Постанова

від 17.05.2007 по справі 12/568

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/568

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

17 травня 2007 р.                                                                                   № 12/568  

                     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

суддівГоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.

розглянувши  матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.02.07

у справі№ 12/568

за позовомДержавного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” (надалі - Агентство)

до

Державної акціонерної компанії “Хліб України”(надалі - Компанія)

простягнення 21 863,72 грн. збитків

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Коваль В.Б.- за дов. №293д від 14.02.07;

від відповідача : Стегній Л.М.- за дов. №12-14/512 від 06.10.06;

          Державним підприємством “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” у вересні 2006 року заявлений позов про стягнення з Державної  акціонерної  компанії “Хліб України”   21863,72грн.  основного  боргу,   переданого   позивачеві за   розподільним  балансом від

доповідач: Добролюбова Т.В.

31.07.03.Позивач обґрунтовував вимоги статями 107, 109, 512, 519, 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 59 Господарського кодексу України та пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України №690 від 15.05.03.  Під час розгляду спору в суді першої інстанції Агентство змінило позовні вимоги та просило стягнути з відповідача 21 863,72 грн. збитків у вигляді втрати майнових прав, завданих передачею недійсної вимоги до КСП ім. Мічуріна. Позивач посилався на приписи статей 16, 22, 190, 519, 623  Цивільного кодексу України  та статті 224 Господарського кодексу України.

          Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.06, ухваленим суддею Прокопенко Л.В., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд зазначав, що заборгованість у розмірі                       21 863, 72 грн. не може вважатися збитками, оскільки відсутні докази того, що у випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань ця сума була б стягнута. Суд виходив з того, що ухвалою господарського суду Донецької області від 28.12.01 відкрито ліквідаційну процедуру та визнано банкрутом КСП ім. Мічуріна.  Суд послався на приписи статей 14, 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та вказував, що відповідачем під час провадження у справі про банкрутство КСП ім. Мічуріна вимоги до боржника не заявлялися. Ухвалою господарського суду Донецької області  від 24.05.05 КСП ім. Мічуріна ліквідовано. Таким чином, на час підписання акта приймання-передачі дебіторської заборгованості до розподільного балансу –заборгованість боржника КСП ім. Мічуріна  була безнадійною.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Капацин Н.В.- головуючого, Ропій Л.М., Зеленіна В.О., постановою від 12.02.07 перевірене рішення у справі залишив без змін. Суд апеляційної інстанції керувався статтями 22, 512, 517, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статтями 59, 224 Господарського кодексу України. Апеляційний суд встановив, що дебіторська заборгованість передана позивачеві на підставі адміністративного акта внаслідок реорганізації відповідача, а не внаслідок волевиявлення сторін або їх господарської діяльності. Окрім цього, суд зазначав, що вимога позивача про стягнення збитків у вигляді втрачених майнових прав на підставі статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України є необґрунтованою,   оскільки   договір сторони   не   укладали,   дебіторська   заборгованість перелічена у акті без належного документального обґрунтування, і зазначення її конкретних ознак - реквізитів. Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав, що відсутні підтвердження збитків взагалі.  

Державне підприємство “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статей  197, 198 Цивільного кодексу УРСР та порушення судом вимог статей  4, 202  цього ж Кодексу. Разом з цим, вказує на хибність висновків суду щодо відсутності між сторонами договірних зобов'язань, пов'язаних з уступкою права вимоги на підставі акта приймання-передачі дебіторської заборгованості. Водночас, заявник зазначає, що застосовуючи статті 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, суд невірно встановив характер правовідносин між сторонами та дійшов помилкового висновку про неможливість застосування норм цивільного законодавства, які передбачають відповідальність первісного кредитора за недійсність вимоги. Агентство вказує на наявність у діях відповідача елементу цивільно - правового  правопорушення.

          Від           Державної акціонерної компанії “Хліб України” отримано відзив на касаційну скаргу, в якому Компанія просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.  

           Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді  Добролюбової Т.В. та пояснення представників сторін, переглянувши  матеріали  справи  та доводи  касаційної  скарги,  перевіривши  правильність застосування господарським апеляційним судом приписів чинного законодавства,   відзначає  наступне.

          Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та  підтверджено матеріалами справи, що 15.05.2003 Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова №690 “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, якою утворено нову юридичну особу, шляхом виділення із складу ДАК “Хліб України” філії, “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” та віднесено її до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Згідно пункту 3 названої Постанови ДАК "Хліб України" повинна забезпечити передачу Агентству права вимоги до дебіторів Компанії за розрахунками з оплати матеріально - технічних ресурсів, поставлених відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України від 03.09.1997 №977, від 24.01.1998 №77, від 24.01.1998 №83, від 25.08.1998 №1338, товарних поставок в рамках програми Міністерства сільського господарства США, а також до інших дебіторів Компанії. На виконання згаданого пункту Постанови Кабінету Міністрів України №690 між позивачем і відповідачем підписано розподільний баланс станом на 31.07.2003р. та акт приймання-передачі дебіторської заборгованості за цим балансом, які були погоджені протоколом від 02.09.03р. №5 урядової комісії з реструктуризації ДАК “Хліб України”. Згідно цих документів та реєстру дебіторської заборгованості до позивача перейшло право вимоги до Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Мічуріна на суму 21 863,72 грн.  Пунктом 1.3. Статуту позивача встановлено, що підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків реорганізованої ДАК “Хліб України” у відповідності з розподільним актом (балансом). Відповідно до пункту 3.1. Статуту підприємство утворено з метою організації роботи щодо повернення боргів підприємств агропромислового комплексу перед державою і їх реструктуризації, а також організації проведення розрахунків між підприємствами та отримання прибутку. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ухвалою господарського суду Донецької області від 28.11.01 порушено провадження у справі №33/170б про  банкрутство КСП ім. Мічуріна. Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.12.01 відкрито ліквідаційну процедуру та визнано банкрутом КСП ім. Мічуріна. Ухвалою господарського суду від 24.05.05 прийнято рішення про ліквідацію КСП ім. Мічуріна. Предметом позову у даній справі є вимога ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”  про стягнення з відповідача 21 863, 72 грн. збитків за передачу недійсної вимоги. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України до реальних збитків відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Статтею 224 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відшкодування збитків згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є видом господарських санкцій, під якими розуміють заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання; для їх застосування необхідно, щоб в результаті правопорушення у потерпілого виникли збитки. Позивач, обґрунтовуючи спричинення йому збитків, посилається на приписи статті 519 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором. Зазначеною статтею, яка відноситься до загальних положень про зобов'язання, встановлені межі відповідальності цедента перед цесіонарієм і закріплено правило, за яким особа відповідає виключно за свої неправомірні дії, внаслідок яких було спричинено шкоду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем зобов'язання виникли на підставі адміністративного акта внаслідок реструктуризації, а не за волевиявленням сторін. Зобов'язання щодо передачі та прийому права вимоги до КСП ім.Мічуріна, виконані сторонами належним чином. На відміну від цивільно-правових відносин, які засновані на вільному волевиявленні сторін, адміністративні правовідносини витікають з владних повноважень однієї із сторін, яка своїм приписом зобов'язує іншу сторону вчинити певні дії або утриматись від них. Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що зобов'язання між позивачем і відповідачем виникли у зв'язку з виконанням Постанови Кабінету Міністрів України від 15.05.2003 №690, внаслідок реорганізації  відповідача для реструктуризації боргу, і не свідчать про волевиявлення сторін, яке необхідно для укладання угоди, з урахуванням того, що основною і необхідною умовою діяльності підприємства є його самостійність у прийнятті господарських рішень. Згідно зі статтею 34 Закону України "Про підприємства в Україні" ( чинним на той час) у разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. Обсяг прав і обов'язків новоутвореної особи в результаті поділу (виділення) фіксується у розподільному акті, який є фінансовим документом, що відбиває майновий стан підприємства і який складається на певну дату. Відтак, дії ДАК “Хліб України”  з передачі позивачеві права вимоги до її дебіторів є суто виконанням владного розпорядження. Таким чином, твердження скаржника про те, що акт приймання –передачі від 31.07.2003 свідчить про наявність між сторонами угоди, визнається помилковим,  оскільки вказаний акт складено до розподільного балансу і в свою чергу визначає об'єкт правонаступництва новоутвореної господарської структури. З врахуванням цього до спірних правовідносин не можуть застосовуватись приписи глави 17 Цивільного кодексу УРСР, котрі кореспондують з положеннями глави 47 Цивільного кодексу України. Доводи скаржника про невірне застосування апеляційною інстанцією  вимог статей  611, 614, 623 Цивільного кодексу України  ґрунтуються на твердженні сторони про неправильне встановлення судом обставин справи. Апеляційною інстанцією установлено, що у справі відсутні докази, підтверджуючі понесення позивачем збитків на заявлену суму та існування у відповідача обов'язку з відшкодування таких. При цьому, колегія враховує, що Компанія всі кошти від поставок, перелічених у акті, скеровувала до державного бюджету. З дати підписання акта від 31.07.03 змінилася для сторін у справі лише послідовність такого перерахування. Проте, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з викладеного, доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог. У зв'язку з чим підстав для  зміни або скасування  постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2007 у справі № 12/568 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"  залишити без задоволення.

Головуючий, суддя

Т. Добролюбова

                       Судді

Т. Гоголь

Л. Продаєвич