ухвалу господарського суду, була подана апеляційна скарга ФОП ОСОБА_7 до Харківського апеляційного господарського суду. Апеляційна скарга ФОП ОСОБА_7 була залишена апеляційним судом без задоволення, ухвала господарського суду Харківської області від 15.06.16 у справі № 5023/10186/11 була залишена без змін (постанова ХАГС від 05.09.2016р.). При розгляді апеляційної скарги ФОП ОСОБА_7 апеляційним судом було встановлено, що апелянтом не надано доказів, що він був власником частини майна, переданого боржником в іпотеку банку у 2006 та 2007р. за договорами іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 29.06.2006, договору наступної іпотеки № 715/1-07 від 24.10.2007, № 715/2-07 від 24.10.2007 з урахуванням додаткових угод.

В подальшому, відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, у 2015 році ОСОБА_7 набула прав власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 4-й поверх, № 4-5, 4-9:-:4-16 пл. 312,3 кв.м; 5-го поверху № 5-1:-:5-16 пл. 570,6 кв.м; 6-го пов. № 6-1:-:6-16 пл. 570,6 кв.м в літ. "Ж-8" на підставі договору купівлі-продажу від 29.04.2015. При цьому доказів того, що на зазначену частину приміщень припинялась дія вищевказаних договорів іпотеки ОСОБА_7 суду не надано. Тобто, іпотека на вищевказані нежитлові приміщення у АДРЕСА_1 не припинилась ані в 2015, ані в 2016 роках.

Згідно з ст.35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

На час розгляду заяви боржника актуальні відомості про припинення іпотеки на нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодержателем яких є ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" (заставний кредитор у справі про банкрутство) у господарського суду теж відсутні.

Вищевказане також узгоджується з нормами ст. 593 ЦК України та приписами ч.2 ст.26, ст.30 і ч.1 ст.31, ст.49 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013р., які передбачають підстави для припинення іпотеки та встановлюють умови включення майна банкрута, що є предметом забезпечення, до складу ліквідаційної маси, визначають порядок продажу заставного майна та задоволення вимог кредитора, вимоги якого забезпечені іпотекою, у першу чергу у справі про банкрутство.

Проте, достеменно знаючи про такі обставини, ОСОБА_7 у договорі дарування нежитлових приміщень від 20.01.2017р. засвідчує (п.5. цього договору) про те, що вищевказані нежитлові приміщення не знаходяться в іпотеці, чим вводить в оману приватного нотаріуса ОСОБА_13, якою був засвідчений вказаний договір дарування.

Щодо наявності правових підстав для витребування вищевказаних нежитлових приміщень з володіння ОСОБА_5, що були передані за договором дарування від 20.01.2017р. ОСОБА_7 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 24.10.2016р., яка набрала законної сили, було витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_7 на користь ФО-П ОСОБА_3 нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Отже, ОСОБА_7 є недобросовісним відчужувателем цього майна.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Згідно з ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

ОСОБА_5 (набувач майна, обдарована сторона по договору дарування від 20.01.2017) є донькою ОСОБА_7, що дає суду обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 не могла не знати про відсутність у ОСОБА_7 права відчужувати відповідне майно у зв'язку з витребуванням вказаного майна у ОСОБА_7 та знаходженням цієї нерухомості в іпотеці у третіх осіб.

Причому необхідно відмітити, що ОСОБА_5 було відомо про розгляд заяви боржника про витребування з її незаконного володіння вищевказаного нерухомого майна у господарському суді. Проте, у письмових запереченнях, що були надані до суду ОСОБА_5, не було представлено достатньо обґрунтованих доказів, які свідчать про відсутність в її діях вини та підтверджують її добросовісність.

Набувач нерухомого майна ОСОБА_5 повинна була вжити усіх розумних заходів, виявити обережність та обачність для з'ясування правомочностей ОСОБА_7 на відчуження вказаного вище майна, враховуючи існування спору (рішень, ухвал) щодо цих об'єктів нерухомості.

ОСОБА_5, маючи прямі родинні стосунки з ОСОБА_7, повина була засумніватися та виявити обачність щодо вчинення та отриманні на її користь за договором дар у вигляді об'єктів нерухомості на загальну площу 1453,5 кв.м. у центрі міста Харкова від своїх близьких родичів (матері), враховуючи те, що ця нерухомість раніше перебувала у недобросовісному володінні ОСОБА_7

В діях набувача майна ОСОБА_5 не повинно бути і необережної форми вини, оскільки вона не лише не усвідомлювала і не бажала, а й не допускала можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника майна (боржника) ОСОБА_3 та іпотекодержателя, яким є ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд".

Зокрема, ОСОБА_5 повинна була перевірити та усвідомити про те, що вищевказане майно (нерухомість) у 2006р. було отримано ОСОБА_3 за кредитні кошті, в забезпечення повернення яких банк ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклав договори застави (іпотеки). З 2011р. боржник ФОП ОСОБА_3 знаходиться у процедурі банкрутства. На цей час грошові кошти заставному кредитору ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" у процедурі банкрутства повернуто не було.

Відповідно до ст. 22 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.13 р. передбачено, що з дня прийняття судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (постанова господарського суду Харківської області у справі № 5023/10186/11 від 06.02.2012р.) скасовується арешти та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника.

З матеріалів справи № 5023/10186/11 вбачається, що спірні об'єкти нерухомості були реалізовані вперше на підставі ст. 30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.13 р. відповідно до протоколу проведення аукціону від 19.11.12 р. (т. 8 арк.с. 27), переможцем аукціону визнано ТОВ "Альказар-К".

ТОВ АЛЬКАЗАР-К зареєструвало право власності на спірні приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2012, який було розірвано ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 р. у справі № 5023/10186/11, що набрала законної сили з 05.03.2015р. Вказана ухвала господарського суду була залишена без змін на підставі постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 р. у справі № 5023/10186/11.

А вже після розірвання вказаного договору, а саме 29.04.2015 р., ТОВ АЛЬКАЗАР-К , вказуючи в договорі купівлі-продажу з гр. ОСОБА_7, що воно є власником приміщень на підставі розірваного договору, продало вищевказані спірні нежитлові приміщення гр. ОСОБА_7

Вищевказане засвідчує те, що скасування у державному реєстрі речових прав та їх обмежень відомостей щодо обтяження вищевказаного майна боржника з метою реалізації майна банкрута в ліквідаційної процедури не припиняє право застави (іпотеки) правонаступника ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд", про що було вірно відмічено в Постанові ХАГС від 05.09.2016р.

А крім того, державне реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до державного реєстру речових прав та їх обмежень (ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ). З цього випливає, що державною реєстрацією пов'язано не набуття права власності, а підтвердження цього права. Тобто вона має не право- встановлювальний, а лише право- підтверджуючий характер.

В зв'язку з чим для захисту свого права титульний власник майна боржник (банкрут) ФОП ОСОБА_3, права власності якого на нерухомість визнано ухвалою господарського суду від 24.10.2016р. у справі № 5023/10186/11, має право витребувати вищевказане майно у відповідності до ст. 387 або ст.388 ЦК України, у іншої особи гр. ОСОБА_5, право якої зареєстровано в державному реєстрі прав, через договір (дарування).

У п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

Таким чином, суд не може погодитися з тим, що ОСОБА_14 є добросовісним набувачем вищезазначеного нерухомого майна боржника, а тому дійшов висновку про необхідність його витребування з її незаконного володіння на підставі ст. 387 ЦК України.

Встановлення судом обставин недобросовісності дій набувача майна ОСОБА_14 у порядку ст. 378 ЦК України підтверджує виникнення зобов'язань у ОСОБА_14 з повернення вищевказаного майна ОСОБА_3, що було набуте без достатніх правих підстав, враховуючи приписи п.2, ч.3 ст. 1212, 1213 ЦК України.

Щодо визнання недійсним договору іпотеки на вищевказані об'єкти нерухомості, що був укладений 26.01.2017р. між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_9 в забезпечення договору позики грошей від 26.01.2017р. то такі вимоги боржника підлягають задоволенню на підставі наступного

Згідно із ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як було зазначено вище, спірні нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, є предметом іпотеки ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" на підставі ухвали суду від 15.06.2016 р. Зазначена іпотека є діюча та забезпечує погашення грошових вимог кредитора на загальну суму 21 396 603,70 грн грн, про що достеменно відомо іпотекодавцеві - ОСОБА_7 При цьому, письмовими поясненнями заставного кредитора підтверджується, що погашення грошових вимог кредитора протягом ліквідаційної процедури банкрута не здійснювалося, згода на передачу зазначеного майна у наступну іпотеку первісним іпотекодержателем - ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" не надавалась.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

За приписами ч.1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання недійсним правочину є невідповідність змісту правочину іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст.17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

На підставі викладеного, суд вважає заяву боржника в частині визнання недійсним договору іпотеки від 26.01.17 р. такою, що підлягає задоволенню, а договір іпотеки від 26.01.17 р. - визнанню недійсним.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що заява боржника про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсними договору іпотеки підлягає задоволенню в повному обсязі, а арешт, накладений на спірні об'єкти нерухомості на підставі ухвали суду від 26.04.2017 р., підлягає скасуванню.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 22-34, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.13 р., п. 1-1 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції після 19.01.2013 р., ст.ст. 20, 147 ГК України, ст.ст. 16, 387, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-1, 32, 33, 43, 68, 75, 86 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву боржника ФОП ОСОБА_3 задовольнити.

2. Витребувати у гр. ОСОБА_5 (іпн НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (іпн НОМЕР_2) нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстровані на підставі договору дарування від 20.01.2017 р., реєстр. №56, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_13

3. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 26 січня 2017 р. між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_13 та зареєстрований в реєстрі за №78.

4. Скасувати арешт на нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, накладений ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2017 р.

5. Ухвалу направити банкруту, ліквідатору, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7, заставному кредитору, кредиторам.

Ухвала підписана 06.11.2017 р.

Суддя Міньковський С.В.