Рішення

від 25.10.2017 по справі 369/2181/16-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2181/16-ц

Провадження № 2/369/1132/17

РІШЕННЯ

Іменем України

25.10.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді: Дубас Т.В.

при секретарях: Дідур М.О., Шкіренко Т.А., Прикмета І.П.,

Ведмеденко Н.М., Яцевич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що на початку лютого 2001 року він ОСОБА_3 познайомився з ОСОБА_4, між нами склались теплі стосунки, які ґрунтувались на взаємоповазі та любові. За їх спільним бажанням з кінця лютого 2001 року сторони стали проживати разом однією сім'єю спочатку у АДРЕСА_3, потім в Святошинському районі м. Києва, за адресами: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2.

З цього часу в сторін склались усталені стосунки, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, підтримували інтимні стосунки, мали взаємні права та обов'язки, разом відпочивали, зустрічались з рідними та друзями. Сторони не зареєстрували шлюб, який фактично в них відбувся, оскільки в цьому не виникало потреби, при цьому жоден з сторін в будь-якому іншому шлюбі не перебував.

На початку 2011 року відносини з відповідачем стали погіршуватись, порозуміння з всіх життєвих питань зникло, стали виникати конфлікти. Поступово вказані обставини призвели до повної втрати почуття поваги та любові і з 03.09.2011 року фактичний шлюб перестав існувати, позивач припинив з ОСОБА_4 проживати разом, підтримувати сімейні стосунки, вести спільне господарство.

Факт перебування позивача з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах у наведений період можуть підтвердити численні свідки - знайомі, сусіди та родичі, також наявна велика кількість фотокарток, зроблених протягом вказаного часу, які беззаперечно свідчать про тривале сумісне життя, зокрема ведення спільного побуту, проведення відпочинку та інші різноманітні моменти, характерні для звичайної подружньої пари.

З огляду на викладене, позивач вважав що з кінця лютого 2001 року по 03 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_4 склались усталені відносини, що притаманні подружжю і у вказаний період часу вони проживали з відповідачкою однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Проживаючи однією сім'єю, плануючи на той час майбутнє, 27.07.2007 р. сторони придбали за 681750 гривень земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1078 га.

Вказана земельна ділянка була придбана фактично виключно за особисті гроші позивача, але оскільки на той час він з відповідачем були справжньою сім'єю, позивач вважаю вказану земельну ділянку саме спільною власністю. За уваги на наявність у відповідача вільного часу, для зручності, сторони прийняли рішення оформити землю саме на ОСОБА_4

Після розірвання наших фактичних шлюбних відносин будь-яких спорів щодо користування вказаною земельною ділянкою у сторін не виникало, відповідач запевняла що як тільки в неї з'явиться вільний час вони переоформлять придбану ділянку на нас двох в рівних частках.

Проте в грудні 2015 року відповідач стала перешкоджати позивачу користуватися земельною ділянкою.

Таким чином, позивач вважав, що придбана земельна ділянка є їх спільною сумісною власністю з відповідачем. При цьому сторони не можуть домовитись про порядок поділу вказаного майна з ОСОБА_4

Орієнтована вартість земельної ділянки складає 500000 грн.

Вже безпосередньо після розірвання стосунків позивач вирішив побудувати собі житло (будинок) на вищевказаній земельній ділянці, яка була придбана ними під час проживання однією сім'єю. Про свої наміри позивач повідомив ОСОБА_4, яка дала на це згоду, вказуючи на той час про те, що придбана земельна ділянка належить їм обом.

З 09.09.2011 р. почав будівництво і до кінця 2012р. будинок фактично був закінчений. Оскільки фактичні шлюбні стосунки були припинені до початку будівництва, тому ОСОБА_4 не приймала участь у будівництві ні власними коштами, ні своєю працею. При цьому виключно позивачем було оплачено та організовано будівництво спірного будинку, що підтверджується видатковими накладними, чеками, розписками про передачу коштів, поясненнями свідків, актом Горенської сільської ради.

Збудований будинок на цій земельній ділянці позивач не встиг ввести в експлуатацію, оскільки, як з'ясувалось, за самочинне будівництво мала настати певна відповідальність у вигляді сплати штрафів, а зайвих коштів він не мав. Крім того, ОСОБА_4 ніколи не заявляла своїх прав на цей будинок та, як він вже зазначав, обіцяла знайти час, щоб переоформити земельну ділянку на двох власників: на ОСОБА_3 та на ОСОБА_4

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склався певний порядок користування земельною ділянкою і позивач розташував будинок саме на своїй частці земельної ділянки. Таким чином в разі поділу земельної ділянки в натурі можливо виділити кожному з них з відповідачем ту частину, яка використовувалась кожним з сторін, при цьому такий виділ буде повністю відповідати принципу рівності часток при поділі майна, що є об'єктом спільної сумісної власності фактичного подружжя.

Будинок збудований, як вже зазначалось, виключно за особисті кошти позивача у період, коли сторони припинили проживати з відповідачкою однією сім'єю, при цьому ОСОБА_4 не тільки не заперечувала, а й повністю погодила будівництво будинку на земельній ділянці, що була придбана ними в період фактичних шлюбних відносин саме на тій частці земельної ділянки, якою позивач користувався.

На початку 2013 року, позивач почав постійно мешкати у збудованому ним будинку.

29.12.2015 р. позивач отримав дзвінок від сусіда, який повідомив йому, що в будинку знаходяться невідомі люди спортивної статури у кількості близько 10-12 чоловік. Дані люди змінили замки у будинку, поставили будинок на охоронну сигналізацію, повідомили, що вони знайомі ОСОБА_4 і що це її власність. Його особисті речі та матеріальні цінності були повернені частково.

На початку 2016 року за інформацією, отриманою з Державного реєстру позивач дізнався, що 10.12.2015р. без його відома та згоди ОСОБА_4 оформила на своє ім'я право власності на збудований ним, за мої особисті кошти будинок. Будинку присвоїли номер та адресу: АДРЕСА_4.

Таким чином, ОСОБА_4 не визнає право власності позивача на збудований ним будинок, який введено в експлуатацію, чим порушує його права, як власника, що згідно до положень ст. 392 ЦК України, є підставою для подання відповідного позову про визнання права власності на збудований ним будинок.

Орієнтовна вартість спірного будинку складає 1000000 грн.

Тому позивач просив встановити факт проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 із ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 03 вересня 2011 року. Визнати земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1078 та. спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, і.н.: НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, і.н.: НОМЕР_2). В порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в натурі по 1/2 частці вказаної земельної ділянки кожному. Визнати за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив вважати, що спірний житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_4

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позову заперечував та просив відмовити у позові, також просив застосувати строк позовної давності до відповідних позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі та покази свідків, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2007 року, ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1078 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 надану для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_3.

Продаж вказаної земельної ділянки було вчинено за 681 750 грн.

Між тим, 27 липня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11189574000, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 90 000 дол. США, що дорівнює еквіваленту 454 500 гривень за курсом НБУ на день укладання договору, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договір.

Згідно п. 1.3.5. договору цільове призначення (мета) кредиту - придбання земельної ділянки заг. пл. 0,1078 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4.

27 липня 2007 року між АКІБ УкрСиббанк (Іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (Іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки № 4036, за яким Іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку, площею - 0,1078 га., що належить Іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адерсою: АДРЕСА_4 кадастровий номер: НОМЕР_3.

Іпотекою забезпечуються в повному обсязі виконання усіх грошових зобовязань Іпотекодавця за Договором про надання споживчого кредиту № 11189574000 від 27 липня 2007 р., за Договором про надання споживчого кредиту № 11189639000 від 27 липня 2007 р.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, на нерухоме майно, серія та номер: 50032291, виданого 16.12.2015 р. Реєстраційною службою Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, є власником житлового будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_4.

Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім"ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства

Норми СК України у статтях 57, 60, 61, на підставі частини першої статті 7 цього Кодексу встановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності;

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.

Згідно з частиною другою статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11, при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Пунктом 6 Рішення Конституційного суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 25 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-135цс13, згідно правового висновку якої вбачається що, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Згідно з вимогами частин 1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так суд приходить до висновку, що позивачем не доведено у судовому засіданні наявність між ним і відповідачкою усталених відносин притаманних подружжю саме в період з 01 січня 2004 року по 03 вересня 2011 року, а саме не надано доказів про спільне проживання, ведення спільного господарства, спільного бюджету, не надано доказів своєї участі у набутті спільно з відповідачем спірного майна.

Суд, критично ставиться до показань свідків з боку позивача, оскільки вони не змогли достовірно підтвердити суду, що позивач та відповідач дійсно вели спільне господарство, та весь час в період 01 січня 2004 року по 03 вересня 2011 року проживали разом.

Позивач не було надано суду належних та допустимих доказів, що спірне майно придбавалось за кошти позивача, а отже не доведено факт його участі у придбанні майна внаслідок спільної праці.

Крім того, з матеріалів справи вбачається що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем за власні кошти, які вона отримала шляхом укладення кредитного договору.

Суд, припускає що окремі періоди часу позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали певні стосунки, що підтверджується фотокартками які оглядались судом в судовому засіданні. Однак доказів того, що позивач і відповідач весь час, сталий період, з 01 січня 2004 року по 03 вересня 2011 року проживали разом з усіма притаманними ознаками шлюбно-сімейних відносин, вели спільне господарство, спільний відпочинок, мали спільні витрати для купівлі майна для спільного користування надано не було.

А тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, та похідних вимог щодо визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, про необхідність відмови у вимогах позову.

Згідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України суд вважає за можливе скасувати заходи забезпечення позову.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 57, 60, 61, 74, СК України, ст.ст. 6, 15, 16 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", та керуючись ст.ст. 4, 15, 60, 61, 154, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна та визнання права власності - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову що були накладені згідно ухвал Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2016 року та від 05 квітня 2016 року.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя: Дубас Т.В.