Постанова

від 02.11.2017 по справі 911/1667/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2017 р. Справа№ 911/1667/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Шкарбан А.П. - представник за довіреністю № 1 від 03.01.2017;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: ОСОБА_3 - представник за довіреністю б/н від 26.06.2017;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2017

у справі № 911/1667/17 (суддя - Антонова В.М.)

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4

про визнання недійсним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області (надалі - відповідач) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 (надалі - третя особа) про визнання недійсним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 16.10.2009 № 1973405 видане з перевищенням власних повноважень та з порушенням вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Зокрема, відповідач надав дозвіл на розробку документації із землеустрою і передав у власність земельні ділянки для обслуговування господарських будівель та споруд, що не передбачено ст. 17 ст.122 ЗК України, статтею 5 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". Крім того, позивач посилається на те, що земельна ділянка площею 4,6731 га для обслуговування господарських будівель та споруд, щодо якої гр. ОСОБА_4 передбачено виготовлення правовстановлюючих документів, знаходиться в межах земель, на які Колективному сільськогосподарському підприємству "Колос" було видано державний акт на право колективної власності на землю за № 20, чим було порушено ч. 3 ст. 10 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство", ст. 140 та ч. 1 ст. 81 ЗК України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.08.2017 позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано рішення Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 16.10.2009 № 197-34-05 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування господарських будівель і дворів ; визнано недійсним та скасовано рішення Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 06.05.2010 № 197-34-05 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2017 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., суддів - Сухового В.Г., Гончарова С.А., та призначено до розгляду на 18.09.2017.

Розгляд справи відкладався, так, зокрема, ухвалою суду від 18.09.2017 розгляд апеляційної скарги у даній справі було відкладено на 18.10.2017. Також ухвалою від 18.09.2017 було зобов`язано сторони надати нормативно обгрунтовані пояснення щодо того, чи існує на сьогодні юридична особа КСП "Колос". Сторони не виконали вимоги ухвали суду. При цьому з метою з`ясування даного питання судом апеляційної інстанції було здійснено пошук у Єдиному держваному реєстрі вказаної особи, натомість було встановлено, що відомості про таку юридичу особу в реєстрі відсутні.

У зв'язку з участю 18.10.2017 судді Сухового В.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у круглому столі, та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.10.2017 для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Гаврилюк О.М., Гончаров С.А., вказана судова колегія ухвалою від 18.10.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження та розпочала її розгляд спочатку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 розгляд апеляційної скарги у даній справі було відкладено в порядку ст. 77 ГПК України на 02.11.2017.

В судовому засіданні 02.11.2017 представник третьої особи апеляційну скаргу у даній справі підтримала, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про відмову в позові. Окрім цього подав пояснення у даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні 02.11.2017 проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також в порядку ст. 101 ГПК України подала копію документації із землеустрою, неможливість подання якої обґрунтувала тим, що матеріали справи містять витяги із поданої документації. Окрім цього, також зазначила, що вказана документація в повному вигляді не була подана до суду першої інстанції через значну кількість судових проваджень, а тому просила визнати поважними причини неподання. Суд апеляційної інстанції визнав поважними причини неподання таких документів до суду першої інстанції та долучив їх до матеріалів справи (з урахуванням того, що витяги із даної документації наявні в матеріалах справи).

Представник відповідача в судове засідання 02.11.2017 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 24.10.2017 ухвали суду від 18.10.2017.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, додаткові письмові пояснення, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 16.10.2009 № 197-34-05 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування господарських будівель і дворів надано дозвіл ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку загальною площею 4,6731 га для обслуговування господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Рішенням Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 06.05.2010 № 222-39-05 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян ОСОБА_4 для обслуговування господарських будівель та споруд на території Рудосільської сільської ради" затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку площею 4,6731 га ОСОБА_4 для обслуговування господарських будівель та споруд на території Рудосільської сільської ради, АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, надано ОСОБА_4 в приватну власність земельні ділянки на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в селі Рудому Володарського району Київської області загальною площею 4,6731 га для обслуговування господарських будівель та споруд. На підставі рішення Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_2 (а.с. 24) площею 3,5689 га.

Згідно з документами та матеріалами, які містяться у технічній документації, земельні ділянки загальною площею 4,6731 га для обслуговування господарських будівель та споруд, щодо якої гр. ОСОБА_4 передбачено виготовити правовстановлюючі документи, знаходиться в межах земель, на які колективному сільськогосподарському підприємству Колос було видано державний акт на право колективної власності серії КВ від 13.03.1996, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 20. Землю передано у колективну власність для сільськогосподарського виробництва.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що рішення від 16.10.2009 № 197-34-05 Рудосільської сільської радою Володарського району Київської області прийняте з перевищенням власних повноважень, оскільки відповідач надав дозвіл на розробку документації із землеустрою і передав у власність земельні ділянки для обслуговування господарських будівель та споруд, що не передбачено ст. 122 Земельного кодексу України, статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)". А тому задовольнив позовні вимоги повністю.

Суд апеляційної інстанції лише частково погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 Указу Президента України "Про Державне агентство земельних ресурсів" №445/2011 від 08.04.2011 визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів було реорганізовано шляхом перетворення його у Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Держгеокадастр).

Згідно із п. 5 Постанови КМУ №442 органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, що реорганізуються.

Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Пунктами "а" та "ж" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною 7 цієї статті.

Абзацами 1, 3, 12 частини 1 та частини 2статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що ст. 122 Земельного кодексу України, статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв)" не передбаченого право надання дозволу на розробку документації із землеустрою та можливості (в подальшому) передачі у власність земельних ділянок для обслуговування господарських будівель та споруд. А тому рішення від 16.10.2009 № 197-34-05 Рудосільської сільської радою Володарського району Київської області прийняте з перевищенням власних повноважень.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки загальною площею 4,6731 га для обслуговування господарських будівель та споруд, щодо якої гр. ОСОБА_4 передбачено виготовити правовстановлюючі документи, знаходяться в межах земель, на які колективному сільськогосподарському підприємству Колос було видано державний акт на право колективної власності серії КВ від 13.03.1996, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 20. Землю передано у колективну власність для сільськогосподарського виробництва.

Згідно з частиною третьої статті 10 ЗУ Про колективне сільськогосподарське підприємство право підприємства на земельну ділянку, або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку визначені статтею 140 ЗК України.

Так, відповідно до вказаної статті підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Докази в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 99, 101 ГПК України припинення права колективної власності на земельні ділянки КСП Колос в порядку і на підставах встановлених, Земельним кодексом України у матеріалах справи відсутні.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими Цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

При цьому судом першої інстанції правомірно зауважено, що надані третьою особою копії рішень спілки селян Колос від 09.08.2007 про передачу майна ОСОБА_4, про припинення діяльності спілки та про ліквідацію спілки (протокол № 3 від 19.09.2007) не підтверджують припинення права колективної власності на земельні ділянки спілки селян Колос у встановленому законом порядку.

Тоді як, відповідно до частин 2 та 3 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян і/бо юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677, визначено випадки, коли не розробляється проект відведення.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502 (чинної на момент прийняття оскаржуваних рішень) затверджений Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб.

Тоді як, земельні ділянки з цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва, що перебували у колективній власності, передавались громадянину ОСОБА_4 для обслуговування господарських будівель і споруд, тобто зі зміною їх цільового призначення за умов відсутності інформації про встановлення та незмінність їх меж, такі ділянки повинні передаватись за проектом землеустрою щодо їх відведення. Вказана обставина не була спростована відповідачем та третьою особою ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду рішення суду.

Таким чином, третя особа набула право власності на земельні ділянки всупереч положень частини третьої статті 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , статті 140 та частини першої статті 81 Земельного кодексу України, що підтверджує обґрунтованість позовних вимог у даній справі.

Щодо доводів відповідача про відсутність права на звернення позивача з позовом до суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно Положення про Головне управління Держгеокадастру в Київській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року N 333 на позивача п.п. 30 п. 4 ч. 1 вказаних положень покладено зокрема, здійснювати державний нагляд (контроль):

у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за:

веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель;

виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних із порушенням ґрунтового покриву, своєчасним проведенням рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених відповідним робочим проектом землеустрою;

дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

дотриманням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків;

проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою;

розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в експлуатацію об'єктів, які негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

здійсненням заходів, передбачених відповідними робочими проектами землеустрою щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур'янами;

дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення;

дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;

у частині родючості ґрунтів за:

зміною показників якісного стану ґрунтів у результаті проведення господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення;

своєчасним проведенням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності заходів щодо збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів.

Таким чином, судом встановлено правомірність звернення Головного управління Держгеокадастру у Київській області з даною позовною заявою до Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області про визнання недійсним та скасування рішення.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовної вимоги про визнання недійсними та скасування рішення Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 16.10.2009 № 197-34-05 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування господарських будівель і дворів ; рішення Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області від 06.05.2010 № 197-34-05 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян та державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 є обґрунтованими.

При цьому доводи третьої особи з посиланням на ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України (в частині того, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належить нерухомість, що знаходиться на спірних земельних ділянках) не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові, оскільки дана обставина не спростовує порушення земельного законодавства в частині передачі земельних ділянок відповідачем з перевищенням повноважень, неправомірної зміни цільового призначення та інших порушень, про які зазначено в мотивувальній частині постанови. А тому доводи апелянта в цій частині не є підставами для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Разом з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції третьою особою було подано заяву про застосування позовної давності (т. 1, а.с. 59-61), а також відповідачем було подано аналогічну заяву (т. 1, а.с. 76-81).

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, що обґрунтовується наступним.

Відповідно до позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 16.09.2015 у справі 6-68цс15 (правові висновки в якій відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для судів при застосуванні аналогічних норм права) зазначено, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

За приписами ст. ст. 253, 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З наявних в матеріалах справи доказів (зокрема з державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 002632 вбачається, що саме у відділі Держкомзему у Володарському районі зберігався один із примірників вказаного акту. Більше того, на самому акті знаходиться підпис начальника відділу Держкомзему у Володарському районі та печатка вказаного органу. Що свідчить про обізнаність позивача з документами на підставі яких було видано відповідних державних акт та із самим актом, відповідно.

Таким чином, оскільки видача спірного державного акту відбулось фактично за погодженням відділу Держкомзему у Володарському районі, як територіального органа Держкомзему - центрального органу виконавчої влади, уповноваженого на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, який згодом було реорганізовано шляхом утворення Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позовна давність для позивача має відліковуватись з моменту наділення наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України Положення про Головне управління Держгеокадастру в Київській області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року N 333.

Таким чином, саме з 16.10.2009, 06.05.2010 (з моменту прийняття оскаржуваних рішень) та 06.07.2010 (з моменту підписання право - попередником позивача акту), держава в особі органу, уповноваженого на здійснення її функцій, могла та повинна була довідатися про порушення норм законодавства в результаті прийняття оскаржуваних рішень. Тоді як з позовом звернувся лише 31.05.2017.

Таким чином, враховуючи зазначене вище (зокрема, що позивач є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України) суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що останнім днем трирічного терміну на звернення до суду з вимогами про визнання оскаржуваних рішень від 16.10.2009, 06.05.2010 - є 16.10.2012 та 06.05.2013, відповідно, та з вимогою про визнання недійсним державного акту - 06.07.2013.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість позовним вимог у даній справі, однак через пропуск позивачем строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити.

З урахуванням вказаних вище норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, позовні вимоги є обґрунтованими, спірне розпорядження прийнято з порушенням земельного законодавства, однак з урахуванням пропуску прокуратурою строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в позові. Так, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Судові витрати покладаються на позивача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2017 у справі № 911/1667/17 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.08.2017 у справі № 911/1667/17 - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, будинок 3/14; ідентифікаційний код 39817550) на користь ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 5280 (п'ять тисяч двісті вісімдесят) грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити місцевого господарському суду.

5. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров