Постанова

від 31.10.2017 по справі 826/4594/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2017 року № 826/4594/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Промисловий ресурс до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Промисловий ресурс (далі - позивач, ТОВ Промисловий ресурс ) до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 березня 2013 року №0000572250, №0000602250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС від 21.03.2013 № 0000602250, № 0000572250.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.09.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Поряд з цим, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2016 прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду.

Під час розгляду справи судом допущено заміну неналежного відповідача Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі м. Києва ДПС на належного - Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

З урахуванням положень частини 6 статті 128 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ Промисловий ресурс (код ЄДРПОУ 32823992) зареєстроване Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 10.03.2004, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №514169.

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Дарницькому районі м. Києва з 18.03.2004 за №5952, що підтверджується довідкою форми №4-ОПП, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 05.04.2004 №38823970, індивідуальний податковий номер 328239926515.

У період з 27.02.2013 по 05.03.2013 ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ Промисловий ресурс (код ЄДРПОУ 32823992) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Дормашавто (код ЄДРПОУ 36791493) за період діяльності з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 05.03.2013 №977/2240/32823992.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено:

п.п.7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 №168/97-ВР, п.185.1 ст.185, п.198.1 п.198.3 п.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 99 060,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість за період, що перевірявся у розмірі - 99 060,00 грн., яка підлягає до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду;

п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 №238/97-ВР, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено валові витрати на загальну суму 495 300,00 грн. та занижено суму податку на прибуток на загальну суму 122 832,00 грн.

Позивачем подавались заперечення від 14.03.2013 №049 на акт перевірки від 05.03.2013 №977/2240/32823992, за наслідками розгляду якого акт перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.03.2013 №0000602250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 113 877,30 грн., з яких 99 060,00 грн. - основного платежу та 14 817,30 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та №0000572250, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 141 353,50 грн., з яких за основним платежем - 122 832,00 грн., 18 521,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 03.04.1997 №168/97-ВР (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідні правові норми закріплені також в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Окрім того, висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат можна зробити з положень пункту 5.1 та підпунктів 5.2.1, 5.3.9 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 №238/97-ВР (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України та розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд, аналізуючи вищезазначені положення Закону України Про оподаткування прибутку підприємств та Податкового кодексу України, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку придбаних товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства, тобто придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу та підтвердження господарських операцій з придбаних товарів (робіт, послуг) первинним документами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Висновок податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства зводиться до безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ Дормашавто (код ЄДРПОУ 36791493). В ході проведення перевірки, відповідач встановив, що правочини, укладені між ТОВ Промисловий ресурс та ТОВ Дормашавто , реально не виконувались, що свідчить про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вказаним операціям у розмірі 99 060,00 грн. та формування валових витрат у розмірі 495 300,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, фінансово-господарські відносини між ТОВ Промисловий ресурс та ТОВ Дормашавто базуються на договірних відносинах з надання послуг.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем надані наступні договори, укладені між ТОВ Промисловий ресурс (Замовник) та ТОВ Дормашавто (Виконавець):

- договір про надання послуг №11/24 від 10.11.2010, відповідно до умов якого Виконавець надає Замовнику послуги із завантаження і відправки залізничних вагонів, бере на себе обов'язок за рахунок другої сторони організувати надання послуг, пов'язаних із навантаженням-розвантаженням, перевезенням вантажу, в тому числі подача і прибирання вагонів, їх використання, оренду плату, страхування ризиків (пункт 1.1.). Замовник зобов'язується здійснювати оплату вартості послуг на підставі виставлених рахунків на передоплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (пункт 3.1.). Вартість послуг, наданих Виконавцем, вказується в рахунку, який виставляється після надання послуги. Виконавець зобов'язується надати всі підтверджуючі документи на надання послуги (пункт 3.2.);

- договір про надання послуг №14 від 31.03.2010, за умовами якого Виконавець надає Замовнику послуги із завантаження і відправки вантажів замовника автотранспортом, бере на себе обов'язок за рахунок другої сторони організувати надання послуг, пов'язаних із навантаженням-розвантаженням, перевезенням вантажу, в тому числі подача і пошук автомобіля, їх використання, оренду плату, страхування ризиків (пункт 1.1.). Замовник зобов'язується здійснювати оплату вартості послуг на підставі виставлених рахунків на передоплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (пункт 3.1.). Вартість послуг, наданих Виконавцем, вказується в рахунку, який виставляється після надання послуги. Виконавець зобов'язується надати всі підтверджуючі документи на надання послуги (пункт 3.2.).

На виконання умов зазначених Договорів ТОВ Дормашавто надано послуги з організації перевезень вантажу, що підтверджується актами виконаних робіт №1 від 24.11.2010, №2 від 01.12.2010, №3 від 03.12.2010, №4 від 27.12.2010, №5 від 10.01.2011, №6 від 30.06.2011, №1 від 31.03.2011 та квитанціями про приймання вантажу від 24.11.2010 №44832817, від 29.11.2010 №44832832, від 02.12.2010 №44832842, від 29.12.2010 №44832921, №43009431.

За наслідками виконаних робіт ТОВ Дормашавто виписано на користь ТОВ Промисловий ресурс податкові накладні на загальну суму 594 360,00 грн., в тому числі ПДВ - 99 060,00 грн.: від 24.11.2010 №241108 на загальну суму 78 720,00 грн., в тому числі ПДВ - 13 120,00 грн., від 01.12.2010 №011201 на загальну суму 78 720,00 грн., в тому числі ПДВ - 13 120,00 грн., від 03.12.2010 №031204 на загальну суму 78 720,00 грн., в тому числі ПДВ - 13 120,00 грн., від 27.12.2010 №271214 на загальну суму 119 431,20 грн., в тому числі ПДВ - 19 905,20 грн., від 10.01.2011 №100103 на загальну суму 119 431,20 грн., в тому числі ПДВ - 19 905,20 грн., від 30.06.2011 №244 на загальну суму 59 640,00 грн., в тому числі ПДВ - 9 940,00 грн., від 31.03.2011 №189 на загальну суму 59 697,60 грн., в тому числі ПДВ - 9 949,60 грн.

Вказані податкові накладні відображені позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за грудень 2010 року, січень, березень, червень 2011 року, а суми ПДВ за зазначеними податковими накладними віднесені до складу податкового кредиту за грудень 2010 року - 59 265,20 грн., січень 2011 року - 19 905,20 грн., березень 2011 року - 9 949,60 грн., червень 2011 року - 9 940,00 грн. та відображені в Додатках № 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкових декларацій за грудень 2010 року, січень, березень, червень 2011 року.

На підставі виставлених ТОВ Дормашавто рахунків-фактур №241107 від 24.11.2010, №0112-3 від 01.12.2010, №0312-2 від 03.12.2010, №2712 від 27.12.2010, №100103 від 10.01.2011, №310311 від 31.03.2011 позивачем здійснено оплату отриманих послуг з організації перевезень вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Сплачені за вказаними зобов'язаннями кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, відповідач посилається на обставини, які спростовують реальність господарських операцій з надання позивачу від ТОВ Дормашавто послуг.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу про порушення позивачем положень законів ґрунтуються на акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 13.03.2012 №30/3-22-80 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ Дормашавто (код ЄДРПОУ 36791493) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями, постачальниками за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, 01.05.2011 по 31.07.2011, 01.09.2011 по 30.09.2011, 01.11.2011 по 31.01.2012, в якому зазначається, що згідно отриманого від ГВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва висновку щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ Дормашавто за період з 01.01.2011 по 31.03.2011, 01.05.2011 по 31.07.2011, 01.09.2011 по 30.09.2011, 01.11.2011 по 31.01.2012 має ознаки фіктивності , кількість працюючих осіб - 1 особа, основні засоби відсутні, а місцезнаходження не встановлено.

Контролюючий орган, поряд із доводами про відсутність у ТОВ Дормашавто матеріально-технічної бази для здійснення господарської діяльності (відсутність основних засобів, трудових ресурсів), а також відсутність цього товариства за місцезнаходженням, вказував на обставини, інформація щодо яких зафіксована в доказах, які є в матеріалах кримінального провадження № 71-00217, порушеної відносно директора ПП Гранд Сервіс Рудюка А.П., зокрема щодо фіктивного підприємництва ТОВ Дормашавто .

При цьому, як вбачається з акту перевірки, в провадженні слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Голосіївському районі м. Києва перебуває кримінальна справа №71-00217 порушена щодо директора ПП Гранд Сервіс Рудюка А.П. за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 статті 212, ч.2 статті 366 та ч. 2 статті 205 КК України.

Досудовим слідством встановлено, що протягом 2008 - 2010 років громадянин Рудюк А.П. повторно вчинив злочин щодо здійснення фіктивного підприємництва, а саме: створив та придбав ряд підприємств з метою прикриття незаконної діяльності та використовуючи їх у схемі ухилення від сплати податків надавав послуги реально діючим підприємствам, які безпідставно формували валові витрати та податковий кредит за безтоварними операціями.

В ході досудового слідства встановлено, що причетні до Рудюка А.П. невстановлені слідством особи в 2008 - 2011 роках без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності повторно вчинили дії по створенню та придбанню суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі, TOB Дормашавто (код ЄДРПОУ 36791493). Відповідно до інформації, отриманої від слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва стало відомо, що Опитаний 14 грудня 2011 року громадянин Російської Федерації Одінцов С.А., який згідно офіційної реєстраційної документації є керівником та головним бухгалтером TOB Дормашавто (код за ЄДРПОУ 36791493), пояснив, що засновником та директором цього підприємства він не є, ким та коли здійснювалась реєстрація підприємства йому не відомо, майно та грошові кошти до статутного фонду TOB Дормашавто він не вносив, будь-які документи цього підприємства, включаючи статутні, він не складав та не підписував, розрахункові рахунки підприємства в будь-яких банківських установах він не відкривав.

Тобто суб'єкт підприємницької діяльності TOB Дормашавто зареєстроване на особу, яка не мала наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність, згідно реєстраційних документів засновником та керівником є громадянин Російської Федерації.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що всі первинні документи з боку контрагента позивача ТОВ Дормашавто , зокрема договори про надання послуг, акти виконаних робіт, рахунки-фактури, а також податкові накладні, протягом вказаного періоду були підписані від підприємства Ордашевим М.Г. В той же час, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б, що вказана особа має право вчиняти юридичні дії від імені ТОВ Дормашавто , зокрема, відповідної довіреності.

Тобто у ТОВ Дормашавто , відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Вказані твердження не були спростовані представником позивача у судових засіданнях, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит за спірною господарською операцією, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на його формування та формування валових витрат за відсутності належних розрахункових та інших документів.

Окрім того, посадовими особами позивача не надано документів, що засвідчують транспортування придбаного товару (робіт, послуг), що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення операцій по придбанню товарів (робіт, послуг) у контрагентів.

Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З вищезазначених обставин вбачається, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності, господарські взаємовідносини між ТОВ Промисловий ресурс та контрагентом є нереальними, та такими, що вчинені ними із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

Відповідно до частини 1 статті 202, частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагента позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені ним правочинів є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача про те, що зазначений контрагент позивача здійснював діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

В даному випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені цього підприємства. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, докази того, що номінальний директор уповноважував на вчинення дій від імені товариства інших осіб на вчинення дій від імені товариства відсутні.

З огляду на викладене, як приходить до висновку суд, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Суд у взаємозв'язку з наведеним також враховує, що наявність оплати на користь контрагента сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку самостійною підставою для формування спірних сум вигод, оскільки, крім іншого, рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств та відповідною метою - учасників спірних операцій.

Суд звертає увагу на те, що така позиція податкового органу, з урахуванням принципу змагальності, жодним чином не була спростована ТОВ Промисловий ресурс під час розгляду даної адміністративної справи.

Як зазначив Верховний суд України у своїй постанові від 14.03.2017 по справі № 21-2239а16, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Крім того, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду України, що викладена в у постановах від 05.03.2012 по справі № 21-421а11, від 22.09.2015 по справі № 21-887а15, від 01.12.2015 по справі № 21-3788а15, згідно яких податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

За правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 12.01.2016 у справі за позовом Науково-виробничого приватного підприємства Пласт до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Не дивлячись на те, що вироку з приводу відкритого кримінального провадження у справі не міститься, зазначені вище обставини свідчать про відсутність реальної зміни у структурі активів позивача фактичного вчинення господарських операцій за укладеними договорами між ним та TOB Дормашавто .

Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок зменшення бази оподаткування (витрати за податковим законодавством), одержання права на податкове вирахування (податковий кредит), одержання права на податкову пільгу. Надані позивачем матеріали та наведені ним доводи не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Відповідно до положень частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур